2

Пітер вискочив під зливу без вагань. Він швидким кроком сховався під дах сусіднього кафе. Поки таксі лишилося чекати його з іншого боку вулиці. Хай навколо горіли ліхтарі, темні хмари робили вечір ще похмурішим. Однак Паркер цього не помітив – дістав із кишені телефон і перевірив геолокацію, яку отримав пів години тому. Від Тоні.

Саме від Тоні, бо діставучим омегою Старком він не був для Пітера вже місяць. З того самого дня, як Тоні підсів до нього в класі, щось змінилося. Спочатку Пітер зітхав, підкочував очі й мовчав, чим тільки веселив омегу. Тоні Старк був придурком. До дідька настирливим придурком.

Тому через два тижні Пітер вдав, що змирився. Насправді веселі сварки і цікаві розмови стали такими звичними, що Паркер не міг відмовитись.

Чутки про них гуляли школою. Важко було перші тижні, доки всі нахабно обговорювали, зиркали, навіть лізли з питаннями. Потім все затихло. Пітер іноді думав, як би розчарувалося оточення, якби всі дізналися, що між ними нічого не було. Ну, майже нічого. Ні, не так. Щось було… Але не від Тоні.

Це було найгіршим. Старк з першого дня сказав, що просто хоче допомогти. Тому Паркер повторював собі знову і знову – не можна закохуватись. Альфа не був дурним, знав, що майже не мав шансів і майже не сумував через це. Зрідка. Але про це ніхто не мав здогадуватись.

Так, вони з Тоні потоваришували. Як? Пітер хотів вдати, що сам не зрозумів, але чітко вловив межу, коли це сталося.

Тоді сонячним ранком омега впав поруч з Пітером і поклав голову на стіл, додивляючись вранішній сон.

– У мене спитали, коли ми одружимося, – замість «привіт» поділився Старк і продовжив дрімати, демонструючи презирливе ставлення до понеділків. – Я сказав, що обираю сукню.

– Думаю, всі очікують, що сукню надягну я, – саркастично фиркнув Паркер. – Тоні пхнув його ногою і вимогливо подивився прямо на альфу. – Гей, чому?

– Якщо ти себе не полюбиш, то як зможе полюбити хтось інший? – Пітер стримався і не підкотив очі тільки через те, що не хотів отримати другий стусан. Замість цього він кивнув і відвернувся до вікна.

– Вибач, – прошепотів він.

Тоні знову боляче його торснув, одначе заговорив поблажливо:

– Не вибачайся. Комусь пощастить з таким альфою, як ти.

– Отже, покинеш мене перед весіллям? – Пітер легко перескочив на жартівливий тон. Він впевнено глянув на Тоні, демонструючи, що викинув перепалку з голови. Старк задоволено посміхнувся – кожного разу Пітер брав себе в руки швидше. Скоро його зовсім не можна буде засмутити.

– Ти ще не зробив мені пропозицію, – огризнувся Тоні. І якщо підколи Пітер навчився ігнорувати, то соромився він постійно і систематично. – До речі, у мене є пропозиція. Пішли в кіно. У мене два квитки, а мої друзі знайшли парочки й займаються своїми жахливими амурними справами.

Пітер розсміявся, зовсім розслаблений. Він же не знав, що Старк прибрехав щодо зайнятих друзів.

– Я не можу, – хлопець похитав головою. – Я не маю парочки, але тренування не можу пропустити.

– Яке це тренування за тиждень? – Старк набурмосився – занадто часто чув цю відмовку.

– Не знаю, – стенув плечима хлопець, але Старк не повівся на його легковажність і вимогливо подивився в очі. – Чотири-п’ять разів.

Тоні здивовано витріщився на альфу.

– Ти ж розумієш, що це занадто?

– Тоні, – спробував перебити Пітер, але омега не послухав.

– Ти в чудовій формі, Пітере. Надмірні тренування тобі не допоможуть. Це занадто. Ми йдемо в кіно ввечері, кінець.

– Не поводься, як мій хлопець, – Пітер раптом розсердився. Однак омега звик – Паркер захищав свої кордони з особливою чарівністю. Він хапався і міцно тримався за все, що, на його думку, могло зробити його «справжнім альфою».

– А ти не поводься, як ідіот. Ти сам розумієш, що це не допоможе, – обірвав омега, але одразу пошкодував про сказане. Пітер відвернувся до вікна і підозріло часто заморгав. Він вперто відкинув ніжний доторк, смикнувши плечем.

– Дякую, що нагадав.

– Ти дуже гарний, Пітере, – тихо запевнив Тоні. Альфа рвучко обернувся і зазирнув йому в очі. Він очікував брехні, але Старк завжди говорив правду і ніколи не брехав. Однак повірити, що такий омега вважав його привабливим, було складно. – І я не брешу. Будь ласка, повір. Ходімо в кіно?

Звісно, Пітер погодився. Він взагалі не міг протистояти такому Тоні: чесному і впевненому. Хотілося, щоб омега завжди був таким. Однак того вечора альфа біг під дощем, бо Тоні звучав дуже дивно. Пітер не міг повірити, що слабкий голос тремтів від сліз, однак він чув стримувані схлипування.

– Пеппер? – тихо спитав Тоні. Пітер здивувався. Тоні не часто йому дзвонив, тим паче в такому стані. – Мені потрібна допомога.

– Тоні – тихо сказав він, показуючи, що він зовсім не Пеппер.

– Ох… – Тоні здивувався. Старк одразу вдав, що не плаче і заговорив впевненіше. – Вибач, я помилився номером.

– Що сталося? – вигукнув альфа, доки Тоні не кинув слухавку. Старк затих, Пітер терпляче чекав, міряючи кімнату кроками.

– Все добре, Пітере. Облиш.

– Ти плакав? – наполіг Пітер, бо відчував, як Старк тікав від розмови. – Це дощ шумить? Ти на вулиці?

– Не важливо, – занадто швидко відповів хлопець, – мене зараз заберуть. Все добре.

– Я приїду, – запропонував Пітер і сам злякався цієї пропозиції, але відступити вже не міг. – Скажи адресу, я тебе заберу.

– Пеппер…

– Ти ж іще їй не дзвонив. Будь ласка, Тоні, повір мені, – Паркер не знав, чи підбирав правильні слова. Одначе після павзи Старк зітхнув і слабко погодився.

– Добре, – омега наче знову плакав. – Я зараз надішлю тобі геолокацію, – і скинув дзвінок.

За двадцять хвилин Пітер підбіг до тераси типового кафе і побачив Тоні на мокрій лавці. Дощ лив так сильно, що брезентовий дах не рятував від зливи. Омега тремтів від холоду.

– Гей, – Пітер пришвидшив кроки і присів перед Тоні. Омега виглядав розбитим. З червоними очима і стиснутими кулаками.

– Привіт, – відгукнувся Старк, вдаючи, що не плакав.

– Таксі чекає, – Паркер почувався тупо, не розумів, що робити із заплаканим омегою. Він чудово давав раду сльозам тітки, бо прожив з нею ціле життя, але Старк… Завжди впевнений хлопець ніяк не співвідносився із втомленим, заплаканим і мокрим омегою.

– Відвези мене до Пеппер, – байдуже попросив Старк. Він хотів натякнути альфі, що не почує заперечень і зайвих питань.

– Ти додзвонився їй? – згодився Пітер і допоміг хлопцю звестися. – Ось візьми мою кофту.

– Ні, – він піднявся. – думаю, вони вже повернулися в гуртожиток. Я почекаю їх там.

– Ти впевнений? – обережно спитав Пітер. – Якщо ніхто не прийде до ранку? Сьогодні вечір п’ятниці, а вони студенти, – він подав Тоні свою кофту.

– Надягни, тут холодно, – відмахнувся Старк тоном, з яким не хотілося сперечатися.

– Я хоча б не змок до нитки, – наполіг альфа. – Поїхали до мене, Тоні. Мей на роботі, ти не заважатимеш.

– Слухай, Паркере, що ти про себе думаєш? Поїхали зі мною, візьми кофту… Надумав, що ти сексі-альфа? – Паркера обпалило, однак він приховав це. Тоні теж мав проблеми. Щось всередині підказувало, що гіпертрофована самостійність і колючки від омеги – тільки спосіб захиститись.

– Ну, я маю хорошого вчителя, – посміхнувся він, однак омега не піддався його настрою, а навпаки – наїжачився. – Слухай, Тоні, я хочу допомогти. Ти піклуєшся про мене. Терпиш. Я просто намагаюся бути вдячним.

Тоні прискіпливо розглядав його з хвилину, наче зважуючись на щось. Коли він врешті кивнув і взяв запропоновану кофту, Пітер полегшено зітхнув.

– Ти б спробував залізти мені в труси, якби я був хорошим вчителем, – пробурчав Старка. – Я не налякаю твою тітку?

– Ні, – Пітер пішов на пів кроку попереду у напрямку таксі. Дощ потроху стихав, одначе все одно неприємно обпалював холодом. – Вона радіє, коли я з кимось спілкуюся.

Вони застрибнули в таксі, Старк розслабився на задньому сидінні й прикрив очі. Пітер крутився поруч і нервово згадував, який мотлох був розкиданий кімнатою. Паркер тривожився. Ніхто, окрім Неда і Мішель, ніколи не приходив до нього додому. До речі, жоден з них не був омегою.

Вони не зможуть ділити з Тоні одне ліжко, це буде… дивно і неправильно. У Пітера заболіла спина від згадки про невеликий диванчик у вітальні, на якому доведеться сьогодні спати.

– Проходь, – Пітер шуснув у свою кімнату і розпихав безлад по шафах. За цей час Тоні ледь встиг зняти взуття. – почувайся як вдома.

Тоні виглядав змученим. Під електричним освітленням стали очевидними розпатлане волосся, синці під очима і червоні очі.

– Ти їв? Хочеш перевдягнутися? Чи в душ? – швидко спитав Пітер, показуючи збентеженому омезі свою кімнату. – Проходь, я можу дати тобі сухий одяг, чи гарячий чай, чи рушник.

– Одягу достатньо, – перебив Тоні сухо. – Я хочу спати.

– Звісно, – Пітер кивнув і надміру швидко кинувся до шафи, – лягай в моїй кімнаті. Не хвилюйся, я піду у вітальню.

На відміну від швидкого Пітера, Тоні сів на ліжко і закам’янів. Доки альфа діставав одяг і білизну, плутався в руках і ледь не вивалив на себе половину речей.

Паркер не був дурним. Він розумів, що Тоні навряд хотів говорити про те, що його засмутило. Омега хотів залишитися наодинці. Одначе, коли Пітер виринув із шафи, захопивши усі потрібні речі, і зіткнувся із порожнім виразом обличчя, не зміг стриматися і спитав:

– Все добре? – Тоні скривився, наче від зубного болю.

– Так, – ствердив він. – Де можна передягнутися?

Паркер пожував губу і махнув у бік ванної кімнати. Хотілося скоріше заправити ліжко і зникнути. Раніше він вважав Старка хорошим другом, але байдужість Тоні переконувала в протилежному. Однак швидко втекти Пітер не зміг – заплутався в ковдрі, намагаючись заправити її як слід.

– Ти шалаш будуєш чи постіль заправляєш? – по-діловому серйозно спитав Старк.

– Я програв цей бій, – трагічно зітхнув альфа.

– Навіть не намагайся, мій вечір все одно гірший, – Тоні примарно посміхнувся і підхопив заплутану ковдру. – Потримай тут, – скомандував він і з математичною точністю виправив ситуацію, слідки з виглядом переможця всівся на ліжко.

– Добре, що цього не буде на екзаменах, – посміхнувся альфа і знову поліз в шафу, щоб знайти одяг для себе.

– Вибач, що заважаю, – Старк влігся під ковдру, влаштовуючись зручніше.

– Дрібниці, – заперечив Пітер і пішов у вітальню, не перестаючи говорити. В їхній невеликій квартирці було чутно кожне слово, а з кімнати Пітера можна було побачити й вітальню, і двері до тітчиної спальні, і навіть частину кухні. – Вбиральня поруч із ванною, якщо потрібно. Вода на кухні в крані. Тітка повернеться з роботи десь о сьомій. Тобі треба встати раніше? Я можу написати їй записку. Але я б краще поспав.

– Згоден, – кивнув Тоні.

– Я розвісив твої речі. За першої ж потреби можеш мене будити, – Старк тільки скупо усміхнувся і знову погодився. Від нервів і пробіжок під дощем все тіло трусило, а в голові паморочилось. Після сварки на вечірці хотілося забитися в куток і ховатися, шукаючи безпеки. Краще за все йому підійшла невелика комірка в кімнаті Пеппер, де Тоні часто переживав погані дні. Хоча друзі швидко діставали його звідти. Однак в маленькій кімнаті Пітера під товстою ковдрою Тоні почувався спокійно. Хоча кімната була просякнута запахом альфи, але він не напружувався. Бо Пітеру довіряв.

Пітер лежав у своєму ліжку схвильований. Від одної думки, що в сусідній кімнаті в його ліжку спав омега, що викликав дивні відчуття, всередині щось тремтіло, а ще зароджувалась легка паніка. Саме тому він не спав, коли в сусідній кімнаті голосно заграла мелодія айфона.

– Так, – Пітер трохи розслабився, коли почув сонний голос Старка. Отже, Тоні засинав, а не продовжував копатись в тому, що сталося.

– Тоні, ти де? – жіночий голос зі слухавки був настільки голосним, що Паркеру навіть не довелося прислуховуватись, щоб все почути. – Вибач, що не брала слухавку! Я чула, що сталося! Мені так шкода. Ти чекаєш на нас? Ми вже їдемо.

– Пеппс, – перервав омега тихо, – не кричи. Все добре. Я не чекаю, не поспішайте.

– Ти вдома? – здивувалася дівчина. – Будь ласка, скажи, що все добре? Брюс з Роуді вже збираються розшукати цього придурка і…

– Пеппер, я в безпеці. Пітер забрав мене. І, будь ласка, відклич хлопців. Я не хочу сварок. Знову.

– Пітер? Він не поводиться як гівнюк? – насторожилася вона, однак заговорила спокійніше.

– Ні, все добре. Слухай, я завтра приїду. Тільки висплюсь, – заспокоїв хлопець, наче звик до такої гіперопіки.

– Добре, Тоні. До завтра, – згодилась дівчина і скинула виклик. Старк відкинув телефон і засовався у ліжку.

– Все добре? – спитав Пітер швидше, ніж встиг подумати.

– Вибач, я тебе розбудив? – голос омеги прозвучав винувато. Пітеру захотілось його обійняти.

– Ти зустрів Стіва? – дідько. Пітер напружився. Коли він відволікся на дивне відчуття в грудях, як одразу спитав зайве.

– Підслуховуєш, – омега більше не звучав сонно. Хочеш розпитати Стіва? Влаштуємо вечір історій? Може, завариш какао і заплетемо один одному кіски?

– Ти завжди кусаєшся, коли ображаєшся на весь світ, – спокійно зазначив Пітер. Однак заведений Тоні скочив на ноги й став у проході. Пітер швидко вихопив його темний силует в довгій футболці й шортах.

– Я ж попросив без цього, – рикнув Тоні й наче тільки в той момент зрозумів, що скочив на ноги, і сів на ліжко.

– Я лише спитав. Це що, злочин? – відповів Пітер схожим тоном. – Ти подзвонив мені заплаканий, поки мокнув під дощем в п’ятницю ввечері. Ти б не дав мені промовчати в такій ситуації.

– Це інше, не порівнюй, – гаркнув Тоні.

– Що це означає? – одразу спитав Пітер. В його голосі з’явилася ворожість.

– Не удавай, наче тільки згадав про нашу угоду, – випалив Тоні роздратовано.

Старк знову заліз під ковдру. За своєю злістю він навіть не помітив, що Пітер сів і нервово втупився в простір перед собою.

Слова Тоні його зачепили. Прокручуючи їх в голові ще раз, Пітер задихався. Старк говорив про угоду, зводячи до неї буквально всі взаємодії між ними. Наче це єдина причина, чому вони спілкувалися.

– Я не просив тебе, – відповів Пітер. Його голос ганебно зламався на середині фрази.

– Що? – перепитав Тоні. Він почув альфу з першого разу, однак перепитав, щоб взяти павзу й обдумати, що ж такого в голосі Паркера невловимо змінилося.

– Ти сам придумав цю угоду, нав’язався. А зараз говориш так, наче змушений зі мною спілкуватися, – ось що було в його голосі. Гіркота й образа. Дідько, Тоні знову сів і зітхнув. Господи. Він не це мав на увазі.

– Про що ти говориш? – спитав він роздратовано. Після напруженого гіркого вечора розбиратись з проблемами Пітера не хотілось. Альфа промовчав, наче сам підштовхував до сварки. І Старк не стримався. – Коли ти припиниш бути розмазнею?

Пітер скочив на ноги миттєво. Тоні бачив лише силует у темряві. З’явилась ірраціональна думка, що альфа зараз кинеться на нього.

– Я лише хотів тобі допомогти, – марево, в якому злий альфа кинувся на нього, одразу щезло. Бо в голосі Пітера тягнуло не злістю, а ледь стримуваними сльозами. Звісно, він навіть не думав шкодити. Тоні міг посперечатися, що той навіть не напружився. Це не Стів з його стисненими кулачищами, що мав звичку тиснути і відбирати особистий простір. Замість всього жахливого, що встиг надумати Тоні, Пітер мовчки ліг і відвернувся до стінки. Омега прислухався до тихого дихання і понурено зітхнув. І як вони до цього докотилися?

Він міг би лягти й швидко заснути. Одначе Пітер збив весь запал і жалість до себе. Паркер мав рацію. Він допоміг. Не робив нічого поганого. І він правий, сам Старк не залишив би його в мовчазному пригніченні, і змусив би альфу говорити. Чомусь Тоні вважав, що він один міг стати головним і піклуватися?

Бо він тихо пройшов в сусідню кімнату й обережно підійшов до хлопця. Він знайшов диван навпомацки, випадково вчепившись альфі в литку. На дивані було мало місця, і Старку стало совісно, що він вигнав Паркера з власного ліжка. Тому він сів на підлогу й опустив голову, хоча в темряві Пітер однаково не зміг би роздивитися вираз його обличчя.

– Я зустрів Стіва. І все обернулося катастрофою. Це розізлило мене. Тому я і нагрубіянив тобі. Ти маєш право ставити питання. Я мудак, вибач.

– Стів зробив щось погане? – Пітер шумно повернувся і сів, звільнивши місце. Омега скористався мовчазною пропозицією і сів на диван.

– Народився, – хмуро гаркнув Тоні. Альфа не наполягав, але Тоні відчував, що повинен розповісти. Пітер йому подобався. Хай Старк був не готовий до стосунків найближчим часом, одначе хотів одразу прояснити всі деталі свого минулого. – Ми з ним не переносимо один одного.

– Я знаю, що сталося, Тоні. Можемо не говорити про це, – м’яко запропонував Пітер. Старку захотілося себе вдарити. Він декілька хвилин тому відхрестився, вдарив по найболючішому, однак альфа миттєво його пробачив.

– Стів не тільки виродок, ще й тупий. Коли він розіслав усій школі ті фото, він не думав, що я звернуся до поліції, – Пітер завмер, слухаючи відвертість. – Мені не вистачило сил покарати його в судовому порядку. Не після років дружби й стосунків. Але всім моїм колишнім друзям і Стіву довелось змінити школу. І це його жахливо дратує. Тому кожна наша зустріч перетворюється на драму. І сьогодні ми теж посварилися.

– Він тебе образив? – Пітер нахилився ближче, прагнучи втішити.

– Я образив його сильніше, – фиркнув Тоні. – Вибач, що зірвався. Я ненавиджу цю школу, бо всі дивляться мені в очі, а згадують мій член на тих фото. Але ти найкраще, що є в моїх шкільних буднях. Ти не тягар і не розмазня. Просто та ситуація привчила мене піклуватися про себе самотужки. Вибач.

«Від нього добре пахне, » – подумав Тоні мимохіть, коли Пітер притисся, обіймаючи. Старк тихо розсміявся й обійняв у відповідь, погладивши сплутані кучері.

– Я так розумію, ти мені пробачив, – вперше за вечір омега щиро посміхнувся.

Пітер лише кивнув, притискаючись ближче.

«Я його поцілую, я його поцілую, я його поцілую, » – як мантру повторював Пітер подумки. Однак, зазирнувши омезі в очі, він помітив м’яку посмішку і довірливий блиск, і… не зміг. Тоні йому довіряв. Він не міг розбити цю довіру, кидаючись на нього за першої можливості, як на шмат м’яса. Навряд Тоні довіряв альфам.

– Дякую, що розповів, – посміхнувся Паркер. Тоні покивав і незграбно звівся на ноги.

– Ну… – промимрив він, від незручності бажаючи якнайшвидше втекти до свого ліжка.

– Добраніч? – майже спитав Пітер.

– Доброї ночі, – відповів Тоні. Посмішка приклеїлася до губ, з нею на вустах омега і заснув.

___

Пітер раніше не приводив у дім омегу. Тітка ніколи не заперечувала проти візитів Неда чи Мішель, тому він не очікував, що виникне незручність. Одначе, зіткнувшись із Пітером у вітальні й відчувши запах омеги із його спальні, тітка ошелешено застигла і звела брови.

– Це Тоні, – попри напівсон, мозок Пітера працював у пришвидшеному темпі. – Я про нього розповідав.

– А тут він…

– Він посварився з колишнім хлопцем на вечірці, вибіг під дощ і дуже замерз. Йому нікуди було іти, – відзвітував він, намагаючись втримати тітку від неймовірних фантазій.

– А додому він піти не міг? – Пітер завагався. Старк навіть не думав іти додому в критичній ситуації.

– Не міг, Мей. Я подумав, що ти не заперечуватимеш. Я його добре знаю, Тоні чудовий, – Мей подумала ще хвилину, коротко зиркнула у бік кімнати Пітера і врешті кивнула.

– Я не проти. Доки ти пам’ятаєш, що він омега, і поводишся обережно, – Пітер секунду розмірковував. А потім почервонів і сховався під ковдрою.

– Ми друзі, Мей, – пробуркотів він незадоволено. Жінка тільки посміхнулась і закивала. Племіннику вона довіряла.

Ранок минув спокійно. Тоні поснідав з ними й поїхав до друзів. Пітер радів, що зміг підтримати друга у складній ситуації. Одначе більше радувало те, що їхні стосунки змінилися. Тоні став більше довіряти. А ще спільні ночівлі у Пітера вдома стали хорошою традицією.

– Ти ніколи не цілувався? Справді? – спитав Тоні, коли вони перетинали шкільний двір.

– Цілувався, – Паркер, як завжди в подібних випадках, почервонів. – Але не з омегою.

– Ого. І як звати цього бету? – вимагав Тоні. Альфа тільки підкотив очі й смиренно продовжив розмову. Старк вперто намагався змусити його ніяковіти.

– Їх було декілька, взагалі-то, – відбився Пітер і всівся на траву. Весняне сонце вже прогріло землю, тому учні частіше виходили обідати на свіже повітря.

– Ми маємо знайти тобі пару, – Тоні сів поруч, відкрив свій гамбургер і продовжив говорити. – Зв’язок альфи й омеги відчувається зовсім по-іншому. Розумієш? Це особливе відчуття.

Пітер ревнував і заздрив одночасно. Він знав, що Тоні згадував поцілунки зі Стівом прямо зараз. А ще заздрив, що сам не відчував нічого схожого.

– Один омега, – він довірливо нахилився вперед з легкою осмішкою, приховуючи зайві емоції, – пообіцяв, що зробить з мене бажаного альфу. Ось тоді й спробую.

Тоні на секунду завмер, забувши про їжу. Такий впевнений і веселий Пітер манив. Омезі захотілось зцілувати цю посмішку, нахилитися до нього прямо серед шкільного двору і забути про все. Одначе міраж зник одразу. Пітеру точне не сподобається. Тим паче цілуватися в оточенні липких поглядів інших учнів не хотілося.

___

Тоні викинув цигарку в попільничку і зручніше влаштувався на широкому дивані. Студентські вечірки відрізнялися від шкільних – були спокійнішими й атмосфернішими. Так, в іншій частині будинку відверто танцювали й заливались алкоголем, одначе все не перетворювалося на безумство, яке Пітер ошелешено спостерігав, коли його покликали на день народження пів року тому.

– Тут мило, – Пітер, що вперше прийшов в компанію друзів Тоні, весь вечір не відходив далі, ніж на метр. Старк не жалівся, його це навіть влаштовувало. Єдиний раз вони розійшлися, коли Ванда потягла Пітера танцювати повільний танець. Він навіть відчув хвилю ревнощів, але змовчав. Друзі бачили, що між ними з Пітером щось є. Отже, Ванда ніколи б не зашкодила Тоні.

Після танцю Пітер одразу повернувся до омеги під бік і вчепився у свій стакан з пивом.

– Не втомився? – спитав Тоні. Вечір проходив спокійно. Пеппер з Роуді пішли танцювати, Ванда зустріла вже з десяток знайомих, з якими треба було поговорити. Один Брюс сидів поруч і ліниво говорив з Тоні.

– Ні, тут круто. Брюс дуже милий, – Пітер справді виглядав розслаблено. Це радувало. Бо, отримавши запрошення, він категорично відмовився іти й набув вигляду, наче готовий втратити свідомість.

Старк кивнув і посміхнувся. На душі давно не було так спокійно. Брюс кудись відійшов, Пітер обережно притискався до нього, а з танцпола тихо лунала повільна мелодія. Старк подивився на час, бо пообіцяв Мей привезти Пітера додому до опівночі.

– А ти не хотів іти, – ліниво відмітив Тоні. Однак тишу і спокій перервав гуркіт.

– Блядь, Брюсе, – Тоні скочив на ноги. Пітер поспішив за ним, налякано роздивляючись епіцентр бійки. Старк кинувся вперед, не задумуючись. Звісно, альфа кинувся слідки.

– Гей, що відбувається? – Тоні миттєво опинився поруч і відштовхнув Брюса від іншого альфи, якого той повалив на підлогу. Зараз Беннер не виглядав таким спокійним, наче став іншою людиною.

– Ще раз її торкнешся! – пообіцяв Брюс і копнув хлопця знову. Пітер подивився на налякану Наташу, що крутилася поруч.

– Гей, Брюсі, заспокойся. Все добре, Наташа в нормі, – тихо і повільно проговорив Старк. Дівчина поряд кивнула, наче прийшла до тями, і схопила злого хлопця за руку.

– Пітере, знайди Пеппер і Роуди. Ми поки виведемо його, – альфа кивнув і обійшов Ванду, що прибігла на шум. З вечірки вони евакуювались на двох таксі. Тоні та Роуді постійно крутилися навколо Брюса, і Пітер теж поїхав з ними.

– Дідько, – прошипів Брюс на половині шляху, – я знову…

– Все добре, Брюсі, – заспокоїв його Тоні.

– Я втратив контроль. Знову, – зітхнув хлопець приречено і винувато.

– Ми були поруч. Подумаєш, розбив ніс якомусь ідіоту. Буває, – таким самим тоном відповів Роуді. – Він ліз до Наташі, так?

– Він навіть торкнутися її не встиг, коли я вже… – Брюс відкинувся на сидіння і прикрив очі. Решту шляху їхали мовчки. Тільки під кінець Тоні попрощався. Вони висадили Роуді та Брюса біля гуртожитку і поїхали далі. Наближалась північ, і Пітер скоро мав бути вдома.

– Ми не розбудимо Мей? – спитав Тоні, коли альфа відчинив двері.

– Вона на роботі, – стенув плечима Пітер, і одразу продовжив, коли Тоні здивовано звів брову. – Я обіцяв бути в північ. Навіть якщо вона не дізнається про запізнення, це буде обман.

Тоні серйозно кивнув.

– А Брюс, він?.. – акуратно спитав альфа.

– У нього проблеми з гнівом. А Наташа для нього – дуже болюча тема, – стенув плечима омега. Він пройшов в кімнату Пітера, наче у свою. – Вони зустрічались десь рік.

– Що? – здивувався Пітер, забувши, що хотів зробити. – Але Наташа з Бакі вже стільки років…

– Так, вона зустрічалася з Брюсом і з Бакі одночасно. Бакі знав, Брюс – ні. Тепер Барнс тікає кожен раз, коли нас бачить, бо боїться Брюсового гніву. Я його навіть розумію.

– Ого, – зітхнув Пітер.

– Так, – підтвердив Тоні. Брюс дуже тяжко це пережив. Він все одно її любить, навіть після її вчинку. І Наташа наче не проти відмотати, але Беннер не з тих, хто так просто вибачить. Ось і мучаться, – Тоні плюхнувся на ліжко, як в себе вдома і потягнувся. – Сподіваюсь, ти не обіцяв Мей, що чемно ляжеш спати, бо я збираюся всю ніч дивитися комедії.

– А ти? – раптом випалив Пітер і одразу замовк. Однак за місяці спілкування Тоні буквально почув не задане питання від збентеженого Паркера.

– Чи люблю я Стіва досі? – спитав Тоні якомога спокійніше. – Ні. Це вже в минулому.

Пітер тільки кивнув і опустив голову. Тоні розтягнувся на ліжку і вдивлявся у стелю, коли альфа вийшов у сусідню кімнату передягнутися.

– Іноді я дивлюся на Брюса і бачу себе, поділився Тоні в пустоту. Коли Пітер був за дверима, було легше бути відвертим. – Але йому не пощастило. Він не може відкинути свої почуття, як не намагався.

Пітер швидко повернувся і сів на край ліжка, пригнічений. Старк подивився на нього, очікуючи якихось слів. Пітер тільки стенув плечима.

– Це тупо, – зітхнув він, однак продовжив під вимогливим поглядом. – Я ніколи нічого такого не відчував. Були симпатії, але ніяк не кохання. Я ніколи не відчував, що можу розірвати за когось, – він впав на подушку поряд з Тоні. Вони не поспішали вмикати телевізор. В кімнаті панувала довірлива тиша.

– Знаєш, я б багато чого віддав, щоб закохатися в кращу людину. Від почуттів втрачаєш голову і не бачиш недоліків. Особливо, якщо це перші стосунки, – Тоні задумливо пожував губу. Пітер не реагував, тому він спитав:

– Про що ти думаєш?

– Я б хотів, щоб ти був щасливим. Цей придурок не вартий тебе. Ти зовсім не такий, яким я тебе вважав, – Пітер сам не помітив, що наблизився до його обличчя. Тоні подивився в його серйозні очі й відчув неприємний імпульс у грудях. Наче тільки й чекав, що Пітер схилиться до нього і буде роздивлятися його губи.

Руки Тоні самі потягнулись до талії альфи. Пітер навіть не здригнувся, не зніяковів, а продовжив зачаровано його роздивлятися. Тоні глибоко вдихнув чарівний запах альфи й облизав губи. Він не міг помилитись. Пітер дивився на нього голодно. Тоні відчув, як його накрило з головою.

– Можу я?… – тихо спитав він і подивився на губи альфи. Та Тоні не очікував, що Паркер поцілує першим. У нього руки підігнулися, і він схилився над омегою, відчайдушно цілуючи.

І Пітер одразу зрозумів, про що говорив Тоні. Поцілунок з омегою, з омегою, що подобався йому, відчувався по-іншому. Альфа на секунду одурів від своєї хоробрості й злякався, однак Тоні піддався ближче і відповів на поцілунок, спираючись на зігнуті лікті.

Поцілунок все не закінчувався, Пітер від захвату ледь сприймав реальність. Все сплелося в калейдоскоп доторків, поцілунків і укусів. Спочатку Пітер ледь примусив себе обійняти Тоні, однак, тільки почавши, не зміг зупинитися, притис до себе за талію. Руки Тоні швидко пролізли під його футболку, і Пітер теж набрався сміливості торкнутися гарячої шкіри.

– Пітер, – прошепотів Тоні, не прибираючи рук. Старк виглядав як справжнє безумство: розпатланий, з розширеними зіницями та припухлими губами. – Зупинися, – прошепотів він. Пітер послухався і відкотився вбік, глибоко дихаючи. Він впав на ліжко і втупився в стелю. Тоні лежав поруч і мовчав кілька хвилин.

– Тоні, я… – Пітер першим перервав мовчанку, однак омега не дав сказати й слова.

– Все добре, Піте. Це дурість, з ким не буває. Не бери в голову. Я піду, не хочу тебе бентежити, – омега швидко звівся на ноги.

Паркер завмер на ліжку, зі зневірою роздивляючись хлопця. Надії, які з’явилися, доки він цілував омегу, розсипались в порох, і він відчув гіркоту, що підступила до горла.

– Ти правий, – слабо кивнув він, хоча подумки не погоджувався із жодним словом. Для нього це не було дурощами. Він хотів цього.

-До понеділка. Я зачиню двері, – слабко посміхнувся Тоні й швидко пішов. Пітер почув як зачинилися двері, і тільки після цього звалився обличчям на подушку.

– Сука, – прошепотів він, відчуваючи, як розчарування захоплює з головою. Простирадла пахли омегою.