Крок другий. Меню

За витонченим, але по-домашньому просто вбранім столі сиділи двоє: Ганнібал Лектор та Вілл Ґрем. Між ними не було, ані дурнуватих композицій з квітів, ані вульгарних свічок. Лише мереживна скатертина та такі само білі порцелянові тарілки. Головна страва стояла накрита срібним клоше[1] з барельєфами риб, що пожирали одна одну. Вілл підняв кришку і схопив руками серце, яке все ще билося, він спробував вгризтися, але міцний м’яз не піддавався. На його нижню щелепу та білу сорочку без краватки пирскнула кров. Вілл ножем для білування нарізав його слайсами та по трохи клав у рота. 

Ганнібал посміхнувся та спробував засміятися, але з його вуст лунало лише булькотіння, рідина з металевим смаком наповнила рот. Чоловік опустив погляд на тарілку, і захрипів від жаху — його грудна клітина була вивернута назовні, а серце вилучено.

Пропілікав таймер на плиті, Вілл припинив їсти та спокійно промовив: “Ми ж можемо відкласти десерт?”.

Ганнібал впав зі стільця і прокинувся на підлозі поруч зі своїм ліжком у власній спальні в Балтіморі.

Звук, що як виявилося був дверним дзвіноком продовжував звучати. Чоловік накинув поверх штанів халат та повільно спустився вниз. Небо починало сливовіти, але він добре бачив  силуети звичних меблів. В нього був хороший зір, як і у всіх хижаків. 

Він відтулив двері та увімкнув світло на ґанку. Там стояв переляканий і босий Вілл Ґрем, на ньому не було одягу окрім білизни. 

Ганнібал ущипнув себе за зап’ястя перевіряючи чи не потрапив у наступний сон.

“Заходь.”

“Ви завжди говорите це “заходь”.”

“Це створює відчуття стабільності.”

“Можливо тому я тут.”

Ганнібал торкнувся його плеча та повів до вітальні, на паркеті відбивалися сліди з бруду та крові. Він посадив гостя на диван, а сам схопив свою  лікарську валізку та приніс таз з  теплою водою.Щойно Вілл помітив його перед собою та занурив руку у воду.

“Там може бути скло, дорога з вашого дому до мого не розрахована на босі прогулянки”

Вілл розслабився і дозволив доктору взятися до надання першої допомоги.

Ганнібал присів на коліна та почав мити ноги. Кінчики губ підійнялися у легкій посмішці. До їх “таємної вечері” було ще далеко, а він вже здійснює Омовіння^[2] .

“Що з вами сталося?”

“Я заснув у власному ліжку, а прокинувся тут.”

Вода у мисці з чистої перетворилася на брудно-рожеву.

“Чи були подібні епізоди ще?”

“Один, мене тоді знайшли поліціянти на трасі.”

“Схоже, це ваша вже друга спроба добратися до мене під час нападів сомнамбулізму.”

“Не впевнений, що минулого разу я йшов саме до вас.”

“Не руйнуйте мої надії.”

Значних ран не було, декілька подряпин та натерті ноги. 

Ганнібал залишив його у гостьовій ванній кімнаті, витер сліди, щоб позбутися нагадування для Вілла про зіпсовану підлогу та відкрив штори: небо зі сливового перетворювалося на брудно-бузкове. З антикварних меблів падали густі тіні. Він поклав на ліжко свій одяг схожий на той, що зазвичай носив Вілл та поставив поруч м’які туфлі.

Швидкий сніданок в британському стилі був готовий за 10 хвилин, як і передбачалося Вілл був не з тих, хто проводить багато часу в душі.

“Доктор Лектор, дякую … за все.”

“Не варто, Вілл, мені в радість допомагати Вам. Кави?” 

“Так, будь ласка.”

Вілл сів навпроти нього на кухні. Ганнібал не став відносити їжу на стіл, липке відчуття від нічного жаху не полишало його.

“Все ж вибачте, що розбудив вас.”

“За це я вам маю подякувати. Мені снилися … неприємні речі.”

Віл відрізав шматок сосиски, м’ясний сік потік по тарілці.

“Це дуже смачно, як і завжди.”

Ганнібал посміхнувся та нахилив голову у свої наїдки.

Після мовчазного сніданку, Вілл викликався  помити посуд. Він набрав раковину та занурив майже чисті тарілки: вони обидва з’їли все до крихти. Він обережно змив бруд та виполоскав посуд у холодній воді. Лектор подивився на цей старомодний спосіб і вдихнув “На скільки ж ти був бідним в дитинстві Вілл Ґрем?”. 

Чоловік приймав мокрі речі, витирав їх та розставляв по місцях.

“Які у вас сьогодні мали бути плани?”

“Академія.”

“Я відвезу вас туди, а поки ви можете подрімати нагорі.”

Ганнібал зібрав два ланчі, поклав на один з них 100 доларову банкноту та обернув в тканину — він вмів бути джентльменом, звісно, коли на це була необхідність. 

Бажання нагодувати Вілла людським серцем повністю зникло, хоча вчора перед сном, видавалося веселим, а зараз так банально.

«Потім Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм апостолам зі словами: «Це тіло Моє, що буде віддане за вас. Їжте його на спомин про Мене»^[3]

Він нагодує його своєю плоттю: Bloody Mary з його кров’ю чи щось інше?

А Червоний оксамит на десерт він все ж залишить, і прикрасить вирізаними з полуниць серцями.