Мія розгублено крутила капелюх у руках, іноді кидаючи косі погляди на нового знайомого. Той, уже кілька годин, як був у відключці. Ні! Він не знепритомнів, йому не було смертельно погано. Лука відверто хропів, просто на підлозі, відколи вони стрімголов влетіли в кімнату. Спав він настільки безпробудно, що скільки Мія його не штовхала й не трусила, розплющувати очі той геть відмовлявся, відмахуючись від неї, наче та була надокучливим комаром. Його не хвилювали ні натовпи привидів у селі, ні Мара, що ловила тих, щоб наїстися досхочу.
Єдине, що Мія могла зараз робити - чекати світанку, коли всі жахи ночі розтануть і зникнуть, ставши блідими відлунням себе в темряві. Дивно, але до будинку мертвий холод не проникав, хоча це зовсім не давало дівчині розслабитися. Думки про те, що завтра вона вирушить далі до розлому змушували волосся ставати дибки. Мія очікувала, що ближче до ущелини буде ставати більше привидів. Майже вимерле село вибило її з колії, вона не очікувала, що так скоро зіткнеться з наслідками аномалії, яка терзала світ. А вона ще не стикалася з порожніми віч-на-віч. Точно бачила сотні репортажів і відео з цими істотами, але як боротися з ними не знала. А поблизу розлому їх точно буде не мало.
“Головне уникати їх за всяку ціну. Звісно, я запасуся зіллям, щоб прослизнути повз і залишитися непоміченою.”
- Ти намагаєшся кролика з неї дістати? - Мія здригнулася і підняла голову. Лука прокинувся і сонно втупився на свій капелюх. - Вибач, але я його туди не поклав.
Хлопець простягнув руку, просячи повернути його річ. Нервово посміхнувшись на спробу того пожартувати, повернула безглуздий капелюх. Дівчина звернула увагу, що з останньої їхньої зустрічі, той став ще блідішим, під очима залягли сірі тіні, а губи стали безбарвними як крейда. Тільки нового мерця їй не вистачало сьогодні.
- З тобою все добре? - Вона відкинулася на стіну, біля якої сиділа. - Не хочу бачити і твого привида.
Лука кволо посміхнувся і засунув руку в капелюх по саме… плече? На ще більший подив Мії, там щось задзвеніло, ніби він перебирав там склянки. Нарешті він знайшов те, що шукав, і абсолютно задоволений із ковпака вивудив маленьку круглу пляшечку. Піднісши її над головою, вдивився в буру жижу. Здається, залишився задоволений вмістом, відкоркував дзвінко кришку. Із пляшечки здійнявся чорний димок і запахло горілим осіннім листям. Не довго думаючи, Лука вивернув вміст до рота.
- А тепер поясни всі ці фокуси. - Мія ткнула в нього пальцем. - Що це за дивний капелюх, і що за вариво ти випив?
- Нічого незвичайного. - Закинувши пляшечку назад у капелюх, та задзвеніла десь у глибині. - Трохи просторової магії. Для подорожей саме воно, щоб не тягати купу важких сумок. І звісно, я зберігаю тут невеликий запас зілля з сімейного льоху.
- У мене зараз голова лусне! - Дівчина скуйовдила собі волосся, намагаючись переварити сьогоднішній день. - Ти хочеш сказати, ти - чаклун? Вмієш витворяти всякі неймовірні фокуси?
- Ну, я не настільки неймовірний, як ти кажеш, але мені приємно. - хохотнув Лука. - На моє розчарування, я не так добре користуюся магією, як мій батько. Я напівкровка.
Мія ще раз окинула поглядом неоковирного, худорлявого хлопця. Вона насилу могла повірити в те, що зараз відбувається, але в те, що людина, яка знаходиться перед нею - маг. Вірилося ще менше. Про що можна сказати точно - його зілля почало діяти. Тепер Лука менше скидався на живого мерця. Природний колір обличчя повертався до нього, тільки тіні під очима так і залишилися.
- Якби не бачила той трюк із капелюхом у себе в будинку, ніколи б тобі не повірила. - Нарешті здалася реальності Мія.
- Не розумію, що тебе так дивує. Але якщо я не помиляюся, то ти бачиш мерців та іншу нежить.
- А ти хіба ні? Я думала, ти саме через це увірвався в мій дім.
- На моє щастя, для мене примари, ніщо інше, як згустки енергії. Це виглядає як міраж у спекотну погоду, коли ти бачиш, як повітря перед тобою тремтить від спеки. - Задумливо почухавши за вухом, додав. - Напевно, не найкраще порівняння. Адже я відчуваю холод від мерців, звісно, не так сильно, як ти. Я вперше зустрів живого медіума.
Мії зовсім не сподобалося це словосполучення..
- А раніше зустрічав тільки не живих?
Лука сонно прикрив очі й відкинувся на ліжко.
- На жаль, їм рідко щастить із тими, хто може навчити захищатися від привидів та іншого. У тебе це сімейне?
- Щось на зразок того. Мене навчив батько. - Раз він так балакучий, варто якомога більше інформації витягнути з нього. Дивно, що чаклун їй попався на шляху до розлому. Ходять чутки, що канцелярія направляє на вивчення аномалії здібних людей. - У вас це теж сімейне? Зілля та батько чаклун…
- Так, батьки з дитинства вчили мене, бо я виявився одним із дітей, схильним до магії. Вони володіють різними видами. Про тата я вже говорив, а мама відьма. Працює із зіллями.
- Ти, із кожним зустрічним такий відвертий?
- Ну знаєш, дуже рідко можна зустріти медіума. Це точно знак!
- Про що ти?
- Я вважаю наше знайомство вкрай корисним.
- Корисне? - Мія напружилася. Усе це дуже дивний і неймовірний збіг, щоб справді ним бути. І дійсно, навіщо незнайомцю, так допомагати першій ліпшій людині?
- Ще б пак! Звичайно корисне! - Лука рвучко подався вперед, нахилившись до Мії. - Я ніби нарешті зустрів свої очі! Я навіть не думав, що мій простий інтерес принесе мені таку вдачу. Мені здалося дивним, що в таку глушину приїхала людина. Хіба, що в тебе десь родичі в цій зоні. І це все пояснює, нічого незвичайного. Але тут ти запитала в касира про пасажирів, коли ти мене ще не бачила. Поспостерігавши за тобою, я зрозумів, що ти дивно реагуєш на згустки енергії, але я до сьогоднішньої ночі не думав, що ти медіум, доки не відчув у домі полиновий відвар.
- Це все, звісно, чудово, - Мія інстинктивно подалася назад і ще сильніше вперлася в стіну, готова будь-якої миті схопитися і жбурнути з цього будинку. - Але що ти робив на станції?
- А. - Хлопець відмахнувся, ніби це зовсім незначна складова розмови. - Нічого особливого. Я просто чекав на свого друга і колегу. Але він як завжди запізнився. Іноді він просто нестерпний, як доходить справа до самоорганізації. Сподіваюся, завтра я його дочекаюся. - Лука знову відкинувся назад, заплющивши очі. Здається, він все ще погано почувався. - Якщо відверто, я шукаю засіб допомогти своїй сестрі. Вона проживає дуже близько до заражених районів. Артем - моя груба сила. Він теж допомагає мені. Раніше вони були гарними друзями з Євою. Ну а що тебе привело сюди, Мія?
Лука так багато говорив, що навіть застав зненацька своїм раптовим запитанням.
- Можеш не шукати відмовок. У тебе тут точно хтось є?
- Ти так багато говориш, що сам уже відповів на своє запитання. - Фиркнула Мія. - Тобі не казали? Ти жахливий базіка!
Лука засміявся, здається, він сприйняв це, як комплімент.
- Ти намагаєшся вмовити сім’ю виїхати із зараженої зони?
- Так, і вони дедалі рідше виходять на зв’язок
Хлопець раптом знітився.
- Якщо зв’язок стає гіршим, вони точно мають бути на кордоні з розломом! Там же все кишить порожніми.
- Мені головне - дістатися туди.
- У тебе хоч є план, що якщо там дуже погана ситуація. Є транспорт, щоб виїхати? Дозвіл на проїзд у заражену зону?
- У мене є план. Заспокойся. - Буркнула Мія, відвівши погляд, те, що вона збирається спуститься в сам розлом і перетнути його, точно говорити не варто. Він занадто багато випитує. Вона й так сказала чимало. Звичайно, вона розуміє, як це ризиковано. Але вона не може всіх кинути. Має спробувати витягнути їх із цієї пастки.
- Гаразд. - Лука видихнув, ніби щось вирішив для себе. - На станції я чув, що ти збиралася в Сіру Долину. Це одне з прикордонних місць, яке ще не покинуто людьми. Ми проводимо тебе до нього.
- Я не просила про допомогу. - Мію страшенно напружувало, що ледь знайома людина так нав’язує свою поміч. Уся ця ситуція дуже дивна. Який шанс, що вона взагалі могла зустріти таку неординарну особистість тут у глушині. Чаклуна! Все це звучить, як абсолютно підозріла маячня!
- Я все розумію, але тут справді небезпечно. Якщо ти зіткнулася з такими неприємностями в перший день, не думала, що далі може стати гірше?
- Та яка тобі різниця? Ти знаєш мене кілька годин!
- У мене є свої приховані мотиви.
Мія підстрибнула на місці, ноги самі спружинили, змушуючи підвестися і відскочити на кілька кроків.
- Ти ж розумієш, що робиш тільки гірше? - Ось воно, зараз цей дивний тип розкриє своє жахливе обличчя. Вона що - зв’язалася з маніяком якимось? Та що за везіння таке. Трупи і психопати! За що це їй все? Дівчина приготувалася до жахливого продовження ночі.
- Я вже згадував свою сестру. Вона живе зараз у Долині. Єва була заражена, коли перші розломи почали прориватися із землі, кілька років тому. Нам вдалося втримати її на межі, і вона не стала порожньою… Щонайменше, вона зберегла частину своєї особистості.
- Це можливо? Знаєш, уперше чую про таке.
- Думаю, це тільки через особливості нашої родини. Не всім щастить народиться в сім’ї магів і нас у цьому світі дуже мало. - Лука задумливо покрутив у руках свій капелюх, здається його не надто хвилювало, що він зовсім спантеличив свою співрозмовницю і та думає, як втекти. - Думаю, у світі ще можуть подібні випадки, але згадок я не знайшов. Стан Єви не особливо кращий, ніж у тих, хто повністю навернувся. Я хочу знайти спосіб повернути її. Сестру переслідують привиди, але я не бачу хто вони.
- Співчуваю.
- Усе гаразд. Я справді зроблю все, щоб знайти спосіб врятувати сім’ю. І мені справді потрібна твоя допомога, в обмін я допоможу тобі. - Лука посміхнувся, знову пірнув рукою у свій капелюх і дістав жетон із шестикутною зіркою, у центрі якої був витіснений гостролист. Вдруге за добу Мія була в жаху. Прямо перед її носом, блищало в жовтому світлі, посвідчення «спеціальної міжнародної канцелярії» - унікальної організації, створеної в співдружності європейських країн задля вивчення розломів. Вони мають високий рівень доступу до заражених зон і точно не дадуть усіляким дівчиськам лазити до розлому. Хоч він ще не знає, чим вона зібралася тут займатися.
“Треба тікати!”
Думка виникла так швидко, що Мія навіть не встигла все як слід все обміркувати. Ноги просто понесли її геть із маленької кімнати, у якій раптом стало душно і страшно. Зараз головне, бути якомога далі від усяких офіційних служб!
- Зажди! - Лука спробував схопити дівчину за руку, але та легко вислизнула. - Чорт.
Мія вискочила в геть незнайому кімнату. Пузатий помаранчевий диван стояв посеред кімнати, навпроти нього величезна плазма, полиці з сімейними фотографіями. На жодній з них не було Луки, що наводило на думки про те, що вони влізли в чужий будинок і де ж тоді його власники? На щастя на очі попалися двері, вона кинулася до них.
- Дочекайся хоча б ранку! - Донеслося з-за спини, коли Мія вже вхопилася за дверну ручку. - Якщо тебе не влаштує моя пропозиція, йди куди хочеш. Але зараз на тебе в кращому разі чекає море привидів поза цими стінами.
Звісно, вона розуміла на скільки тупо вона зараз виглядала. Влаштувала цю сцену, а тепер стоїть біля дверей і радіє, що Лука її зупинив.
- Я нічого страшного не пр… угх… - Озирнувшись, дівчина зі здивуванням виявила, що ніякої гонитви за нею і не було. Позеленілий, буквально, Лука висів на одвірку, вчепившись у нього двома руками. Здається, його зараз знудить. Якимось дивом він знову видавив із себе слова. - Вибач, але вдруге я тебе не витягну з проблем. Часте використання магії погано на мене діє.
“Гаразд. Будь трохи дружелюбнішим із людьми. Усе ж одна ледь знайома людина в домі, краще, ніж натовп мерців за його межами.”
Заспокоївши себе, Мія випустила злощасну дверну ручку і повернулася до хлопця.
- Зазвичай концелярники працюють групою, як я знаю. Де ж твоя група?
- Ну, зазвичай я непогано справляюся сам. Я дуже вмілий в цьому. - Розпушив пір’я Лука і спробував прийняти невимушену позу, нарешті залишивши в спокої дверну раму. Вийшло не дуже переконливо з його то зеленим обличчям. Навіть Мія не стрималася і її брови недовірливо поповзли вгору. - Гаразд, гаразд. Я вже казав, що я чекав свого знайомого. Артем - мій друг і напарник.
- Твій напарник не буде проти мене?
- Ох, він звик, що я постійно порушую регламент.
- Так ти ще й не сумлінний працівник? - Тепер вона відверто потішалася над ним.
Лука закотив очі, явно не бажаючи продовжувати все це.
- Не переживай. Артем ще той зануда, але, гадаю, факт того, що ти медіум, його дуже потішить. - Лука знову привалився до проходу, його плечі поникли. Ще трохи і він перетвориться на жабу, може, це побічна дія того варива, що він випив. - Якщо чесно, мені більше нічого тобі сказати. Я готовий просто зараз звалитися з ніг. Я дуже втомився.
Із цими словами він розвернувся і пошкандибав назад.
- До речі, ти стоїш не біля виходу. Це ванна. - Донеслося з глибини кімнати. - Не раджу нишпорити по інших кімнатах, захист я встиг поставити тільки в трьох. У двох ти вже була.
Із цими словами світло в дитячій згасло і, як Мія зрозуміла, їй дістався дутий незручний диван.
- Будь джентльменом, поступися ліжком!
- Вибач, на сьогодні я витратив свій джентльменський ліміт. - голос звучав приглушено, ніби хлопець вже впав обличчям у подушку. Що ж, мабуть, доведеться спати на цьому помаранчевому уроді та вранці страждати від болю у спині.
- Злісна срака. - Буркнула Мія, щоб потішити своє уражене самолюбство.
Врешті спокійно роздивилася кімнату ще раз. Із предметів меблів виявився столик ліворуч від дивана і пузатий світильник на ньому. Буде її нічником сьогодні, вона боялася повністю вимикати світло в незнайомих для неї приміщеннях. Мія скинула кеди і лягла на диван. У якийсь момент вона думала, що їй буде важко заснути. Але відключилася одразу, як ця думка пролетіла в її голові.