Крок шостий. Вечеря

Вілл подивився на одяг та згадав батька, той колись сказав йому, що кожен чоловік моє мати два пристойних костюми: чорний на похорони та синій та весілля. Перший довелося вдягати, як йому здавалося занадто часто. Він розклав його на ліжку разом з білою сорочкою та новою спідньою білизною. Будинок був прибраний, електроприлади вимкнені, а у собак лежала їжа на декілька днів. Залишати посмертну записку чи щось подібне, здавалося надлишковим. Якщо Ганнібал дійсно вб’є його в цей вечір, то обов’язково навідається  і знищить всі докази.

На синьому костюмі досі висіли етикетки. Він обережно зрізав пожовтілі бирки та принюхався: в носі чухалося від затхлості та пилку. Чоловік прополоскав штани та піджак у ледь мильній воді та розвісив його на вулиці: відколи як він переїхав з Луїзіани сушити речі на морозному повітрі стало приємною звичкою.

Над Вовчою Пасткою жеврів світанок. Вілл Ґрем у рибальському спорядженні вийшов з будинку та пішов у сторону розливу струмка, навіть в морозні дні ця ділянка не замерзала, і зазвичай сонна для такої пори рибу рухалася там швидше та краще. Для райдужної форелі чоловік  заздалегідь підготував мертві мормишки[1]з м’ясом та жовтим фетром навколо. 

Рибалка зайшов у льодяну воду трохи вище колін та закинув спінінг в тридцяти метрах від себе. Вода журчала та лоскотала ноги в теплих гумових чоботях, птахи та звірі не зважали на його присутність та пересувалися звичними маршрутами, вітер хитав дерева та струшував з гілля сніг. Вілл злився з лісом, не зрозуміло, де закінчувалася реальність, а де починалася уява.

Великий чорний олень з пір’ям замість шерсті підійшов на водопій, він поглянув на нього очима Ганнібала та наче дзеркало відбив всі його сумніви. 

По водному плесу пішли круги від смикання поплавка. Перша риба вхопила наживку та проковтнула гачок, Вілл натягнув волосінь спінінгу та обережно притягнув здобич до себе. Це була жирна та велика форель, її луска блищала під зимовим сонцем. Він вклав її у контейнер наповнений річковою водою, зібрав приладдя та пішов у будинок.

До першої години Вілл прийняв гарячий душ та збрив бороду, його колишнім не подобалося жорстке волосся на їх ніжних обличчях. Вже наполовину поголеним, він засумнівався, чи це було доречно, можливо Ганнібалу навпаки подобалося щетина на інших чоловіках. Він одягнув чорну сорочку, йому не хотілося забруднити білу кров’ю. 

Всю дорогу він мучився від бажання зателефонувати Алані чи Джеку і ніби випадково сказати куди він направляється. Ні, це зовсім не в його стилі, дзвонити комусь без нагальної потреби. Вже в Балтімору він помітив як багато собачої шерсті було на його одязі. Чоловік зупинив автомобіль і зайшов у крамницю з побутовими товарами, він декілька разів бачив як Алана використовувала валик перед тим як вийти з кабінету і купив собі такий. На прилавку лежали дешеві листівки та букети троянд у целофані, він поморщився навіть від думки, аби принести, щось таке в дім Ганнібала. 

Продавчиня розпізнала його відразу та промовила ображено:“ У двох кварталах звідси є квіткова крамниця, можливо там знайдеться, щось, що відповідає вашому смаку”. Вілл кинув десятидоларову банкноту на прилавок, що було у двічі більше ніж треба. 

“Вона має рацію йому необхідно купити букет квітів, є шанс, якщо він зникне, то флорист та ця жінка пригадають його.”

Вілл йшов пішки, інколи перепитуючи у перехожих дорогу. Він поправив комір та зайшов у світлу та повну людей квіткарню. Чоловік пройшов повз стенди з трояндами та ліліями, йому треба було щось більш особливе, витончене та трохи театралізоване. Він згадав про свої порцелянові едельвейси й хмикнув, важко перевершити Ганнібала у символізмі та жестах.

— Вам допомогти?

— Так, мені потрібні особливі квіти для особливої людини.

— Розкажіть про неї.

— Нього. Щось драматичне і містичне.

Йому показали чорні троянди та тюльпани, красиво, але нарочито, деякі з них були обгорнуті поминальними стрічками. Він похитав головою і пішов далі.

— Може іриси.

— Тоді ось ці. — Вілл показав на темно-сині майже чорні з прожилками-судинами.

— Це сорт «Before the Storm». Чи не надто похмуро?

— Ідеально, — “Для такого байронічного героя, як він”

Вілл вийшов від флориста з букетом ірисів на різних стадіях цвітіння розбавлених листям фіалки. Він обережно поклав його на переднє сидіння та поїхав в сторону маєтку доктора Лектора. 

Він посидів декілька хвилин в машині та коли на годиннику було рівно 16.00 постукав.

Ганнібал з засуканими рукавами та ідеально чистим фартухом відчинив одразу, так ніби стояв під дверима. Чому ніби, звісно він побачив, як під’їжджає його автомобіль і чекав.

“Заходьте”.

Вілл простягнув йому букет, ще до того як зайшов всередину.

“Це для вас”.

“Ви принесли іриси”

“В мене є ще жива риба”

Ганнібал показав дорогу до кухні та поставив квіти в їдальні.

Вілл поклав рибу в мийку. З печі приємно пахло чимось вершковим. На столі стояли свіжі трави та спеції. 

“В мене вже готові закуски та десерт. Я наважився приготувати гарнір до того що ви принесете.”

“Гарно пахне”

“Гратен гарно смакує як і з м’ясом, так і з рибою”

Вілл посміхнувся. “Чи не надто пихато сподіватися, що я мав принести йому людську плоть”.

“Я можу щось зробити?”

“Сьогодні ти мій гість”

Вілл сів на стілець якнайближче до чоловіка.

Ганнібал відкрив коробку і побачив ще живу, але вже почищену від луски рибу. Він одягнув білі рукавички, взяв ніж для філірування та почав її патрати.

“Як вам це вдалося”

“В мене є машина для чищення луски”

Ганнібал витягнув нутрощі та протер порожнину білим рушником. Він зробив це так обережно, що не виділилася жодна крапля крові.

“Мої навички хірурга чудово згодилися для кулінарного мистецтва”

Чоловік відфілеював рибу та прийнявся нарізати трави, Вілл впізнав деякі з них: м’ята, розмарин та тим’ян. Господар закинув у ступку спеції й змолов їх в пилок, він змішав оливкову олію, приправи, морську сіль з лимонним соком та натер форель. 

Сталева кухня Ганнібала з синіми галогеновими лампами більше нагадувала приміщення в професійному ресторані, ніж огнище. Вілл принюхався до запахів — в його думках намалювався зовсім інший інтер’єр: жовті дерев’яні меблі, саморобні стільці та лавки та стара плита на дровах. На вікні хиталася прозора фіранка, за якою виднілися кущі їстівних трав. Щось було в цьому чи то слов’янського, чи то скандинавського. Він так і не спитав Лектора про його походження, але був певен, що той не народився в Америці.

“Вілле, з тобою все гаразд”

Ганнібал стояв перед ним у синьому костюмі трійці, зі столу були прибрані сліди куховарення. 

“Так, я схоже кудись занурився”

“Я вже відкрив вино й антипасто на столі”

Вілл сів у їдальні Ганнібала. Завжди коли вони їли разом, то сідали навпроти, було щось в цьому консервативне та еротичне одночасно: далеко один від одного, але, жодна деталь і слова не залишаться поза увагою.

На блюді перед ними лежали різні види європейських сирів, м’яс та паштет. В маленьких тарілочках щось схоже на джеми та звичайне масло, в’ялені помідори та сливи, запечений часник та перець.

Вілл потягнувся до хлібної тарілки та взяв підсмажений тост.

“Раджу спробувати поєднання паштету з маслом та варенням з цибулі”

Ганнібал налив вино в його келих, єдине слово, що Вілл встиг прочитати етикетці було “Chianti”[2] .

Вілл подивився на їжу, “Який відсоток з цього було колись людьми?”.

“Спробуй”

Ганнібал протягнув йому, вже намазану брускету.

“Я додав декілька джемів, спочатку з цибулі, потім з брусниці, та інжиру на останок”

Вілл подивився в повні благання Ганнібалові очі та вкусив, йому вже доводилося їсти подібне, просто тоді він не знав про специфіку походження інгредієнтів. Це було дійсно смачно, аби не видати себе він закрив очі та з’їв залишок паштету.

“Бачу тобі подобається”

“Так”

Вілл підняв келих.

“Вип’ємо за твою неймовірну їжу”

Вони торкнулися келихами. Ганнібал розстібнув  піджак та прийнявся сам їсти. Його губи швидко стали маслянистими від прошуто та сирів. Вілл мигцем глянув у його очі: звір у людському костюмі був розслаблений та щасливий.

Вілл Ґрем намагався не торкатися паштету, благо, він міг удати, що намагається спробувати все що було на тарілці.

“Бачу вам цікава нова їжа”

“Мені скоріш цікаво, що приготував ти для мене, і більшість з цього дійсно не можна знайти на прилавках Волмарту”

Коли таймер духовки сповістив про готовність риби, вони майже допили пляшку к’янті. Вілл відніс верхні тарілки на кухню та допоміг поставити керамічні форми на підставки, схожі на ті, що він бачив в італійських піцеріях.

Ганнібал повернувся з вужчими келихами та пляшкою Шаблі.

Основна страва на відміну від закуски відчувалася легше і вільніше, так ніби після важкої різдвяної вечері їсти гриль на природі. Віл запив вином та задоволено мугикнув. Ганнібал помітив це, відклав виделку та уважно глянув на компаньйона.

“Ще ніхто так добре не готував впійману мною рибу”

“Сподіваюсь ти візьмеш мене колись порибалити”

“Ти ніколи не був на риболовлі?”

“Був, років в сім. Мій покійний батько часто брав мене в дитинстві”.

“Я обіцяв Ебігейл порибалити разом, ви б могли приєднатися до нас”

“Ти намагаєшся створити підміну тим спогадам”

“Мені здавалося, тобі подобається проводити час з Ебігейл”

“Так, до зустрічі з нею, я думав, що щастя батьківства для мене далеко”

“Ебігейл майже повнолітня”

“Все одно, вона б могла бути моєю донькою”

“Як би ви зачали її в 16?”

“Я зустрів своє перше кохання в цьому віці й це була жінка, як би це сталося, то Ебігейл була б моєю внучкою”

“О боже, Ганнібал. Інколи я забуваю на стільки ти старше”.

Доктор ввічливо проігнорував ремарку про свій вік.

“А що до тебе та перших стосунків?”

“Нічого драматичного, просто мила дівчина в коледжі”

Вілл відклав виделку, ще один шматок і він лусне. Ремінь на його штанах був затягнутий туго.

“Ми можемо відкласти десерт?”

“Звісно. Не хочеш допити вино у вітальні?”

“Будь ласка”

Вони перебралися ближче каміну та сіли у крісла так аби коліна торкалося один одного. Вілл помітив як по вікну прослизнуло світло фар автомобіля, але шуму не було, він прислухався і зрозумів, що в будинок не дістався жоден звук з вулиці. У Вовчій Пастці ніколи не було по справжньому тихо, влітку цикади та птахи, взимку вітер та дощ. Він міг кричати скільки завгодно, але ніхто не прийде на допомогу.

Вілл забрав келих з його руки та накинувся з поцілунками, в цей раз Ганнібал відповідав пристрасно, Вілл стягнув з себе піджак та перейшов до костюма чоловіка навпроти: розстібнув ґудзики на жилетці та сорочці, Коли Ганнібал спробував остаточно звільнитися з одягу,  Вілл міцно стиснув його руку не даючи можливості поворухнутися. Він зняв з себе ремінь та кинув його на підлогу,  сів чоловікові на коліна та почав кусатися за шию. Штани Ганнібала вже лежали у його щиколоток, Вілл торкнувся сідницями паху чоловіка та опустився на коліна, його руки гладили міцні й волохаті ноги. Він нахилився та цьомкнув біля коліна.

Вілл підвів погляд та поставив руки на крісло, тягнучись до рота. Ганнібал закрив очі та підставив губи. Вілл вхопився за сорочку та зв’язав її на зап’ястках, кинув Ганнібала на підлогу, зробив те саме з ногами, та поверх зафіксував власним ременем.

Ганнібал намагався вибратися, але марно, рухаючись, він заплутувався у мотузках з одягу сильніше.

“А тепер ми поговоримо”. 

Notes: