Містер Лафейсон виконував свою звичну ранкову рутину – готував сніданок, збирав сина у дитсадок, а себе на роботу. Після смерті дружини життя стало дуже одноманітним і похмурим, часу на себе майже не вистачало. Лише син дарував йому найбільше радості, й змушував жити.
Дощ періщив безперестанку. Сільві, змокла до нитки не то від дощу, не то від сліз, нарешті змогла сісти в потрібний автобус. Дістатися до роботи вона повинна була лише за хвилин 20, оскільки вони з чоловіком купили собі будиночок на окраїні міста.
