Кінець - новий початок

Кров Сема на його руках, тіло Джека під ногами… Хворобливі блискавки роздирають темряву пустих небс… Зліва майорить рожева сукня Ровени, тьмяною плямою – плащ Кастіеля. Янгол прикриває відьму, а чи навпаки? Дін спокійний, аж страшно. Світ котиться в пекло, чи до свого фіналу, а він спокійний, як ніколи в житті.

З прірви минулого виповзають всі ті, кого вони нищили останні чотирнадцять років. Байдуже. Божевільний бог з цікавістю спостерігає агонію свого творіння. Байдуже! Дін спокійний, мов удав, і холоднокровно розраховує, чи встигне він побачити, як сконає Чак до того, як «Кольт» забере його життя в жертву. Чи вони помруть водночас? Втім… Байдуже!

Але Чакові не байдуже. Він надто добре знає, якого монстра створив. Знає – і підхоплює «Кольт», що його впустив Сем. Знає – і іронічно всміхається, коли кидок Діна завмирає ще до початку руху. Знає – і розуміє, що «або-або». Або цей Вінчестер вб’є його, або він вб’є всіх Вінчестерів і тих, хто може за них помститися.

І Дін знає. Тож зривається бігти ще до того, як Чак клацає пальцями. Хапає брата за руку і тягне в єдине безпечне місце в цілому світі, що гине. До «Імпали».

І коли хвиля жовто-гарячого полум’я розпеченим цунамі вкриває перші надгрокиміж Чаком і Діном, останній хвацько перестрибує через огорожу кладовища, ні на мить не відпускаючи Семову руку. Не вперше вони так синхронно дають драла звідти, де на них чатує смерть.

Десь з-за спини летить прокляття на гаельському і закляття на латині: то Ровена виставляє щит, і вогнена хвиля наштовхується на неоново-бузкову стіну, що бринить енохіанськими символами. Дін потім уточнить, що то за хрінь сконструювали Ро з Касом, зараз важливіше розбудити Крихітку і звалити звідси якнайдалі. Чи не вперше їм втікати від  апокаліпсису на машині?

«Імпала» озивається низьким гарчанням на поворот ключа, кермо звично лягає під руку. Сем поруч – добр. Задній хід, в салон ввалюється оберемок рожевого шовку і рудих кіс – Ровена, пожбурена рукою Кастіеля.

- Ходу, ходу! – кричить янгол, наче Дінові потрібно підказувати.

Педаль в підлогу, відразу на третю. Жалібно скиглять ресори. В дзеркалі заднього виду видно, як з шипінням падає відьмин щит, як виповзають з-під надгробків мертві – і згоряють в секунду.

- Жени, не зупиняйся! – Ровена видряпується з купи спідниць, відкидає волосся і чаклує.

Вона не бурмоче заклинань, не ріже руки, не малює символів власною кров’ю. Ні, вона просто світиться зсередини яскравим фіолетовим світлом, що палахкотить крізь шкіру, малюючи по живому візерунки. І, якби не кермо і вогняне цунамі позаду, Дін би спинився, аби роздивитися її детальніше. Але вона наказала… Стоп! Вона – що?

Але він не встигає ні словом висловити своє обурення, бо попереду несподівано вибухає яскраво-бузкове, палюче і сяюще, просто перед капотом, і вивернути вже немає часу. Дін спробує, але «Імпалу» юзом тягне просто в центр цього палючого, невідомого, що хвилею прокотилося через весь корпус, від радіаторної решітки аж до заднього бамперу.

А потім в секунду асфальт під колесами зникає, рівна дорога перетворюється на порослі травою пагорби, а через капот в неймовірно граційному стрибку перестрибує велетенський слинявій вовк з якоюсь істотою на спині.

- А щоб тобі! – шипить Дін, бо друга така істота на вовкові вже занесла над «Імпалою» велетенську сокиру, і лише мисливські рефлески і тридцять років стажу кермування дозволяють Дінові таки вирулити, влупити тварюку бортом Крихітки і спинити некероване слизькання колес по вогкій траві.

А з протилежного пагорба вже мчать зо два десятки таких самих величезних вовків, і в кожного на спині - воїн з мечем або сокирою.

- Це що з фігня? – з тихим присвистом питає Сем. – Де ми?

- Альтернативна реальність. – буденно пересмикує плечем Ровена і елегантно прочиняє дверцята. – Так і сидітимете, доки вас не затопчуть варги? Чи допоможете ?

- Варги? – Дін слідує за відьмою, жестом наказуючи братові зайняти його місце за кермом. – Їх кулі візьмуть хоч?

За відповідь йому слугує стріла, пущена бог зна звідки, яка валить найближчу тварюку на землю. Вовчий вершник встає, отрушує траву з лоба – і падає. То Кастіель легко і невимушено відправляє потвору в нокаут дверцятами «Імпали».

- А це що таке? – ігноруючи суворий погляд старшого Вінчестера, він легенько тицяє черевиком тушу нокаутованої істоти. – Воно аж пашить темрявою! Як демони…

- Воно – орк, і воно теж має померти, тож краще добий мерзоту. – Ровена відтісняє Діна від багажника і невимушено питає. – Меча, випадково, немає? Ні? Ну, хоч мачете? Є? Бери – зідеш за місцевого. – окидає саркастичним поглядом, - Хоча, знаєш, бери вінчестер.

- Договоришся, що приб’ю, - шипить Дін, але слухняно бере вінчестер і мачете – про всяк випадок.

- Це може зробити лише Сем, - муркотить відьма, єхидно всміхаючись знизу вгору, і підхоплює другий мачете.

- Може досить фліртувати, народ, в нас тут гості! – гаркає Сем з-за керма. – Кас, подай обріз!

Варги вже близько, але Сем говорить не лише про них. З протилежного боку мчать вершники на величезних конях, а поперед них хмарою летять стріли.

- Відведи Кихітку подалі! – наказує Дін, і, не чекаючи виконання наказу, ретельно цілиться в чималенького орка, що ось-ось скочить на пагорб, на якому вони стоять.