— На коліна перед своїм Богом.
Голос Кастіеля відбивався луною у мозку, змушуючи жижки затрястися. Дін поглянув на брата — ангел обіцяв його вилікувати, але тепер… залишалося лише підкоритися і сподіватися на краще.
— Ні! Зупиніться, — Кастіель звучав майже як ображена дитина. — Ви робите це нещиро, а лише зі страху переді мною.
Наступної миті Дін опинився із новоспеченим Богом наодинці у кімнаті готелю. З інтер’єру було видно, що це місце їм не по кишені, але зараз це останнє, що хвилювало Вінчестера.
— Де Сем і Боббі?
— Діне, невже ти вважаєш, що я міг би нашкодити твоєму братові?
— Я не знаю, ти мені скажи, — у тоні чоловіка злість — добре замаскована образа на янгола, який зрадив його довіру. — Одного разу тобі ніщо не завадило це зробити. Навіть я, — ледь чутно додав він.
— І, як я і обіцяв, я поверну Сему здоровий ґлузд. Вони з Боббі там же, де і були, неушкоджені.
Дін мовчав. Він хотів вірити Касу, аж надто хотів. Якщо їхня дружба вимагала того, щоб час від часу він на колінах молив янгола прийти, Вінчестер був на це готовий. Та йому боляче дивитися, як Кастіель сам себе знищує, руйнує усе хороше, що в ньому було, що у них було. Тому Дін мовчав.
— Ти можеш повірити, що я — той же янгол, що витяг тебе із Пекла? — Кастіель завжди підкрадався, нахабно (і можливо зумисне) порушуючи його особистий простір. Дін у такі моменти завжди затримував дихання, відчуваючи чуже на своїй шкірі.
— Як я можу довіряти тобі? Тільки не після співпраці із Кровлі за моєю спиною. Серйозно, Касе, що з тобою?
— Я не знаю, — зітхнув ангел, скидаючи маску всесильного. Дін поглянув у блакитні очі — дійсно, ті ж, що він бачив після кожної молитви. — Я був упевнений, що ви не підтримаєте мене. Що ти не підтримаєш. І, зрештою, я мав рацію.
— Бо так зсувати баланс сил — це неправильно і небезпечно.
— Навіть якби я врятував Небеса і Землю? Коли я врятував, — він виправився. — Ти показав мені, що таке свобода вибору, Діне. Натомість я хочу показати тобі, що таке, коли милостивий Бог на твоєму боці. Лише довірся мені.
Мисливець вагався. З одного боку, коли це їм щастило? З иншого боку, він дуже хотів, щоб хоч раз усе пішло за їхнім пляном. Щоб його брат був здоровим, щоб його близькі не були за волосину від загибелі, щоб не було нечисті, щоб війни у світі закінчилися… Список того, що міг би зробити Бог, якому не байдуже на своїх дітей, був нескінченним. Звісно, часом Кастіель був наївним і пихатим, але, будучи поряд, можливо, Дін міг би допомогти йому більше?
— Добре. Я вірю тобі, Боже.
— От і хороший хлопчик, — Дін важко ковтнув. — Але ти усе ще можеш кликати мене так, як і раніше, — янгол окинув його стурбованим поглядом. — Щось не так?
— Коли ти кажеш такі речі… ні, забудь.
— У тебе червоні щоки. Ти захворів? — Кастіель узяв його обличчя у свої долоні, вимірюючи температуру. — Наче ні. Діне, у чому справа?
— Ну коли ти сказав, що я- що я «хороший хлопчик», мені це сподобалося, — Дін опустив погляд у підлогу. І на біса він взагалі розтуляв рота? Чи це у присутності Бога тепер не можна було брехати?
— Тоді я казатиму так частіше, Діне. Ти справді чудовий, — тієї ж миті вирішив янгол.
— Боже, ні, будь ласка, не треба.
— Чому?
— Бо я згораю від сорому, коли в кімнаті тільки ми з тобою, а якщо, боронь Боже, ще хтось почує…
— Не розумію, що я маю боронити і чому ти соромишся того, що хтось тебе похвалить, — на обличчі Кастіеля з’явився вираз щирої розгублености. Так, він багато часу провів із мисливцями, але, певне, так і не зможе їх ніколи повністю осягнути.
— Ну, як тобі пояснити… — Дін вагався. Чи був ангел достатньо чистим серцем, щоб прийняти те, що він хотів сказати? Те, що Вінчестер уже так давно носив у собі, не насмілюючись відкритися навіть найближчій людині — брату. — Пам’ятаєш фільм про доставника піци?
— Так, але я не розумію…
— Ти запитував, чому він лається на няньку. Загалом, одним людям подобається, коли до них говорять грубо у ліжку, а иншим — коли їх хвалять…
— Тобто, тобі подобається, коли тебе хвалять… у сексуальному пляні?
— Боже, Касе, так, — ніби на зло, підлога номера була надто міцною й усе не хотіла провалюватися під Діном, що аж раків пік. — І ти мені теж подобаєшся у цьому пляні, — чоловік закусив губи і замружився, не знаючи, на яку реякцію очікувати.
Після кількох десятків секунд мовчання він уже готовий був викрикнути: «Ну все, тепер ти знаєш! Можеш зникнути назавжди і залишити мене самого, бо я тобі не потрібен такий», але Дін боявся, що так і станеться, щойно він озвучить таку можливість. У тривожному очікуванні він не помітив, як янгол підійшов упритул, тягнучись до його вуха.
— То що твій Бог може зробити для тебе, мій хороший?
— Ти..? — тепер Дін нічого не розумів. Невже це відбувалося насправді?
— Я доволі довго хотів тобі сказати, Діне. Але думав, що я для тебе не більше ніж «ручний янгол». Тож я мовчав.
— Дурню, — чоловік посміхнувся і його щоки, здається, стали на тон світлішими, ніж буряковий. — Поцілуєш мене?
Кастіель справді на багато готовий заради того, кого витягнув із Пекла. Навіть «піддатися гріху» у перший же день на посаді Творця. Напевне, йому варто переглянути поняття «гріх» та «святість».
Губи Діна. Потріскані від холоду нічного повітря, адже саме вночі мисливець працював більшість часу. Обдерті від тривожности та непевности, адже це стани, у яких він перебував найчастіше. Із приємним присмаком солоду і трохи гіркуватим — алкоголю. А над усе — теплі та вимогливі, що дарували відчуття дому й одночасно занурювали у вир пристрасті, не відомої Небесам.
Кастіель відчував невпевненість Діна. Тому його рука підтримувала чуже підборіддя, вела за собою до ліжка, лагідно пестила сідниці, коли чоловік нависав згори.
Кастіель бачив занадто багато витворів мистецтва. Насправді йому був потрібен лише один.
— Ти такий чарівний, — шепіт зірвався з його губів так легко, що янгол навіть не очікував такої щирости від себе. — Найдосконаліше творіння Батька.
Дін не певен, чи варто було казати про свій кінк на похвалу. Просто Кас був такий, ах, такий вправний у словах, що він губився. Здавалося, шкіра плавилася від дотиків, а мозок — від того, що казав ангел.
Дін не хотів зупинятися.
Дін хотів потонути у блакитних очах.
Натомість він нахилився до Кастіеля, крадучи ще один поцілунок. Безсоромно вплітаючи пальці в чуже волосся, притягаючи янгола ближче за темно-синю краватку, досліджуючи кожен сантиметр чужого язика у пошуках несказаних слів.
Знімати плащ із Каса відчувалося справді немов щось священне. Залишати цілунки на вилицях, поки руки ангела блукали його торсом — інтимніше, ніж можна було уявити. Опинитися без одягу під пильним і захопленим поглядом — не так вже і страшно, як він собі думав.
Кастіель прагнув торкнутися його усюди. Цілував, трохи сором’язливо і невміло. Проводив пучками пальців загрубілою шкірою на кожному зі шрамів, знаючи, що може їх зцілити, а ще — що вони роблять Діна досконалим. Стискав сильні стегна, скорочуючи відстань між ними до півподиху.
— Нам потрібен лубрикант. Це…
— Прошу, — Кастіель простягнув йому невелику пляшечку, ненадовго затримуючи свої пальці на чужих, ніби запевняв, що усе ще тут і завжди буде.
— Якщо буде боляче…
— Ти маєш неабиякий хист до усього, до чого берешся, Діне Вінчестер, — ангел злегка провів по темно-русому волоссю, переконавшись, щоб чоловік дивився йому в очі і знав, що це правда. — Не турбуйся.
Бідні щоки Діна — їм так і не судилося сьогодні повернутися до нормального відтінку. Він пестив білосніжні стегна, плавно рухався, вводячи пальці й одночасно цілуючи, ніби намагався перепросити за те, що торкався Бога так незґрабно, так грубо, бо по-иншому не умів. Але дещо примусило його спинитися.
Кас стогнав.
Ні, не так.
Кас стогнав. І це було, Дін готовий поклястися, найпрекраснішим звуком у його житті. Краще за рев двигуна Імпали. Краще за гітарний риф Металіки на новесенькому програвачі. Краще, ніж його обмежена смертна уява могла змалювати.
— Діне, мені так добре, — очі янгола затягнула поволока і Дін бачив, що він не бреше. Кастіель, цей божественно красивий та недоступний йолоп, млів від кожного його дотику.
Що могло бути кращою похвалою, ніж це?
Дін злегка стиснув чужу талію, обережно входячи. Кастіель видав гучне здивоване оох і вигнувся у попереку ще більше, підставляючи шию під ряд вологих поцілунків. Він стискався навколо Діна, з готовністю рухаючись назустріч, цілуючи чужі вуста щоразу, коли мав на це хоч найменший шанс, хоча втримати обличчя чоловіка тремтячими пальцями було складно.
— Ооо, це так- глибше, будь ласка.
Хіба міг Дін противитися Богові?
Він збільшував темп, одночасно зменшуючи відстань між ними. Так, що міг ловити з чужих губів стогони. Так, що притискався до грудей Кастіеля, відчуваючи там відлуння свого шаленого серцебиття. Так, що відчував вологість його члена і готовність дійти до піку разом.
Кас не зрозумів, що сталося. Ще секунду тому він відчував себе на Землі, відчував Діна всередині. Зараз його ніби закинуло на Небеса. Принаймні, так можна було подумати, якби не вуста чоловіка, що намагалися повернути повітря у його легені чи, навпаки, усе відібрати до останньої крихти.
— Я так пишаюся тобою, Діне, — він м’яко поцілував Вінчестера у щоку, затуманеним поглядом вивчаючи стелю номеру для молодят.
— Тобі краще не казати таке тоді, коли не хочеш, щоб я трахнув тебе.
— Ми можемо зробити це знову? — очі Кастіеля здивовано округлилися. Він таки був наївним, як для своїх п’ятнадцяти мільярдів.
— Можемо робити, поки тобі не набридне, — Дін посміхнувся, нависаючи над ангелом. Його рука сковзнула животом, але чоловік завмер: — Касе, я що..?
— Ні, — погляд Кастіеля замість здивованого став наляканим. — Діне, ти маєш мені допомогти. Це левіатани.
— Це що?!
Відгуки