ГЛАВА 2. Ремонт у Манчестері-у-моря

Вілл Ґрем швидко полишив Беверлі та зробив гак, аби відшукати чоловічу перукарню: не якийсь барбершоп, а звичайнісіньку перукарню для синіх комірців.

Його начисто виголили, волосся підстригти до такої довжини, як в часи хвороби на енцефаліт. Занадто довге, як на його смак; не те, щоб він дійсно переймався, як він виглядав, але коротко стригтися було звичкою вкоріненою з дитинства. Вони з батьком не ходили в перукарні, їх стригли добрі тітоньки-сусідки разом зі своїми дітьми, але завжди недбаліше, ніж власних.

На всі свої мінуси Луїзіана жила спільнотою, не те, що Віллу подобалося, але, інколи, ця общинність була єдиною причиною чому він мав гарячий обід. Трейлерні парки та маленькі будиночки з більшою кількістю дітей, ніж кімнат, запах чилі з усього, що було в холодильнику, та жахлива спека, напевно, переслідуватимуть його до кінця життя.

Вілл зморщив носа від хімічного запаху стайлінгу на його шкірі та повернув кермо автомобіля, виїхавши на шосе. Шлях до Манчестеру-у-моря пролягав через Yankee Division Highway: одне з перших сучасних шосе Америки, яке тепер покрилося погано полатаними тріщинами. Попри вже теплу погоду, листя на деревах не почало зеленіти, крізь голі гілки проглядались інші, такі самі голі дерева. Автомобіль повернув на вулицю з одностороннім рухом, не прибране з минулої осені кленове листя іржавого кольору лежало під охайними білими огорожами. На щастя, тут не було набридливих туристів, і фургони змінилися на пікапи і позашляховики. Муніципальні будівлі та житлові двоповерхові садиби в колоніальному стилі створювали відчуття замороженого часу, ніби антураж сіткому. Якщо прибрати деякі вивіски, то можна без зусиль уявити в цих декораціях як і “Моя дружина мене причарувала”, так і «Відчайдушних домогосподарок».

Вілл на секунду уявив, що його нещастя останніх місяців були б комедією, так, ніби він був сам героєм сіткому. Звісно, щось похмуре, можливо, у стилі «Сімейки Адамс», калейдоскопом промайнули чорно-білий Ганнібал з вусами, Джек, постійно пошитий у дурні, за спиною, буквально, якого відбуваються вбивства, а він єдиний це не помічає. Цікаво, як би саме його називав Ганнібал, замість «Cara mia».

На даному етапі «Любий, Вілле» більш, ніж доречно.

Вілл ледь не наїхав на пожежний гідрант.

Заздалегідь він зв’язався з продавцем, вони домовилися зустрітися одразу в майстерні. Це була невелика будівля поруч з причалом: офіс із заваленим паперами столом та, власне, майстернею. Обшарпані стіни, шпалери, що клеїли в кращому випадку в кінці 80-х, інструменти, обережно розкладені по ящиках без якоїсь системи. Старі моторні човни накинули брезентом від пилу.

— Мій батько тримав її з останніх сил.

Чоловік у синій фланелі, як у Вілла, та з пивним пузцем стомлено заговорив до нього. 

— Він працював сам?

— Ні, був юнак, я думаю, батько б хотів, щоб ви не звільняли його якийсь час, і він точно знає, як все влаштовано. Його звуть Патрік.

— Звісно. Будемо вважати це частиною угоди.

Вілла провели до столу. Він передивився частково оплачені рахунки за світло, воду та деталі. 

— Я був здивований, що хтось взагалі відгукнувся. Справи ніколи не йшли надто добре. В інших — так, не у нього.

— Мій батько ремонтував човни на Півдні, та не скажеш, що ми мали багато грошей.

— Але ви повернулися до цього.

— Життя було таким складним, що втеча - питання часу.

Продавець походив трохи приміщенням, розглядаючи дрібнички на поличках та старі календарі з красунями.

Вілл не хотів бути тут, він волів би повільно просуватися до канадського кордону, але правда життя була такою, що він не мав статків, як у Ганнібала, і міг дозволити собі лише декілька місяців подорожей, якщо не хотів збанкрутувати. Зараз він почував себе непришвартованим, без приналежності комусь чи чомусь, і, можливо, спроба розпочати просте життя позбавить його цієї всеохоплюючої свободи.

Їхні автомобілі зупинилися перед низьким парканом, таким само білим, як і всі в околиці. Будинок колишнього власника майстерні стояв трохи далі від міста. Сусідів крізь сосни та клени не було видно.

— Багатії з Бостона приїжджають у будинки поруч на літо, але вам не варто хвилюватися про шум, вони майже всі старше 70.

— У мене є собаки. Територія огороджена? 

— Ні, тут насправді багато чого треба зробити, аби комфортно жити.

Вони минули вузьку доріжку поміж занадто порослих дерев. Колючі віти заплутувались в одязі та уповільнювали їхнє просування.

— Схоже, для початку, вам треба найняти когось, хто піклується про територію.

— Я збираюся тут жити сам, доведеться навчитися поратися з садовими інструментами.

У минулому білий будинок посивів від часу, фарба облупилася та посипалася, демонструючи деревину, маленька, незасклена веранда нагадувала ту, що була в нього у Вірджинії, місцями колони поцвіли, а вуличний столик і крісло-качалка розпухли від дощів. Великі вікна стояли брудними настільки, що ледь проглядалися важкі барвисті штори.

Його провели першим поверхом, затишною кухнею та захаращеною вітальнею. На другий поверх вони піднялися скрипучими сходами з потертими дещицями. Придатною для життя виглядала лише велика спальня. Інші кімнати перетворили на склади зі старих меблів та техніки. Віллові довелося відби́ти замки, аби вони змогли оглянути всередині. На дещо наляканий погляд продавця, Вілл знизав плечима і розповів, що працював поліцейським. 

Господар залишив його на кухні та забрав з собою фотографії, декілька картин з потворними натюрмортами та собаками, він або вважав їх достатньо цінними, аби продати, або авторство належало йому.

Що майстерня, що дім потребували інвестицій, ділянка була не така велика, як він хотів, та і сусіди існували поруч, як явище. Він окинув оком масивний стіл з цільного шматка дерева. Важкі ніжки продавили дешевий лінолеум, а декілька шарів фарби повністю приховали делікатні деталі різьби. Зараз стіл використовувався лише з однієї сторони, на іншій стояв невеликий телевізор з DVD. 

Їсти перед телевізором, це так … по-американськи. Ми б могли вечеряти разом і насолоджуватися товариством один одного.

Вілл не проганяв Ганнібала зі своєї голови, була певна насолода змусити його сидіти на табуретці за столом, засланим шторами. Зовсім не схоже на його дім у Балтиморі, який виглядав, як щось середнє між музеєм і старомодною сигарною кімнатою, повною розкішних меблів.

Коли рахунок Вілла зменшився більше, ніж у половину, автомобіль стояв у гаражі, його одяг так і залишився лежати у відкритій сумці в спальні. Решта його речей знаходилася в контейнері на зберіганні на околиці Бостона, там було не так багато, але достатньо, аби почати нове життя на новому місці: кухонне приладдя, постіль, деяке формальне вбрання, книжки та його стіл для створення приманок. Але перед тим, як додати щось нове, Вілл планував позбутися старого. Йому потрібні миючі засоби та дуже багато мішків для сміття, та ще більше часу, аби прибрати.

Вілл прокинувся від того, що хтось лизав його зап’ястя. Він ледь продер очі та побачив, як біля його ліжка Вінстон відшукав його руку, поки Бакстер стрибав та скавчав.

Настав час випустити собак.

Вілл відчинив двері та повернувся в ліжко, спостерігаючи, як його зграя вилетіла на подвір’я. Він мав не менше півгодини, аби насолодитися легкою дрімотою, поки вони не прискачуть просити їсти. За його відчуттями, був вихідний день, але з такою кількістю тварин можеш бути певен, що розклад пробудження і засинання не належить тобі. 

Чоловік солодко потягнувся та перевернувся на інший бік, як відчув гіркуватий присмак диму.

І коли він встиг поставити каву?

Вілл заскочив на кухню. Самотня кавоварка ледь встигла закипіти, він зняв її з вогню і поставив на підставку.

— Ви можете ще поспати, поки я приготую нам сніданок.

Він повернувся на голос, і побачив Ганнібала в самісіньких піжамних штанях.

— Кава готова.

— Дякую, що зняли з вогню. Вибачте, що вам довелося завчасно встати з ліжка, замок від підвалу погано піддавався, але і я не зміг визначитися: бекон чи сосиски. Але, все ж, зупинився на беконі. У Джека неймовірні сально-м’ясні шари на животі. Роки спорту та праздності в їжі дали чудовий результат.

Вілл оглянувся навколо. Його собаки, Ганнібал та Вовча пастка, і, схоже, як мінімум, труп Джека внизу. 

Деталі втратили свою чіткість, і він прокинувся на дивині свого нового будинку в Массачусетсі.

Патрік завітав до нього в майстерню того ж  ранку, коли Вілл зняв вивіски та наклеїв на табличку “Продається” етикетку “Продано”. Він протягнув юнакові руку та міцно стиснув її. Вони домовилися, що він найме його на чотири дні на тиждень.

Вілл переглянув три мотори, що стояли на обслуговуванні: переніс у резервуар та почистив водні фільтри, промив охолодження та продув внутрішню частину від піску та солі. Ця робота вимагала терпіння й уважності. Патрік спочатку байдуже споглядав, але коли помітив, що Вілл швидко запустив старенький «Ямахо» містера Джонса, підійшов ближче.

— Схоже, ви вмієте це робити. Ви мали майстерню раніше деінде?

— Ні, ми з батьком лагодили човни в Новому Орлеані.

— Ви приїхали здалеку.

Вілл проігнорував його коментар та повернувся до зміни оливи.

Перше, що зробив він з домом, це відшукав межі ділянки та порахував скільки потрібно дерева, аби поставити огорожу. Його машина вже декілька місяців була чистою від собачої шерсті, та й одяг, за виключенням деяких погризених светрів, позбавлений слідів його зграї. Яким би привабливим не здавалося йому переїжджати з місця на місце, він сумував за собаками. Якби їх було не надто багато, хоч би три, то, можливо, він би купив трейлера та привчив їх до подорожей, але він хотів зберегти всю свою родину.

До того, як Вілл зробив зупинку у своїх поневіряннях світом, нічні жахи, хоч і були, але на ранок він пам’ятав уривки. Тепер же, як тільки він заплющував очі — переживав інші життя. Інколи, сни складалися з серій, і сюжети могли повільно перетікати з одного дня в інший тижнями.

Його свідомість вихоплювала найбільш популярні образи пекла  зі світського мистецтва, і Ганнібал залишався незмінною складовою його подорожей: інколи, Ганнібал супроводжував його колами пекла, поки вони не опинялися на озері Коціт серед вмерзлих у кригу зрадників; іноді, він відчував його холодну руку, що вела його на поверхню, але коли перші промені падали на фігуру Ганнібала, і Вілл міг побачити його обличчя, то він розчинявся в повітрі та прокидався; бувало, що вони сиділи у тронному залі серед руїн, Ганнібал годував його гранатовими зернами, промовляючи “Cara mia».

Не думати про Ганнібала і претензійність снів з ухилом у давню міфологію допомагала лише важка праця, та і для Вілла Пеклом були виключно інші люди. Спочатку він хотів найняти когось і вивести сміття, але, переглянувши захаращену майстерню, зрозумів, що серед мотлоху є справжні скарби, вони накопичувалися тут з кінця сорокових. Чого тільки вартували деталі від старого двигуна Дженерал Моторс чи Роллс Ройса. Схоже, колишній власник займався відновленням вінтажних авто, як хобі.

Вілл згадав свого продавця, і те, як він легко відмовився від сімейної справи, так, ніби намагання декількох поколінь не коштували нічого. Він дивився на старі меблі зі зашкурними кутками та уявляв, як тут бігали діти. Час від часу, натикався на шматочки старих газет чи журналів.

На щастя, безперебійний доступ до інтернету допоміг відділити цінності від сміття. Він планував з’їздити в Бостон в антикварний магазин: якщо йому пощастить, серед альбому карток бейсболістів знайдеться декілька цінних екземплярів.

 Довелося орендувати ще і старий приціп, аби вивозити великогабаритне. Для Вілла було загадкою, чому попередні власники мали три зламані пральні машинки. 

Спочатку він збирався викинути все вживане з будинку і замінити на своє, але відчув непритаманне йому співчуття до речей. 

Все почалося з реконструкції того самого столу. Вілл наніс розчинник на стару фарбу і зняв більшу її частину великим шпателем, меншим він обдер ніжки, а викруткою пройшовся заглибленнями та узорами. Далі була шліфовка, чоловік пожалкував, що робив це без маски і в гаражі. Кутики стола сточилися, тому Вілл наніс шпаклівку, аби вирівняти поверхню. Фарбу він обрав не щільну, аби зберегти текстуру дерева, та покрив на наступний день двома шарами лаку. Результат перевершив очікування. Він навіть з’їздив у місцеву меблеву  крамницю і порівняв з тим, що були у продажі — його робота була дійсно чудовою.

Тепер все, що можна було зберегти, полагодити чи зремонтувати, Вілл залишав. Так він зняв старі оббивки меблів та замовив натомість їм такі самі чохли, з ідентичної вельветової синьої тканини. Кухонний гарнітур був так само відчищений та полакований, старі механізми ящиків та ручки замінені на нові. 

Вілл не міг заспокоїтися, і скоро кожна стіна була пофарбованою в біле, а замість ковроліну та лінолеуму на підлозі лежав відреставрований паркет, комин, приєднаний до системи опалення будинку. Ремонт останніх двох речей був чи не єдиним, на що Вілл найняв професійних будівельників. 

У нього було так багато справ, що на риболовлі він так і не побував жодного разу. Ебігейл все стояла у спорядженні біля його дверей, очікуючи відправитися разом.

 Він часто забував і поїсти. Декілька разів він купував шинку, але не зміг засунути в себе і шматка. Нормальне м’ясо не викликало нудоту чи щось таке, просто видавалося пласким, позбавленим смаку. І жадоба іншого, справжнього м’яса ставала нестерпною. 

Моя кухня завжди відкрита для вас.

Вночі ставало ще гірше, йому снилося, як вони з Ганнібалом та найнятим персоналом готувалися до бенкету. Вілл намагався не заважати, він лише відкоркував вино.  Ганнібал, у фартуху та з засуканими рукавами, різав, змішував, смажив, декорував страви та сервірував стіл. Варто було їм сісти за стіл навпроти один одного, що, як виявилося, був лише для них двох. Але достатньо було відрізати м’яса, зі зводячим з розумом ароматом, та покласти до рота, як воно перетворювалося на варену моркву.

Вілл міг прокинутися в такі моменти серед ночі й бігти на кухню, він закидував у себе все, що міг знайти у холодильнику, запиваючи значною кількістю віскі. Коли він більше не міг їсти, його починало нудити та очікувано вивертало, поки шлунок не залишався порожнім.

Коли земля розмерзлась достатньо, аби вбити кілки, а повітря стало таким теплим, що можна взятися за фасад будинку, Патрік приніс запрошення на заупокійну месу. 

— У Манчестері-у-моря не буває похорон взимку. Місцеве кладовище має історичну цінність, і використовувати лопати з вібрацією заборонено. Небіжчиків заморожують, як курей, та ховають навесні.

Я хоч заморожував їх свіжими.

У той же день Вілл викинув з холодильника всю заморожену їжу. На якийсь момент йому стало совісно, скільки продуктів він змарнував за останні тижні.

Здавалося, він значно схуд, весь його одяг висів на ньому. Боже, як він хотів їсти, але не міг насититися тим, що мав.

На своє ж щастя, Вілл так і не придбав сотовий, бо інакше він вже дюжину разів подзвонив би Ганнібалові, і він би приїхав, точно знаючи, що йому потрібно. Вони б сиділи за його відреставрованим столом та придбаними у вінтажній лавці додатковими стільцями до тих, що він знайшов на горищі.

У вказаний день, Вілл одягнув костюм, що був на ньому на суді, та придбав кошик білих хризантем. Хоч він і виїхав завчасно, але ледь зміг знайти місце для машини. Так, ніби на похорони з’їхалося все містечко. Ймовірно, так і було. Він віддав квіти комусь на вході, звісно, їх як завжди було забагато, і рідним довелося найняти окремий автомобіль.

Вілл ледь встиг проскочити в церкву до того, як почали вносити труну. Камердинер розсаджував родичів та друзів померлого, він сів в останньому ряду, ближче до виходу. Син покійного запросив його не без втручання Патрика. Його працівник щиро дивувався Вілловій відлюдкуватості. Якщо Вілл з ким і спілкувався, то виключно з необхідності: продавцями, кур’єрами та нечастими відвідувачами майстерні. 

Патрік декілька разів ніби випадково приходив у майстерню з самотньою матір’ю своєї дівчини або іншими жінками середнього віку. Іноді, це були майже молоді дівчата чи хлопці. Одного дня Вілл не витримав і попросив припинити.

— У нашому місті поява нової людини — велика подія, тим паче когось, хто купив тут бізнес. Вони всі хочуть з вами познайомитися.

Вілл не хотів з кимось на довго зв’язуватися, бо це виглядало ненадійно, так, ніби він утікач, і знову кине все, достатньо лише приводу.

— Ви красивий чоловік, і скоро самотні панночки почнуть лізти на вас. 

— Боюсь, у них нічого не вийде.

— Звісно ні. Вони не ваш рівень.

— Вони перші втечуть, як дізнаються більше про мене.

Патрік думав було щось запитати, але промовчав та повернувся до сортування болтів за розміром.

Спочатку Вілл хотів зачинити майстерню, щоб зробити ремонт. Проте його завзятої праці протягом тижня було достатньо, аби все облаштувати. Містяни побачили його старання, і почали нести йому на обслуговування особисті маленькі човни, більш промислові вони поки довірили Джорджу, що, як виявилося, був названим батьком Патріка та тримав майстерню поруч.

Відразу за труною, яку несли почесні, супроводжуючи, на чолі процесії йшов священник. За ним квапилися молоді служки та родичі померлого. Під органну музику і спів хору, почалася Свята Меса. Всі встали та почали слухати «Господи помилуй».

Священник почав читати уривок зі Старого Заповіту нудним голосом, Вілл весь час боровся з собою, щоб не позіхати.  Потім жінка, ридаючи, читала псалом, що це був він, Вілл зрозумів по закінченню Requiem aeternam замість Gloria Patri. Півроку він ходив у недільну школу і запам’ятав, як все влаштовано, але його батько ніколи не відвідував церкву, а в нього самого тяги до віри не було. Люди поруч, з якими вони жили в Новому Орлеані, що називали себе християнами, у суботу відрізали курям голови і гадали на крові, а потім йшли на недільну службу.

Хор впорався значно краще, і Вілл майже впіймав себе на тому, що сам, як і всі присутні, співає «Вірую в єдиного Бога».

Мікрофон остаточно зламався, і Вілл не чув і половини. Він почав оглядати приміщення. Оку не було за що зачепитися, окрім як за вітражні вікна. Вілл закинув голову і помітив,ияк на помості поруч з органом на фоні коричневого сайдингу стояв Ганнібал у світло-сірому костюмі трійці. Його поза була розслаблена та, як завжди, впевнена. Люди навколо, вбранні в убоге темне вбрання, здавалося, прийшли під балкон послухати свого короля, і чи не вперше Вілл дійсно відчув, що натовп в порівнянні з ним — стадо. 

Ганнібал завжди відчувався майже штучним у будь-якому середовищі, з усіма його костюмами, акцентоми та старомодними манерами. 

— Свят, свят, свят. -повторювали всі навколо.

Вілл підскочив, аби зберегти хоч видимість пристойності.

Коли це відбулося? Коли він почав дивитися на Ганнібала з цікавістю: у той день, коли вони снідали разом у Міннесоті, чи коли його рука тримала вену пошматованої жертви до приїзду швидкої? Чому його багаторічний любовний інтерес до Алани зник так раптово, і всі думки зосередилися на Ганнібалі?

Його останні стосунки закінчилися ще до того, як він почав викладати у Квантико. А зустрічі на одну ніч припинилися після його переїзду до Вовчої пастки. Яка розумна жінка погодиться їхати з незнайомим чоловіком за сорок миль у нікуди. Він навіть не ночував у спальні, замінюючи людське тепло близькістю зі своєю зграєю.

Ґрем не міг згадати, коли мастурбував востаннє, спочатку він не звертав на це увагу: вбивці, хвороба, психіатрична лікарня, стрес. Але скільки часу здоровий чоловік не може відчувати сексуальний потяг?

Хтось поруч торкнувся його та спитав, чи піде він причащатися. Вілл пропустив молоду дівчину вперед, а сам очима почав шукати своє видіння. Нагорі Ганнібала не було, звісно — ні. Відтоді, як він перекочував у його сни, то в реальності з’являвся все рідше і рідше.

Шия Вілла задеревеніла, він ледь зміг вирівняти її в звичне положення. Скільки ж часу він так дивився вгору? 

Люди стали в чергу, аби отримати причастя. Спочатку йшли підлітки і молодь, потім всі інші. Але було багато таких, як Вілл, що залишилися на своїх місцях і отримали лише благословення. Все ж, на похоронах були не лише католики. Ще до завершення “Отче наш” він вислизнув з приміщення.

На виході з костелу, Вілл побачив над дверима мозаїку Страшного суду. 

— У кращому випадку для нас - Бог помер.

У майстерні на нього чекала пляшка віскі. На прийом його наче не запросили, а якщо і так, то без телефону його і не знайдуть. 

 

***

 

Патрік не мав залишатися так пізно в той день, але пів ранку лагодив автомобіль, а потім меса. У його домі було надто шумно для домашньої роботи. Містер Ґрем серйозно ставився до його навчання, і часто не давав йому почати працювати, поки він не виконає завдання в школу. На перший погляд такий м’який чоловік, залишався невблаганний у цьому, чомусь принциповому питанні. Патрік не хотів сувати носа не у свої справи, але, може, його начальник мав схожу з його дядьком долю, і теж втратив дитину?

Вілл закінчив із заміною поршневої групи та, не помічаючи Патріка,  підійшов і сів за стіл, де зазвичай спілкувався з клієнтами. У його руках був віскі, до цього дня юнак не бачив, як він пив, але пляшки, що він викидав час від часу, як мінімум, сповіщали про надмірність. Він влив у себе майже половину, наливаючи в стакан та повільно випиваючи, ніби то було пиво. Алкоголь на порожній шлунок швидко сп’янив, і не встиг Патрік зробити завдання з французької, як почув булькотіння та скиглення. Завжди спокійний та відсторонений на людях Містер Ґрем, голосив без сліз. Він бив кулаком по столу та давив крики всередині.

— Ненавиджу.

Патрік не прожив багато і знав мало щастя, окрім того, що пропонує найдешевший пакет кабельного телебачення, але був певен, що в  цьому «Ненавиджу» було більше любові, ніж у всіх зізнанням, що він чув.

Він дочекався, поки шеф засне та вискочив на вулицю. Його шлунок важко бурчав, було далеко за дев’яту, та він пропустив вечерю. 

Прийомна мати майже відкрила рота, коли почула, що він повернувся так пізно. Але поглянула на його перелякані очі й опустила голову.

— Ти знаєш, чому містер Ґрем тут, в Манчестері? 

Вона очікувала, що питання стосуватиметься його дядька Лі чи його колишньої дружини.

— Всі ми тікаємо від власних демонів, просто хтось це робить буквально.

— Схоже, його Диявол справжній.

 

***

 

У протилежність до його дня, ніч Вілла була легка і приємна. Уві сні йому явився  Ганнібал, це було схоже на спогади про їхню терапію, але з однією розючею відмінністю — доктор Лектер усміхався йому щиро і закохано. Цього було достатньо, аби напруга останніх днів вивільнилася, і тіло розслабилося. Не встиг він насолодитись спокоєм звбуття, як у двері люто постукали. Вілл відкрив важкі очі та, щиро здивувавшись тому, що якимось чином дійшов додому, а не залишився ночувати в майстерні, натягнув джинси та відкрив двері. 

 

— Доброго ранку, агенте Ґрем.