Людина

Подих. Задушлива надприродна тиша. Присмак відчаю на кінчику язика тільки посилював тиск внутрішнього тагарю провини.

— Пробач, — біль, що злетіла з губ і зірвалася сльозою, змивала залишки нещодавньої радості.

Подих. Частинки іскристих порошинок, що густо заклубилися, спалахнули й засліпили. Герміона примружилася, прикриваючи долонями очі. Запах хвої наповнив легені, відчуття дежавю огорнуло все тіло, проникло у мозок, нагадало про минуле, стерте з пам’яті непрожите життя.

 «Я знаю тебе! Не йди, «король Лір»!

Морок відступив, залишаючи присмак смолистого різдвяного аромату.

Срібний пил заклубився, створюючи воронку. Щось витягнуло Гаррі з іншого виміру, що раптово поглинув його. Тисячі іскор миттєво зіткалися у звичну людську форму патронуса, одразу повертаючи тілесну оболонку під дією зілля. Гаррі впав на підлогу. Напружені пальці впилися в тверду підлогу. Затуманений чорним серпанком погляд, шум у вухах, що зводив з розуму, і чийсь грубий голос не давали змоги достукатися до власного розуму, розібрати місце, в якому він перебував.

— Гаррі! — схвильовано вигукнула Герміона, стаючи поруч із ним на коліна, обережно торкнулась його плечей. — Гаррі! Слава Мерліну, ти повернувся! — але полегшення так і не приходило, у голові роїлися думки, що вона десь прорахувалася, створюючи зілля.
Рідний голос, як промінь маяка в темних водах, давав змогу заблукалому розуму повернутися до свідомості, а дівочі руки допомагали тремтячому тілу тягнутися до їхнього тепла, знімаючи напругу.

 — Герміона! — помутніння зійшло миттєво, він нарешті виринув із темної глибокої річки розгубленості, вдихнув бажане повітря. Він швидко піднявся на ноги, інстинктивно готовий у будь-яку мить стати на захист своєї володарки. — Герміона! — усе та сама кімната, і вона — по-дитячому дивиться на нього знизу вгору, не приховуючи своїх переживань.

Не роздумуючи, Гаррі простягнув їй руку, як завжди підбадьорюючи посмішкою.
— Усе добре, Герміона, у нас усе вийшло, — він нахилився ближче до неї, ширше розкриваючи долоню. Дівчина лише на секунду стрималася, а потім вклала свою долоню в його.

Так незвично було відчувати його людське тепло, шорсткість чоловічої руки і впевненість, з якою він утримував її. Вона здригнулася, відчувши, як від кінчиків пальців у саме серце вбивається дрібний дріб коротких приємних імпульсів. Як повільно починають горіти щоки. Не в силах впоратися зі збентеженням, Герміона опустила погляд на їхні з’єднані руки.

— У чому справа, моя прекрасна володарко? — пальцем іншої руки він окреслив доріжку від кісточки на її кисті до кісточок пальців, бажаним дотиком. Герміона знову відчула хвилюючі імпульси. Гаррі наблизився, прикриваючи очі, вдихаючи на повні груди повітря. — Знаєш, твій запах, — насолоджуючись улюбленим ароматом, він ласкаво посміхнувся, — японська вишня…

Герміона часто заморгала, не вірячи почутому. На ній не було парфумів, та й вона ними практично не користувалася, здебільшого вибирала дезодоранти без запаху. Але ще з дитинства її дивним чином часто переслідував цей чудовий запах — аромат квіток японської вишні. І вона не розуміла, як Гаррі міг відчувати його.

— Так глибоко всередині, — Гаррі прикклав долоню до серця, — відчував його на будь-якій відстані, а виявляється, будучи людиною, потрібно стояти зовсім поруч, — він підійшов ще ближче, обдавав її скроню своїм подихом, зашепотів, — щоб відчути його ледь вловимий шлейф. — Патронус із насолодою вдихнув «вишню» і відступив, даючи Герміоні свободу від його близькості. — Але ці відчуття… Так добре від цього почуття до тебе! — він стиснув сорочку і посміхнувся, рвано видихаючи. — Шкода, що я не можу зараз злетіти! — його сяючі зелені очі та незручне зізнання наштовхнули її на божевільну здогадку — Гаррі закохується.

 «Але я люблю Рона». Дівчина продовжувала тримати Гаррі за руку, відчуваючи як серце швидше заходиться в шаленому ритмі, дедалі більше спалахували жаром щоки. Тепло і те почуття, що дарував Гаррі, ні з чим було порівняти. Думки про Рона випаровувалися швидше, ніж гасли в небі феєрверки під час карнавалу, і це лякало. Лякала та неправильність почуттів до магічного захисника, що зараз наповнювала її серце.

— Божевілля, — мотнула головою Герміона, зніяковіло відводячи погляд убік.

— Щось не так?! — занепокоївся Гаррі, бачачи розгубленість господині.

— Я люблю Рона, — прошепотіла вона кудись убік, але продовжувала втримувти руку Гаррі.

— Я знаю, Герміоно, — криво посміхнувся патронус і відпустив її долоню, — ти говорила. Ти нічого такого не зробила, чого тобі варто було б соромитися, — він говорив правду, відчуваючи після її зізнання те, від чого що хотілося перетворитися на попіл і розвіятися полем.

— Гаррі, ти казав, що вже був людиною і що… — Герміона переступила з ноги на ногу, оглядаючи приміщення, ніби шукаючи якусь підказку, щоб відволіктися від почуття до патронуса.

— Людиною? — перепитав хлопець. Він підняв окуляри й потер перенісся, — у принципі, я не здивований, патронус-людина — це дивина. До того ж я надто багато знаю про Гоґвортс. Але… як? — Гаррі поправив окуляри, розправив плечі і, засунувши руки в кишені, підійшов до каміна. — Виявляється, у мене є таємниці, про які я не пам’ятаю, — задумливо промовив він. — Відчувши жар, що виходить від вогню, патронус нахилився ближче, блаженно підставляючи своє обличчя до джерела тепла.

— Гаррі, обережніше, — спостерігаючи за ним, попередила Герміона. Вона знову насупилася, занепокоєння викликали сказані хлопцем слова. — Ти не пам’ятаєш того, що сказав після перетворення?

— Ні, — він повернувся до неї, уважно вдивляючись у її занепокоєне обличчя, — я випив зілля, прийшов до тями на підлозі… — дівчина  хитала головою, розчиняючись у своїх думках. — Розкажи, Герміона, все як є, — зажадав хлопець. — Я був людиною і… — він зковтнув, ніби тільки зараз до нього дійшов сенс сказаного.

— Гаррі, — вона підійшла до нього, співчутливо погладила по передпліччю. Їй не вдавалося приховати від самої себе, що їй подобається торкатися його людського тіла. — Після перетворення ти ніби згадав минуле життя. Ти сказав, що вже був людиною і що відчуваєш… — Герміона вдихнула, на мить замислившись, що в той момент відчував Гаррі, знаючи, що хтось забрав його життя, — відчуваєш свого вбивцю. Тут, у Гоґвортсі. 

— Хто мене міг убити? І за що?

— Я не знаю, — вона розвела руками, — ніхто з присутніх у вечір моєї демонстрації незвичного патронуса не впізнав тебе, — Герміона задумавшись постукала пальчиком по підборіддю. — Хоча! Найбільше був приголомшений Снейп! А він не з тих, кого так легко можна здивувати чимось незвичайним.

— Шкода, що я нічого не пам’ятаю, — промовив Гаррі, немов говорячи сам із собою, — тоді було б легше зрозуміти, коли я народився і з ким із Хогвартса був пов’язаний.

— Так, — погодилася Герміона. Їй було нестерпно знати, що серед учителів і, можливо, студентів перебуває вбивця підлітка, її любого патронуса.

— Хоча, — усміхнувся хлопець — може, мені просто це привиділося? — побачивши напружену володарку, він намагався підбадьорити її. — І я ніколи не був людиною.

— А може й був! — заперечила вона, жестом припиняючи його жарти. — Ти тілесний патронус. Людина. — Грейнджер обвела його рукою, — і коли ми почали спілкуватися, ти назвав мені своє ім’я. Це важливо. — Її очі заблищали, ніби їй поставили надскладну головоломку, розгадати яку здатен тільки її допитливий розум.

— Герміона, що далі в ліс… — попередив Гаррі, — то він темніший і небезпечніший. Тобі залишилося півроку довчитися, не варто вплутуватися в неприємності.

— Я просто поцікавлюся дечим, — усміхнулася вона, хитро примружившись, — але поки що тобі доведеться побути тут, у Кімнаті на вимогу. Скоро світанок, і мені потрібно відпочити. — Їй до божевілля хотілося залишитися з ним, але вона мусила вранці бути у своїй кімнаті. — Проте, я ще побуду з тобою. Хочу запам’ятати тебе таким.

— Звичайно, Герміона. Думаю, нам буде, що згадати. Особливо мені, — він подивився на свої руки й усміхнувся, насолоджуючись новими відчуттями.

Він наблизився. Герміона була впевнена, що Гаррі хоче поцілувати її, і готувалася до того, щоб відчути його губи на кінчику носа. Пізнати нові відчуття під час поцілунку. Але цього не сталося, патронус пам’ятав слова господині про кохання до Рона і не смів бентежити її або ще гірше відштовхнути від себе своєю зухвалістю. М’яко стиснувши кінчики її пальців, він кивнув їй, висловлюючи свою подяку і витягуючи себе з дурного становища — висловити свої почуття. 

Вони присіли біля каміну, начебто ненароком надто близько, щоб відчувати тепло один одного, в голову не йшли думки, окім тих, ким був Гаррі «до» і щоб ранок не квапився заглядати Гогвартс.

— Гаррі, хто такий «король Лір»? 

— Я не пам’ятаю.

— Але це має бути дуже важлива людина з твого минулого, — вона пригадала те почуття дежавю, що виникло у неї.

— Ти впевнена, що з мого? Можливо ми пов’язані з тобою, моя пані. І не лише цим життям, — він поглянув на неї, серце знову гучно відбивалося у грудях.

***

Минали останні хвилини додаткового уроку. Уперше Герміона не могла дочекатися, коли ж, нарешті, допише доповідь і попливе до Гаррі та Джині. На щастя, похмурий професор пішов до себе в підсобку і, як зрозуміла гриффіндорка, не збирався завітати до неї до самого закінчення уроку.

— Ох, люба, — схлип Джині розрізав гробову тишу кабінету, — швидше йдемо! Збреши що-небудь Снейпу, щоб піти! — захекавшись, вона підбігла до Грейнджер, яка підхопилася з місця, — здається, настав час благати про заступництво, причому якомога швидше! — винувато закусила вказівний палець Джині. — Вибач! Я не знаю, як так вийшло!

Перо затиснуте в руці Герміони затремтіло, усі плутані задушливі думки кинулися до Гаррі.

— І кого ж і про яке заступництво ви повинні благати, міс Грейнджер? — глибокий, сповнений гідності голос змусив Герміону повільно втягнути повітря, якнайшвидше вишукуючи «відповідь, яка влаштувала б професора», тоді як Джині завмерла, як вкопана і втупилася в Снейпа величезними, як у сови, очима. — І не думайте мені брехати, — застережливо-спокійно зажадав професор, — інакше вам знадобиться Фелікс Феліцис.

***

Джинні не відривала погляду від Гаррі. Найкраща подруга на час додаткових занять із захисту від темних мистецтв дозволила рудоволосій дівчині побути поруч із Гаррі, «щоб йому не було нудно», як констатувала сама молодша Візлі. За безперервною балаканиною всюдисущої Джині патронус тільки встигав кивати або хитати головою, підтверджувати або спростовувати плітки та чутки. Він із цікавістю слухав харизматичну дівчину, його безсумнівно лестило, що, на відміну від Герміони, юна відьмочка постійно без сором’язливості торкалася його.

— Ух! — радісно верескнула Джині, стискаючи передпліччя Гаррі, — був би ти моїм патронусом, я б точно закохалася в тебе! — він тільки по-доброму розсміявся, захоплюючись відкритістю і сміливістю дівчини. — Рон хоч і мій брат, але я не розумію, як можна закохатися в це руде дурне чудовисько?!

Гаррі здавалося, що своїми словами про закоханість Герміони Джині загасила в ньому вогник, що досі горів. Та легкість випарувалася, залишивши на обличчі тільки закарбовану беземоційну посмішку.

— Може, пройдемося. Тут стільки стелажів із книжками! — протягнула Джині. — Як у нашій бібліотеці! Тільки працює вона цілодобово.

Блукання між стелажами вже не було таким стомлюючим і нудним, але що далі вони йшли вглиб кімнати, то більше Гаррі охоплювало дивне відчуття, що за ними хтось спостерігає.

— Міс Візлі, — старечий, скрипучий, охаючий голос ніби прибив до підлоги.

— Мерлінова борода! Це неможливо! — вигукнула дівчина, почувши декана факультету, і різко обернулася, штовхаючи кудись у бік Гаррі.

— Я попрошу обирати вирази, міс Візлі! І не варто ховати від мене вашого… цього, — вона закліпала очима. — Мерлін і всі святі! — професорка сплеснула руками. — Чужинець у школі! — чаклунка застережливо направила на нього свою паличку.

Гаррі захитав головою і виставив долоні вперед, показуючи, що беззбройний. 

Подумавши, чим ця зустріч із професором може обернутися для Герміони, йому здалося, що серце ніби зробило останній удар.

— Мем, я все поясню, — затараторила Візлі. — Це патронус Герміони! Правда, вона дуже обдарована?! — Джині зробила крок до професорки, бачачи її шок. — Вона стане великою чарівницею! Не кожному таке під силу! Ось це експеримент!

— Джині, досить… — крізь зуби процідив Гаррі, намагаючись ненав’язливо зупинити словесну тираду дівчини. — Багато зайвої інформації.

— Вибач, я…

Професорка підняла руку, не дозволяючи їм перешіптуватися.

— Прошу до мого кабінету, — бачачи покірність і хвилювання Гаррі, жінка опустила паличку, вирішивши, що беззбройний молодий чоловік не заподіє їй шкоди. — Ми дочекаємося директора! — суворо сказала МакГонагалл, дивлячись на Гаррі. — А ви, — вона глянула з-під окулярів на рудоволосу дівчину, — покличте до мене свою подругу.

— Професоре… будь ласка, — взмолилася Джині, — дозвольте Герміоні вам усе пояснити! Будь ласка!

Щойно Джині пішла, професор підвласним лише досвідченим учителям поглядом вдивлялася в обличчя Гаррі. Вона зробила жест, немов піднімаючи підборіддя хлопця, щоб краще його роздивитися, і патронус розсудливо послухався, вирішивши не погіршувати їхнє з Герміоною становище.

— Ти мені когось нагадуєш, — вона нахилила голову в один бік, потім в інший, сильніше примружуючи очі, зовсім забувши про окуляри, — я знаю тебе? Так, я тебе знаю…

Гаррі підняв підборіддя, звільняючись від невидимого дотику жінки. Патронус пам’ятав, як Герміона сказала, що він відчув у школі свого вбивцю. Невже й ця літня чаклунка пов’язана якось із ним? Тоді чому вона не впізнала його того разу, коли господиня прикликала його?