1

Пітеру Паркеру не пощастило народитися альфою. Хлопчаки навколо нього хотіли виявитися альфами, щоб стати сильними, широкоплечими, накачаними. Пітер теж хотів. Хоча родичі дивилися на худого хлопчину і готували до того, що він виявиться омегою. Одначе перехідний вік перекрутив все з ніг на голову.

Пітер виявився альфою. Його тіло зміцніло, він поширшав у плечах, а вилиці загострилися. Та він однаково лишився худорлявим. Його однолітки альфи обросли м’язами і дивилися на нього з висоти величезного зросту. Пітер не був і в половину таким, як вони. Так, він був сильніше за будь-якого омегу, але в їхньому світі з кожного кутка кричали про мужність, гору м’язів і ще сотні якостей, які повинен мати справжній альфа.

Омеги навіть не дивилися в його бік. Пітер намагався не засмучуватись, але у свої шістнадцять він відрізнявся від однолітків, які встигли перезустрічатися з омегами. Він почувався неправильним. І хоча його серйозно не цькували, але косі погляди, смішки, жартики… Іноді ставали поперек горла.

– Гей, Пітере, – хлопець здригнувся і відірвався від своєї таці. Нед настирливо пхав його в плече, привертаючи увагу. – Посунься!

Хлопець сонно потер очі й кивнув, звільнивши місце для друга.

– Як справи? – машинально спитав Паркер, бо не очікував, що в таку рань друг знайде сили відповісти на питання. Але Нед одразу почав довгу розповідь про поїздку з батьками, переказуючи кожну прожиту хвилину.

Пітер не слухав. Він думав, як же Неду пощастило, він народився в родині бет і ні секунди не сумнівався, ким він виявиться. Пітер заздрив. Бетам було простіше. Окрім відсутності всіляких радощів життя, як от гонів чи тічок, бети вважалися рідкістю, тому на Неда ніхто не зиркав, від нього не вимагали багато. Йому не треба було вдавати беззахисного дурника чи навпаки тягати щодня залізо, щоб підтримувати вдачу тестостеронового качка.

– А ти як? – Пітер зрозумів, що від нього чекають чогось більшого, ніж епізодичних кивків, і зітхнув.

– Нормально, – нейтрально відповів він. Радісний Нед майже не почув відповіді, бо зацікавлено зиркав у інший бік. – Що ти там визираєш? – байдуже спитав Пітер.

– Кажуть, що Беті вагітна, – прошепотів Нед і продовжив сканувати однокласницю поглядом. Пітер теж машинально поглянув на білявку і відвернувся. Лідс щотижня приносив новеньку плітку і розважав Паркера здогадками й теоріями. Доки не з’являлося щось новеньке. Іноді він бісив, але найчастіше не набридав. – Хочеш, сьогодні посидимо над Лего? – Нед нарешті відвернувся від Беті, бо, попри його сподівання, ніяких симптомів вагітності за ці кілька хвилин не проявилося.

– Вибач, у мене сьогодні тренування, – зітхнув Пітер, відсуваючи порцію якомога далі. Їсти не хотілося, як би він не намагався.

– Знову? – нашорошився Нед, але одразу відступив під різким поглядом. Пітер все намагався розкачатися, тому тягав залізо після школи з надмірною регулярністю. М’язи стали твердими й підтягнутими, з’явився гарний рельєф, але на цьому ефект кінчився.

– Давай завтра, – стенув плечима Пітер і звівся. – У мене фізика в іншому корпусі. Побачимось.

Паркер швидко щез. Як і Нед, він розумів, що мав достатньо часу до уроку, і його втеча лише спроба побути на самоті, якомога далі від радісного бети. Зрештою, Нед хоча і не розумів усіх Пітерових загонів, але намагався не порушувати його особисті кордони.

Паркер ввімкнув музику в навушниках і поніс тацю на роздачу, продираючись через натовп школярів. Перерва була в самому розпалі, тому важко було уникати доторків. А Пітер ненавидів відчувати на собі чужі запахи.

І тільки він про це подумав, як тонкий запах омеги вдарив по рецепторах. Пітер глибоко вдихнув привабливий аромат, його дихання лоскотало шию хлопця, що випадково притисся до нього. Омега одразу відскочив, врізаючись в людей позаду.

– Пе-перепрошую, – випалив Пітер. Тоні Старк подивився на нього здивовано. Альфа розчервонівся, коли побачив, з ким саме зіткнувся посеред натовпу.

– Пусте, – буркнув омега, що був вологою мрією кожного старшокласника, – усе добре.

Старк нарешті оговтався й обійшов Пітера, поспішаючи у своїх справах. Альфа приходив до тями ще секунду, стовбичачи посеред натовпу школярів.

У цій школі всі знали Тоні Старка. Навіть не через геніального батька. Раніше Тоні був найпопулярнішим омегою в школі. Він знав собі ціну, носив розтягнуті футболки, підв’язувався сорочками в клітинку і влазив у вузькі джинси. Виглядав, наче волога мрія. Кожен альфа хотів зустрічатися з ним, але Тоні, як по шаблону, обрав капітана футбольної команди. Вони зі Стівом Роджерсом зустрічалися понад рік, поки раптом Стів не з’явився в школі без Тоні, зате з розбитим носом. Старк ходив із зарозумілим виразом обличчя, обіймався з іншим альфою і робив все, щоб вибісити Роджерса. Уся школа миттю зосередилася на скандальній парі. Усі думали (Пітер теж поділяв цю думку), що вони зійдуться за тиждень.

Хто ж знав, що Роджерс вирішить влаштувати Старку справжній кошмар.

– Гей, лузере, чого завис? – Пітер підкотив очі. Він, звісно, любив ЕмДжей, але в той день не хотів ні з ким говорити. Одначе Пітер спробував натягнути привітний вираз і почекав подругу. Нічого. Завтра стане краще.

__

Тоні Старк намагався ні про що не думати, коли здирав з себе футболку у пустій роздягальні. На щастя, інших омег, що хотіли б відбігати додатковий крос в понеділок увечері, не знайшлось. Тоні на це і розраховував. Місцеве товариство викликало стійку огиду. Старк заспокоював себе, що вже у наступному році покине це місце. Останній рік, що тягнувся, наче десять.

– Уявляєш, і після цього він зробив мені пропозицію, – у сусідній роздягальні Беті Брант захоплено розказувала щось своїй подружці-беті. Мабуть, думала, що всі вже пішли.

– А що потім? – схвильовано спитала Ліз Аллен, наївна дитина.

– А потім я прокинулася. Кім образився, бо я проспала побачення, – пригнічено зітхнула дівчина. Ліз розсміялася. – А ти розповіси мені про Бреда? – Беті швидко змінила тему, хоча в її голосі почулася образа.

– Пізніше, щоб ніхто не підслухав, – відповіла бета і зашурхотіла пакетом, складаючи свої речі.

– Та тут нікого немає! Тільки Паркер над штангою пітніє, бідненький, – дівчина зловтішно посміхнулась.

– Цей милий омега? – байдуже спитала Ліз. Старк різко закинув кросівки в рюкзак. Місцеві плітки він слухати не хотів, але дуже невчасно зникла футболка, наче зачарована. Старк підкотив очі і заозирався, молячись, щоб річ знайшлася якомога швидше.

– Ти що, – захихотіла Беті. – Він же альфа.

– Альфа? – недовірливо спитала Ліз.

– Так, альфа. Хочеш, можеш сама його понюхати, – Старк на мить завмер від нахабності цієї пропозиції. Раптом згадалося гаряче дихання на шиї й терпкий запах альфи, яким віяло від Паркера. – Всі говорять, що він мав би народитися омегою. Начебто природа помилилася. А він все тренується, тільки на нього однаково не звертають уваги.

– Це жорстоко, – Ліз сповнилася співчуття. Старк уявив, як дівчина з жалістю скривила брови. В той момент він нарешті згадав, що залишив футболку в душовій і схопився, щоб скоріше щезнути звідси.

– А правда, що ти вагітна, Беті? – раптом втрутився третій голос. Старк з Пітером Паркером не говорив довше хвилини ніколи в житті, але зараз впевнився, що це він.

– Що? – дівчина задихнулась обуренням. – Ти хто такий? – люто спитала вона і побігла на звук – до роздягальні альф.

– Помилка природи, – схожим тоном відповів Пітер і вийшов їй на зустріч. Тоні захотілося кричати, бо імпровізовані вороги зіткнулися якраз навпроти роздягальні омег, а втручатися у сварку на цій ноті Старк зовсім не хотів.

– Паркере? – Беті перейшла на визг і тицьнула хлопця в груди. – Що ти собі дозволяєш? Розпускаєш про мене чутки?

– Хто ще з нас розпускає чутки, – ядуче відповів хлопець.

– Пітере, – Ліз теж приєдналася до сварки. Тоні нетерпляче скрипнув зубами. – вибач, будь ласка, ми не знали, що ти почуєш, – почулася метушня, наче вона силою відтягнула подругу геть і почала шепотіти їй щось однією з тих інтонацій, якою тримала в кулаці всю команду з декатлону.

– Бувай, Беті. Покличеш на ґендер паті, – крикнув Пітер вслід, проводжаючи їх насмішливим поглядом. Старк вичекав з хвилину, щоб впевнитися, що всі розійшлися. Але, коли Тоні вийшов, так і завмер на порозі. Пітер не пішов. Альфа стояв серед коридору і пустим поглядом дивився в простір. Він впирався в стіну почервонілим кулаком. Наче зовсім недавно з усіх сил по цій стіні вдарив.

Старку захотілося сховатися. Навряд Пітер хотів ще одного свідка своєї слабкості, але альфа миттєво помітив його і завмер.

– Старку? – в його голосі почулася лють. Одначе від Пітера віяло не злістю, а розгубленістю.

– Привіт, Пітере, – кивнув Тоні. Він завмер на порозі. Паркер подивився, наче питаючи, чого це омега тут стовбичить, і лише потім зрозумів, що не дає Тоні пройти.

– Вибач, – альфа почервонів і відступив. Старк кивнув і шуснув повз, але раптом передумав і зупинився.

– Маю пораду, – голосно сказав він, швидко обернувшись. – Змирись.

Паркер подивився вороже, наче Тоні теж знущався.

– Я серйозно, – продовжив Старк, ігноруючи напругу. – Не думай, що хтось зверне увагу на твої старання, навіть якщо ти тягатимеш штанги щовечора. Вони не припинять. Я знаю, про що кажу, – Пітер кивнув з розумінням. Бо він знав, через який скандал довелося пройти Тоні Старку. Паркер більше не сердився – мовчки кивнув, демонструючи, що зрозумів. Старка це вдовольнило. Він махнув рукою і пішов, намагаючись забути про скандальну сцену.

___

Забути не вийшло. Він, звісно, не кинувся втішати Пітера, це не його справи. Старк мав купу своїх проблем. Проте Паркер почав частіше траплятися йому на очі. Тоні не морочив собі голову, жив звичайне шкільне життя – ходив з кабінету в кабінет, відсиджував уроки й пропалював поглядом будь-кого, хто мав сміливість з ним заговорити.

Одначе з часом він зрозумів, що переоцінив градус своєї байдужості. Аж занадто.

– Тоні, про кого ти постійно мрієш? – його висмикнули із задуми. Життя склалося так, що в школі друзів у нього не лишилося. Його найближчі друзі вже вчилися в коледжі. Тоні у найкращих снах бачив, як приєднається до них, щоб вони змогли спокійно зависати разом, і не доводилося продиратися в гуртожиток з боєм. Звісно, друзі знали про його ставлення до школи й підтримували, як могли. Тому у вільну хвилинку Пеппер і Брюс заїхали до нього на перерві й привезли їжі з фаст-фуду.

– Що? – спитав Тоні здивовано. Він і не помітив, як задивився на Пітера, що самотньо обідав в тіні. – Просто задумався.

– На схід, кучерявий хлопець під великим деревом, – уважний Беннер прослідкував за його поглядом і вирахував «ціль», за якою Тоні так уважно спостерігав, – гарненький.

– Навіть не намагайся нічого мені казати, – фиркнув Тоні й показово відвернувся від Пітера. – Ми майже не знайомі.

– Справді красунчик,– згодилася Пеппер. – Він бета?

– Альфа, – огризнувся Тоні. З’явилося незрозуміле бажання заступитись, яке він проігнорував.

– Ого, – видихнув Брюс. – Він…

– Не зовсім схожий на альфу, я знаю, – продовжив Тоні спокійніше. – Тиждень тому я побачив його реакцію на схожі слова. Стало його шкода.

– Тільки шкода? – хитро спитала Пеппер.

– Навіть не думай про це, – гаркнув Старк.

– То через нього ти такий задумливий? – посміхнувся Брюс і знову глянув на Пітера. Тоні забурчав собі під носа і відвернувся:

– Що ви за люди?

– Може, спробуєш до нього підкотити? – обережно спитала Пеппер, але омега миттєво випустив колючки.

– Навіть не думай мене сватати, – твердо сказав Тоні, але Поттс його навіть не дослухала:

– Ти майже рік уникаєш будь-яких залицянь. Я лише подумала, що…

– Наче ти не знаєш, чому я так поводжуся, – Тоні поступово закипав.

– Знаю, – спокійно кивнула дівчина. – Але не можна…

– Мені потрібен час, Пепп. Цей кошмар тільки-тільки закінчився…

– Майже рік минув, Тоні. Так не можна…

– І що ти пропонуєш? Застрибнути на…

– Не на першого зустрічного, Тоні!

– Гей, – делікатно обірвав їх Брюс, хоча любив спостерігати, як ці двоє сперечаються, перебивають і договорюють фрази один одного, – не так гучно. Ми тут не самі.

– Я лише хочу сказати, – вперто продовжила дівчина тихішим голосом, – може, він хороший варіант, Тоні? Ти не можеш підпустити когось схожого на Стіва, – Тоні ледь не зашипів, наче зла кішка, почувши це ім’я. – Але той хлопець повна протилежність. Ти тут зовсім один, як і він. Просто спробуй.

– Гм… – Старк нарешті здався, облишивши суперечку. – Тобі хоч доплачують за роль свахи? – легко вколов він, але Пеппер не відповіла. Бо побачила, що друг почув її.

Мабуть, Пеппер посприяла початку цієї історії. Її слова вплинули на Тоні. І хоч він вмів захиститися і майже не засмучувався, коли самотньо бродив кабінетами. Але іноді він згадував колишніх друзів, згадував Стіва і почувався найсамотнішим омегою на світі. Йому не вистачало жартів на перервах, шкільних вечірок, що раніше були буденністю.

Ні, він не хотів повернутися в ту компанію, то було не кохання, не дружба, а лише імітація. Але зараз, коли з’явилася перспектива не бути самотнім, Тоні не міг втриматись. Тому в черговий день на спільному предметі він не сховався за останньою партою, а сів туди, де зазвичай самотньо сидів Пітер Паркер.

Того ранку Пітер ледь продрав очі, тому поява Тоні Старка за його партою вразила, наче блискавиця. Альфа гарячково думав, що відбувається. Старк щось переплутав? Чи хоче зайняти це місце? Пітер має пересісти? Чи Тоні має якусь розмову?

– Гей, – тихо покликав він. – Ти не проти?, – Пітер вказав на стілець.

– Ні, звісно, це ж твоє місце, – стенув плечима омега.

Доки Пітер копирсався в рюкзаку, він встиг заплутатись у власних речах і насварив самого себе як тільки міг. Старк косо подивлявся на його розгубленість, але не коментував, ховаючи посмішку за екраном телефону. Паркер встиг показати всю свою незграбність за заняття – загубив ручку, зачепився за стілець, коли сідав і зумів спіткнутися після уроку.

Тоні Старк ледь стримував посмішку. Альфи рідко ніяковіли аж настільки. Одначе це було навіть милим. Тоні не очікував, що може викликати в когось аж таку реакцію. Єдине, засмутило, що альфа не сказав навіть ні слова, лише тихо сопів і тупився в зошит.

Старк навіть подумав покинути цю ідею і не лякати Пітера, але раптом наштовхнувся на Наташу Романову посеред коридору.

– Привіт, Тоні, – солодко посміхнулась вона. Наташа була єдиною його старою подругою, що лишилася в цій школі. Однак, коли їхні недодрузі розбіглися, ховаючись від гніву сім’ї Старків, дівчина припинила з’являтися на заняттях. Старк цьому радів. Звісно, він знав, що Романова навіть не здогадувалася про плани Стіва. Однак вона б все одно не стала на захист Тоні. Наташа була гарячою красунею-омегою, чудово знала собі ціну і вміла уживатися поруч з найсильнішими. Вона нюхом відчувала переможця, тому і продовжила триматися за старих друзів. Старк же не хотів мати з ними щось спільне.

Тоні голосно тупотів, коли йшов до кафетерію. Він не хотів знову перетинатися з рудою, шкурою відчував, що дівчина прилипне до нього і увесь день буде тиснути, нагадуючи не найприємніші часи. Саме тому, помітивши самотнього Пітера, що колупався у своїй тарілці, Тоні поспішив скласти йому компанію.

– Я тут сяду, – Тоні не питав, а стверджував. Він спиною відчував уважний погляд Наташі. Дівчина хвостиком прийшла за ним до кафетерію, покинувши усі справи.

– Я сподівався поїсти на самоті, – невдоволено відповів Пітер і глянув спідлоба. Старк здивовано зиркнув, навіть відволікся від думок про Наташу.

– Потрібна твоя допомога, добре? – омега підняв долоні, наче переконуючи, що він прийшов без підступу.

– Допомога? – набурмосився альфа, але Старк не встиг відповісти, бо їх перервали.

– Тоні, не відмовиш в компанії? – Романова теж не питала, скоріше з натяком дивилася на Пітера, проганяючи його геть.

– Вибач, ми обідаємо разом, – миттєво відповів Пітер і роздратовано зиркнув на дівчину. Однак він не витримав Наташиного презирливого погляду і знітився.

– Як мило, він говорить. То ви з ним разом, Тоні? Вирішив обрати когось слабкіше за… – вона перервалась, бо Старк підхопився на ноги. Пітер чомусь теж підскочив і важко дихав.

– Тобі сказали. Ми обідаємо, – прогарчав Тоні.

– Ми ж друзі. Можемо пообідати разом.

– Ти досі тут, – Тоні заговорив голосніше, щоб кожен з учнів, що гарячково прислухалися до розмови, міг чітко розчути кожне слово, – бо я тебе пожалів. І ти сама це знаєш. Ми більше не друзі.

Наташа вперше з початку розмови подивилася йому прямо в очі, наче кинула виклик.

– Як самовпевнено, Старку. Скільки пафосу від омеги, об якого привселюдно обтерли ноги, – вона кинула тацю на стіл. Пітеру довелося відскочити, щоб не відмивати яблучний сік зі старих джинсів. Наташа гордо пішла геть. Тоні теж хотів піти, але Паркер його випередив – зірвався з місця так швидко, що жалібно скрипнули старенькі кеди. Учні жадібно стежили за кожним рухом, вихоплюючи кожну мить скандалу. Тоні глибоко зітхнув і підхопив рюкзак. Їсти більше не хотілося.

Тоні хотів стрибнути в машину і звалити якомога далі. Однак він пообіцяв мамі, що не буде нариватися на проблеми. Хоча б з навчанням.

Тому хлопець пішов зі стоянки. Якщо бути чесним, то і куріння на території школи було серйозним порушенням правил, однак омега не міг себе стримати. Він сховався в невеликому провулку за корпусом. І одразу помітив Пітера.

Звісно, Тоні розумів, чому Пітер втік. Наташа, руде стерво, завжди вміла бити туди, де боліло. А слабке місце Пітера було у всіх на очах.

Тоні не мав стосунку до його переживань. Але він все одно підійшов до альфи, хоча і дратувався, згадуючи його поведінку. Паркер занадто залежав від думки оточення, хоча сам Тоні давно зрозумів, наскільки думка школярів не авторитетна.

– Може, перестанеш за мною бігати? – вигукнув альфа і рвучко обернувся. Старк інстинктивно напружився, але одразу опанував себе і їдко сказав:

– Я палю тут роками, істеричко. Вибач, що завадив киснути на самоті.

– Нічого, я радий, що тобі є над ким познущатися навіть тут. Дивно, що ти й Наташу з собою не прихопив, – Паркер наїжачився.

Старк проігнорував його злість. Скандал потрохи відпускав, емоції сходили, і Тоні починав мислити. Так, Паркер безумовно гіпертрофував ситуацію, але саме так працювали нав’язані комплекси. І їх не витравиш новими насмішками.

Пітер теж затих, опустив голову і сперся на стіну.

– Тоні, – тихо погукав він за декілька хвилин, – як ти впорався? Як став байдужим до думки оточення?

Старк гірко всміхнувся і сперся на стіну поруч з Пітером.

– Я мав багато проблем, Пітере. Коли з’явилися ті фотки, в мене почалися проблеми з батьками, з поліцією, бо я був неповнолітнім, з колишніми друзями, звісно. Спочатку я розгрібав. Потім помстився, – він стенув плечима, бо Пітер глянув здивовано. – А потім напився і якось опинився на кампусі незнайомого університету о п’ятій ранку. Знайшов нових друзів, кращих. Вони допомогли мені пережити. Пояснили, що старша школа – дуже сумнівний моральний орієнтир.

– Зрозуміло, – зітхнув Пітер. – Це мені не допоможе.

– Думав, я дам тобі універсальний порятунок від усіх бід? – хмикнув Тоні. – Слухай, тобі треба знайти своє місце. Відволіктися. Ти дуже зациклений на своїх недоліках.

– Відволіктися? Думаєш, це так легко? – фиркнув альфа.

– Знайди вже друга. Ти постійно один. Чи ти хочеш коханця? Може, є якийсь прекрасний омега в кафешці поряд? Чи прекрасна омега-сусідка з квартири навпроти? Чи навпаки.

Паркер зіщулився і промовчав, бо не мав відповіді. Лише довгий погляд Тоні змусив нарешті заговорити:

– Я навіть про таке не думав. Знаєш, омеги ніколи не розглядають мене як альфу, – він стенув плечима і відштовхнувся від стіни. – Не бери в голову. Я розберусь. І не треба підсідати до мене і намагатися завести дружбу з жалю, добре? – кинув Пітер і швидко пішов. Тоні лише здивовано глянув йому вслід.

___

Старк вирішив більше не перетинатися з Пітером і його тарганами. Кілька спокійних днів минуло – він сидів за своєю партою, самотньо ходив коридорами і чекав, доки черговий нудний день скінчиться.

Однак ім’я альфи виринуло там, де Тоні не очікував.

– То як там той симпатичний альфа? – Пеппер завбачливо спитала це на весь голос, привертаючи увагу друзів. – Він вже закохався в тебе?

– Він плаває у своїх комплексах, жаліється на життя і думає, що я говорю з ним через жалість, – фиркнув омега у відповідь, відпиваючи пива.

– Тяжкий випадок, – хмикнув Роуді, – десь пів року тому до нас прибився хтось схожий. Пам’ятаєте як його звали? Тоні Станк? Тоні Танк?

– Іди до біса, – розсміявся Тоні й кинув в друга подушкою.

– Ти хоча б намагався, Старку? – дівчина продовжила допит. – Чи просто ходив навколо мовчазним одороблом?

– А я мав на нього застрибнути? – відбився омега, бо почав біситися.

– Ти міг би допомогти, – Старк недовірливо розсміявся. – А чому б і ні?

– Це той солоденький кучерявий альфа, якого ти показувала? – раптом спитала Ванда, з’являючись у кімнаті із їжею. За нею слідки плівся Беннер і ніс ще пива. Тоні здивовано подивився на подругу і підкотив очі. Звісно, вони вже знайшли Пітера в соціальних мережах. – Якщо ти нічого не робитимеш, віддай його мені. Такий гарнюня.

Тоні тільки відмахнувся, ігноруючи неприємне відчуття у грудях. Дурненький Паркер. За кілька років, коли вони випадуть із гнилого і стереотипного світу старшої школи, у нього відбою від омег не буде. Чому він сам цього не розумів?

Напевно друзі мали завеликий вплив на Тоні, бо він знову почав думати про Пітера Паркера. І вже не міг так легко викинути його з голови.

___

– Тобто ти хочеш, щоб хтось на кшталт Беті Брант стрибав тобі на шию? – спитав Тоні і впав поруч з Пітером на стілець. Альфа роздратовано зиркнув, облишаючи свою порцію, і ледь стримався, щоб не підкотити очі.

– Я ж просив тебе, Тоні, – хлопець швидко роззирнувся. Він вже чув розмови, що неприступний самітник Тоні Старк запав на нього. Лише кілька діалогів, а по школі вже пішли плітки.

– Заборониш сидіти поруч з тобою? – фиркнув омега і показово підкотив очі, бо хто міг йому щось забороняти. – Ти не відповів на питання.

– Я хочу, щоб вся школа не кричала про те, що якийсь омега опустився до рівня такого альфи, як я. Забагато прошу? – Паркер відкинув виделку. Апетит зник повністю.

– Ти перебільшуєш проблему, – фиркнув Тоні. – Моя подружка Ванда вже готова застрибнути на тебе за одні тільки кучері.

Одначе Пітер не втішився, а ще більше розізлився. Хлопець відсунув тацю і звівся на ноги імпульсивно.

– Не годуй мене цим, Старку. Ти такий хороший, Пітере. Обов’язково знайдеш собі когось, – перекривив він і підхопив рюкзак. – Тільки. Порожні. Слова.

Тоні здивовано дивився йому в спину. Цей дурник щось намагається довести? Наскільки глибоко впала його самооцінка, якщо він думає, що в нього ніхто не закохається? Наче такий, як Старк, не зможе в нього…

На цій думці хлопець загальмував, злякавшись власних думок. Що він збирався робити з Паркером? Хіба він не пообіцяв не починати стосунки хоча б до коледжу? Хіба йому мало чуток? А після появи Паркера їх стало ще більше. Тоні вже помічав зацікавлені погляди, коли йшов за альфою. Навіщо йому вплутуватися в це знову?

«Та яка різниця, Тоні? Ти зовсім один, Тоні. Хіба ти не хочеш змін, Тоні?» – спитав в’їдливий голос в голові, чимось схожий на Пеппер.

– Та немає мені різниці, – пробурмотів він собі під ніс.

– Отже, проблема в тому, як на тебе дивиться оточення? – спитав Старк, коли сів поруч з Паркером через два уроки після минулої зустрічі. Альфа навіть не здивувався. – А якщо я зможу розв’язати цю проблему?

– Яким чином? – подібним тоном спитав Пітер. Тоні вже не перший омега, що ходив за ним, намагаючись «розв’язати його проблему». Таких добреньких вистачало. Паркер вже змирився. Іноді це навіть було весело, бо найчастіше він ходив по школі один. Нед мав багато друзів, а ЕмДжей не потребувала компанії більшість часу.

– Легко! Будеш моїм хлопцем? – Пітер від несподіванки вдавився соком. Він шоковано подивився на омегу, що самовдоволено шкірився.

– Дуже смішно, – фиркнув він і підкотив очі. – Тобі що, нудно, Старку?

– Взагалі-то, так, – стенув плечима омега. – Пофліртуємо перед всіма. Потримаємося за руки. Омеги подивляться на тебе по-іншому. Ми все-таки в школі, неважливо, як ти виглядаєш, важливо, хто на тебе дивиться.

– Я думав, триматися за руки не у твоєму стилі, – огризнувся Пітер і одразу почервонів, бо зрозумів, як це прозвучало. Старк, навіть якщо і помітив заминку, виду не подав. Замість цього хитро посміхнувся:

– А ти одразу хочеш чогось гарячішого? – спитав Тоні, помічаючи, як альфу зачарував інтимний шепіт.

– Давай без цього, Старку. Мені не потрібна допомога, – Пітер оговтався. Він хотів звучати люто, але прозвучав ображено.

– Ти хоча б цілувався з кимось, Паркере? – жартівливо спитав Старк. Однак замість відповіді альфа підскочив і втік в невідомому напрямку, сяйнувши злим поглядом. Тоні здивовано дивився на його втечу. Трясця. Перегнув.

Однак спілкування з альфою лишило в грудях тепле відчуття. Поруч з Пітером Тоні забував про брудні осудливі погляди, що переслідували його щодня. Це підкупало. Ще більше захоплював наївний погляд і милі кучері.

Того дня Тоні Старк вперше зайшов у клас з думкою, що хоче сидіти з Пітером.