– Добре, Пітере, давай, ти зможеш, – прошепотів хлопець собі під носа і натягнув маску.
Він визирнув з провулка і задер голову, щоб краще роздивитися Вежу Старка, що велично стриміла серед Мангеттену.
– Давай, Паркере, зберися, пригода на 20 хвилин.
Він видихнув і вибіг з тіні, перестрибнув через двометровий паркан і безперешкодно перебіг через пусту стоянку. Навколо знаменитої будівлі занадто пусто. Потрісканий асфальт, на який давно не ступала людська нога, колись підстрижені газони заповнені зів’ялим листям і сміттям, яке заніс на пусту територію вітер.
– Карен, запускай, – тихо наказав хлопець, вичекав кілька хвилин і зачепився за брудне неполіроване скло.
– Камері відімкнено, маршрут всередину побудовано, – відзвітувала Карен і вивела на екран, куди йти. Хлопець швидко попластував угору.
– Ого, П’ятнице, це тобі не заїжджий руфер, – тим часом чоловік в глибині закинутої Вежі весело фиркнув. – Пробий мені його, крихітко.
– Хвилиночку, – швидко відповіла його помічниця. – Підготувати костюми?
– Почекай трохи, рано, – відмахнувся Старк, проглядаючи профайл хлопця. Пітер, наївна душа, одяг маску в сусідньому провулку і засвітив обличчя. – А наш гість дуже необережний, П’ятнице.
– Його виправдовує те, що він, як і весь інший світ, гадки немає, що ви створили просунуту систему розширеної реальності, що може шпигувати по всьому світу.
– Ти захищаєш його чи підлещуєшся до мене? – посміхнувся чоловік. За час свого відлюдництва він достатньо попрацював над ШІ, тому тепер розмови з бездушною програмою заміняли спілкування з людьми.
– Я поєдную, містере Старк, – спокійно відповіла П’ятниця, а потім грайливий голос змінили яскраві спалахи й голосне:
– Проникнення на територію!
Тоні ввімкнув трансляцію з камер і нахмурився. Хлопець непростий, знайшов слабке місце і вибив скло.
– Він дістав плани Вежі, мила? Звідки він знає про шпарину на третьому поверсі?
– У його костюмі встановлено примітивний Штучний Інтелект. Бажаєте надягти костюм? – чемно спитала П’ятниця і вивела на екран нові дані – про програму, що провела Людину-павука всередину Вежі.
– Ні, не хочу, – нахмурився чоловік, бо думка про тісний костюм змусила здригнутися. Те, що раніше було рятівною шкарлупою, зараз здавалося кам’яним мішком без доступу кисню. – Відправ кілька костюмів і притягни його сюди. Під’єднайся до цієї Карен, пошукай цікаву інформацію. І кави налий, дорогенька.
– Звісно, містере Старк, – миттєво відгукнулась П’ятниця. Тоні почув, як гудять репульсори – два костюми вилетіло до хлопця, що завмер серед чергового коридору, бо раптом втратив зв’язок зі своїм ШІ.
– Отже, Карен, – Тоні швидко продивився код і потягнувся по свою каву. – Дякую, П’ятнице. А хлопець не простий. Мутант. Працює на Щ.И.Т.
– Я не знайшла підтверджень, сер, – заперечила П’ятниця. – На них не працює Пітер Паркер.
– Можливо, вони приховують його особистість. Ця Карен написана за тим самим шаблоном, що і ти, мила. І це не збіг. Колись я передавав щось схоже Ніку Ф’юрі.
Чоловік ковтнув кави й подивився на фото усміхненого хлопчини зі шкільного альбому.
– Щ.И.Т. тепер вербує школярів? – фиркнув чоловік, продивляючись біографію. Сирота. Тоні нахмурився і зціпив зуби. – І як вони затягли тебе в це болото, дитино?
Тим часом Пітер без особливого успіху намагався вирватись із міцних залізних рук. Але костюми схопили його, підняли у повітря і потягли через пусті закинуті поверхи. У Вежі вже давно не було людей. Пусті столи, перекинуті стільці й плівка, покрита пилюкою, на всіх поверхнях. Атмосфера гнітила і тривожила. Вечір пробирався у великі вікна, кидав похмурі тіні й перетворював закинуті офіси «Старк індастриз» на жахливу пустку.
Паркер нарешті розслабився, сподіваючись на долю і свою вдачу. Викручені руки палали від спротиву, тому Пітер вирішив перечекати. Він вгадував, куди його тягнуть костюми. Він вже злякався, що його просто скинуть з даху, коли костюми вивели на найвищий поверх, де мали б розташовуватись кімнати самого Тоні Старка. Світло в кінці коридору засліпило очі. Хлопець зажмурився і нахилив голову, щоб звикнути до яскравого світла.
– Хто це завітав до нас на гостину? – пролунав голосний голос із центру кімнати. Паркер підвів голову і проігнорував печіння очей, бо цей голос він чув уже сотні разів. З динаміків, мікрофонів, телевізорів. Слух не міг обманювати Пітера. Посеред кімнату у всій своїй величі стояв Тоні Старк. У минулому геній, супергерой, бажаний холостяк всієї Америки, мільярдер та інші регалії. У теперішньому – зниклий ексцентричний відлюдник, якого звинуватили у купі злочинів і шукали по всій земній кулі. – Ти знаєш, що маленьким Павучками не можна залазити туди, де їх легко можуть розчавити?
– Містере Старк? – пропищав хлопець. Він нарешті звик до світла і роздивлявся чоловіка витріщеними очима. Так, дійсно Тоні Старк. Тільки трохи інакший – знаменита борідка неохайна, наче він брився самотужки (хоча, звісно, так і було), гостре підборіддя, впалі вилиці, тіні під очима. Чоловік добряче постарів за кілька років. – Ви тут?
Чоловік, наче не очікував подібних емоцій, на хвильку завмер, збитий з пантелику, але швидко опанував себе – Пітер зрозумів це по напускній посмішці, яку сто раз бачив по телевізору.
– І це ти у мене питаєш, хлопче? Звісно, я тут, вдома. Головне питання, чому ти тут?
– Ох, – хлопець витріщався, наче побачив привида. Старк склав руки на грудях, намагаючись сховатися від прискіпливого погляду. Він давно відвик він подібних поглядів, не міг витримати уваги одного хлопця. А раніше витримував тиск сотні журналістів, – Так. Я тут у справі. Добре, що ви знайшлися, це навіть краще. Ви маєте допомогти мені. Потрібна будь-яка допомога. Я сподівався дістатися до Залізного легіону. Ну, знаєте, подібна армія нам би не завадила, ваші костюми оно які сильні, навіть мене скрутили.
– Стій, – Старк перебив і різко відвернувся. Він удав, що вивчає щось на екрані, але насправді вчепився у стіл і змушував себе дихати. Тоні багато говорив, врешті, він мав П’ятницю, саркастичне стерво, але цей хлопець був набагато голоснішим і хаотичнішим, Від цього у Старка тремтіли ноги, – не так швидко.
– Вибачте. Мей казала, що я занадто багато балакаю, і я знаю, що це правда. Вибачте. Я не хотів.
Тоні випадково збив свою кружку на підлогу, дзвін скла перебив хлопчика, він нарешті замовк і подивився стривожено. Старк ледь тримався на ногах. Так жалюгідно: впасти перед п’ятнадцятирічним хлопчиськом через його балачки, бо Тоні – от невдача – не говорив із живими людьми понад рік.
– Все добре? – стривожено спитав хлопець.
– Так, – Старк почув, що його голос ганебно захрипів, але спробував відволіктись і згадати ім’я хлопця, розправити плечі й не задихатися, як останній шмаркач. – Так, Пітере.
Він вчепився в текст на голограмі. Продивився інформацію про навчання, батьків і врешті найшов нове ім’я. Мей, тітка хлопця. Мабуть, їй важко впоратися з цим вихором. Справжній базіка. Щебетав від захвату і здивування майже без павз. А Тоні, хоч і здавав у спілкуванні, але мав козир. Він мав інформацію, а отже тримав усе під контролем.
– Тебе прислав Нік Ф’юрі? – спитав чоловік. Плечі трохи розслабилися, він відчув, що готовий витримати нестримну балаканину. Це ніяк на нього не вплине. Він здихається цього хлопця і продовжить своє безхмарне існування.
– Ні, – тон Пітера невловимо змінився. – Чекайте, хіба ви не знаєте?
– Чого не знаю? – повернувся чоловік. Втома і впевненість світились на його обличчі, ніби приклеєні, наче це єдині емоції, які зможуть його зачепити. Тоні впевненим жестом підізвав Даммі, що одразу почав збирати уламки, розкидані навколо. Він відчув вдоволення, коли Пітер подивився на це широко розплющеними очима. Коли хлопець дивувався, Тоні почувався безпечніше, адже саме він був хазяїном, а напроти нього сидів схоплений невпевнений хлопчисько. І ніяк не навпаки.
– О, – хлопець опам’ятався і нахмурився. – Ф’юрі вбили рік тому. Усі думають, що це ви.
Дідько. Цього Старк не знав. Мабуть, Щ.И.Т. старанно приховав смерть лідера, щоб вороги не скористалися цим. Але Тоні це не налякало. Так, він не знав, що Ф’юрі помер, але останні кілька місяців він підозрював, що старий ідіот відійшов від справ.
– Дивно, я не знав, – задумливо відповів чоловік, але миттю опанував себе. Він дослідить це пізніше, зараз є важливіші проблеми, наприклад, підліток, одягнений в чорний костюм. Тоні оглянув його і помітив, що костюмчик малий у плечах. От шахраї, зовсім нічого без нього не можуть. – Це не моя справа. Краще скажи, навіщо ти прийшов?
– За допомогою, – відповів Пітер, наче це було очевидно.
– Ні, хлопче, ти зрозумів, – зітхнув Старк, – я вийшов із гри. Майже п’ять років тому. Думаю, ти чув, увесь світ чув. То що ти забув у моїй Вежі й чому розраховуєш на те, що я полізу у ваші ігри?
– Містер Роуді сказав, що…
– Отже, без зануди Роудса не обійшлося, – фиркнув Тоні. – І що ж він сказав тобі?
– Що із Вежі можна запрограмувати Залізний легіон і відправити у Європу на затримання Роджерса.
Одне прізвище змусило Тоні стиснути кулаки. Старк судомно зітхнув і зупинив базікання хлопця швидким помахом руки.
– Ні, – відрізав він. – Мої костюми не братимуть у цьому участь. Я теж. Ви прорахувалися, хлопче. А тепер тікай звідси, і якщо комусь скажеш, що тут бачив, то Залізний легіон прийде по тебе, – відрізав чоловік і відвернувся. Костюми підкорилися підсвідомому наказу і потягли хлопчину геть.
– Я вас не боюсь, – скрикнув хлопець здивовано і спробував вирватись. Пітер не очікував, що їхня розмова обірветься так швидко. – Хтось увірвався у мою квартиру і ледь не вбив Мей. Я повинен допомогти Щ.И.Т.у і гарантувати їй безпеку.
– Щ.И.Т. – це зібрання щурів. Вони себе не в змозі захистити, хлопче, – фиркнув чоловік, навіть не обернувшись. Він закрив досьє цього Пітера і відклав на особистий сервер. Нічого цікавого, але краще зберегти.
– Ви сердитесь через Міс Поттс, так? – хлопець виявився міцним, виривався і не давав вивести себе. – Бо Щ.И.Т. не врятував її?
Костюми завмерли. Паркер виривався, щоб повернутись, але хватка костюмів не піддалась, тому він повернувся через плече і вчепився поглядом в застиглого чоловіка. Старк на мить став виглядати ще більш змученим і старим, але він швидко відмер і подивився Паркеру у вічі. Напевне вперше за вечір.
– Думаєш, що поговориш зі мною про… неї, і я побіжу з тобою рятувати цей бісів світ? – гостро спитав чоловік і ляснув долонями по залізному столу. Пітер здригнувся від голосного звуку. – Я покинув супергеройські справи, хлопче, п’ять років тому, але ви не можете облишити мене у спокої. Я не буду відловлювати Роджерса, не побіжу мстити за Ф’юрі. Він заслужив. Ти знав, що він винен у її смерті? Старий дурень хотів розіграти її життя, наче в шахах, а не реальності. І програв. Думаю, Стів убив його. Я навіть вдячний.
– Я думав, що містер Роджерс убив міс Поттс, – Старк тяжким поглядом зиркнув на хлопця і фиркнув. Він прикусив язика й опанував себе. Не можна отак просто піддаватись емоціям, тим паче на очах неповнолітнього хлопчака.
– Не твоє діло, – відрізав чоловік. – Ось моя порада – хапай тітку і тікай якомога далі з цього болота. Щ.И.Т. тебе погубить.
– Сталося вже три теракти, містере Старк, – вперся Пітер. Він вирвався із рук костюмів (навіть не здогадався, що це Тоні його відпустив). – Десятки загинули.
– Знаю, – він стенув плечима і склав руки на грудях. – У мене є інтернет.
– Правда? – хлопець раптом завмер. – Я думав… а ви все знаєте? – Старк почув безпомічність у тремтячому голосі.
– Так, хлопче, я знаю все. Навіть можу дізнатися, чим ти снідав, – фиркнув Старк. Це правильно. Він почувався впевнено. Його не здивуєш. Він покинув справи, але досі тримав ситуацію під контролем, на відміну від дурного хлопця.
– І ви… просто спостерігаєте? – Пітер зменшився, голос ослаб. Він зупинився в метрі від чоловіка, руки його затремтіли.
– Так, хлопче, я про це і сказав, – він підкотив очі. – Знаєш, я маю найбільш передові технології, тому якось вже справляюсь…
– Вони ледь не підірвали школу! – Тоні завмер і кілька секунд шоковано моргав, коли його перервав дзвінкий викрик. – Мою школу. Люди помирають, а ви просто спостерігаєте, хоча можете допомогти всьому світу, не ворухнувши й пальцем? – Паркер розлютився за кілька секунд.
– Ти нічого не розумієш, хлопче, іди додому, – відмахнувся чоловік і відвернувся. Від Пітера віяло максималізмом і дурістю. Тоні цинічно пригадав слова Ф’юрі – тепер уже мертвого виродка – «Усіх не врятуєш, Старку, усіх не врятуєш».
– Я все дитинство хотів бути, як ви, – виплюнув Пітер. Старк не звернув на слова підлітка особливої уваги. Молоде, зелене і дурне.
– Навряд чи це тобі по кишені, хлопче, – фиркнув, – іди додому до тітки, – Старк похопився надто пізно. Згадав, що пацан казав про свою тітку. Напад, вона у лікарні. А тепер Тоні звучав так, наче знущався з їхнього горя, але це не так, він просто обмовився.
– Ви ховаєтеся тут, як боягуз, – відплатив грубістю хлопець. Він глибоко дихав, наче міг заплакати будь-якої миті. Старку не хотілося перевіряти. – Ви маєте ресурси, щоб врятувати тисячі людей, але ви обрали сидіти серед пилюки у закинутій Вежі й жалітися на життя, доки люди помирають.
– Думаєш, я не потребував допомоги? – Тоні рвучко обернувся і підступив на крок. – Я нічого не шкодував для цього світу, ніколи ні про що не просив. Крім одного-єдиного випадку, – гірко процідив він. Хлопець набурмосився і відступив на півкроку. Тоні зітхнув і примусив себе заспокоїтися:
– Ти можеш сновигати у своєму костюмі, рятувати всіх навколо, і світ сприйматиме це як належне, – Пітер розтулив рота, готовий сперечатися, але Старк змусив замовкнути різким жестом. – Звісно, ти можеш бути добреньким дурником, як я колись – маєш право. Я спробував, мені не сподобалось. Зрозуміло?
Паркер згорбився. Тоні на секунду відчув провину, але лиш на секунду. Чоловік розправив плечі й відвернувся. Почув, як Пітер втік, і нарешті зміг вдихнути. Чужа присутність, як виявилось, дуже тисла.
– П’ятнице, він пішов?
– Так, містере Старк. Я скопіювала всю інформацію, встановила слідкування. Дивно, у костюмі встановлено кілька ступенів безпеки, але всі виведені з ладу, – П’ятниця здавалася у сотні разів кращою співрозмовницею, ніж нахабний балакучий хлопчисько.
– Що це означає? – спитав чоловік з посмішкою.
– Якщо містер Паркер отримає серйозні поранення чи виїде за межі штату, містер Роуді дізнається про це. Точніше, дізнався б, якби протоколи працювали.
Тоні завмер. Він махнув рукою і втупився в усміхнене лице на фотографії. Хлопцю всього п’ятнадцять, а він вже пірнув з головою.
– Віднови протоколи, – наказав він, – тільки щоб сповіщення надійшло мені. Зануда-Роуді хай краще продовжує керувати компанією.
Старк пожартував і з чистою душею закрив справу хлопчиська. Він не хвилювався, нічого до хлопця не відчував. Просто одного разу втративши контроль, Тоні Старк уже не збирався пускати все за течією. Краще слідкувати абсолютно за всім.