23-ій рік життя — це рік, коли він подорожував у часі й лишився з тією версією сім’ї, яка його ненавиділа, і втратив Б’янку, а потім і сам помер.
Коли доньці Кріса та Б’янки, Пруденс Лін, яку ласкаво називають Прю, виповнюється два роки, батьки та тітки стають дивними. Жінка начебто й знає, що інший Крістофер подорожував у часі саме в цей період, і дивується, що речі, про які вона не здогадується, були настільки поганими. Одного разу, лишаючи в Пайпер і Лео їхню першу онучку, вона мала піти вбити демона — сьогодні просто демони — але випадково чує свекрів і раптом розуміє їхнє хвилювання.
— Пайпер, ти маєш заспокоїтися. Відчуваю, що ти хвилюєшся, і від цього сама починаю тривожитися, — каже Фібі.
— Заспокоїтися? — недовірливо запитує Лео. — Минулого разу, коли Крісу довелося знову пережити травматичний рік, Пайпер знайшла його без свідомості з голкою, що стирчала з руки! Нам довелося викликати швидку допомогу й спостерігати, як йому вводять наркан (прим. ред.: наркан – це препарат, який використовується для лікування відомого або можливого передозування опіоїдів у дорослих і дітей будь-якого віку ), і підписувати документи на 72 години психіатричної допомоги! Тому що він намагався вбити себе! А тепер…
Він і справді розповідав про це Б’янці в невеликих подробицях, але вона й не усвідомлювала, що попереду очікує ще щось гірше.
— …А тепер йому доводиться тримати в пам’яті і свою смерть, і смерть Б’янки! — Пайпер завершує тираду. Наступного місяця Крісу виповниться двадцять три, і, якщо це так, якщо він отримає всі спогади, щойно сягне дня народження… Що ж, можна зрозуміти це занепокоєння.
Б’янка стежить за чоловіком, як яструб, і точно дізнається, коли він щось згадає. Крістофер міцніше тримає її, майже щогодини перевіряє доньку, яка, як і без того знає, є відхиленням від того світу — через страх, що його дружина помре, що Прю зникне. За винятком кількох тижнів хвилювання через них, його власна смерть майже ніяк не відчувалася.
— З тобою все гаразд? — пошепки запитує вона одного разу, коли вся сім’я (частиною якої вона нарешті стала) зібралася за столом Галлівел менора.
Він дарує таку усмішку, від якої завжди освітлюється всесвіт, і змушує її серце калатати сильніше.
— Це майбутнє, за яке ми боролися, — відповідає Кріс, спостерігаючи, як Фібі та Куп лають Петру, як Ваят дражнить Мелінду через хлопчика в школі, а Пейдж і Генрі тихо тримаються за руки. Нарешті він бачить повну картину. — Кохана, — каже він, — ми це зробили.