— Невіле, у тебе найкраща розсада перцю. Десять балів Ґрифіндору! Гаррі, а де твоя домашня робота?
Професорка Помона Спраут з докором зиркнула на розгубленого хлопця, а учні за його спиною почали перешіптуватися. Гаррі був єдиним із порожніми руками.
— Гаррі, це ж було завдання на все літо! — Герміона була розчарованою такою безвідповідальністю. Перед нею у маґлівській пластиковій касеті червоніли від гордощів помідори. — Навіть Рон чудово впорався!
Рон лише вимучено скривився. У багатодітній сім’ї ти не тільки робоча пара рук, але ще й голодний рот, тож, хочеш їсти — йди поратися на грядки.
— Ох, і влетить тобі потім від Снейпа, Поттерt! — зловтішався Мелфой, що приніс у теплицю паростки якоїсь чудернацької екзотичної рослини.
Гаррі хотів бовкнути щось в’їдливе у відповідь, але співчуття на обличчях друзів збили його запал.
— Хоч би цінник відірвав, а то видно, що він їх просто купив, а не сам виростив, — з неприхованою заздрістю звернувся Рон до Гаррі. — Але Снейп тебе справді четвертує.
***
Щось змінилось. Він поки не міг сказати що саме, але в Гоґвортсі відбувалося щось дивне. Гаррі довго залипав у вікно на те, як мадам Гуч спостерігала своїми гострими орлиними очима, як незадоволені дітлахи підмітали подвір’я.
— Добре, що ми вже не першачки, так? — Рон підбадьорливо поплескав його по плечу.
Гаррі відлип від вікна і спробував пригадати, чи використовував він колись Вогнеблискавку, крім квідича. Ні, такого не пригадувалося. Але може таке бути, що доля підмітати шкільний двір сягала тих, хто не потрапляв до збірної?
***
— Сьогодні ми будемо трансфігурувати ось це, — професор Макґонеґел рукою вказала на цілком звичайні в’язальні спиці та такий же звичайний моток пряжі, — В одяг. Можете починати.
Як просто, думав Гаррі. Це ж не щура на келих перетворювати. Він потягся до кишені, де в нього завжди була паличка — і обімлів. Як він міг проворонити її?!
— Моя паличка! Здається, я її десь забув.
Герміона глянула на нього вкрай осудливо. Гаррі вже передчував її тираду, що втрачати чарівну паличку просто вершина необачності.
— Гаррі, ти ж жив з маґлами. Ці палички називаються спиці. Так і знала, що ти забудеш свої. Ось, тримай, у мене є запасні.
— Але паличка…
— Спиці, Гаррі, спи-ці, — пояснила дівчина по складах, як нетямущій дитині.
Розгублений Гаррі взяв у руки злощасні спиці та озирнувся.
Усі дружно працювали руками. Руками! Без паличок! Навіть Мелфой щось пафосно намагався робити спицями з величезним коштовним камінням на кінцях.
Але Гаррі продовжив бездумно витріщатися на свої руки з інструментом для ручного в’язання.
— Я б поділився з тобою своїми нитками, але, друже, боюся, ти навіть у руки їх не захочеш взяти. Вони з моїх старих шкарпеток.
І для більшої переконливості Рон сунув моток Гаррі під ніс. Сморід того протверезив і трохи повернув зв’язок з навколишнім світом. Однак, розуміння ситуації до нього так і не прийшло. В’язання як трансфігурація, що, вибачте?
— Візьми мої.
Герміона все так само була обурена забудькуватістю друга, тому, з усіх наявних у неї мотків пряжі, вона простягла йому рожевий з люрексом.
— Все одно краще, ніж шерсть з дупи єдинорога, — спробував підбадьорити друга Рон.
— З хвоста єдинорога, убогі невігласи! — Драко з викликом направив на них свою срібну спицю. — Тц! Тільки петельки через вас поспадали.
***
Гоґвортс, безперечно, збожеволів. Або, принаймні ті, хто в ньому перебував. І цьому божевіллю чомусь не був підвладний Гаррі Поттер. До того ж, він ще й досі не знайшов своєї палички. Але він не був таким один. Або правильніше буде сказати, що палички взагалі ні в кого не було. Навіть у викладачів.
Взагалі, якщо придивитися, то можна було знайти ще більше див. Наприклад, мантії більшості учнів були криво пошиті, порвані, з нитками, що стирчать звідусіль, а в деяких такими зношеними, що навіть старе лахміття Дадлі з ними в порівнянні могло здатися пристойним одягом.
Але, повне усвідомлення абсурду, що творився, прийшло до Гаррі на обіді.
Їжу їм подавали учні з Гафелпафу на візочках.
— Пощастило, що сьогодні чергують гафелпафці. — Рон з нетерпінням тер долоні, поки щуплий хлопець у брудному фартуху зачерпував з великого засаленного котла якусь юшку. — Бо зміюки готують таку гидоту. Фе!
— Але посуд мити, мабуть, ніхто досі не навчився, — Герміона з огидою протирала свою миску маґлівськими вологими серветками з антибактеріальним ефектом.
— Гафелпафці чергують на кухні? — до Гаррі тільки-но почав доходив сенс сказаного.
— Угу, — говорив Рон з набитим ротом, — А ми сьогодні віддані на розправу Філчу. Хоч би тільки не знову прати смердючі підштанки Креба й Ґойла!
— Рональде, це лише посильний внесок у майбутнє магів Британії. Наше покоління має освоїти навички самообслуговування, щоб, перш ніж розпочати самостійне життя, ми були здатним вижити у чарівному світі.
Герміона прямо-таки палала натхненням.
— Так, так, прання слизеринських трусів допоможе нам стати самодостатніми особистостями, — бурчав невдоволений Рон у чашку з чимось, що мало нагадувати гарбузовий сік, а насправді було помаранчевою жижею.
— І взагалі, — продовжувала дівчина, — Діти чистокровних чарівників мають бути вдячними за те, що маґлородці діляться своїм досвідом.
— Так, так, іди й скажи це Драко Мелфою.
— Саме так! — вигукнула Герміона, що навіть про їжу забула за розмірковуваннями. — Сім’ї, що складаються з маґлонароджених та чистокровних, будуть найжиттєздатнішими осередками магічного суспільства! Змішаний шлюб врятує світ!
Драко Мелфой від таких заяв похлинувся, а хтось із Ґрифіндора закричав на весь Великий Зал, що кохання врятує світ.
***
— Сьогодні ви вчитиметеся мистецтву консервації. Я розповім, як робити розсіл і розливати його в банки. Залежно від того, хто що приніс сьогодні професорці Спраут, такі інгредієнти й буде використовувати. Ті, хто приніс розсаду помідорів, — на цих словах Герміона та кілька інших учнів напружилися, — Робитимуть томатний сік. У кого були ягідні кущі — варення та компот.
Северус Снейп чорною хмарою обходив периметр класу і зупинився тільки біля Гаррі.
— А що ж ви будете консервувати, містере Поттере? На жаль, вашу тупість не можна покласти у банку та закатати кришкою! Ви, Поттере, палиця в колесі налагодженої системи, — після цих слів професор уже звернувся до всіх інших. — На ваших столах плоди праці інших учнів, що виростили всі ці садово-городні культури із розсади минулого року. Ви ж повинні їх законсервувати, щоб потім було чим харчуватися взимку. З того, що ви зможете виростити цього року, учні наступного року зроблять закрутку. І так по колу.
У Герміони з’явився новий кумир.
— Але, наша шкільна знаменитість вище за все це, чи не так? Після уроку на відпрацюванні, Поттере, будете відмивати клас. Поки не відскребете весь пригорілий цукор від котлів для вас відбою не існує. — суворо процідив крізь зуби Снейп. — У кого тріснуть у процесі роботи банки — приєднається до Поттера.
***
Замість банок тріснув звичний устрій. Ось так парадокс — у школі чарів і чаклунства не вивчають чари і чаклунство.
Вимотаний відпрацюванням у Снейпа Гаррі ледве переставляв ноги сходами, що вели до ґрифіндорської вежі. Спочатку він хотів одразу ж вирушити до директора і з’ясувати, що ж сталося зі школою. Ну, або на крайній випадок із ним самим. Адже, як відомо, якщо навколо одні дурні, можливо, причину потрібно шукати не в інших, а в собі.
Але він настільки втомився, що відклав це до завтра.
Виспатися не вдалося — всьому виною хропіння Шеймуса. Раніше з цією проблемою справлялося чари, що глушили сторонні звуки, але зараз ніхто не мав поличок. І нікого це зовсім не турбувало. Викладачі теж не стали винятком. Гаррі згадав, як учора Северус Снейп стукав пальцем по бляшаних кришках консервації учнів, і, керуючись дзвінкістю звуку, ставив у журналі відповідну оцінку.
Як виявилось, без паличок та допомоги домовиків маги мало що могли. Але, що сталося насправді? Гаррі почував себе єдиним, хто не знав, що відбувається. І він сподівався, що Дамблдор відповість на всі запитання.
— Гаррі, вставай, — сонний Рон намагався влізти в пом’яті штани, що з учорашнього вечора безформною купою спочивали на підлозі. — Ти ж не забув, що ми сьогодні відповідальні на кухні?
Візит до Дамблдора знову відкладався.
***
З відсутністю домовиків кухня нагадувала свинарник. На підлозі валялися уламки посуду та якесь шмаття, і, судячи з довгих розводів на плитці, хтось послизнувся і розбив пару тарілок. Про прибирання за собою, здається, ніхто ніколи не чув.
Гаррі різав цибулю і плакав. І він навіть був частково радий, що з цими цибульними сльозами можна було виплеснути трохи емоцій. Коли він намагався розпитати про зниклих домовиків і палички, на нього дивилися, як на душевнохворого.
З усіх присутніх тільки одна Герміона була рада. Вона з почуттям переваги насідала на нещасних однокурсників і прискіпливо пояснювала, як правильно користуватися губкою для посуду.
***
Виявилося, що тягти, хоч і на візку, перед собою цілий котел підливи не так і легко.
Коли дійшла черга до професорського столу, Гаррі мстиво «ненароком» вимазав черпаком у підливі мантію Снейпа. Той одним тільки поглядом обіцяв відігратися.
Директору Гаррі поклав подвійну порцію.
— Професоре Дамблдоре…
— Не зараз, Гаррі. У чергових на кухні так мало часу на сніданок, ні до чого й так гаяти час розмовами. Коли гарненько поїси, тоді й поговоримо.
Сніданок був підгорілий тільки тому, що Фініґан був біля плити, але коли Гаррі нарешті сів за стіл, ладен був пробачити всі кулінарні забаганки Шеймуса.
Директор підвівся з-за столу і зайняв місце біля трибуни, явно готовий виступити з промовою.
— Дорогі учні! — гучно почав він. — Ми всі потроху починаємо оговтуватися після катастрофи, що назавжди змінила магічний світ. Ґеллерт Гріндельвальд знищив магію, але він не зміг перемогти те чаклунство, що всередині кожного з нас. З кожним днем ви, нове покоління чарівників, стаєте все більш самостійними. Принаймні, куховарство містера Фініґана вже не виглядає обвугленим. Гоґвортс це тепер більше, ніж школа, в якій ще ваших батьків навчали чаклунству. Гоґвортс — це школа, яка допомагає навчити магів жити повноцінним життям без магії.
Він вклонився і Великий Зал наповнився оплесками та оваціями.
— Слава Албусу Дамблдору! Слава рятівнику магічного світу!
Гаррі не доніс ложку до рота. Він звернувся до подруги, що найголосніше вихваляла директора.
— Герміоно, а що такого зробив Дамблдор?
— Гаррі, тебе що, Войовнича верба по голові гепнула?! — здається, дівчина була шокованою від питання. — Великий чарівник Албус Дамблдор урятував увесь магічний світ від злодія всіх часів та народів! Але, перемога дісталася надто дорогою ціною. Чарівні палички й ті, хто вмів їх створювати, зникли з лиця землі. Їх усіх убив Ґріндельвальд. Навіть цілу чарівну расу було винищено. Домовики, пам’ятаєш? Ми вивчали їх на заняттях з Геґрідом. Тепер Великий Дамблдор єдиний, хто має чарівну паличку. Він справді неймовірний, правда ж, Гаррі?
Гаррі тільки кивнув. Він не зводив свого погляду з тарілки зі сніданком на столі директора. Коли всі вже почали розходитися, а ґрифіндорці збирали порожні тарілки, хтось поклав йому руку на плече.
— Гаррі, мій хлопчику, ти хотів щось запитати?
Лукава усмішка директора налякала хлопця до чортиків.
— Тільки хотів тоді поцікавитися, чи не хочете ви ще підливи, сер.
— Спасибі, Гаррі, було дуже смачно.
Дамблдор пішов, залишивши після себе сніданок, до якого навіть пальцем не доторкнувся.
***
У своїх апартаментах Албус ліниво потягував вогневіскі, який закусував лимонним шербетом. Файно бути єдиним володарем чарівної палички у магічній Великій Британії. А для решти чарівного світу є Ґелерт Ґріндельвальд — ось нехай він і мучиться над світовим пануванням. Албусу вистачить і контролю над Туманним Альбіоном.
Хто б міг подумати, що так мало для цього потрібно. Подарувати домовикам по шкарпетці, відібрати палички у чарівників та злегка полатати їм пам’ять. І готово — всі маги безпорадніші за немовлят. Але, здається, після того, як Волдеморт залишив шрам на лобі Гаррі, голові хлопця потрібен ще один Забуттятус.
Відгуки