Не так уже й важко знайти консультанта, який знається на магії. Принаймні, знайти психолога легше, ніж переконати Кріса піти до нього. Він наполягає, що не потребує допомоги. Тому запанікував, подумавши, що Вищі Сили будуть задоволені лише життям Галлівела. Він не схильний до самогубства, незважаючи на свою неприємну звичку, ну, вмирати.
Він майже переконав Пайпер, поки наступне, що вилетіло з його вуст, не забило останній цвях у труну:
— Я пожертвував собою, щоб урятувати Ваята!
Так, ну, можливо, не зовсім, але обмінювати одне життя на інше не входило в її плани, і це не мало бути планами її молодшого сина. Але потроху, після додавання терапії до виховання травм, поведінка припиняється, принаймні дезадаптивна. Коли йому виповнюється сімнадцять, терапевт каже, що потреба в сеансах, можливо, вичерпала себе.
Кріс майже забув, що йому сімнадцять, коли вперше зустрів Б’янку, або був на іншій часовій шкалі, і йому шкода, що залишив терапію, коли побачив дівчину вперше.
Вона абсолютно така ж, манери й очі, відрізняється лише тим, що його Б’янка завжди посилювала свою небезпеку, вкриваючись шкірою. Ця ж не має наміру оголошувати себе вбивцею, і парубок задихається від її великого светра з крильцями летючої миші в поєднанні з легінсами.
Хлопець задається питанням, чи вона також отримувала спалахи спогадів протягом усього життя, імовірно, при подорожах у часі. Він сподівається, що ні, але все одно сумує. Коли бачить її, то майже відчуває фізичний удар у груди, і мало не плаче, коли обличчя партнерки сяє від впізнання. Вона зупиняється лише за кілька футів, «Кріс». Маленька частина його душі відчуває таке полегшення, що навіть соромно. Вона знає його, повністю.
Щось послаблюється глибоко всередині, про існування чого він навіть не здогадувався, щось важке, «Б’янка». Це видих, піднесення, молитва. Вона тут і знає його, а ще краще — розуміє. Вони жили в одному світі. Вона пам’ятає. Двома кроками перетинає відстань і бере дівчину на руки, де вона більш-менш схиляється на нього.
— Я шукала тебе все життя, — каже вона схвильовано, — навіть не усвідомлюючи цього, поки не ми не зустрілися.
І він отримує бажане. Здається, ніби душа побачила її й сказала: «О! Ось ти де.”
— Я теж, — каже він, бо якщо промовить щось довше, голос затремтить. У їхньому попередньому житті все сталося не так легко. Вони були на одній стороні під час війни, а окопи створюють міцний зв’язок. Далі це прогресувало природним шляхом, поволі. Тут і зараз вони кохають одне одного, і вже надто довго розлучалися. Він не хвилюється про те, що подумають його рідні.
(Пізніше Кріс шкодуватиме про свою недалекоглядність, але те, як Б’янка цілує його, коли він захищає її й відвозить додому, дійсно того варте).
Раніше вони вдвох були проти всього світу, і, якщо знадобиться, можуть зробити це ще раз.
— Крісе, це ти? Чому так довго повертався..? Б’янко, — жінка пам’ятає дівчину у віці восьми років, її мати, небезпечна та здібна, намагалася вбити їх; Б’янка, тридцятирічна, з рукою в грудях Кріса; Б’янка йде геть, тримаючи його руку, а парубок повертається з майбутнього, щоб урятувати життя Пайпер; Б’янка з деревом у грудній клітці й кров’ю на рукаві контуженого Кріса. Пайпер пам’ятає, і вона на всі сто впевнена, що це дуже погана ідея. — Який сюрприз, — каже, і це виглядає применшено. Частково вона сподівалася, що лінія з Б’янкою хоч трохи зміниться. Інший світ, мабуть, вона розуміє, як вони стали парою в іншому всесвіті. Але у її Кріса є сім’я та спогади темнішого світу, але, звичайно, йому не потрібно вибирати відьму Фенікс зараз, не в часовій шкалі, у якій вони живуть зараз. — Крісе, не хочеш пояснити?
— Мамо, це Б’янка. Моя Б’янка.
— Як заспокійливо, — відповідає сухо. — Добре, ви обоє, вимийте руки. Вечеря вже на столі.
Коли всі сіли, краще не стало.
— Ну, — каже Пейдж, лише маючи на увазі щось під цим, — не варто питати, чим заробляєш на життя?
— Ні, — погоджується дівчина розміреним тоном, — не думаю, що ти взагалі побачиш у цьому сенс.
— Тітко Пейдж, — шипить Кріс.
— Усе гаразд, Крісе, — Б’янка навмисне каже, дивлячись прямо на наймолодшу Зачаровану: — Це ніщо в порівнянні з тим, коли Ваят у попередньому світі дізнався, що я твоя дівчина.
Вона серйозно каже, що сестри Галлівел її не злякають, але тріо сприймає це як виклик.
— Можливо, справжньою проблемою була твоя втеча, оскільки я припускаю, що ти хоча б раз була на боці зла.
— Тітонько Фібі! Б’янка вела армії проти себе подібних. Як ви смієте глузувати з того, чим вона пожертвувала?
— Галлівели могутні, — продовжує тітка, підходячи до суті свого занепокоєння, і, можливо, коли зрозуміла, що не може натякати на зло, почала імпровізувати.
— Як ти смієш?! — Б’янка нарешті втратила самовладання. — Я вибрала добру сторону, тому що я — одна з ідіотів, які живуть у цьому світі. І обрала Кріса, тому що він сміливий, відданий і чесний, і якщо він сьогодні втратить свою силу й перестане бути першою чи другою наймогутнішою істотою на планеті, я все одно любитиму його. Він єдина людина, яка знала мене і яку пам’ятаю я, і він любив мене, навіть коли краще було б забути. Я не «люблю його лише тому, що він Галлівел» як деякі могли б подумати, — вона сердито дивилася на відьом, даючи зрозуміти, що пам’ятає їхню версію, що не зазнача́ла про їхній зв’язок із Крісом, тому вони й не дбали про нього, допоки не дізналися, що він їх родич. — Я люблю його, тому що він Кріс. Мені потрібно додому. Вибачте.
Підводячись, хлопець розчаровано подивився на жінок.
— Я відвезу, — тоді зупинився, та обернувся: — Б’янка була єдиною, за кого я тримався тоді. Вона рятувала мене, багато разів, такими способами, які навіть ви не можете собі уявити. Вона бачила, як я роблю погані речі, будучи на місії. І все одно довіряла, бачила мою невдачу й усе одно вірила, бачила мене й любила. Якщо не можете прийняти це, не можете прийняти її, то це ваше право. Та мене це не зупинить, — тут він подивився прямо на матір: — Ти з татом показали, що партнер повинен стояти спиною проти всіх; ти з татом створили для мене любов, яку ніщо не могло б зупинити чи просто зрівнятися. Я навчився цьому від вас. Як це спрацювало у Старійшин, до речі, тримати окремо вас із татом? Можливо, у цьому є щось повчальне.
Він схопив Б’янку за руку, і вони зникли з очей.