Онні

Melanie Martinez - Dollhouse

Halsey - Gasoline

Ruelle - Monsters

 

 

У багатьох дитинство починається з теплих батьківських обіймів і надій на велике безпечне майбутнє. Джису такого не знає, вона не знає що таке люблячі голоса батьків, не знає що таке саме слово «любов» і чи існує вона в цьому житті. В дитячому будинку її нема, нема навіть відчуття, що ти в безпеці. Тебе можуть скривдити в будь який момент, будь яким чином. Маленька дівчинка з чорним волоссям це зрозуміла, напевно, одразу після того як вона там опинилася. 

Діти - жорстокі, діти, що не знають любові цією жорстокістю живуть, вони відберуть улюблену іграшку, яку тобі пощастило дістати в якомусь куточку старої кімнати, вони можуть закрити тебе одною в тій самій кімнаті до самого ранку. Джису лиш та яка займає місце от і все. 

Навіть коли вогник надії був запалений після того як десятирічна дівчинка потрапила в нову родину, він одразу ж згас. Ні, Джису сама той гніт, на якому вогник палає – маленькими пальчиками зім’яла. Нічого і справді не змінилося. З’явились тільки так звані «старші брати» і «молодші сестри». 

 

– Дістань, спробуй, якщо в тебе сили вистачить, маля, – так казав Ву, піднімаючи ляльку в повітря. 

Дівчинка просто йшла звідти, бо все можливе вже відібрали. Іграшка це просто не замінить. Вона не була її улюблена, ляльок з рожевим волоссям тоді не робили. 

 

 

Джису просинається майже зі світанком– в родині мисливців тільки так. Сходинки до першого поверху скриплять під ногами, але вона намагається бути максимально тихою, щоб батько Лі не злився. 

Раніше Джису прокидалась від постійних криків братів, але не сьогодні, не в цей час. 

Ву одного разу пішов у ліс, а потім його труп побачив батько, з роздертими нутрощами – перевертень. Вони стара родина, напевно, одна з єдиних котрі ще намагаються спасти людські життя від нечистих створінь. Тільки от Джексон жадав помситися, але як же прикро що маленька Сойон знайшла його руку поблизу порога зранку. 

Бекхьон ніколи спроби не полишав, він був копією батька, помста жила у серці і юнак знищував усе що тільки є незвичне у природі. Життя закінчилося коли вампір допив останні краплі його крові. 

Старших братів більше не залишилося. 

Джису одразу це зрозуміла, з самого світанку коли криків їх більше не чула, коли вона найперша стала брати арбалет, тепер вона стала збирати усіх молодших до лісу. Бути старшою це бути людиною без вибору. У тебе немає права заперечити, ти повинна виконувати те, що батьки не змогли. Хоч і сестри не рідні, але вони хоча б тебе у темній кімнаті не зачиняють.

А батько відсторонився, в принципі для Джису це нічого не означало, бо батьківської любові вона так і не дізналася. 

 

– Джису - онні, будь ласка, зроби мені косу, – пищить шестирічна Мінні.

 

Руки давно сухі після весняного морозного ранку, але вона бере дитячий гребінець і стрічку, тендітно заплітає чорне волосся. 

У її сестер всі мають чорне волосся, але кожен раз, дістаючи кулон, що був з нею з дитинства, вона лиш пам’ятає про рожеві пасма. Джису не розуміє чому так виходить кожен раз, але єдине асоціація це – затишок, напевно рожеві пасма її любили.

Їй після цього потрібно заплести ще Сойон, а потім допомогти з уроками, потім ще щось і ще.

Батько весь час зайнятий чимось в підвалі, виходить тільки пізно ввечері коли потрібно перевірити територію в останній раз. Старий і темний ліс не Джису сама обрала і Лі вона в серці батьком не назве, знає тільки що обрали її лише через те що народжена вона мисливцем, вони це самі якось розуміють несвідомо, кров така напевно, Джису пока ще повністю не розуміє. Не розуміє також як вона може в товпі людей знайти якогось монстра, це все дала природа – єдине припущення. Вона сама намагається вивчити побільше зі старої бібліотеки родини, або в інтернеті хоча його дістатися можна лише в місті, на щастя до нього тут не далеко. 

Джису дізналася що всі мисливці, вбивши якогось чудовиська після настання 20 років більше не старіють, їх можна вбити як звичайну людину, але вони не хворіють на більшість хвороб у світі. Джису двадцять три роки, після одного вампіра – пощастило не старіти більше.

Сьогодні на вулиці справді холодно, весна ще не дає про себе знати, тому сніг спадає повільними сніжинками на землю.

– Дівчата якщо ви захочете погратися, не заходьте занадто далеко, добре? – Джису так кожен день говорить, батько цих дітей обережності не навчив.

– Так, Джису-онні, – відповідає Сойон поправляючи рукавички.

– Мінні, ви повинні повернутися до заходу сонця, – говорить ще раз, взуваючись, щоб точно запам’ятали.

Мінні тільки відповідає, – добре, Джису, не переймайся. 

Вона не буде перейматися, поки сонце не почне сідати. Джису сама до міста прямує, достатньо витривала щоб дійти самою – вічні тренування Лі. Їй є за що йому ще дякувати, але за постійні побиті кісточки на руках, за розбиті коліна не знає чи варто тут дякувати, та і що з того, вона все одно стала б мисливцем – це її робота до кінця життя, за це їй природа дає сили. Не зважаючи на холод, Джису не носить шапки, не одягає рукавички, ні шарфа, вона носить чорне пальто на одяг, розпускає чорну косу – цього достатньо щоб зігрітися.

В місті їй не комфортно, якщо говорити чесно Джису його ненавидить. Цей запах – запах диму з фабрик б’є в ніс кожного разу варто їй зайти в центр міста.

Але вона ходить сюди щоб відволіктися від тиші, як дивно б це не звучало. Тиша ще гірше ніж шум, вона тебе паралізує, і хоча батькові тиша подобається, Джису ж втрачає глузд.

 І ще одна річ, що може дати місто – какао, Джису так часто п’є його, що тепер має схожий власний запах. Вона намагалася приготувати какао вдома, але постійно щось не виходило, їй так здавалося.

Вона завжди бере какао з одного і того ж кафе, незважаючи на сильний мороз, вітер сьогодні спокійний, тому Джису сідає на лаву навпроти будівлі, поряд з якою побудована лікарня. На диво, але Джису ще не бачила перевертнів в місті, лише вампіри, це доволі очевидно. Першого вона вбила в 16 років – батько допоміг, в 21 вже сама. Чому вони досі цим займаються ?

Джису вбивала лише чудовиськ у яких на руках кров її братів, хоча вона б не сказала що любила їх. Деяких монстрів батько наказував привести до нього в підвал.

Джису майже не оглядала це темне місце – радістю від нього не віяло, але звідти вампіри більше не повертались. Лі говорить що кров вампірів у великій її кількості має певну цінність, що ж це правда, Джису не один раз бачила як батько її продавав разом з дерев’яними виробами, які робить вся родина. Щодо перевертнів – їх слід боятися лише в ночі у лісі, вона бачила як Лі вбиває одного вовка і як брати знущалися над іншим. 

Очі помічають гарну струнку дівчину, що вже виходить з лікарні – вампір.

Джису встає лише через декілька хвилин, після її уходу. Вона намагається непомітно прямувати за дівчиною. Джису не буде вбивати її сьогодні, так як не знає з ким вона і скільки ще таких. Їй лише б дізнатися де та живе. Вони пройшли декілька ліхтарів, що мерехтіли жовтим світлом, Джису вже бачить багатоповерхівку. 

– Гуртожиток, серйозно ? – шепоче про себе. 

На щастя її не помітили, Джису батькові не скаже – сама впорається.

 

 

 

Вдома знову тиша і сонце майже сіло, але дівчат немає. 

Джису пройшла вже не мало шляху в лісі, дівчат все немає.

– Джису-онні ! Ми бачили..– маленька Мінні збентежена.

– Де ви вбіса були ? – Джису зла, вона попереджає кожен раз, кожен раз вона їх шукає.

– Джису-онні, ми бачили перевертня, – говорить Сойон, важко дихаючи.

– Де ви його бачили ? – Уважно оглядається.

– Біля озера.

– Він вас помітив ?

– Так, але ..

Джису нічого не говорить у відповідь, її погляд одразу все пояснює. 

– Він нас помітив, але він нічого не робив.

Це доволі дивно, перевертні часто ходять тут у лісі, зазвичай це стая, вони точно повинні знати запах її родини.

– Він нас не чіпав Джису-онні.

– Це точно перевертень без стаї.