Моя душа сьогодні ваша, аби ж ви поряд стали

Їхня кімната – місце обговорення різних подій, там пролились сльози, лунав сміх. Одне ліжко розташоване біля вікна, вкрите рожевою ковдрою, на стіні маленькі фотографії с прогулянок, вони –напевно головна краса приміщення, бо радості тут майже нема, а гріхам недостатньо місця. На підвіконні різні м’які іграшки, Дженні не проти – Розі, вона потребує тепла, як та дитина, маленька грайлива, до поки не голодна, до поки по їхню душу не прийдуть кати справедливості. Кімната вже як рідна, в ній доносились молитви.

Молитви ? Що таке молитва для вампіра – створіння котре не слухається законів природи. Дженні звикла молитися уночі, тримаючи в руках родовий хрест, який можливо ще є вісником – донесе прохання до Вищого. Просить про допомогу: щоб не знайшли, щоб не знущалися, не виривали волосся з коренем, не виламували кістки з радісним обличчям, дивлячись на роздерте до крові м’ясо. Егоїстка – вампір, котрий і на пальцях не порахує жертви – молиться Богу. Та жертви теж грішники, Кім може сказати кожне ім’я – записувала у листах, до … до родини(?)

До померлих родичів, до споріднених душ, тіла яких не знайдеш, бо століттями могили всаджувались ще глибше в землю, не залишаючи слідів.

А вона і справді знає, пам’ятає кожного грішника, який затяг себе на дно. Пару років тому це був вбивця на сніданок, а століття тому багатій з всілякими забаганками.

І світ прогнив, затягся в багні лицемірства по самі ноги, не може викарабкатися з цього.

Тендітна ручка гарно вимальовує кожну літеру, каліграфічно-правильно: так як вчили раніше, так як зараз не вчать.

Виводить букви, слова молитви про прощення, до Бога, до сім’ї, до себе.

І так майже кожен день. Сповідь – лист: написаний від руки, завернутий в конверт, спалений – надісланий на небеса, до родичів і друзів. 

В той сповіді є все: привітання, побажання чогось, звичайні питання про суспільне життя, прохання берегти себе, незнано від чого. Як маленька, така кумедна, наче вони почують, прочитають, вибачать ?

Від цього тихий сміх луна з уст вампіра і холодні плечі здригаються від істерики.

Ручку відкладено, печатку поставлено, надіслано до пункту призначення: попіл розлітається через відчинене вікно в холодне повітря.

Кім не гасить свічку, продовжує милуватися маленьким вогником тепла. Погляд переводиться на купу історичних документів, книг, старих зошитів – треба перевірити деякі дати та вишукати факти зі історії для міського музею.

Пам’яті у вампіра недостатньо для згадки якихось подій в «житті». Щоб отримати гроші – напружує звивини мозку, розбирає документи, періодично нагадує собі дати, про яких йде мова, бо голова не втому стані щоб перемотувати спогади назад. Ручка виписує всі слова до крапки, пише на папері, на старому доброму – часи навчили, що рукописи краще від друкованого тексту, рука у Дженні не втомиться, почерк охайний, гарний, всім зрозумілий.

Мимоволі холодні плечі відчувають на собі теплу ковдру і коло книжок ставиться чашка зеленого чаю на стіл .

– Так буде краще, Онні.

– Дякую, Розі, – Кім і справді дякує за турботу, родина все ж таки. І Пак розуміє, що та ковдра не зігріє, що не треба вона взагалі, але ця дівчина знає як краще, завжди знала.

– Тобі треба спати, Дженні.

– Мені треба поїсти,– губки кривляться, від погляду злого вампіра не залишилося нічого, маленька дівчинка з дитячими очима просить по те, що зараз в не змозі дістати і від того маленькій дівчинці сумно, і від того уявна сльоза тече по майже дитячому обличчі, уявна, бо Кім плакати не збирається.

– Розееее, я не можу спати одна, – двері повільно відчиняються, стара деревина противно скрипить і вампіри зажмурють очі від звуку.

– Лісо, Господи, можна хоча б попередити, 3 години ночі, – Дженні це не подобається, Ліса їй не подобається.

– Тебе забула спитати, я не можу одна спати, Юнджи кудись пішла.

– Все добре, йди сюди, – Пак рукою показує на ліжко, запрошуючи до себе.

–Дякую, Розі – Манобан як той малюк, щаслива, що спить не одна, що можливо кошмари не насняться.

Ліжко Пак Че Йон достатньо велике щоб помісти двох людей, незважаючи на те, що призначене для одної.

– Сподіваюсь ти не хропиш, Манобан, бо виставлю тебе за двері, поспиш на килимку, – Дженні обережно бере чашку з чаєм, прибираючи пасма волосся, що спадає на чоло .

– Дуже смішно, а ти знаєш..– Ліса вже хоче щось сказати, та договорити їй не дають.

– Закрий рот і спи, – Кім залишилося ще трошки, погортати пару сторінок, дописати пару докладів по історії Кореї у 19 столітті, а поки їй просто потрібно, щоб балакуче створіння стулило пельку та лягло нарешті спати – дратує одним словом.

– Дженні Онні, будь ласка не затримуйся, – Розі вимикає світло у лампі, що біля ліжка, накриває Лісу і себе ковдрою, створює атмосферу безпеки, наче їх і не можуть вбити в будь який момент, наче все добре, наче зараз тихо. 

Кім знає, що треба також лягати, заплющувати очі, представляти, що все добре, так, вампірам теж потрібен сон.

Дівчина дописує останнє речення, ставить крапку, відкладає листи паперу на місце. Ще раз оглядає кімнату, поглядом зупиняючись на двох сплячих красунях – єдине що залишилося в гнилому житті. 

Вампір не знає чи чує її Бог, чи розуміє грішну, зіпсовану душу, та вона просить щоб цей єдиний скарб з нею залишився. Бо вона не зможе, не витримає. І її все ще бісить цей запах шоколаду, що починає шлях з чорного короткого волосся і заповнює усю кімнату, хоч Манобан її відверто дратує, але вона потрібна вампіру, цей переверетень потрібен Дженні, і вампір не скаже це ніколи, вуста не зрушать для цих слів, хіба що, щось образливе, підколююче, саме для Ліси створене. 

Дженні все ще стоїть і вдивляється – молиться подумки, представляє біля себе святу будівлю в котру можливо вже не потрапить. Вона дякує Богу за Розе, за турботу, що вона дає, за людяність, що приносить кожного дня, нагадуючи, що серце б’ється. Якби не Пак вона можливо вбила би сотні людей, а у самої з грудей стирчав дерев’яний кіл. Кім старше, але готова віддати шану Розі за її мудрість.

Вона дякує, молиться, просить розтягнути такий час в гуртожитку на довше, на стільки, на скільки можливо взагалі – кожну ніч, подумки благає. 

Дивно це, для вампіра, а їй необхідно, так хоча б надія є, хоча б на щось святе, хоча б на дружбу.