Молодший брат

– Можливо тобі варто спробувати не відштовхувати від себе людей? 

– Вони не розуміють мене. 

Шкільний психолог знову тяжко зітхнув. Його ідеальна усмішка на секунду колихнулась. Йому щиро подобалось допомагати людям, але клієнти, які не хотіли самі собі допомогти щиро лякали його. Парадоксально, але подібних “безнадійних” було більше саме серед підлітків, а така суміш лякала чоловіка ще більше. Хоча з його досвіду “безнадійні” підлітки мають більше надії, ніж “безнадійні” дорослі. Саме тому він втік від урбанізації в цю школу. 

– Я розумію, що тобі важко знайти спільну мову з однолітками. Врешті-решт їм не доводилось переживати те, що пережив ти, а деяким навіть найменші життєві труднощі незнайомі. Але це зовсім не означає, що тебе взагалі ніхто в усьому світі не розуміє. Та якщо ти й далі будеш уникати людей, то дійсно можеш не знайти того, хто тебе зрозуміє. 

Такі слова… не сподобались Ділюку. Зі спілкуванням в нього завжди було не все гладко. Справжніх друзів серед однолітків в нього… ніколи не було? Скрізь він був ніби й своїм, а ніби й чужим. Були однокласники, були знайомі, були вороги чи люди, з якими йому подобалось спілкуватись, але справжніх друзів не було. А зараз… суспільство втратило всю вартість для Ділюка.

– Можливо… 

– Отже, є ще щось про що хочеш поговорити? В нас є ще 10 хвилин. 

Гарно обдумавши цю пропозицію Ділюк все ж вирішив підняти ще одне питання. 

– Як… позбутись тригерів? 

– Ти розумієш що саме для тебе є тригерами? 

– Так. 

– Тоді в тебе є два варіанти: або просто уникати їх, або пропрацювати, щоб вони не приносили так багато біди. Звісно від проблем бігти не так добре, але якщо ти поки не готовий їх пропрацьовувати це нормально. Та твоє минуле не повинно впливати на твоє майбутнє, тобі варто спробувати навчитись жити не уникаючи самого життя. Розумієш про що я? 

– Так. Думаю, я поки не готовий.

– Добре, ми можемо повернутись до цієї теми будь-коли, якщо ти захочеш. Отже, наш час вичерпано. Буду чекати тебе в наступний вівторок. Гарного тижня. 

– Навзаєм.

Вийшовши з кабінету він одразу почув шкільний дзвоник. Та змішатись з квапливим натовпом він не встиг.

– Гей, психу, скільки ще будеш ігнорувати мене? 

– Я з принципу оминаю людей, яким світить колонія суворого режиму. 

– Що сказав?

– Проблеми зі слухом? 

Рука Аякса швидко опинилась на плечі Ділюка сильно стискаючи. Раґнвіндр вже приготувався продемонструвати свою фізичну силу на максимум, але видно йому не судилось. 

– Аяксе, вже пролунав дзвоник. Тобі час йти на урок, а розмови почекають до наступної перерви. 

– Добре, містере Варко. Ми ще поговоримо.

Аякс миленько посміхнувся. Ніби ця янгольська посмішка могла затьмарити його демонський характер. Поплескавши по плечу юнака він випередив його і попрямував до потрібного кабінету поки Ділюк вже заходив в історичний кабінет. Хлопець всівся поряд із Розою за спільною домовленістю. 

– Де тебе так довго носило? 

– Були особисті справи.

– Тільки спробуй завалити проєкт.

Встаючи біля дошки, Варка гордовито прочистив горло та написав тему сьогоднішнього уроку: “Світові диктатури”. 

– Отже, вам було відведено майже тиждень на дослідження даних вам тем. Усі ж приготували свої проєкти? 

Мовчання вчитель розцінив за згоду. В будь-якому випадку протягом уроку він зʼясує наскільки це правда.

– Я дам вам 5 хвилин аби ви могли швидко повторити інформацію яку підготували. Вистачить? 

– Можна 10? 

– Добре, у вас є 10 хвилин. 

В класі одразу зачулись перешіптування та бубоніння. Учні повторювали підготовану інформацію, вирішували кому яка репліка належатиме. Хоч Роза й не складала враження відповідальної учениці, але вона також долучилась до спільного повторення. 

Доволі логічно, що першою виступила Джин разом зі студенткою за обміном з Інадзуми. Поруч з високою старостою інадзумка виглядала, ніби мініатюрна лялечка. Разом вони розповідали про диктатуру Цариці в Сніжній. Як Ділюк і очікував Джин могла не лише презентувати свій проєкт, а й провести повноцінний урок з цієї теми. Аяка також непогано впоралась, але її акцент надто дратував Ділюка. 

– Хто наступний? 

– Може підемо? 

Та Роза знову відмахнулась. Зазвичай вона виступає останньою з подібним домашнім завданням: так залишається менше часу і Варці точно сподобається стисла розповідь дівчини зважаючи, що вона вклалась в кілька хвилин. Та Ділюку такий розклад не подобався: він же не просто так готував розповідь. Дослухавши виступ незнайомих йому людей він всупереч партнерці викликався наступним. Під мʼяким поглядом Варки дівчина все ж зламала свій принцип. Вона звикла бути розчаруванням, та розчаровувати Варку їй хотілось менше, ніж усіх інших.  

Невдоволений низький голос Розарії чудово поєднувався з сірим і тихим голосом Ділюка. Іноді їхні голоси змішувались у свідомості заспаних учнів на гальорці. Варка ж лише по-батьківськи тепло усміхнувся ледве зачувши голос Каї між рядками підготованими Ділюком. Це явно було гарним знаком для нього. Насправді викладачу хотілось поцікавитись їхньою дружбою, хотілось похвалити Раґнвіндра за адаптацію серед однолітків. Та він вчасно повернувся в реальність, згадуючи що в класі усе ще сидять 2 десятки не завжди доброзичливих учнів і краще взагалі не лякати Ділюка. 

Після уроку Розарія, Ділюк і Джин підсвідомо тримаються одне одного навіть не помічаючи цього. Проте Джин відривається увʼязуючись в діалог з Аякою. Спостерігаючи за цим зі сторони Роза лише хмикає: вона достатньо добре знає старосту, аби сказати, що та поводиться надто вже силувано з іноземкою. Розуміючи що більше робити нема чого вона трохи сповільнила свій крок рівняючись з червоноволосим хлопцем.

– Слухай, дражнити Тарталью іноді дійсно дуже весело, але це може закінчитись летально. Для тебе. 

Дівчина не мала якоїсь привʼязаності до цього хлопця, він їй був байдужим. Та якщо з Ділюком щось станеться Барбара буде сумувати. І Венті теж. І Кая. І Джин, від настрою якої залежить і настрій Барб. Та й роботи знову стане більше на історичному. І ніби партнер для завдань він непоганий, не кращий за Джин, звісно, але поки найкраща її заміна. Отже, за усіма факторами втрата Ділюка не буде святом. 

– Дражнить він, не я. 

Розарія знову зловила себе на думці, що Раґнвіндр куди кращий поки не відкриває свого рота.

– Ти правда такий наївний чи тільки прикидаєшся? Я в житті не повірю, що ти вперше на місці жертви. Хіба так важко не геройствувати? 

– Я нікому не дозволяв робити з себе жертву. Він питає, а я відповідаю: ніякого геройства.

Можливо десь всередині на одну секунду дівчина засумнівалась в правильності власних думок. Ще на одну секунду її поглинула заздрість. Колись вона була такою ж наївною, колись вона також мала зухвалість. Зараз же вона лише тінь колишньої себе, яку добряче пожували шкільні коридори. Їй дозволяли бути зухвалою друзі, деякі вчителі й зараз вже їй було достатньо. Зате тепер в неї менше проблем і довший сон. 

– Про що суперечка? 

Руки Каї опустились на плечі Рози й Ділюка. Останній струснув плечем прибираючи чужу руку. Кая ж додав собі в уявний список пунктик, що Раґнвіндр не фанат тактильності. 

– Він же твоя відповідальність, от ти й поясни чому лізти на Тарталью погана ідея. 

Перш ніж Альберіх зрозумів сенс слів подруги та вже зникла серед натовпу. Тепер вже їх наздогнала Джин, яка нарешті викрутилась з полону інадзумки. Вона встигла побачити лише кінчики багряного волосся, що майнули між іншими учнями.

– Що ти не поділив з Тартальєю? 

– В мене таке ж питання. Коли ви тільки встигли? 

Ділюк втомлено видихнув. Ще два роки. Лише два роки йому доведеться тут страждати. Тільки два роки йому залишилось терпіти цю ієрархію.

“Може з Аяксом щось станеться? Помре, до прикладу? Тоді буде легше”. 

– Він спитав чому я його ігнорую і схоже не розчув відповідь. 

– Він ладен був вбити тебе! Що б ти не сказав, але не повторюй того більше. 

– Вбити? Вітаю, треба вміти ще Аякса до сказу доводити. 

– Ти на чиєму боці взагалі? 

Хлопці одночасно хмикнули на зауваження старости. Ділюка щиро дратували всі ці заборони та обмеження лише через відсутність в нього товстого гаманця. Кая ж не бачив нічого поганого у самовираженні Раґнвіндра. 

“Хай бавиться. Принаймні тепер він не такий нудний та байдужий. Він куди сильніший, ніж я очікував. Та й Аякс поки лише грається”. 

– Кає. 

Володар цього імені рефлекторно обернувся на знайомий та приємний голос. Як він і очікував до нього були звернені яскраво-блакитні очі низького блондина. Очі, які навіювали журбу. 

– Тобі не слід так швидко вибігати з кабінету. Ти ж знаєш Асаґірі. 

Блондин простягнув Каї кілька папірців у файлі. Ділюк був здивований тихим голосом цього хлопця, був здивований його білосніжною шкірою, білосніжним волоссям і яскравими бірюзовими очима. Ще більше він зачарувався короткими медичними білими рукавичками й приспущеною для діалогу медичною маскою. 

“Альбінізм ще не так дивно, але чому він виглядає ніби інтерн? Він хворий чи що?”

– Ти надто жорстокий зі мною, Альбедо. Але, дякую. 

Найбільше Раґнвіндра здивувала щира посмішка Каї адресована цьому Альбедо. Ділюк за кілька тижнів навчання та спільного дозвілля вперше бачить цього хлопця, отже він точно не в команді Каї чи щось таке. А Кая не всім дарує щиру посмішку. 

– І закінчуй гратись з Тартальєю. 

– Хвилюєшся за мене? 

– Старостою не хочу бути.

Натягнувши маску назад низенький альбінос швидко загубився в натовпі. Якби Раґнвіндра попросили описати атмосферу після відходу Альбедо одним словом він би обрав слово  “Саудаде”. На цей раз він обрав не вплутуватись далі в це павутиння і лише пришвидшився в напрямку спортзалу. За розкладом в більшості художників та істориків була фізкультура. 

Хвилини збігали, вже почався урок, але ні Каї, ні Альбедо не було. Ділюк не питав, він не бачив сенсу, та інтерес не полишав його голови. 

Протягом залишків дня Альбедо йому вдавалось знаходити в шкільних коридорах, але Кая ніби крізь землю провалився. Лише на обіді Венті поцікавився цим питанням, а Джин з непередаваним сумом пояснила, що його викликав батько. Цей сум з її голосу швидко перетік до інших за столом. До усіх, окрім Ділюка. 

“Знову щось, про що я не знаю. Чому тільки це їх так зачепило?” 

Навчання минуло швидко та доволі нудно. Компанія ніби трималась разом лише завдяки Каї й за його відсутності усі розбіглись шкільними коридорами. Однак звільняючись від уроків сиротам все ж чудом вдалось перестрітись на виході.

– Хіба ти не повинен бути на додаткових? 

Роза недбало завʼязала ззаду довгі пасма волосся, які бились прямо в очі. 

– Додаткові для хороших дівчаток. Я вже давно вивчив свою партію, а репетирувати найкраще в кімнаті, щоб ніякі Сяо не заважали.  

Венті виглядав неймовірно пихатим. Хай тепер старостою музичного була Барбара, та він досі залишається найкращим на профілі. Звісно якщо цей клятий Сяо нічого не псує. Хоча Сяо не має хороших вокальних даних і це змушує Венті щиро радіти. Він досі найкращий, але тепер вся відповідальність лежить на Барбарі і йому не доводиться так тяжко працювати.

– Ти куди зібрався?!

Венті спочатку не зрозумів причини оклику подруги. Потім він вже перевів погляд із неї на дорогу спереду і побачив червону маківку, що рухалась прямо в напрямку скупчення дерев. Ділюк знав, що звертались до нього, але вирішив зіграти глухого. 

– Це ти його цьому навчив? 

Дівчина пришвидшила крок. Вона шкодувала про це вже зараз. Що буде через хвилин 15 або ж навіть через годину їй думати не хотілось. 

– Думаєш я потикаюсь сам в ліс? 

Венті чудово розумів Розу і тому лише подріботів за нею до лісу. 

– Ну це ж ти йому екскурсію проводив. 

– Та я ні слова про ліс не говорив! 

– Оце ти дурбецало. Слід було попередити в першу чергу. 

Парубок відчув свою провину. Йому дійсно слід було в першу чергу попередити сусіда про небезпеку лісу. Також він відчував страх. Так, йому дійсно було страшно потикатись в це кляте місце навіть з Розарією, навіть коли поряд буде атлетичної статури Ділюк. На секунду в голові Венті промайнуло питання чи не зіграє він і цього разу глухого. Венті вирішив абстрагуватись. Він не знав, а думати й не хтів. Страшно було і за самого Раґнвіндра, і за Розарію. Страшно буде потім пояснити комусь ситуацію. 

Та ці двоє доволі швидко загубили новенького члена своєї компанії. 

– І що ми скажемо Каї? 

– Чудове питання. Може він вже в кімнаті?

– Гайда перевіримо. 

Та чим ближче вони підходили до кімнати Венті, тим більше вони розуміли всю абсурдність цієї здогадки.

– Стій. Нам треба поговорити. 

Ділюку здався знайомим цей голос і обернувшись він зустрів Евлу. Він вирішив проігнорувати і її. Він не те що не хотів з нею говорити – він навіть не знав про що і навіщо. Евла розуміючи, що втрачає співбесідника застосувала грубу силу хапаючи його за запʼясток. Це спрацювало і Раґнвіндр дійсно зупинився вириваючи руку з полону чужих пальців. 

“Може, якщо відповісти на кілька її питань вона відчепиться?”

– Слухай, через тебе Каї та іншим світить реальна небезпека. Якщо ти маєш хоч трохи співчуття до них просто здайся Тартальї. Не такий страшний чорт, як його малюють. 

“Знову ця дешева пропаганда”. 

– Каї світить небезпека вже кілька тижнів. І він досі живий-здоровий. 

– Це тимчасово. Ти справді хочеш перевірити наскільки велика ця небезпека? 

– Нема чого перевіряти. 

Він вже хотів піти до себе й Евла ніби дійсно відпустила його. Ступивши кілька кроків він зустрівся з янгольськими блакитними очима і з диявольською усмішкою. 

“Що б я ще раз цим лісом пішов”.

– То всі шістки тут. Яке щастя. 

Ділюк перевів погляд на Венті та Розу, які вийшли майже одночасно з рудим. Парубок ніколи не любив перекладену відповідальність. І зараз його друзям схоже доведеться відповідати за те, що він сунув на “заборонену територію”. Раніше він боровся проти цього… А що буде робити зараз? Стояти й дивитись? Погодиться на умови Аякса? Втече? 

– То як, поговоримо? 

Розарія нахилилась шепочучи щось Венті на вухо. Дослухавши, парубок зірвався з місця розвиваючи неймовірну швидкість. 

– Ділюче, бий першим. Але тільки в критичній ситуації. 

Дівчина бурила поглядом Евлу. Вона все ще не могла повірити в її зраду. І грець із тою зрадою, але ж привести Ділюка до Тартальї! Вона воліла б потягати її блискуче волосся. 

– Мені нема про що з тобою говорити. Я ненавиджу станову ієрархію. 

Стоячи прямо перед Тартальєю Ділюк почав думати чи не повісити на себе табличку з написом: “Не говорю з рудими дурнями, такими як Аякс”. Він дійсно вже втомився знову і знову повторювати одне і теж. 

– Іє… що? 

– Порядок підлеглості, довбню. В цьому випадку він говорить, що йому неприємний поділ на сиріт і багатіїв, який ти підтримуєш. 

Аяксу не сподобалось формулювання дівчини й він вже двинув на неї, та Раґнвіндру вдалось схопити його за капюшон і відкинути назад. Рудий не очікував такого і заплутавшись у власних ногах втратив рівновагу. Ділюк отримав щире задоволення через вдалу маніпуляцію. Аякса він не вдарив, а впасти він міг і без його допомоги. Користуючись моментом Роза рушила в напрямку школи, а Ділюк інтуїтивно наздогнав її. 

– Це було видовищно. 

– Куди побіг Венті? 

– Взагалі я послала його за Джин, Лізою чи Барб, але, схоже, він перевиконав моє прохання. 

Юнак трохи повернув голову вліво повторюючи ракурс Розарії й зрозумів про що вона говорила: Венті ледь поспівав за Каєю, який сунув наче грозова хмара. Тепер він був вдягнений в дорогий чорний смокінг, волосся було ідеально та акуратно вкладене, а всі прикраси кудись зникли. Ніяких емоцій окрім агресії від нього не відчувалось. Ось це було дійсно страшно і видовищно. Поруч з таким Каєю Аякс здавався дитиною. 

– Ви живі?!

– Аякс не дивився під ноги. 

– Він його трохи впустив. А що з Каєю? Чого він злий такий?

– Може щось з батьком? 

Тепер вони втрьох спостерігали за діями Каї, який проігнорувавши усіх пройшов до Аякса, який виявився набагато ближче, ніж їм трьом здалось. 

– Любий брате, клептоманія – це хвороба. – Кая різко схопив рудого за комір притягуючи до себе ближче. – І її треба, – він наніс доволі точний, але разом із тим дуже акуратний удар. – лікувати. 

Аякс знов втратив рівновагу, але на цей раз бодай не впав. Глядачі витріщивши баньки змогли побачити розбиту губу. 

– Тепер він не буде так гидко посміхатись. 

– Ключі від кімнати мені віддай, недоумку. 

– Він ключі свиснув?! Це вже навіть для Тартальї занадто! 

– А Кая його точно не вбʼє? Не вірю, що кажу це, але може слід його зупинити? 

– Та ні, він би вже його вбив, якби хотів.

Відсапавшись від удару Аякс нарешті вирівнявся стираючи струмочок крові, що цебенів його підборіддям. 

– Ти мені губу розбив, психу!

– Ключі віддай, поки я їх з тебе не витрусив. 

Тартальї знову поставили мат. Він до останнього думав як вийти з цієї безвихідної ситуації, бо ключі Альберіха віддавати йому звісно ж не хотілось. Та почорнілий погляд завжди розважливого старшого брата змусив його здатись. Такий погляд нічого хорошого не означав. Діставши чужі ключі Аякс віддав їх власнику. 

– Тобі личить розбита губа: одразу слухняним стаєш. Завʼязуй з іграми, братику.