Антея

До хастаненину я дісталася хвилин за п’ять. Через хвилювання я завернула трохи не туди, але дорогу мені підказав один з євнухів.

Ставши біля дверей, я зробила глибокий вдих і відчинила їх. Мене зустріла тиша, а у повітрі стояв запах трав. Хасталар-усти видно не було.  На одному з ліжок лежала світловолоса дівчина. Очі її були заплющені, вуста трохи привідкриті.

«Що ж, Елені виглядає краще. Здається, Еміне-хатун вже надала необхідну допомогу, поки я блукала коридорами палацу». Я полегшено видихнула, після чого тихенько підійшла ближче до ліжка.

«Все така ж прекрасна. Не дивно, що її взяли у гарем до шехзаде. Не сумніваюся, що вона потрапила туди відразу, а не як я…Вона б не витримала, а я…я вже звикла».

Наступної секунди Елені щось забурмотіла, а потім на її вустах з’явилася радісна усмішка. Я теж усміхнулася.

«Цікаво, що їй сниться? Певно щось радісне». Наступної секунди з губ блакитноокої дівчини пролунало дещо таке, що змусило моє серце здригнутися. У своєму житті я чула це безліч разів, проте чути це після довгої розлуки…

- Антея…

Елені просто вимовила моє ім’я, але цього було достатньо аби моє серце пустилося у радісний танок. Я так сподівалася, що наші долі ще перетнуться, але коли це трапилося…Таке відчуття, ніби я сплю, а це знов сон.

Я витягнула ліву руку і трохи нахилилася, аби дістатися правої руки дівчини. Наступної секунди мої пальці відчули тепло її шкіри. Сном це бути точно не могло.

З легенько стиснутою у своїй долоні долонею блакитноокої мешканки гарему я простояла десь до п’яти хвилин, коли у приміщення повернулася лікарка.

- Як давно ти тут, хатун? – пошепки запитала мене повитуха.

- Хвилин 7, я прийшла перевірити стан своєї давньої знайомої – не забарилася з відповіддю я.

- Як бачиш, їй вже краще, ти можеш йти.

- Дозвольте мені залишитися тут. Я можу допомогти вам у чомусь, та й Елені може будь-якої прокинутися…

- І що ти вмієш?

- Я знаю як надавати першу допомогу, до того ж я служницею раніше була…

Гмикнувши, Еміне-хатун озвучила прийняте нею рішення:

- Добре, якщо хочеш – залишайся. Проте до ранку засиджуватися не рекомендувала б, вам завтра у дорогу, краще поспати у зручному ліжку.

- Я обов’язково належно відпочину, не хвилюйтеся.

Після години допомоги мені було сказано йти до інших дівчат у кімнату, а сама Еміне-хатун повідомила, що йде відпочивати у кімнату поряд.

- Я доповім султаншам про твою мені допомогу. Ти гарно попрацювала – додала вона вже на виході з хастаненину.

- Була рада допомогти.

Не сказати щоб я сильно втомилася, але прилягти хоча б хотілося: трохи сонливості все ж відчувалося.

Елені все ще солодко спала. Сон її був доволі міцний – я була впустила миску, розбивши, але її це не розбудило. Зазвичай вона прокидалася навіть від того, що хтось просто підходив до її ліжка. Частіше це була саме я. Приходила або вранці, стуком у двері нерідко будячи її, або пізно ввечері, коли на небі з’являлися темні хмари, які потім розривали грім та блискавка. Закоханому серцю було не так страшно поряд з нею.

Сумую за такими моментами, навіть не дивлячись на страх, який мене охоплював.  Елені хоч він і веселив, але вона кожен раз щиро бралася мене заспокоювати: ми лягали обличчям одна до одної і трималися за руки. Я стискала її руку міцно-міцно, але хвилин через 10 я вже була повністю спокійна. Перший раз я не розуміла причину цього дивного хвилювання, яке охопило мене під час нашої такої близькості. Через це моїй 14-річній голові хотілося дізнатися більше, і одного дня я почала притулятися ближче до неї, а не брати її за руку. Моє серце відгукувалося на це прискореним биттям. З жахом я усвідомила те, що маю до Елені почуття, які, як мене вчили, жінка відчуває до чоловіка та навпаки. Про існування такого між жінками чи чоловіками мені не казали жодного слова.

Цікавість, сумніви та тривога охопили мене. Згодом я знайшла немало міфів про богів, які були закохані у людину своєї статі та інші давньогрецькі легенди. У сім’ї Елені була величезна бібліотека, проте щоб знайти щось за моєю темою мені довелося піднапружитися. Воно того вартувало. Я змогла себе цим заспокоїти. Після цього я прийняла ці почуття і перестала вважати, що зі мною щось не так. Намагалася позбутися їх, але у моїй ситуації це було справою нелегкою, адже ми бачимося нерідко, бо живемо в одному будинку, а ігнорувати цілеспрямовано Елені теж було б помилкою: вона почала б хвилюватися, а цього мені хотілося найменше. В неї і так був непростий період у житті, заміж видати хотіли…Останнє викликало сум вже у мене.

Найважчим було почуття свої приховувати. Коли дорослі були поряд, я поводила себе як завжди, проте коли ми з Елені були на самоті мені було важче. Я вигадала для себе просто легенько торкатися її руками чи вустами час від часу, а вона скоріш сприймала це як дружній жест і не мала нічого проти. Мені наче і легшало від цього, проте хотілося більшого. Очевидно: хотіти цього мені заборонено.

Лежати тут і зараз поряд з нею відчувалося як дежавю.

- Ммм…  – я повернула голову і спостерігала як Елені різко відкрила очі, але потім знов закрила, бо сонячні промінчики зустріли її очі своїм сліпучим сяйвом. Через секунд 10 вона знов повільно розплющила очі, дивлячись у стелю. Потім її очі почали рухатися у мій бік. Я вирішила зробити вигляд що сплю.

Кілька хвилин нічого не відбувалося, але раптом я відчула м’який доторк трохи вище від губ. Я ледь не видала себе, проте мені вдалося вчасно приховати факт того, що я і близько не сплю і наврядчи тепер засну.

Тихий видих порушив тишу. Після нього почулося веселе гмикання. Я вирішила нарешті заговорити.

- І що ж тебе розвеселило? – спитала я дівчину.

- Я тебе все ж розбудила, вибач – в голосі Елені читався сум.

- Ну що ти, мила? Ні…ну може трохи. Я прокинулася ще раніше, але не хотіла видавати цього – поспішила заспокоїти її я, хитро всміхнувшись опісля.

- То ти…

- Так, я все чула і…відчувала – перед тим, як сказати останнє слово, я не втрималася і відвела погляд трохи вбік.

Виникла незручна пауза. Треба було щось вигадати.

- Ти мене добряче налякала. Прийшлося запитати, куди тебе понесли. Навіть встигнула Еміне-хатун допомогти. Вона привітніша, ніж здається на перший погляд –лагідно всміхнулася я їй.

- Допомогти привезти мене до тями?

- Ні, коли я прийшла вона вже зробила усе необхідне. Ти спала.

- Не сказала б, що Еміне-хатун привітна жінка… Я особисто боюся її про зайве щось запитати. Та й у голові до сих пір виникає сцена, де вона оглядає мене першого дня в гаремі… – вуста Елені перетворилися в пряму лінію, а очі глянули вниз.

- Так. Неприємна процедура… – з сумом промовила вже я.

- Як тобі взагалі життя в гаремі шехзаде Баязида? Вдалося знайти нових подруг?

- Так, звісно. Сама знаєш, без цього нелегко було б…Я…Але ніхто не зміг замінити мені тебе, Елені.

- Мені тебе теж – гарне обличчя дівчини спохмурніло.

- Давай не будемо говорити про сумне, краще поспимо. Завтра на нас чекає нелегкий день. Не завадить поспати довше – сказала я, відразу повернувшись на інший бік та заплющивши очі. Елені мовчки зробила те саме.

З моїх вуст зірвався ледь чутний глибокий видих. Принаймні я сподівалася, що Елені його не почула. У мене є шанс поговорити з нею про те, що трапилося перед тим, як у дім увірвалися османи, проте я не знала, як до цього підійти. Я ні на день не забувала про ласки Елені у той вечір. Треба було б з’ясувати, хто ми тепер одна для одної. Поки я не наважувалася почати цю розмову.

Задумавшись, я не помітила як глибоко видихнула знову, цей раз  гучніше.

- Ти не спиш? Все добре? – почула я занепокоєний голос подруги. Подруги…Обличчя після даної думки набуло гримаси болю. 

- Все добре, маленька, спи – впевнено проговорила я, намагаючись приховати свій сум.

- Не хочу тебе засмучувати, але я вже не маленька – веселим тоном відказала мені Елені.

- Справді? То маленька дівчинка вже стала дорослою жінкою? – у тон відповіла їй я.

- І так, і ні…Звісно я більше для себе зрозуміла, виросла, але я не змогла стати «жінкою». Мене мало не збезчестили і…

- Що???

- Це було після того, як тебе виніс один з османів…

- Ох, моя дівчинка…

- Мене врятував їх капітан. Але він виявився не кращим за тих двох. Він торкався мене, коли я була непритомна через лихоманку. Отака іронія долі…- саркастичним тоном додала Елені, аби додати розмові веселості.

- Проблема усіх чоловіків у тому, що вони не можу стримувати себе. Якби вони це вміли життя усіх жінок було б кращим – з роздратуванням зазначила я.

- Твоя правда. Недавно мене відправили на хальвет, але я…я не змогла…

- Більше не треба про це згадувати. Майбутнє світле чекає на нас – з намаганням підбадьорити подругу відповіла на це я.

- Нас? – кутики її губ трохи піднялися вгору.

- Так. Ми завжди будемо разом, пам’ятаєш я казала тобі? Хоча ми й не були поряд усі ці роки, але ти ж…я…ми… – я знала, що хотіла сказати, але не могла підібрати правильних слів від хвилювання.

- Відчуваємо один одного?

Я, яка дивилася убік, знов підняла на Елені очі від несподіванки. Вона ж ледь ворухнулася. Здається, вона сама зашарілася від свої слів.

- То ти відчуваєш мене? – вчепилася я в її слова.

- Не змінюй тему. Мені цікаво про тебе теж дізнатися.

- У мене нема чого цікаво розповісти. Я стала жінкою ще до…- я зрозуміла, що сказала зайвого, але було вже пізно.

- Ти про що? – її очі розширилися від здивування та хвилювання за мене.

- Елені. Я все тобі розповім, але не зараз. Добре? Я не зовсім готова поки про це говорити. Тем для розмов у нас достатньо – після цих слів я притиснулася до неї, взяла її праву руку і легенько стиснула. Елені мовчки дивилася декілька секунд на наші руки.

- Є, кажеш? –  з цікавістю запитала вона, опанувавши себе.

- Звісно, хіба ні?

 - Тоді я маю питання.

- Я теж. Ти перша – веселим тоном прозвучала відповідь.

- Коли ти приходила до мене під час грози… Ти справді боялася чи просто хотіла побути зі мною поряд? – запитала вона.

«Не цього питання я очікувала, але якщо її цікавить це, то відповісти варто».

- І те, і інше. Ти ж знала відповідь на це питання, хіба ні? – здивовано відказала я.

- Я вирішила все ж запитати у тебе.

- Добре. Я думала питання буде цікавішим – весело гмикнула я.

- Стій. А чому…

- Це вже друге питання, Елені – жартівливо промовила я.

Я не бачила її обличчя, проте знаючи Елені…вона напевно закотила очі і відразу усміхнулась після.

- Жартую. Питай, звісно.

- Чому ти хотіла побути зі мною більше часу? Ми ж.. і так… – чутно було, що їй, як і мені було до цього, важко підібрати слова.

- Про це я розповім після того як задам свої питання.

- Це нечесно! – трохи підвищила голос Елені.

- Елені, тихіше. У сусідній кімнаті Еміне-хатун. Чи ти хочеш щоб вона мене вигнала? – нагадала я дівчині.

- Ой, так. Просто я думала ти будеш відвертішою і…

- Елені…- промовила я і замовкла, очікуючи її відповіді.

- Що? – з легкою ноткою роздратування відказала вона.

-Розвернися на інший бік. Будь ласка…

Пару секунд вона лежала, немовби роздумуючи чи варто виконати те, про що я попрохала, але наступної миті її погляд був спрямований на моє обличчя, а відстань між нашими губами значно зменшилася.

Ми одночасно подивилися одна одній у вічі, так і завмерши на  декілька секунд. Моє серце билося так швидко, що здавалося його чує увесь гарем. Я повільно витягнула праву руку і притулила Елені до себе ще ближче, притискаючи її до грудей.

Наступної миті вона лягла трохи зручніше, а я залишила на її лобі повний смутку поцілунок.

- Елені… Непросто за одну ніч донести те, що ти приховував декілька років. Проте у цю мить я в котрий раз переконуюся, що ти мені небайдужа. Я щаслива, що ти є у моєму житті і хочу, щоб так тривало і надалі. Як би складно не було, знай: я завжди на твоєму боці, добре? Ти зрозуміла, що я маю на увазі? – швидко промовила останнє речення.

- Антея, ну я вже не наскільки не розуміюся на цьому – весело почала вона.

- І що ти про це думаєш?

- Я не хочу думати. Я хочу відчувати це і далі – впевненим голосом промовила Елені, проте полум’я свічки, що догорала біля сусіднього ліжка, давало мені побачити хвилювання на її обличчі.

- Відчувати? – запитала я з цікавістю. Мені хотілося зрозуміти, що саме вона має під цим на увазі.

- Це.

Далі вона почала наближатися до мого обличчя.

«Її блакитні очі…вони спрямовані на…».

Секунда - і мої здогадки перервав ніжний дотик її губ до моїх. Вона вже хотіла відсторонитися, та я доторкнулася у відповідь та повільно почала поцілунок. Вона відповідала мені з ледь помітним тремтінням тіла. Моє теж від усіх емоцій та почуттів почало трохи тремтіти, проте я не це особливо не зважала. Уся моя увага була прикута до м’яких губ Елені. Ми обидві танули від цього поцілунку. Він був такий схожий на наш перший, але одночасно якийсь інший…

Врешті-решт я знайшла сили відірватися від неї та обережно знову притиснути її до грудей, дати почути моє шалене серцебиття. Перед тим як покласти голову туди, дівчина залишила цілунок на моїй щоці.

- Знай, що я теж завжди буду на твоєму боці, добре? – промовила вона.

- Добре – я усміхнулася їй, а наступної секунди свічка повністю догоріла і хастаненин поринув у цілковиту темряву.