Помилка в системі.

— Стривайте, — перебиває одного з операторів Флан Грейбд, зупиняючи розмову жестом долоні. — Хто це в секторі зе?

 

— Він не сканується, — через секунду рапортує жінка з правої сторони від Грейбда, відповідальна за перегляд життєдіяльності триб’ютів.

 

— Людина на арені без трекера? — питає хтось з заднього ряду. — Як таке можливо?

 

— Тихо, — Флан Грейбд приймає задумливу позу, кладучи вказівний і середній пальці долоні на вуста; хвилину мовчить, слідкуючи з найближчої камери за незнайомцем на екрані, потім оглядається на стажера, кива йому. — Сповістіть Сноу.

 

Стажер миттю зникає з кімнати. Лунає вибух — померла дівчина з восьмого дістрікта. Невідомий на екрані перед Грейбдом підскакує на ноги, лякливо оглядається. Шукає шось в одежі. Це… Форма? Стара військова камуфляжна форма, минулих часів, таку вже навіть в школах на історії не показують. Оператор не питаючи дозволу, підключає до екрану Флан Грейбда відеозв’язок зі Сноу.

 

— Що значить ви не знаєте, хто це. — ніби стверджує, а не запитує президент.

 

— Його абсолютно немає в програмі, сер, — вмішується операторка життєдіяльності триб’ютів. — Не уявляю, як він там опинився.

 

— Перевірте на глюк, — командує Грейбд. — Використайте сорок третій екземпляр.

 

— Але він не готовий до-

 

— Негайно, — говорить Сноу, холодний та непохитний тон голосу з динаміків змушує кожного в кімнаті здригнутися. Ніхто не сміє ослухатися самого президента Панему.

 

Екземпляр сорок три — кольору жовтого пилу змія довжиною в сорок три сантиметри з отруйною шкірою та гострими як кинжали кликами. В ідеалі вона має підкрадатися безшумно, на заході сонця, коли земля набуває помаранчевого відтінку і зливається з пісочними будинками. В реальності — створює шум на обіді, підповзаючи до незнайомця настільки повільно, що той встигає не тільки помітити, а ще й почати відступати назад.

 

Лице Сноу прочитати не просто, але кожен знає ось це незадоволення в очах президента. Миттєвої смерті не відбувається, жертва має змогу втікти. Жертва користується шансом. Не зволікаючи і секунди, чомусь — як бувало зазвичай— не заклякаючи в страху, плавно відступає назад до тих пір, поки не натрапляє на двері одного з пісочних будинків. Зникає всередину. Змія втрачає можливість.

 

— Перевірте будинок, — говорить очевидне розпорядник.

 

— Пусто, — доповідають миттєво.

 

— Давайте Птаху. У заднє вікно на другому поверсі.

 

Сноу мовчить, Флан Грейбд обливається потом. Він, професіонал і досвідчений распорядник трьох минулих ігор, відчуває втрату контролю. Усього лише маленька дрібниця, така незначна! Невже цього достатньо, щоб вибити з темпу повість гри? Так не буде. На екрани дістріктів гарно транслюється битва хлопця з третього та голодного шаблезубого тигра з червоними від сказу очами. У хлопця немає зброї, але він бореться. Це підігріває інтерес спонсорів. Якийсь невідомець не зламає ідеальності ситуації.

 

Але його треба вбити, поки хтось не побачив. Триб’юти можуть заблукати до цього будинку. Усі двадцять чотири людини, два тижні знаходячись на спостереженні один у одного, не можуть не відреагувати на когось чужого. Кого явно не повинно бути. Зайве вбивство може сподобатися глядачам, але і питання будуть. Сноу не пробачить появу питань. І він очікує рішучих рішень проблем. Йому все одно хто це і звідки — аби тільки це зникло з полей зору. Можна було б забрати на допит, але Сноу мовчить. Йому потрібна смерть.

 

Невідомець підіймається на другий поверх не одразу, як передбачав Грейбд. Доводиться затримати появу Птахи. В будинку є деякий декор для реалістичності аплуа покинутого міста — через засуху в районі тягуча атмосфера смерті, а будинки ніби наступають на впевненість кожного, хто сюди приходить; кажуть: «ти вмреш тут, просто зробивши крок уперед». Розпорядник Голодних ігор має дуже серйозно ставитися до підготовки арени. Цього разу він дуже постарався привнести депресію в навколишній вигляд декорацій, додав більше деталей. І глядачі це оцінили дуже позитивно, їм подобається смерть на фоні страждання.

 

Єдиним, кого не пригнічує атмосфера, стає незнайомець. Йому ніби нормально, ніби знищене і мертве місто пісочних тонів — звична умова життя. Боязливо оглядаючись, лишень набиває кишені мотлохом. Невелика кам’яна статуетка у вигляді миротворця. Гребінець. Картина зі стіни, відколупує від дивану позолочену голову лева. Це все ховається у одяг, куди тільки не. Розмір дозволяє — військова форма більше в два рази. Не на нього. Та ще й брудна: з грязюкою, кров’ю і слідами від куль.

 

— Нащо йому це? — питають ззаду.

 

— Якийсь ідіот, — сміється оператор зліва, миттю припиняючи, після погляду Грейбда.

 

— Недостатньо наляканий, — говорить розпорядник, хмурячись екрану. — Зачиніть вікна і двері, — з характерним скрипучим звуком старі затвори опускаються вниз, незнайомець завмирає на місці. — Ввімкніть екран на стіні позаду, покажіть відсутній сигнал.

 

Він не відпускає свої незрозумілі трофеї, як би не лякався. Екран створює дикий шум. Незнайомець, спіткаючись, коли обертається до стіни, падає на сідниці. Сноу продовжує спостерігати. Не коментує, не керує, тільки дивиться. Можливо, йому цікаво, а може просто вивчає поведінку невідомого. Тим часом, зрозумівши, що це усього лише проекція, незнайомець піднімається, з картиною і червоною шторою — яку встиг зняти коли шукав через вікно змію — у руках.

 

— Приготувати ножі.

 

В кімнаті немало сюрпризів. Предостатньо для захопливого видовища. Задуманих не так, щоб вбити. Налякати, змусити тікати чи оборонятися. Вони вилітають по-черзі. В певному порядку. Один встигає поранити у руку, перш ніж сюрприз помічають. Поранити у ногу, двічі поспіль. Флан Грейбд починає шкодувати стосовно відсутності отрути на лезах. Якоїсь такої отрути, щоб місце порізу вздувалося і боліло до скаженого крику. Боліло до степеню, коли наважуються відрізати кінцівку, поки речовина не принесла ще більше шкоди. Жалкує, бо так би незнайомця стало легко та швидко позбутися. У нього абсолютно не виходить протистояти кинжалам, вилітаючих з отворів стін. Кількість речей і власна незграбність не дають вчасно відреагувати.

 

Всі в кімнаті в цю мить розуміють: то не проекція. Не глюк. Поява крові, проговорення дивних агресивних слів, неможливість бути швидким. Перевірка на глюк означає, що це не витрибеньки спонсорів чи дістріктів. Але вже не важливо хто такий, ціль знищити вже поставлена. Нарешті здогадується знайти укриття — ховається під стіл, прикриваючись єдиним стільцем. Це не допомагає йому, взагалі ніяк. Через декілька напружених для незнайомця хвилин в стінах закінчуються кинжали і сюрприз припиняється. Ще декілька хвилин доводиться просидіти наляканим комашкою, ніби тарган ховається від світла.

 

Лунає вибух — хлопець з третього розірваний на шматки. Глядачі в захваті, спонсори розчаровані в виборі свого фаворита. Головна камера шукає нову жертву, але навкруги поки тихо. Група з чотирьох людей окуповує ріг достатку, двоє ховаються глибше у вузькі вулички втраченого міста пустелі. Флан Грейбд знаходить можливість перепочити від набридливого таргана, не дає і секунди уважним очам глядачів засумувати:

 

— Випускайте туман в секції бі, камеру номер два на екран. Пустіть інтеграцію Цезаря в ефір.

 

Коли тиша кімнати стає очевидною; коли десь ззовні лунають вибухи про мертвих, незнайомець виповзає зі свого укриття. Стомленим ворожим обличчям виглядає у вікно. Змія підпирає біля одиничної сходинки, хамелеоном зливаючись з кольором жовтого фундаменту. Вона не зникла, не відповзла, вона — терпляче очікує. Грейбд готується дати сигнал, але незнайомець знову діє нелогічно: зриває іншу штору, перевертає усі меблі. Знищує учі декорації, ніби вони йому щось особисто зробили.

 

Поведінка дуже дика, навіть найвіддаленіші дістрікти не ведуть себе так. Це хтось зовсім інший, не з Панему. Він підіймається, нарешті, на другий поверх. Повільно. Грейбд дає сигнал для змії — тихо відчиняються вхідні двері і вона плавною шумною стрічкою вповзає всередину. Її жовта шкіра красиво переливається від освітлення ламп та тіней. Вона теж заповзає на сходи. Повільно. Їй нікуди спішити.

 

— Зволікаєш, — тим часом нагадує про себе Сноу.

 

Флан Грейбд старається нічим не видавати нервозність. Він — професіонал. Красиво вбивати людей в шоу вміє найкраще. Нічого не йде без його цілковитого контролю, навіть Сноу так не зміг би. Ця територія арени — цирк ляльок, котрих він, як того тільки захоче, направляє на вірну смерть. Але зараз один маленький нікчема, з’явившись нізвідки, повністю ламає впевненість. Грейбда охоплює відчуття сорому.

 

Це ж навіть не показується на екрани глядачів, можна знищити цю падаль легко, без жодних маніпуляцій. Та більше не задавати питаннь звідки це узялося і чому. Диверсія не існуючого тринадцятого округу? Миротворець-бунтівник, потрапивший сюди через єдиний варіант — ліфт для триб’ютів? Чи може системна голограма когось зі учасників гри, настільки досконала, що ніхто з операторів навіть не зрозумів її появи? Хтось за межами Панему прийшов на їхню територію непоміченою крисою? Немає різниці, якщо це знищиться і розпорядник знову покаже свою владу. Вбиваєш заразу одразу і ніяких проблем не з’явиться.

 

Птаха — розміром з горобця блакитна пташка — всілася на перило тераси, куди коридор вивів незнайомця. Спочатку він її не помітив, зайнятий оглядом інтер’єру. Декорації йому цікавіше за життя. Така поведінка явно вказувала, що він не знає правил гри. Нехай удача завжди буде з вами — не про нього. Чи, можливо, бажає скористатися цими речами для якоїсь хитромудрої пастки? Нікому це не цікаво. Пташка, піймавши свою жертву на ґачок уваги, вздіймається в повітря. Ураганом несеться в обличчя незнайомця і першим ділом, поки того ніяк не можна очікувати, кігтями вириває очні яблука. З м’ясом і кров’ю вони вивалюються прямо на підлогу. Він не встигає навіть закричати від болю, як Птаха вже царапає кігтями лице, не збираючись відступати. Використовує клюв, вибираючи з людського м’яса найсмачніше.

 

Це не вб’є його. Птаха не отруйна, просто дика любителька людей з силою крила альбатроса, тому що інакше надто легко її відкинути від себе. Несамовито дере кігтями кожен клаптик обличчя і рук, котрі намагаються прикрити жертву. Клаптики камуфляжної тканини, кров і м’ясо відлітають без перестану, незнайомець кричить, але це безглуздо — хто його почує? Позаду наближається змія. Її присутність чутно, але жертва надто зайнята, аби помітити. Жовта стрічка повільно оплітає ногу незнайомця, підіймаючись вище. Це так гарно, вартує перемикання ефіру. Але ніхто не хоче зайвих питань, криса лишається поза кадром.

 

Нарешті змія нападає: ривком проштикує бік. Один, другий, третій — вона несамовита. Птаха закінчує видирати шкіру. Тепер у незнайомця немає обличчя, а на руках замість м’язів вже видно кістки. Блакитна пташка знов всідається на перило, ніби вже абсолютно не зацікавлена в тому, що її жертва нарешті падає з характерним мертвим стуком. Пам. Змія куса востаннє — в область відкритої шкіри. Висмоктує звідти кров, поки жертва б’ється в останній агонії. Хвилина, і здригання закінчуються. Змія відповзає вниз, на вулицю. Зникає в пилюці. Птаха продовжує сидіти, приклад спокою і добра.

 

— Приберіть труп, — спокійно говорить Сноу свій вирок і відмикається.

 

Флан Грейбд ледь помітно розслабляється і жестом показує оператору відправити туди зачистку. Звісно такий шедевр розкиданих шматків людської подоби шкода лишати не побаченими. Але Грейбд відчуває себе набагато краще вже просто від того, що впорався з цим дивним моментом своєї роботи. Він всміхається, згадуючи незрозуміле «онєт». Мабуть, то був крик з проханням врятувати. В деякому сенсі, це і був порятунок. Жорстокий та дієвий.

 

Тоді Грейбд ще не знав, що буде дуже довго рятувати смертю чужих незнайомців.