Коли він

Джим ніколи не любив вересень. А особливо – його початок. Відновлення навчального процесу – це завжди нерви, це стрес і купа зайвої метушні. Він навіть не був певний, що ж його дратувало восени більше: заклопотані колеги, яким слова не вдається сказати – кидаються на співрозмовника, наче той їм усе життя перепаскудив, чи ліниві після літнього відпочинку студенти. Час від часу Моріарті ловив себе за шаленою думкою, що з превеликою радістю проконсультував би людину, яка б вирішила пограбувати чи вбити когось із шаленого універститетського натовпу. Усе це ставало нестерпним. І чого він взагалі почав викладацьку діяльність?

Ах, точно. Це ж гроші і повага. А ще Джим розумний і любить, коли його хвалять. До біса. Все одно цього тепер аж ніяк не вистачало. Ні, насправді нинішня його ситуація видавалася аж смішною: колись же справді визнання з боку студентів, колег і, звісно, клієнтів професорові було з головою. Але тепер… тепер Моріарті цілився за увагою до конкретної людини, яка й сама собі була «королем», і це вже значно-значно цікавіше. Але не існувало жодної можливості, за якої б славнозвісний детектив навідався до Дарему й розвіяв його сірі університетські будні. Принаймні з тих причин, що Джим ніколи про свою другу професію не згадував. Хоча Шерлока він, мабуть, любив саме за те, що той не потребував слів, аби зрозуміти все. Саме тому надія досі не згасала.

І, можливо, саме тому здивування Моріарті було дещо меншим, ніж абсолютне, коли він раптово побачив, як після завершення занять до його сонячного кабінету заходить висока темна постать, вдягнена у звичне чорне пальто. До біса, Джим ледь стримався, аби не посміхнутися несподівано щиро.

– Не холодно? – лиш промовив він з часткою насмішки. Дійсно, вересень надворі, а Шерлок наче з грудня виліз.

– Ні. І не спекотно теж, якщо тобі цікаво. Це пальто з тоншого матеріалу, я гадав, що можна помітити, – ах, дійсно. Голмс не був прихильником сарказму в свій бік.

– То що ж змусило тебе так несподівано завітати до мене, любий? Сумував? – на обличчі Моріарті з’явилася хитра посмішка, така, яка неминуче з’являлася там щоразу, коли він так чи інакше контактував з детективом.

– Знову не вгадав, Джиме. У мене коло цього міста розслідування. Ба більше, зовсім нещодавно одна пташка нащебетала, що ти працюєш, як виявляється, ще й тут. Вирішив, що це гарна нагода завітати у гості, – Шерлок сів на краєчок столу коло професора. Це стало певним знаком, що ніякою роботою Моріарті поки що займатися не буде.

– Авжеж, а ця пташка раптом не працює на уряд Великобританії?

Шерлок схилив голову, удавано замислившись.

– Я не питав.

– Що ж, мій чудовий, тішить, що ти аж настільки хотів зі мною побачитись, що дізнався про мою другу професію і прийшов сюди сам, – Моріарті знов усміхнувся й схилився на столі, піднявши голову і поглянувши грайливо на Шерлока. Звісно, за якимись принципами логіки він мав би стривожитися тим, що детектив дізнався про його посаду викладача у Даремському університеті, бо таким чином ламалося дуже багато потенційних планів, але саме зараз Джима це не дуже турбувало. Про проблеми можна подумати завтра.

– Скоріше щасливий збіг обставин, – справді. Щасливий. – Мені, до слова, стало цікаво: а як би твої учні та колеги поставилися до того, що ти є найбільшим злочинцем в світі?

Тобто він усе ж таки планував заговорити про це. Ну, звісно. Шерлок в нас на стороні добра. Утім, Джим не розгубився із відповіддю: привстав з-за столу і, схиливши голову, торкнувся тильною стороною долоні щоки Голмса, а опісля мовив тихо:

– А вони, мій детективе, ніяк би не відреагували. Боюсь, вже за мить після такого чудесного відкриття вони б лежали у своїй крові, – останні слова Моріарті ледь не проспівав, знов посміхнувшись. – Окрім того, я ж такий чудовий викладач – студенти мене люблять. Як, на твою думку, така свята людина може бути взагалі причетна до протиправної діяльності?

Шерлок, раптово, пирхнув. Вочевидь, покликанням Джима було зовсім не вчителювання і навіть не лиходійство – він став би справді гарним актором.

– Геній-психопат, – мовив детектив й відвів кудись удалину усміхнений погляд.

– Лише твій, – Моріарті підмигнув, і це Шерлок помітив краєм ока, але майже ніяк не відреагував. Джим, утім, помітив, як припіднялися кутики його вуст. Наскільки ж це до біса приємно.

На мить запала тиша, ніякова трохи, але все одно певним чином комфортна. Це був чи не перший випадок, коли вони побачилися поза розслідуванням, і придумати тему для розмови було важкувато, утім, зустріч ця все одно принесла якусь таку дивну радість. Хто зна, може це шанс на щось нове у їхніх стосунках? Зачіпка, яка одного дня допоможе врятувати усе?

– То що там в тебе з твоєю справою, гм? Поділишся? – тишу розірвав Моріарті, бо він нарешті придумав, про що було б доцільно спитати.

– Зникнення чотирьох підлітків через однакові проміжки часу, – Шерлок поглянув на співрозмовника знов. – Дрібниці, на перший погляд, але знайшлося багато нюансів, які роблять цю справу цікавою. Сім з десяти, я б сказав.

– Однакові проміжки часу були обрані навмисне, певне, крадій має схильність до театралізму? – Джим замислився. До злочину, про який казав Голмс, він аж ніяк не був причетний, і це робило ситуацію цікавішою.

– Так, я теж помітив. Більш того, я б не здивувався, якби ти сам був задіяний в усьому цьому, але ти не ідіот, аби вчинити щось таке у місті, в якому працюєш викладачем.

– Слушно, – Моріарті усміхнувся криво. – І взагалі, що це були за думки такі навіть? Негарно з вашого боку, пане детектив, звинувачувати ні в чому не винних професорів математики у таких жахіттях.

– Я б не звинувачував, якби конкретні професори у вільний час не консультували вбивць та крадіїв – Шерлок всміхнувся кутиком вуст й похитав головою. – Утім, годі про розслідування, тут не найкраще місце, аби заглиблюватися в подробиці масових викрадань людей.

– Тоді, мій чудовий, як тобі ідея прийняти від мене запрошення до одного чудового кафе коло університету і розповісти трішки більше? Ми могли б влаштувати дуже цікаву гру: кому вдасться розгадати цю справу швидше. Я б хотів, аби ти довів свою геніальність ще раз, – Джим посміхнувся хитро й закрив великий блокнот, у якому писав щось по роботі ще до появи Голмса тут. – Насправді, ще хоч дещиця перенавантаження цим першовересневим ажіотажем — і я дійсно найму вбивцю для усього цього закладу. Повір, в мене знайдуться виправдані мотиви власних дій і каятися я не стану.

Шерлок замислився на мить, а потім зістрибнув зі столу.

– Саме тому я й уникаю соціальної взаємодії. Ходімо.

– Але до мене все ж таки прийшов. Добровільно, – втішно мовив Моріарті, складаючи до портфеля деякі речі зі столу.

– Просто я, як найгеніальніший детектив Британії, мушу слідкувати за найбільшим у світі злочинцем-психопатом. Своїм злочинцем.

Джим встав з-за столу й підвинув стільця, а потім, узявши до рук портфеля, підійшов до Шерлока зовсім близько.

– Сприйму це, як комплімент, – Моріарті підмигнув хитро й пішов до виходу з авдиторії. Голмс послідував за ним.

Вже за мить двері зачинилися, а багато-багато студентів змогли побачити свого професора з математики в товаристві вельми привабливого незнайомця. У декого це викликало усмішку, яку не вдалося вгамувати, але такі люди навіть мали рацію. Картина-бо була справді незвичайною. Ким взагалі Шерлок та Джим були один для одного? Хоча це, мабуть, не настільки важливо. Головне, що ця осінь, на відміну від попередніх, почалася несподівано цікаво та приємно. А далі час покаже.