– Киньте бомбу, пане злочинцю! – крикнув хлопець і відскочив від чергової кулі. Пітер озирнувся на чоловіка за своєю спиною, але нічого не виявив. Тобто дійсно нічого –кулі продовжили сипатися нізвідки, бо злочинця він обеззброїв і зв’язав павутиною.
– Карен, що за ідіотизм? – прохрипів хлопець і відскочив з-під зливи куль, – звідки стріляють?
– Схоже на дрон, – відповіла ШІ й вивела приблизну локацію невидимого стрільця, – не можу відстежити його переміщення. Тобі краще піти, Пітере.
– Містере Роуді? – Пітер під’єднався до спільного каналу зв’язку. – Ще довго?
– Хвилин з десять, – гаркнув чоловік і перервав зв’язок. Паркер якраз зв’язував чоловіка з пістолетом павутиною, коли дрон знову почав стріляти – апарат легкий і безшумний, якби не надздібності, хлопця б вбило кулями.
– Карен, хто здатен виготовляти такі штуки? – він застрибнув на стелю, щоб сховатися від ще однієї зливи куль. Від пострілів дзвеніло у голові, не давало зосередитись.
– Лише кілька компаній у світі здатні створювати технології такого рівня, – відзвітувала ШІ. Пітер відчув небезпеку і впав на долівку. Кулі посипалися на нього. Рука запекла – лише подряпина, на щастя. Але Пітер зрадів, могло бути й гірше, якби не павуча чуйка. – Враховуючи регіон використання, швидкість і досконалий стелз-режим, я б сказала, що виробник «Старк індастриз».
Пітер ледь стримав скрик здивування. Він обережно поповз по стіні. Кортіло втекти до гелікоптера, але він повинен спостерігати, щоб містера Роуді не оточили у величезній будівлі. Тому хлопець спритно рухався, змінював схованки, щоб дрон не міг захопити його зненацька.
– Ти впевнена, Карен? – спитав хлопець. Пригадалася зустріч з містером Старком. Згадалось, як компанія презентувала дрони, що здатні йти в розвідку, а також допомагати людям у складнодоступних місцях. Звісно, озброєні вони не були. Пітер розізлився. Після останньої зустрічі він не хотів мати нічого спільного з мільярдером.
– Так, Пітере. Я не можу тобі брехати.
– Я знаю, – зітхнув Паркер. У його житті стало забагато Старка. Однак Пітеру довелося покинути ці думки, бо дрон поновив обстріл. Але в той момент надздібності врубили всі відчуття на максимум, і Пітер нарешті почув тихе гудіння двигуна на відстані кількох метрів. Паркер прикрив очі, довірившись лише слуху, і відштовхнувся від стіни. Дрон під його тілом виявився твердим і металевим. Знову почулися постріли, однак він осідлав машину і пальцями вчепився в залізні боки. Міцний метал зім’явся, неначе папір. Дрон довго не витримав, впав на землю і нарешті став видимим. Хлопець впав на підлогу поруч. Він схопився і перевернув залишки дрона, щоб роздивитися напис на понівеченому приладі.
Коли містер Роудс разом із Соколиним оком вийшов із будівлі, Пітер уже не міг поводитися, як раніше. Хлопець застрибнув у гелікоптер, щоб повернутися на Базу, а звідти втік прямо в костюмі, швидко запевнивши, що все добре.
Пітер спантеличений. Він не мав гадки, кому тепер можна довіритися. Джеймс Роудс вже чотири роки керував «Старк індастриз». Він вояка, готовий віддати життя за людство, не міг же він бути зрадником? Не міг використовувати компанію Старка, щоб виготовляти зброю?
Ноги привели Пітера до Вежі. Хлопець тиждень тому пообіцяв собі, що не повернеться туди ніколи, однак життя змусило повернутися і тим самим шляхом проникнути в будівлю. Він побіг сходами (коли костюми тягли його, було легше), щоб швидше розповісти й зняти з себе тягар.
Зі смерті Ф’юрі Щ.И.Т. ледве тримався купи, Пітер зі своїми проблемами не був нікому потрібен. Тому хлопець дуже прагнув зняти з себе хоча б частину відповідальності. Містер Старк повинен хвилюватися, чому його компанія виробляє зброю, а не Пітер Паркер. Не хлопчак, що провідував у лікарні тітку, бігав до школи, ходив на декатлон і паралельно рятував світ.
На останньому поверсі Пітер двічі заблукав, проте нарешті вибрів до лабораторії, побачив знайоме світло у кінці коридору і завмер. Не тому, що втомився чи злякався, а тому, що почув два чоловічих голоси. Обидва – знайомі з самого дитинства.
За чверть години до того Тоні Старк глибоко вдихнув і потер втомлені очі. Він усе контролює. Просто перевірить слова хлопця. Нічого не станеться.
– Стів Роджерс прибув, – відзвітувала П’ятниця. Тоні стиснув щелепи й ще раз глибоко вдихнув. Він не хотів бачитися з Кепом, але слова хлопця примусили натиснути екстрений контакт. Якщо за теракти справді відповідальний Стів, то він порушив угоду, а отже Старк може вбити його без сумнівів.
Кілька секунд, які Стів їхав на ліфті, Тоні використав, щоб морально підготуватися. За останній рік він не говорив з жодною живою душею, а зараз друга зустріч за тиждень.
– Тоні, – ліфт безшумно розчинив дверцята. Чоловік підняв голову і хижо вчепився поглядом у гостя. Стів зробив кілька кроків усередину, показово лишився біля ліфта, щоб відступити у разі чого. У Старка від одного погляду на старого друга потемніло в очах, – ти хотів зустрітися?
– Скучив, – саркастично усміхнувся Тоні.
– До справи, Старку, – зітхнув Стів і навіть не здригнувся від його погляду. Тоні фиркнув. Стів Роджерс нікого не боявся. Навіть власна совість його не мучила, хоча б мала.
– Складно живеться, Кепу? – чоловік не стримував сарказму. – Ловлять, шукають, наче твого друга колись, так?
– Отже, це твоїх рук справа? – Стів нахмурився і підступив на крок. – Хіба ти забув про нашу угоду, Старку?
– Залишки Щ.И.Т.а впевнені, що ти скоїв ті теракти, – перервав Старк і вимогливо зазирнув колишньому другу в очі. – Ми домовлялися, пам’ятаєш? Що ти не вчиниш жодного злочину.
Роджерс замер, втратив свою злість, наче зменшився у розмірах.
– Це не я, Тоні, – похитав він головою. – Я ні до чого. Ти ж знаєш, що я… не хочу завдати нікому шкоди…
– Так, я пам’ятаю. Тобі дуже шкода, що ти зламав мою сім’ю. Пеппер це мені не поверне, – ядуче процідив він. Погляд Старка – пекуче пекло, йому хотілося начхати на все і пробити Роджерсу груди. Але він стримав свій гнів. Тоні вже мав можливість поквитатися, розмазати Стіва по стіні, стерти його на порох. Але він не став. Бо побачив у очах Стіва смирення. Смерть для нього – кінець, прощення, полегшення. А Старк не цього хотів для колишнього друга.
Роджерс зиркнув спідлоба. Старк ненавидів це співчуття, що засвітилося в блакитних очах.
– Я заховався на іншому кінці світу, Тоні, працюю, нікого не чіпаю. Мені не потрібні гроші чи вплив. Мені завжди був потрібен лише він…
У голосі Стіва – гіркота. Таку самі Старк часто чув від себе. Тільки ось пожаліти Стіва не виходило, тому Тоні голосно фиркнув і вже приготувався сказати щось грубе і жорстоке. Однак не встиг. Бо темна тінь раптом вистрибнула на світло і з усіх своїх павучих сил штовхнула Стіва у груди. Роджерс навіть хитнувся. Треба віддати Пітеру належне.
– Хлопче? – здивовано скрикнув Тоні, спостерігаючи, як підліток у незручному чорному костюмі замер між ним і Стівом, прикрив собою і приготувався до бою, – Чого ти тут?
– Що він тут робить? – прошипів Пітер і кинувся вперед. Стів перехопив руку хлопця. Він сильніший, тому не дав вмазати собі по лицю. На ще один випад Пітера він зреагував миттєво і відкинув хлопця на один зі столів. Приладдя посипалося на підлогу, здійнявся величезний шум. Паркер захрипів від болю, але звівся на ноги, не втративши спритності.
– Стіве, – Тоні без зайвих думок поліз у бійку і не дав Кепу вдарити знову, – ми закінчили. Йди. Хлопець зі мною.
Стів би не зупинився. Однак хижий погляд Старка допоміг йому опритомніти. Пітер помітив, що Роджерс вимушено розслабився і підкорився містеру Старку.
– Приємно було побачитися, Тоні, – ввічливо кивнув Кеп і зайшов у ліфт. Паркер спробував кинутися за ним слідки, щоб вибити все гівно, помститися за тітку Мей і за містера Старка, але рука в залізній рукавиці схопила його за плече і не дала зрушити з місця.
Стів щез миттєво. У Пітера перед очима пелена – він не міг залишити все так, не міг відпустити цю людину.
– Карен, зв’яжися з містером Роудсом, – попросив він, намагаючись вирватися. – Відпустіть мене, містере Старк!
– П’ятнице, зв’язок, – попросив чоловік холодно, продовжуючи утримувати хлопця.
– Дзвінок заблоковано, – відзвітувала ШІ. Старк тим часом здер з хлопця маску і кілька разів шарпнув за руку, намагаючись привести до тями. Пітер моргнув від яскравого світла і здивовано втупився в чоловіка. Аналізуючи ситуацію.
– То ви з ним заодно? – скрикнув хлопець і ще раз спробував вирватися.
– Хлопче, заспокойся, – спроби втихомирити підлітка безрезультатні. Бо Пітер раптом вдарив Тоні в обличчя і люто спробував вирватись. Старк мав би зреагувати, але хлопчина ближче, ніж він звик, тому від удару запекла щелепа. Однак другий удар чоловік не пропустив. Друга рукавичка з’явилася за мілісекунду. Тоні скрутив руки шаленому хлопцю і скріпив їх разом – наночастинки стекли з його рук, формуючись у наручники. – Заспокойся, я сказав!
Голос Старка розрізав повітря, наче грім. Хлопця миттєво паралізувало, він перестав пручатися і здивовано зиркнув на чоловіка – стільки в його голосі було злості й влади.
– Як ви можете з ним.. після всього… як? – прошепотів хлопець, намагаючись відшукати відповідь на лютому обличчі.
– Це не він. – жорстко відрізав Тоні та відійшов. Рвучко стер кров з обличчя, кожним рухом випромінюючи роздратування. – Ще раз мене вдариш, хлопче, і полетиш з даху без свого павутиння, зрозумів?
Пітер не відчував провини, тільки вперто стиснув губи та захитав головою.
– Я знаю, що він зробив. Містере Старк. Хай мені було лише десять, але я все бачив! Ці теракти теж його провина. Як ви могли його відпустити? Я думав, що ви хочете помститися, – хлопець вимогливо зазирав у очі, вивільняючи свою лють.
– Слухай, малий, заціпся, добре? – розсердився чоловік. – Ти нічого не знаєш…
– То ви знаєте все? – гарячково перебив Пітер. – Ви зачинилися, наче принцеса, у Вежі, поки весь світ вважає вас злочинцем чи недоумком. І тепер я підозрюю, що в чомусь вони всі праві! – закінчив він і гарячково засмикав руками:
– Приберіть це!
– То хіба злочинці й недоумки знімають наручники з наївних п’ятнадцятирічних хлопчиків? – саркастично спитав Старк. – Нумо, генію, розкажи мені, хто я! По телевізору ж правду кажуть, – чоловік показово підкотив очі. Він навіть не помітив, що у розпалі сварки тривога відступила і більше не стискала груди, наче Пітер мав право влітати в його будинок, бити його в обличчя і звинувачувати.
– Чудово! – хлопець показово відвернувся і спробував зачепитися наручниками за стіл, щоб зірвати метал із зап’ястків. Старк спостерігав за ним із байдужим виразом – так просто броню зламати неможливо.
– Вислухаєш старшого чи ще пограєшся? – саркастично спитав чоловік. Пітер вперто ігнорував насмішку.
– Тобі я піду як є! – гордо постановив хлопець і самовпевнено пішов на вихід. Старк дозволив йому зробити кілька впевнених кроків і подумки наказав частині костюма повернутися. Пітер приволікся слідки за кайданками, на його обличчі розцвіла найнезадоволеніша гримаса на цілому світі. Тоні не стримав сміху, поки спостерігав за спробами підлітка здаватися грізним.
– Добре, – Пітер заговорив так, наче йде на поступки містеру Старку. – Розповідайте.
– Кеп не влаштовував теракти, – чоловік стенув плечима, – він нікого не чіпає, можеш повірити. Я, звісно, за ним стежив, однак вирішив додатково перевірити після твоїх звинувачень.
– У вас немає доказів, – Пітер був найбільшим впертюхом на Землі. Принаймні так мільярдер вважав. Старк показово підкотив очі. – Навіть якщо він зараз ні до чого, але раніше…
– Хлопче, – гаркнув Старк. – ти думаєш, що я сам не розберуся за своїм минулим?
– Ні, – Паркер на секунду здав і нарешті набув винуватого вигляду., – я лише хотів…
– Ні, Пітере, що б ти там собі не хотів – ти не маєш рації. Я маю домовленість з Кепом. Він ще живий, бо дотримувається законів і нікому не шкодить, – Тоні сам не розумів, чому так спокійно і терпляче переконував Пітера. Однак спостерігати за ураганом емоцій на дитячому обличчі було так цікаво, що від цього складно було відмовитися.
– А якщо не він, то хто? – скептично спитав Пітер.
– Нарешті ти ставиш правильні питання, – посміхнувся Тоні. Паркер відчув, як кайданки зникли з його рук. – Почекай, а що, в біса, ти тут забув? Ти ж не збираєшся бігати сюди з нудьги, хлопче?
Пітера вжалило, тому він не спромігся на різку відповідь. Уся наснага зникла після бійки і сварки.
– Ні! – майже скрикнув хлопчина, заламуючи руки. – Ні, що ви, містере Старк. Я лише… хотів попередити. Це тупо, я знаю, але мені нікуди звернутися.
– Чому ж не пішов до Роудса? – Старк би відмахнувся від хлопчиська, якби Пітер не виглядав втричі старшим, коли починав говорити про свої проблеми. Тоні фізично не міг його вигнати.
– У цьому і проблема, – незграбно відповів хлопець і тихо додав. – Я думаю, що містер Роудс знову запустив виробництво зброї у «Старк індастриз».
Тоні хотів би відшукати на його обличчі хоча б натяк на жарт, але ні. Тому він сперся руками на стіл і серйозно подивився на підлітка:
– Ти хоча б колись принесеш мені хорошу новину, Пітере Паркере?