— І довго ти будеш тут стирчати? — невдоволено запитав Кроулі, тупцюючи на місці.
Морозне повітря дихало йому прямо в обличчя, змушуючи смикатися. Холод для такого шанувальника пекельного тепла був, наче для гарячої кави фраза «кілька хвилин і вип’ю» в той момент, коли граєш в цікавезну гру. Азирафаїла холод наче не торкався зовсім. Продовжував собі дивитися на посипані білою пудрою дахи й верхівки дерев, милувався, зітхав. Кроулі стримався, аби не гаркнути на нещасного романтика. На таких милих, добрих і чуйних людей не гиркають. Особливо, якщо вони дають списувати.
— Взагалі-то, нам треба йти.
Сьогоднішній вечір нічого, крім ганьби не принесе. В цьому Кроулі впевнений так же точно, як і в тому, що Азирафаїл ніколи не прогулює. Навіть двадцятку виграв на цьому. Тоді хворий Азирафаїл прийшов у школу і змусив учителя дозволити йому писати лабораторну.
Та і який актор з Кроулі? Ну, може, й не поганий. Але ж який бовдур виступає у шкільному спектаклі з доброї волі? Азирафаїл хіба що. Та й ні нахабні нерди як Гавриїл чи Михаїл. Та не Кроулі. Він тут через прогули, бо отримав попередження: без участі в спектаклі – відрахування. А вештатися попід школою без справ як-от Вельзевул чи хтось з тієї гидкої компанії… Краще вже зганьбитися на сцені.
— Га? А. Зараз йду! — широко усміхнувся Азирафаїл, та продовжив сидіти на підвіконні.
Він наче рахував кожну сніжинку чи прискіпливо розглядав її. Кроулі нетерпляче зітхнув. Він вже чув маячню про те, що кожна сніжинка унікальна і все таке. І якби ту маячню балакав не Азирафаїл, то Кроулі точно б тріснув когось.
— Ну так ходімо, часу не так багато. Чи ти забув, чия це була ідея? Запроторити мене в шкільний театральний клуб? Га? Що скажеш?
— Еге. Ти хотів сказати, що вдячний мені за хороший бал по англійській, бо тебе не відрахують і все таке? Кілька шкільних обов’язків, і ти врятований! — Азирафаїл усміхнувся так, що Кроулі стало соромно до кінчиків рогів. Так-так, сьогодні він одягнувся в костюм чортяки.
— Так що? — ховаючи погляд, запитав присоромлений чорт. — Ти йдеш?
Азирафаїл нарешті розпрощався зі сніжними пейзажами за вікном. Підхопивши трохи зачухані, десятки раз випрані, але такі милі крила, рушив в бік залу. Кроулі торкнувся рогу: хіба справді ті підземні тварюки мають такі «прикраси»? Банальні уявлення, банальний розподіл. Якби він був демоном, то мав би крила. Такі от нещасні, але, зрештою, красиві, як в Азирафаїла. В тих крилах, напевно, років з десять школярі грали одну й ту ж роль.
Містер Метатронс очікував акторів за лаштунками. Це був суворий, але справедливий вчитель англійської мови та літератури. У школі його прозвали скаженим християнином, бо завжди згадував Господа, іноді промовляв дивними цитатами з Біблії, та й взагалі… Кроулі це дратувало, хоч Метатронс — ще не найгірший і не найдивніший вчитель у школі. Чого тільки вартий містер Сатан!
— Швиденько, швиденько. Ваш вихід скоро! Ну, Господь вас благослови! Господь благослови!
Звісно, містер Метатронс у своєму репертуарі. Кроулі з Азирафаїлом переглянулись. Вони чули шум і гомін з залу, де зазвичай як-небудь розсаджували галасливих підлітків. Залишалось якихось кілька хвилин. Перед очима Кроулі все пливло. Він наче вступив в жуйку, чи то гірше — лайно, а тепер не знав як його здерти з підошви.
— Нервуєш? — легенько смикнув його за кошлатий рукав Азирафаїл.
— Ні.
Азирафаїл коротко усміхнувся, і тепер не просто смикав за рукав, а ніжно торкався пальців. І з того місця, до якого найперше торкнувся Азирафаїл, наче від сірника, запалало все тіло.
— Чому він не поставив «Фауста», наприклад? — запитав Азирафаїл, приховуючи сум’яття.
— А хто ставить «Фауста» перед Різдвом?
— Не знаю. Хтось розумний ставить, — чвиркнув крізь зуби Кроулі, але сам ще міцніше стиснув руку янгола.
Отямившись лишень тоді, коли містер Метатронс ввічливо (дратівливо) кахикнув десь над вухом. Натякнув, що янголи та чорти за руки не тримаються. Ні, він, містер Метатронс нічого не має проти, але п’єса є п’єса! Весь жар вуаллю спав з Кроулі. Він дослухався до зали: там запанувала тиша, хіба що хтось шмигав носом чи штовхався.
— Готовий? .
— Та куди я подінусь? Мені ж потрібні ті кляті хороші бали, — криво посміхнувся Кроулі, надтріснуто, ніби посмішка робила боляче.
— Тоді вперед. Тільки… не уявляй всіх голими, добре?
Кроулі засяяв. Азирафаїл не лише ввімкнув світло всередині нього, а встав на драбину і вкрутив лампочку. Темрява потроху розсіювалась. Кроулі поважно поправив роги, чим ще більше розкуйовдив руду чуприну.
— Еге, — кивнув Кроулі, лукаво зіщулившись, — всіх точно не буду. А от деяких…
І зміряв Азирафаїла довгим й лукавим поглядом, ну, точно сам дідько рогатий! Той, бідолаха, коли переміщався на інший кінець сцени, дивом не гепнувся. Бо під такими хтивими поглядами… повітря перетворюється на канати й зв’язує, зв’язує…
— Тепер понервуєш ти, — прошепотів сам собі, ступивши на середину сцени.
Азирафаїл, здавалось, впав обличчям в томатну пасту, так сильно горіли щоки. Проте Кроулі, цей хитрий і підступний демоняка, навпаки більше не бентежився. Костюм чорта наче був тим, у що одягалась душа Кроулі. І він зіграв у тій п’єсі пречудово. Азирафаїл також, але… він червонів майже від кожного маслянистого погляду чортяки.
Відгуки