Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ганнібал одягнув речі, що йому повернув Вілл під час їх побачення в Вовчий Пастці. Він попросив їх не прати й тепер міг насолодитися тонким запахом чоловіка, на щастя він не скористався тим жахливим одеколоном.
Доктор Лектор сичив деякий час за лікарем, що нахабно дозволив собі розмовляти з ним під час забору аналізів. Як і очікувалося від людини такого штибу — занадто передбачуваний розклад: ще й до того ніби сам накликав на себе біду, коли їздив додому непопулярною трасою пізно ввечері.
Ганнібал заздалегідь підрізав карбюратор та їхав за ним з безпечною віддаллю. Десь між 12 та 18 кілометром 66 шосе здобич зупинилася, аби перевірити дивний звук з капота.
— Я побачив увімкнені аварійні вогні, Вам потрібна допомога?
“Цей нахаба такий довірливий до людей” подумав Лектор та натягну шкіряні рукавички.
— Не знаю, щось стукає в моєму капоті.
— Покажіть, мені доводилося мати справу з двигунами.
Чоловік відкрив автомобіль, доктор Лектор зробив крок вперед, взявся за кришку капота та щільно прибив її. Тіло впало на землю.
Одягнути захисний костюм не зайняло багато часу так само як і зв’язати та закинути тіло у свій багажник.
Ключ запалювання так і не вийняли з замку, Ганнібал провернув його та натиснув газ, щоб авто поїхало в бювет, подали від можливих свідків.
Тіло швидко опинилося у мішку та кинуте у багажник.
Він зупинив свій Ленд Ровер на путівці серед лісу, розіслав міцну прозору плівку, що зазвичай використовують для покрівлі тимчасових теплиць. Чоловік був непритомний, але живий. Ганнібал заткнув йому рот його ж краваткою, сьогодні він планував вилучити всі корисні органи, а замість них залишити дещо принесене заздалегідь.
Насправді йому потрібна тільки печінка для пате на закуску. З основною стравою він так і не визначився, “печінка, це теж саме серце, з якого виринають всі пристрасті людські”[1] , він подасть її з конфітюром з брусниці та домашнім подовим хлібом. Вілл точно все зрозуміє правильно.
Ліс навколо нагадав про їх перше побачення. Собаки весело плигали під час прогулянки, як би він не нарікав на їх мокрий запах, господар був щасливий і посміхався. Вони кидали їм м’ячики та бігали навколо. Ганнібал ніколи не бачив Вілла таким розслабленим з людьми, і те що він відхилив завісу над приватним життям лише для нього давало надію.
Він спробував непомітно для Вілла підійти ззаду та замахнутися, і його улюбленці це відразу відчули й почали гарчати. Якщо їм одного разу доведеться битися, то у Вовчій Пастці йому не перемогти Ґрема: він знав оточення, швидко бігав і мав зграю помічників озброєних кігтями та зубами.
Вілл показав йому місця де зазвичай рибалив. Він чудово організував свій простір, можливо, коли настане час змінити місце проживання, Ганнібал шукатиме їм, щось з власними мисливськими угіддями.
Перед тим як вони заякоряться десь на півночі, треба показати йому Флоренцію та навідатися в місця, де народилися. Правда від його батьківського дому не залишилося і фундаменту, хоча і Віллу навряд чи теж є що показувати. Євротур звучить не погано.
Доктор Лектор зробив обережний розріз посередині черевної порожнини. Очі його “пацієнта” відкрилися з невимовним жахом, мотузки, якими були обв’язані руки та ноги натягнулися, наче струни. Він смикнувся та видрав кілкі, що утримували його, земля була занадто пухка, а кільки недостатньо увігнані.
Чоловік вибіг на галявину, Ганнібал почав наздоганяти його. Хай цей лікар і навідувався в зал і інколи бігав зранку, цього недостатньо аби перемогти, того хто все своє життя поклав на те, щоб стати ідеальним хижаком.
Якщо Вілл Ґрем був поруч на полюванні? Вони б переслідували разом? Це не зовсім у його стилі, він би заганяв у пастку, а вже там вбивав. Чи Ганнібал чекав його вдома з полювання і потім готував принесене особливе м’ясо на вечерю. Він би зірвав свіжі трави зі власного саду.
Ганнібал кинув в чоловіка свою пилку для кісток, той не очікував такого і запнувся на долю секунди, цього вистачило аби настрибнути та повалити на землю.
Зав’язалася брудна боротьба. Його намагалися вдарити в очі чи пах. Ганнібал намотав одну з мотузок на шию жертви та відтягнув чоловіка до підстилки. Вже на ній він зробив невеликий, але глибокий надріз на шиї, як зазвичай роблять худобі, аби спустити кров. Очі по трохи починали скляніти, а рухи сповільнюватися.
Телефон задзвонив, він залишив його увімкненим лише для одного абонента.
«Привіт, Вілле. Ти ніколи так пізно не дзвонив.»
Тіло в його ногах оживилося та стало вити, невпинно благаючи про допомогу.
«Вибачте, якщо відволік.”
«Я радий чути ваш голос в будь-який час»
«Що це звук у вас?»
» Я зупинився аби перевірити машину, почув вий і мене здалося, що собака попала в біду»
«Будьте обережні, якщо вона вискочила з лісу, її могла вкусити лисиця»
“О, що ви, вона зовсім не виглядає небезпечною»
Чоловік продовжив скиглити.
Ганнібал дістав розширювач для ребер та вставив в тіло.
«Може мені приїхати допомогти?»
«Наступного разу обов’язково»
«На добраніч та до зустрічі в четвер.»
Вілл Ґрем відкинув мобільний телефон на подушку поруч з собою, так ніби ця імітація могла замінити справжнього. Він закрив очі та уявив як Ганнібал міг би лежати поруч та дивитися на нього, думати про щось більше здавалося блюзнірством. Ганнібал обов’язково залишився в сорочці та штанах, хай і трохи менш зібраний ніж зазвичай, але все ще недоречний в його домі. Його ліжко замале для них двох, треба на вихідних зробити більше.
Ранком, його розбудила Алана дзвінком у двері, Вілл ледь встиг одягнуться, він все ще відчував ніяковість від їх спілкування.
— Привіт, Джек ще не дзвонив тобі?
— Ні. — Вілл підскочив до свого телефону, батарея була розряджена.
— Вибач, сам не знаю, як так сталося. Дай мені 10 хвилин, я погодую собак.
— Нам їхати на південь в національний парк. Джек подзвонить, коли буде поруч.
— Що там? — Вілл наповнював миски саморобним кормом.
— На Гоксвілі труп чоловіка, судячи з фотографій місцевих рейнджерів з національного парку замість його черевної порожнини — квіти. — Алана сіла за стіл та поклала сумочку поруч.
— Багато людей встигло побачити?
— Ні, оглядачі парку бувають на вершині кожного ранку, ще до сходу сонця.
— Він хотів, щоб його знайшли. Кави?
— Так.
Вілл натиснув на кнопку.
— Вілл, говорять ви з доктором Лектором ходили в оперу.
— Так, хіба ти не ходила з ним колись теж.
— Після трьох років знайомств.
— Якби я не знав, то подумав, що ти ображена.
— Вілле, поговорюють, що у вас роман.
— Про мене і так багато говорять. Ще одна тема, не гірше тих, що підкидає міс. Лаундс.
— Якщо це правда мені б хотілося почути від тебе.
— Мені не має чого тобі розповідати.
— Вілле, ти його пацієнт!
— Ми просто розмовляємо.
— В його офісі.
— Я перестану приходити до нього в офіс.
— Вілл…
Двері відчинилися і собаки радісно виляти хвостами та побігли зустрічати гостя. На порозі стояв Ганнібал з контейнерами та термосом.
— Таке відчуття ніби ви говорили про мене. — заговорив першим Лектор.
— Можливо. — Вілл посміхнувся та підійшов ближче щоб забрати речі з його рук.
— Мені треба закінчити вашу їжу, — Ганнібал ніби не помічаючи, його протягнутих рук підійшов до плити. — Радий тебе бачити Алана, схоже, не я один не міг додзвонитися тобі сьогодні зранку. Не знав, що ви тут будете, тому привіз тільки на одного.
— Я вже поїла. Дякую.
Ганнібал налив їм трьом кави та поставив тарілку з запіканкою з домашніми сосисками та сиром. Виглядало і пахло неймовірно, Віл накинувся на їжу і майже застогнав від задоволення.
— Дуже смачно! За можливість так снідати я б міг почати вбивати.
— Вам не треба йти на кримінальні злочини, переїздіть до мене і я вам готуватиму.
— Сумніваюся, що ви мене приймете з усіма собаками.
— Чекатиму на вулиці. — Алана вискочила з будинку та пішла у напрямку своєї машини.
Вілл пересів на місце жінки, аби бути ближче до Ганнібала.
“Навіщо ви це сказали?”
“Мені здалося, ви хотіли цього”
Чоловік посміхнувся та торкнувся його ліктя.
“Так, до того як ви прийшли, вона розповіла чутки про нас з вами”
“І ви вирішили підтвердити їх, любий”
“Ви колись були разом”
На долю секунду йому здалося, що з голови Ганнібала росли роги.
“… і я не дам їй вполювати мого оленя” — продовжив Вілл у своїх думках.
1. Вільний переклад 214 строфи Другої пісні «Дон Жуана» Байрона.