"Не зря ж кофє торгую"

Ніколи ще питання «Що одягнути?» не було таким болючим для Єрно. Звісно, гардероб у нього був не такий вже й великий, але одягнутись треба так, щоб хоча б щось давало йому достатньо впевненості для цього подвійного побачення. Складно. Дуже складно, адже увесь одяг був мішкуватим, комфортним. Він не виділявся якоюсь надзвичайною красою, а ще це волосся дурне… Одне пасмо волосся досі стирчало після його солодкого сну. Вона просто ніяк не хотіла лягати на місце! Волосся ж і так коротке, а все одно не так стирчить! Скільки б води та зусилля Єрно не прикладав, але сильно то не допомогло. А одежа… Усе такий же мішкуватий светер, такі ж вільні та комфортні штани, кросівки… Поспілкувавшись зі старим другом, він дізнавався не стільки про його даму на побаченні, скільки про Джей, про потенційну дівчину того самого друга. Ні, він не хотів вгодити їй з одягом, адже ціль у нього інша, проте звести на мінімум негатив усе-таки хотілось. А це значить одягнутись так, щоб з нього в думках не кепкували, напахтитись, поводитись, говорити, усе мало бути ідеально, хоча й погана вдача буде встромляти свої палиці в колеса. Уже стоячи напроти дзеркала, небесно-блакитні очі розглядали те, що вийшло. Глянули на вуха, на хвіст зі шрамом, який занадто сильно виділявся на фоні чорного хутра.

«Може зафарбувати?..» — подумав Єрно.
Але сумнуваті очі сховались за повіками. Навіть якщо зазвичай хлопчина не бачить свою погану вдачу, то ось зараз це було видно неозброєним оком. Фарбувати шрам, щоб його не було видно… Така ж сама ідея, як підфарбувати вуса — погана ідея.

Ну, то що ж, залишається бути кращою версією себе ж, можливо, ковтнути одну-дві таблетки валер’янки, та контролювати язика, адже варто Єрно відкрити рота, як усе йде під три чорти.
Кросівки, вулиця, маршрутка, точка зустрічі.

Уже пізно давати задній хід, адже старий друг був на горизонті.
 

…

І так сильно Єрно ще ніколи не нервував. Жодне побачення не було таким… Радше не таким! Усе ніби йшло як завгодно, тільки не правильно! Я слова перечіпляються через зуби й виходить нісенітниця, і Джей закочує очі, і старий друг ніби забув про існування Єрно взагалі. А дама хлопця так в’яло відповідає, що будь-які потуги продовжити розмову розбивались через високу, стальну стіну якоїсь чи то зневаги, чи то сорому! Господи… Краще б він сидів вдома, дивився якийсь серіал, чи готував би для Куро з Широ… Чи малював…

А вони навіть не дійшли до парку…

А ось Джей сама була ніби згублена якоюсь нудьгою.

Її гострі очі були наче й спокійні, але там явно вимальовувалось якесь невдоволення. Погляд стрибав то на дітей, то на дерева, то на бруківку, поки з рота вилітали скоріше обрубки фраз. Виникало почуття, ніби її змусили вийти на цю прогулянку!

— … та у й так я виторгував ту машину. — розповідав якусь історію старий друг. — Ну да, не так вже й дьошиво, але ж яка монстряка, ви б глянули тіки. Ну, — і тут він явно самовдоволено пхикнув. — звісно, ви шо, не зря ж кофє торгую.

— Як цікаво… — явно з повною відсутністю ентузіазму відповіла Джей.

— А ти чим тоді займаєшся, наша дама «всьо-нє-так»? — трохи єхидно запитав старий друг.

— Нічим таким, на підробітках живу. — поглянула вона нарешті на свого «кавалера» так, ніби ця відповідь мала поставити крапку на цій розмові. — Містера «я-таргую-кофє» така відповідь влаштує?

— Містера «я-таргую-кофє» влаштує люба твоя відповідь. — відповів він з посмішкою, явно додаючи своїм поглядом якусь романтику у його розумінні цього слова.

Джей закотила очі та глянула кудись вглиб парку.

Розмова не зовсім клеїлась. Навіть дійсно затишний парк з різноколірними, яскравими кульками навкруги не робив тієї атмосфери. Так, куди не глянь, а повсюди було дійсно гарно. Невеличка, але приємна прохолода, рубіново-руде небо з м’якими хмарами, проміння сонця, яке розбивається об будівлі й так і не досягає своєї мети — зігріти усе на цій землі. Діти навіть не кричали, хоча й іноді пробігали поруч, грались у квача, ганяли м’ячик. Хтось собаку вигулював, а молодик сидів на одній з десятків лавок і налаштовував гітару. У повітрі навіть був запах смачного попкорну, але нічого з усього цього не допомагало розмові увійти в потрібне річище.

— Ну ладно, — почав усе той самий старий друг, минувши десяток-інший кроків. — а ти шо, Єрно? Роботу знайшов?

— Та вона й була в мене, я ж… — почав він трохи ніяково, хоча й намагався маскувати все за посмішкою, але його перебили.

— Стой, так цейво, ти ж дома сидиш. — щиро не розуміючи як це є робота, але треба сидіти вдома.

— Я фрилансер.

— А-а-а-а, понятно. — відповів той, ніби у нього одного є «нормальна» робота.

— Пишу на замовлення статі деякі, малюю персонажів, хоча більше пейзажі люблю. Намагався моделювати в 3D, але комп’ютер не вивозе. — хотів вже він почухати потилицю, але побачив погляд Джей.

Малює.

Ось це слово змусило кам’яну маску нудьги тріснути. Її очі навіть трохи покруглішали, а та кількість уваги до Єрно була занадто вже сильною, тож його власний «нервометр» починав зашкалювати.

— Та ну ти…

— А як давно малюєш? — перебила того старого друга Джей.

— Та років сім, шість може… Але я пейзажі в основному люблю, можу малювати на замовлення, але то таке, це тупа робота

Господи, Єрно, ну яка то тупа робота? Зовсім ні, зовсім не тупа і це видно по Джей, яка вже готова була гримнути на нього.

— Нічого не тупа, малювання то мистецтво, а на таке не кожен здатен.

— Но машину таку не купиш і… — встряв в розмову старий друг, але Джей його тут же й перебила.

— Та стулись уже, а? Дістав зі своєю машиную.

— Подружаня, ти ч…

— Маму свою так називай, а для тебе я «пані», якщо ти хоча б трохи в культуру умієш, ферштейн?

Подвійне побачення зовсім вже не йшло… Панувала тиша на напруження, а потенційна дівчина Єрно взагалі не розмовляла, а лиш збоку спостерігала за усім цим дійством. Іноді бували якісь теми, але усе то така банальщина, що взагалі важко описати усе словами. Хлопчина відчував наче знаходиться не у своїй тарілці. Він хотів лише піти додому та зварити кави, чаю, та хоча б уже чогось, щоб просто вже відволіктись від невдачі. А ще й посварити себе за те, що уродився таким невдачливий. Схоже, що йому не тільки не світить нічого з друзями, а й з дівчатами також. А для жінок він ще зовсім зелена. Та мовчить і з неї не видавити ні слова, а Джей на нього дивиться, наче як якого дикуна. То там не те ляпнув, то там прогнувся під старого друга, який бачить тільки себе. Навіть цукрова вата не врятувала нічого, навіть стрільба по мішенях з іграшкової зброї, адже Джей цілила лише у ноги того старого друга. Він її дратував так сильно, що було просто незрозуміло як вона досі не пішла. Сердиться, ранить словом, а іноді й не зовсім словом, але не йде. Який тоді взагалі їй сенс тут бути?!

Це було просто жахливе побачення. Додому Єрно йшов так, ніби його переїхав цілий автомарафон. І не те казав, і дурниці випалював, і перечіпався через власні ноги, навіть впав раз-два, а про те, що язик не міг нормально видавати слова іноді… Господи, позорисько… Хлопчина просто відкрив двері, зняв кросівки як попало, а потім впав на ліжко. Треба знайти сили піднятись та поставити варитись каву. Хоча б щось приємне за цілий день.