Вдих.
Дідько. Пітер не спав всю ніч, варився в ненависті до себе. Хто потягнув його за язик? Чому він просто не міг заткнутися, коли побачив, як Тоні перекосило?
Видих.
Він мучився всю ніч. Але це було нічим в порівнянні з ранком. Пітер думав без перерви: коли біг до метро, коли їхав в поїзді, коли перебігав дорогу біля школи, коли пробігав через шкільну галявину, рятуючись від дощу.
Вдих.
Тоні не наздогнав його серед шкільного двору, як робив це майже кожен ранок. Він не виринув біля роздягальні, лякаючи Пітера до тремтячих рук. І останнє. Контрольне.
Видих.
Він не сидів за їхньою партою.
– Пітере, ти в нормі? – хтось торкнув його за плече. Хлопець відкрив очі і завмер. Змучене тіло потребувало перерви, голова потрохи починала паморочитись, тому він піднявся з тренажера і схопив рушник.
– Так, – відповів Пітер. – Привіт, Гвен, ти щось хотіла?
Він жадібно випив із пляшки і витер обличчя. Так, перестарався. З нього вистачить. Пітер боковим зором помітив, що омега так і лишилася поруч, спостерігаючи за його рухами.
– Привіт, – посміхнулася вона. – Вже пізно, а ти півтори години тут вбиваєшся. Щось сталося?
– Ні, не переймайся, – він постарався посміхнутися правдоподібно. – Втратив лік часу.
– Це через Тоні, так? – Пітер майже підкотив очі. Звісно, вся школа помітила, як різко охололи їхні стосунки. Декілька людей обговорювали це при ньому, поки Паркер тихо і самотньо брів у кафетерій. Він вже втратив надію виловити Старка в коридорах, бо той зникав після кожного уроку, наче ніндзя. До обіду він лишив омезі десь сто повідомлень. За годину Тоні його заблокував.
– Слухай, це особисте, – якомога ввічливіше відповів Пітер і пішов до роздягальні, натякаючи, що розмова завершена.
– Ви розійшлися? – швидко випалила дівчина. Пітер завмер і напружився. – Не сердься, будь ласка. Якщо ви розійшлися, може… кудись сходимо?
Альфа на секунду оторопів. Тільки школа Тоні допомогла йому не тільки не зависнути з тупим виразом обличчя, але і швидко отямився.
– Ого, це несподівано, – посміхнувся Паркер. Придивившись нарешті до Гвен, він побачив нервово стиснуті пальці і нещасний вираз обличчя. Вона розуміла, що він відмовить. І Пітер це розумів. Але він не хотів бути таким покидьком, як всі ті, хто відмовляв йому. Тому він обережно стиснув її руку і подивився в очі. – Гвен, ти дуже гарна. Правда. Але…
– Пітере, не треба, я розумію, – в її очах зблиснули сльози, однак Паркер притримав її за руку, щоб вона не втекла.
– Справа в Тоні. Я хочу з ним помиритися, розумієш? – омега секунду дивилася йому в очі, намагаючись зловити на брехні. Однак швидко розслабилась і обережно відпустила його руку.
– Це дуже зворушливо, Пітере, – сказала вона. Хлопець ніяково кивнув і відступив до роздягалень. – Побачимось.
– Добре, – посміхнувся він і швидко щез. Ого, що це було?
Хлопець поспішив переодягтися, щоб ні з ким не зіткнутися. Він не помітив Наташу Романову, що завмерла в сусідній роздягальні. А вона його помітила. Більш того – чула всю розмову в пустому залі між тренажерами.
Альфа перевдягнувся і вискочив під дощ. Думки, що заспокоїлись після розмови в Гвен, знову проникли в його голову. Відчайдушно хотілося повернутися в першу половину дня, коли окрім переживань він мав надію. Надію, що розбив сам Тоні.
– Не думай, не думай, – прошепотів Пітер, але подумки вже перенісся в мокрий провулок поряд зі школою, де Тоні під дощем запалив сигарету і сперся об брудну стіну.
– Тоні, – тихо покликав Пітер. Він наблизився і зазирнув омезі в очі, але Старк відвернувся і продовжив курити.
– Ми вже все обговорили, – фиркнув він.
– Я правда тобі не подобаюсь? – спитав альфа тихо. Старк подивився на нього якось насторожено.
– Яка різниця? – байдуже спитав він. – Сьогодні всі гудять про наш розрив, завтра омеги стануть за тобою в чергу, а післязавтра ти будеш щасливенький водити когось з них за собою по школі. Користуйся. Згадуй, що я завжди мав рацію.
Слова Старка прозвучали ядуче, і альфа завмер. Однак Пітер одразу отямився, бо Тоні відірвався від стіни і пішов геть.
– Будь ласка, Тоні, – він спробував зупинити омегу, але Старк помітив рух і не дав схопити себе за руку. – Почекай. Вислухай мене.
– І що ти мені скажеш? – фиркнув він і показово зупинився.
– Я не мав казати цього. Але я казав правду. Ти мені подобаєшся, – випалив альфа. Зізнання ніяк не вплинуло на омегу – Тоні втримав кам’яний вираз обличчя. – Будь ласка, давай поговоримо. Дай мені шанс все пояснити. Я можу ніколи більше не повторювати про свої почуття, тільки не кидай мене.
Пітера буквально трусило. Він дивився на омегу і сподівався, що Старк пом’якшиться і підпустить до себе, згодиться на розмову. І Паркер зробив все, щоб виправити помилку.
– Я не можу, – відповів омега. – Я не довіряю альфам.
Пітер сперся на стіну і опустив голову, але омега цього не побачив, бо втік, щоб не бачити сумні очі навпроти.
– І більше не ходи за мною, – на ходу крикнув Старк. Пітеру захотілось голосно вити.
____
– Наташо, ти поїла? – спитала Пеппер, з’явившись у кімнаті хлопців. Омега визирнула з-під ковдри в ліжку Брюса. Її сонний вигляд говорив за неї. – Підіймайся до нас. Ванда ставить на стіл.
– Добре, дякую, – кивнула дівчина і піднялась, заправляючи постіль. Зранку Брюс піднявся зрання і пішов на роботу. Наташу трусило від думки про цілий день в компанії його друзів, що косились і засуджували.
– Слухай, ти не знаєш, що з Тоні? – спитала Пеппер, завмерши на порозі. Руда задумливо подивилась у відповідь і стенула плечима.
– Ще вчора бігав з Паркером по школі і світився, як лампочка. А що? – обережно спитала вона. Зайвими репліками Наташа найчастіше ризикувала нарватись на грубість від усіх, окрім Пеппер.
– Не знаю, він приїхав серед ночі вбитий, а зараз ховається в комірці, у нашій кімнаті. І вилізати не збирається, – дівчина виглядала занепокоєною.
– Не знаю, – Наташа підхопила рушник і повернулась до Пеппер. – Я прослідкую за ними в школі, може, вони посварились.
– Дякую, – полегшено посміхнулась Поттс. – Ми чекаємо тебе.
Наташа скривилася. Навіть Брюс тримався від неї подалі, це було важко, враховуючи, що вони сплять в одному ліжку. А всі інші з цієї компанії робили вигляд, що її не існує. Однак дівчина пішла, бо хоча б щось її зацікавило, окрім сварок з батьками і запаленої мітки, яку придурок-Барнс поставив їй силою.
Правда, до її появи Тоні встиг втекти у школу. Наташа вперше за рік прийшла на заняття вчасно і не пошкодувала. Школа гуділа, наче вулик. Після слів Пеппер у Наташі були здогадки, що миттєво підтвердились – що б там між ними не було, все скінчилось.
Наташа продиралася через навалу чуток, однак справжньої причини пліткарі не знали. Саме тому після занять вона прослідкувала за Паркером і майже дві години спостерігала, як він вбивався на тренажерах.
– Що ж ви не поділили? – посміхнулась дівчина і одразу помітила Гвен Стейсі, що пожирала хлопця поглядом.
У кімнату Наташа повернулась пообіді. Старк теж був у гуртожитку – сидів темною хмарою і повільно щось жував під уважним поглядом Пеппер.
– Всім привіт, – нахабно виголосила руда. У відповідь вона отримала кілька довгих поглядів.
– Привіт, ти де так затрималась? – спитала Пеппер і протягнула їй невелику тарілку. Пеппер Поттс була наче мамця великого сімейства, вона встигала опікати кожного. І зараз Наташа стала черговою жертвою її турботи.
– Забігла в тренажерну залу після занять. Майже дві години слідкувала, як Паркер намагався дотренуватися до інфаркту, – спокійно сказала вона. Тоні навпроти завмер і вороже подивився на дівчину.
– Пітер? Він там був? Як в нього справи? – одразу зацікавився Роуді. Всі помітили реакцію Тоні, але промовчали.
– Не знаю, не змогла підійти – Гвен налила навколо слини, тому я боялася підсковзнутись. Шкода, що Паркер вже обрав собі омегу.
– Замовкни, – перервав її Тоні, відставив тарілку і скочив на ноги. Ніхто не встиг зреагувати, а омега вже сховався в своєму кутку.
– Думай, що говориш, – зашипів на неї Роуді. – Ти тут тягар, ще й намагаєшся когось образити?
– Вона не тягар, – відповів Брюс, і в його голосі прозвучала погроза. – Я її сюди привів.
– Наташо, ти не знаєш, що між ними сталося? – тихо спитала Пеппер. Романова в перший день ховалася в тій самій комірці, тому знала, що звідти чутно найменший шепіт.
– Ні. Наче Паркер сказав щось не те, – вона не говорила тихіше.
– Він сказав, що я йому подобаюсь, – глухо сказав Тоні. Навіть у рудої від його голосу пробігли мурахи. Так вбито він звучав.
– Що? – Пеппер зірвався з місця і підійшла до дверей. – І ти його прогнав? – вона рішуче постукала в двері, але Тоні не відчинив. Наташа кивнула в бік виходу і показала на вуха. Пеппер зрозуміла натяк і пішла слідки.
– Що ти про це думаєш? – одразу спитала Поттс, коли вони опинилися в коридорі.
– Думаю, що Старку не все одно, але він боїться, – стенула плечима Наташа і закурила серед коридору. – Я хочу поговорити з Паркером завтра. Він точно все вивалить.
– Поділишся? – тихо спитала Пеппер і, отримавши кивок, вдячно посміхнулась. Наташа відвернулась, наче хотіла завершити розмову, але Пеппер не дала – вона м’яко взяла дівчину за руку, щоб привернути увагу. – Ти ж знаєш, що Брюс досі тебе любить? Він може здаватися байдужим, але це неправда.
– Я знаю, – зітхнула Наташа і повела плечами. – Якщо чесно, я себе за це ненавиджу.
Романова вирішила не повертатися в компанію. Вона розстелила постіль і постаралась якомога швидше заснути, тільки б не чути, як Брюс лягає поруч і байдуже відвертається спиною. Однак ліжко в студентському гуртожитку було занадто тісним, тому не прокинутись дівчина не могла.
Наташа почула шум поруч, що змінився теплом і рівним диханням під вухом. Роуді ще не повернувся – він постійно вмикав світло і гупав дверцями, коли приходив.
– Вибач, Брюсе, – тихо прошепотіла вона через деякий час. Наташа сподівалася, що хлопець спав і не чув її. – Я з’їду, як тільки зможу.
Вона напружилась, вслуховуючись в тишу. Брюс привів її сюди, допоміг, дав дах над головою, але за цей час сказав їй слів десять через силу. Романова його розуміла. Вона заслужила. Боже, його очі, коли Брюс дізнався правду про Бакі, досі переслідували її в кошмарах.
– Мені не складно, – прошепотів хлопець у відповідь. Дівчина подумала, що їй здалося. Однак альфа повернувся і подивився їй в очі. Наташа сподівалась, що в темряві її сліз не видно.
– Вибач, Брюсе, – повторила вона пошепки і стисла зуби, стримуючи сльози. – Якщо б я могла все виправити, я б ніколи так з тобою не вчинила.
Брюс дивився на неї довго і уважно. Наташа плакала в подушку, стримуючи і стримуючи прокляті схлипи.
– Я б тебе пробачив. Якби міг забути, – він погладив її по мокрій щоці і одразу відсторонився. – Не плач, це минуле, – прошепотів він.
Наташа швидко закивала, благаючи себе заспокоїтись. Його слова били кудись глибоко, викликаючи нову порцію сліз. Однак омега заспокоювалась, повторюючи собі знову і знову, що на жалість не має права.
___
Вдих.
– Ти дуже гарний, Пітере. І я не брешу. Будь ласка, повір. Ходімо в кіно?
Видих.
– Вибач, що зірвався. Я ненавиджу цю школу, бо всі дивляться мені в очі, а згадують мій член на тих фото. Але ти найкраще, що є в моїх шкільних буднях. Ти не тягар і не розмазня. Просто та ситуація привчила мене піклуватися про себе самотужки. Вибач.
Вдих.
– Ні. Ми не можемо більше спілкуватися. Я не мав жодного альфи після Стіва, і не збирався мати. Я хотів бути твоїм другом, а ти все неправильно зрозумів.
– Гей, Паркере, – Пітеру захотілось гаркнути на того, хто вирвав його з бентежних думок. – Надірвешся ж, досить.
Він підняв голову і побачив Наташу Романову, що простягала йому пляшку води і дивилась, як на ідіота.
– Чого тобі треба? – люто спитав він і проігнорував простягнуту руку.
– Ось втомилася від одного придурка, що страждає від вашої сварки, вирішила прийти до іншого, – схожим тоном відповіла вона і потрусила пляшкою. – Попий, доки серце не стало.
– Ти бачила Тоні? – Наташа оцінила, що альфа намагався виглядати байдуже. Хоча виходило поганенько.
– Бачила, чула і говорила, – фиркнула вона і пояснила. – Брюс пустив мене пожити до себе, тому я поруч з твоїм Тоні постійно.
– Брюс дуже добрий, – усміхнувся Пітер. Наташа оцінила шпильку, однак слабину не дала.
– Хочеш обговорити невдачі в моєму особистому житті? Чи обговоримо те, що тебе справді хвилює? Ти ж не можеш постійно плакатись в плече своїм лузерам.
– Не з твоїми знайомствами критикувати моїх друзів.
– А ти крутий, – дівчина нахмурилась. – Тільки давай ти нарешті припиниш поводитися як останнє стерво і нарешті помиєшся. Від тебе тхне.
– Чого ти хочеш? – розізлився хлопець і піднявся з тренажера, схопивши рушник.
– Інформація. Тоні, наче потопельник. Пеппер переживає. А мені треба вислужитись, щоб більша частина його друзів не намагалися придушити мене в праведному гніві.
– А мені що за це? – фиркнув альфа і подивився зухвало.
– Я знаю Тоні багато років. Більше, ніж всі інші. І якщо будеш розумником, я допоможу тобі його повернути.
Пітер глянув на неї скептично. І за пів години в кафешці поруч зі школою він також дивився скептично.
– Звідки я знаю, що ти не шпигуєш для Роджерса чи Барнса? – спитав альфа нахабно.
– Шпигую навіщо: В нагороду за ось це? – вона рвучко відсунула комір і показала червону мітку. – Мені не вигідно дружити з ними.
– Брюса ти теж використовуєш заради вигоди? – подібним тоном спитав Пітер. Наташа стрималась, щоб не вилити коктейль на альфу.
– Поговоримо про це? Чи про твого депресивного бойфренда, що своєю пикою поглинає все світло в радіусі трьох метрів? – Паркер дивився вперто, однак прикусив губу і кивнув.
– Я слухаю.
– Ні, це я тебе слухаю, – фиркнула вона. – Як я можу допомогти, якщо жоден з вас не ділиться?
Мабуть, серйозність в її очах чи запалена мітка, поставлена силою, змусила Пітера довіритись. І це вибило повітря у Наташі з легень.
– Бісів Роджерс, – прошипіла вона, коли дослухала історію до кінця. – Я навіть не думала, що він настільки глибоко в’ївся Тоні в мозок.
– Що мені з цим робити? – нещасно спитав альфа. – Як зробити так, щоб Тоні мене пробачив?
– Ніяк, – відповіла омега, і у Пітера очі на лоб полізли. – Ти ні в чому не винен, то за що тобі вибачатися?
– Ти мені зовсім не допомогла, ти знаєш? – пожалівся хлопець. Зі своїми сумними очима і кучерями він став схожим на цуцика.
– В суботу буде вечірка. Приходь. А я постараюсь промити Тоні мозок і впевнюсь, що він там буде. Подивись на нього жалісливим поглядом і поклич на танець. Якщо ми переможемо його тарганів, Тоні обов’язково погодиться.
Вони прощались з Пітером швидко. Наташа вже крутила в голові, що зробить, коли побачить Тоні. І з кожною хвилиною сатаніла все сильніше, коли дивилась у винуваті очі Паркера, впевненого, що він ледь не місяць звалив з неба своїми словами,.
– Ну і брехливий же ти придурок, Тоні Старку, – крикнула Наташа і впустила сумку серед кімнати дівчат. Всі, хто був у приміщені, здивовано на неї обернулись. В кімнаті не було Брюса, зате була Ванда, що в перший день обіцяла Наташу закопати і вигнала зі своєї кімнати за шкірку. Однак зараз Романова її не боялась.
– Що ти робиш? – обурився Роуді. Його Наташа теж побоювалась, але він хоча б розправою їй не погрожував. Можливо, до сьогодні.
– Я так захоплювалась тобою, – продовжила дівчина і підійшла до комірки. Джеймс постарався загородити їй дорогу, але Пеппер перехопила його руку і змусила сидіти на місці. – Серйозно, коли ти плюнув Стіву в обличчя і вигнав зі школи, вигнав зі школи їх усіх, я захоплювалась тобою. Ти всіх переграв, Старку, всіх. Навіть мене. Ти був кращим з моїх друзів, а тоді навіть тебе не лишилося. І я вже отримав своє, але ти…
Тоні висунувся зі своєї схованки і подивився на неї здивовано.
– Що тобі потрібно? – рикнув він і наблизився.
– Я лише говорю про те, що бачила. Кожен в школі пліткував за твоєю спиною, половина альф дивилися, як на м’ясо, а ти помстився, задрав голову і гордо ходив коридорами, наче тебе нічого не хвилює. І я дивилася на тебе і думала, чому я не така. Чому я чіплялася за Барнса? Чому боялася його помсти? Ти ж зміг.
– Що ти хочеш цим сказати? – Старк небезпечно наблизився, навис похмурою тінню. Поруч з’явився Брюс. Наташа на секунду здивувалась, бо пропустила його появу, але одразу повернулась до того, що почала.
– Хочу сказати, що ти не зміг. Ти боїшся. Слухаєш шепіт за спиною, збираєш плітки про себе. Ти їх всіх боїшся. Що про тебе скажуть? Як називатимуть? Про що подумають? – Старк опинився занадто близько і прогарчав:
– Брюсе, прибери її чи я…
– Що, Старку? Що?– тим самим тоном відповіла вона. – Ти так круто вчинив з Роджерсом. Той біситься від однієї згадки про тебе. Бо ти стер його гордість в порошок. Його гордість, потім кожного альфи, що намагався наблизитись. Ти боїшся прив’язатись, так? Боїшся, що об тебе знову витруть ноги? Мстишся всім альфам без розбору. Тільки зараз ти кому мстишся?
– Я йому не мстився! – крикнув Старк у відповідь, але Наташа перебила його криком.
– Так, звісно! Паркер не зробив тобі нічого поганого. Так чому ти зірвався на нього? Бо він приймав тебе навіть незважаючи на те, що ти не безгрішний янгол?
– Що ти можеш знати про те, як мені? Ти завжди ховалась за спиною Барнса, а зараз ховаєшся за Брюса! А я лишився зовсім один! Ти навіть не намагався зі мною говорити.
– І ти мені нічого не зробив! Я тебе покинула, а ти навіть не намагався, – жорстко відповіла вона, хоча сльози набігли на очі. – А Паркеру за що прилетіло? Майже місяць усі навколо переконували, що ти лише підстилка, а він продовжив захищати тебе. В чому він винен? В тому, що закохався в тебе? А ти просто зробив його крайнім.
Тоні дивився лютим поглядом, однак нічого не казав у відповідь. Він глибоко дихав, а всередині відбувалося справжнє пекло. За мить він вибіг з кімнати, грюкнувши дверима.
– Тоні! – гукнула Пеппер, але омега не зупинився.
– Дай йому провітритись, Пеппс. Він може сам про себе попіклуватися, – Джеймс м’яко взяв її за руку. В кімнаті запанувала тиша. Наташу трусило від неприємних емоцій, сльози просилися назовні.
– Вибачте за концерт. Це було вимушено, – тихо сказала вона і вийшла геть. Пеппер тихо подякувала їй вслід. Але Романова не чула – кров шуміла у вухах. Під час скандалу вона майже не чула Тоні, але після його слова зринули в пам’яті. Сльози бризнули з очей. Наташа боролась якийсь час, доки бігла нагору до кімнати Брюса, але істерика перемогла.
Дівчина забігла в кімнату і почала скидати свої речі в сумку. Тоні мав рацію, Боже. Вона лиш хапалась за Брюса, який зробив для неї забагато. Однією присутністю вона завдавала болю, але продовжувала сидіти в нього на шиї, адже так зручніше. Боже, що вона робить? Так не може продовжуватись.
– Уже йдеш? – вона здригнулася від тихого голосу. За істеричними схлипами вона не помітила, що Брюс зайшов у кімнату. Вона лиш кивнула і спробувала заспокоїтись, однак сльози відмовлялися зникати. – Тримай, – альфа простягнув їй пляшку з водою. Вона вчепилася в неї тремтячими руками і зробила кілька великих ковтків. Турбота Брюса вела до нового кола істерики, від якого вдалося втриматись лише якимось дивом.
– Я повинна піти, – кивнула вона і кілька разів глибоко вдихнула. Не хотілося виставляти себе жертвою і йти з істерикою.
– На ніч? – байдуже спитав альфа.
– Ти знаєш, чому я маю піти. Тоні має рацію, – вона перервалась і міцно стисла губи, щоб знову не розплакатись.
– Так просто підеш? – голосніше спитав він. Романова знала, що альфа може розізлитись у будь-яку мить. Вона хотіла його гніву. Бо заслуговувала на кожну хвилину його люті. – І де ти будеш спати?
– Не переймайся через мене, – вона нарешті опанувала себе і схопила сумку. Однак Брюс перегородив їй дорогу.
– Куди зібралась? До нього? – гаркнув він, закривши вихід своїм тілом.
– Думаєш, я знову бігатиму між вами, як дурна? Думаєш, я тільки можу стрибати між альфами?
– Ти сама змусила мене так думати, – гірко відповів хлопець. – Ти з’являєшся раз на кілька місяців. Випиваєш усі мої сили. А я лише і можу, що думати, коли ти знову підеш. Я втомився, Наташо.
– Я більше не повернусь. До жодного із вас, – швидко відповіла вона, намагаючись обійти напруженого альфу.
– А якщо я цього не хочу? – гаркнув він, ледь стримуючи лють. – Я навіть не знаю, чи любила ти мене колись по-справжньому чи це просто гра.
– Я люблю тебе досі. І завжди… завжди любила тебе, – випалила вона, знаючи, що пошкодує. Наташа підійшла ближче, знищила дистанцію, яку вони обидва показово тримали всі ці дні. – Я відчуваю себе останнім стервом, бо ти досі допомагаєш мені. Що мені треба зробити? Я боялась, що ти мене відштовхнеш. Не повіриш.
– Я і зараз тобі не вірю, – Брюс обережно відступив на крок.
– Тоді не тримай мене, – вона відсахнулась. Наташа згадала м’які губи і обійми, такі міцні, що майже не вистачало дихання. – Я зрадниця, і ти мені не довіряєш. Ти маєш на це повне право. Але так не може тривати весь час. Підпусти мене, і я обіцяю, що зроблю все, щоб не завдати тобі болю. Або дай мені нарешті піти, – попросила вона. Прокляті сльози знову навернулись на очі. Вона знала, що Брюс не стане її тримати, але сподівалась кожною клітинкою, що він підійде і обійме, як робив раніше. Раніше, коли вона тікала від суворих батьків і жорстоких друзів в його обійми. Коли, розчинялась в очах цього грізного хлопця.
– Йди, – Брюс стенув плечима і відійшов. Наташа ледь встояла на ногах, однак схлип не стримала. Хлопець дивився їй в очі. В його погляді світилось щось хворе. І відображалось в її очах.