Найкращі друзі – занадто простий термін, щоб описати стосунки Чюї та Дадзая. Звичайно, вони знають один одного з дитинства, і у «друзях» у Snapchat займають списки «обраний». Накахару часто помічають у темному худі з капюшоном. А щодо Осаму: люди помічають, що музою до його гобі фотографа є його друг.
Але…
Ці стосунки не зовсім підходять до «найкращі друзі» – чіпляти щоразу один одного, коли вони разом. Чи влаштовувати один над одним безжальні розіграші щотижня. Чи просто лупцювати один одного, хоча зазвичай таким займається лише Чюя, надто вже запальний характер у нього, не те що в його «найкращого друга».
І, не посоромлюся цього сказати, якщо ви коли-небудь не побоїтеся назвати їх найкращими друзями їм в обличчя, то ви, безперечно, станете свідком рідкісної події, коли ці двоє об’єднаються, аби рознести вашу дупу в порох, власними зусиллями. Вас будуть бити так, наче ці слова були вершиною образи їхнього існування.
Знаючи цей факт, люди більше не звертаються так до них.
Спочатку люди описували їх розвиток стосунків, як перехід від друзів до ворогів, але одного разу сталася ситуація, яка змінила всі сприйняття взаємин хлопців. Якось Дадзай заліз на дерево й, попри всі зауваження, не хотів з нього злазити, та сталося так, що шатен впав – і пошкодив зап’ястя руки. Накахара тоді навіть викликав швидку, яка, на диво, приїхала досить швидко, а подальші дні парубка в реанімації, рудий ним опікувався. Накахара був поруч, лишався ледь не на весь день. Мабуть, саме тому їхні стосунки пішли стежкою «від ворогів, до коханців».
Коханцями їх стали вважати ще й після того, як їх однокурсниця сфотографувала їх разом і виклала світлину до інтернету. А тоді, якийсь розумник відредагував усе так, ніби шатен торкається волосся Чюї. Тоді вже здійнялася велика хвиля пліток про цих двох. Але того фото з часом знайти було неможливо. Адже, хто як не власник рудого волосся, має такий чудовий дар переконання? Після гарного стусана та деякого часу в лікарні, майстер фотошопу більше не займався цим ділом.
Накахару тоді відлучили від занять, але це того вартувало. Покидьки на це заслуговували. Тому що, чесно кажучи, хто настільки безголовий, щоб шиперити двох чоловіків, які ненавидять один одного? Невже все це дійсно зайшло так далеко, щоб відфотошопити свої бридкі фантазії щодо Дадзая та Чюї? Насправді світлина явно виглядала фальшиво… Тоді під гарячу руку попав навіть Осаму, який з дурощів почав критикувати фото, бо освітлення погане, і погляди їх були якось не зв’язані… Не те щоб вони були ґеями, але пріоритети все ж були не зовсім правильно поставленні. Після цього тема з фото була зам’ята, ні в кого не вистачало духу знов почати пліткувати за їхніми спинами.
Від коханців вони перейшли до суперників. Це найточніший термін, яким можна описати їхні взаємини. Але людям він не подобався. Того й не став занадто популярним. Тепер цей термін не ходить довкола друзів, суперників чи навіть людей, які конкретно ненавидять один одного, але інколи турбуються один про одного.
Це так втомлює.
Вони просто…
Просто Чюя та Дадзай…
Осаму та Накахара.
Як хочете. Це вже не немає значення.
— Чорт би тебе побрав, мерщій! — волає рудий, підіймаючи з землі черговий камінчик, та кидає його у вікно парубка, залишаючи чергову подряпину на склі. Насправді, з роками на тому вікні майже не залишилось не розбитого куточка, крізь яке можно було б щось розгледіти. Якось Чюя надто сильно кинув великий камінь, що навіть розбив скло. Мучене скло, яке батько Дадзая весь час мусив заклеювати. В такі моменти рудий лиш сором’язливо дивився на нього, стоячи в кутку кімнати.
Сім’я Осаму знала рудоволосого як голосного хлопця. Вони навіть почали використовувати його у якості будильника. Морі (батько) колись прокидався від свого телефону, а Еліс (молодша сестричка) мала власний годинник на прикроватній тумбі, сам же Дадзай вірив у свої здібності та сподівався самостійно прокинутись вчасно, чого він, до речі, ніколи не робив. Коли Накахара увірвався в їхні життя і почав приходити, щоб піти з товаришем на навчання, то хлопчина завжди був біля будинку за п’ять хвилин до дзвінка будильника. Та через гучний та сильний голос Чюї, який будив не тільки шатена, а й увесь дім: сім’я відмовилися від набридливого мерзенного звуку телефону та годинника, і перейшли на більш ефективний спосіб рудоволосого.
— Дадзаю! — гукає Накахара, підіймаючи черговий камінь, і додає: — Якщо я запізнюсь через твою дурну дупу, тоді я…
— Замовкни! — перебиває юнака сусідка, яка вимушена щоранку чути цей галас.
Чюя на ногах повертається до сусідки, демонструючи камінь:
— Теж хочеш? Марґарет… — ну, а чому б і ні?.. У цей час, жінка, ім’я якої точно не Марґарет, пиляє оком руду шевелюру й відповідає:
— Ти мені не погрожуй, юначе! — той звертає увагу на її стомленні сонні очі, і цього стає достатньо, аби хлопець відчув сором, але інакше він не може. — Я викличу поліцію! — знову звертається до рудого жінка.
Накахара відфиркує у відповідь:
— Наче в перший раз…— і знову повертається до вікна Дадзая, гукаючи його.
— Клянусь….— кричить не-Марґарет , повертається до вікна батька парубка та гукає: — Морі! Морі! Та прибери ж ти цю руду бестію з нашого двору! Благаю! Мені потрібний сон!
Вікно у спальню відчиняється і звідти визирає чоловік років сорока:
— Чого ти хочеш, Марґарет?..
— Мене звуть не так! І ти знаєш це, Морі! Прибери цю юродиву дитину з двору!
Чоловік дивиться на Чюю, який у відповідь дивиться на нього, підіймаючи брова. Оґай усміхається:
— Я намагався вже… не вийшло. — мовить він, та йде геть, закриваючи вікно. І поки Морі задвигає штори, обурлива жінка гиркає щось на кшталт:
— Колись я до тебе доберусь! — грюпаючи, зачиняє своє вікно.
Рудий невдоволено повертається до вікна Дадзая. На секунду він завмирає, коли бачить вже визираючого шатена. Волосся його розхристане, неслухняно вкладене. На ньому худі з капюшоном, лишень рукава закатані догори, так що можна бачити пов’язки на руках. Накахара дивиться на його лице й усміхається.
Поки Осаму відчиняє віконце, хлопець оглядає його худі.
Лазурний колір, значить?
Такого кольору речей хлопця, Чюя ще не мав в колекції… Він мусить її забрати. Він має.
І хоча бірюзовий гарно підходить до темного волосся та очей Осаму – Накахара насправді вважає, що на ньому це все одно виглядатиме краще.
— Вау, Чібі.. — підтягується Дадзай, витягає руки вперед та опирається на підвіконня, — чи то мені здається, чи то ти трохи виріс, з моменту нашої останньої зустрічі?
Рудий стискає щелепи:
— А нічого що ми востаннє бачились вчора?! Дурна ти скумбрія! — гарчить він, і кидає каміння, навмисно потрапляючи у стіну поруч з Дадзаєм. — Я молодий і мій організм ще розвивається!
— Справді? — скептично піднімає брови брюнет: — Просто розумієш… За останні три роки я виріс на 20 сантиметрів, а ти і на два не дотягнув..
— Клятий виродок! Я не винний що в тебе такі перебої у зрості! — волає Чюя. У них уже була розмова на цю тему, навіть сварка… Разів так мільярд вони вже про це сперечались. Осаму навмисно починає цю розмову, бо йому подобається дивитися як закипає та біситься Накахара. Це лише забава для шатена. — Забирайся до біса, добре? Опів на першу майже. Ми маємо десять хвилин.
Він ще декілька секунд дивиться на хлопця. Могло б здатися, що брюнетові набридло щоранку прокидатися від криків рудого, повзти як зомбі до вікна, щоразу терпіти стусани від друга та образливі слова. Але ні. Це збуджує Дадзая, навіть ще більше, ніж будь що інше. Якщо ще заклики на прокидання від Морі брюнет міг проігнорувати, то Чюя вже цього не дозволить, не дасть не помітити себе. Хоча це інколи могло дратувати. Та все ж таки це більш забавно, ніж дратівливо.
— Зачекай кілька секунд, добре? Я спущуся за мить, хробаче… — мовить Осаму.
Уже в зачинене вікно хлопця летить камінь:
— Справжній хробак тут ти! — кричить рудий. Далі він спирається на ворота, закидає голову догори, дивлячись на небо й чекаючи парубка.
Аквамариновий худі… Мабуть новий. Чюя мав усі старі худі Дадзая, ксі до останнього, і щоразу як шатен купляв собі щось нове, у Накахари була ціль отримати це. І найчастіше він досягав своєї мети, навіть якщо це було проти волі Дадзая Осаму. Отже тепер, бірюзовий худі з капюшоном – нова ціль рудого. Це був його новий сувенір.
Надто ймовірно, що Дадзай просто зваблює Накахару. Уже майже літо, занадто тепло, аби ходити в худі, і спати в ньому поготів. Осаму точно знав, у якому вигляді він має предстати перед хлопцем у вікні. Рудий зрозуміє. Не важливо що, але зрозуміє.
Парубок спускається через дванадцять хвилин, що є не надто добре, адже спочатку вони мали лише десять, а ще й враховуючи те, що до школи йти двадцять хвилин, то хлопці точно запізняться на класну годину. Навіть якщо чарівним чином телепортуються до школи.
— Знаєш… Якщо ти сердишся через те що ми запізнюємося, то я можу просто попросити батька підвезти нас.. не треба мене лупцювати, — каже шатен із сумкою на плечі, сповільнюючи темп, адже коротенькі ніжки Чюї не пристосовані до швидкої ходьби.
— Я не бив тебе, — відказує Накахара. Так.. то лише легкі штовхання кулаком. — І ти знаєш, що я помітив те худі? Так? Отож, я хочу його.
— Ну.. Тоді як завжди, заслужи спочатку.
— Добре, коли.
— Я вільний у будь-який час… — усміхається шатен, дивлячись на Чюю. Він завжди так каже. Навіть якщо часу не має. У нього може бути вечірній сеанс або операція на серці – він все одно скаже, що вільний.
Рудий тяжко зітхнув.
— Я також вільний… — мовить він, — Десь пів тижня. Ми просто збираємося на звичне завдання?
Дадзай обмірковує це, а потім киває головою:
М-м.. Поруч з мостом відкрився новий магазин. Можемо сходити туди.
— А чи не занадто далеко?
Шатен дивиться на нього згори, а потім посміхається широкою, їдкою посмішкою, через яку Накахарі стало не по собі.
— Саме тому він і зацікавлює, — каже він, закочуючи очі, — мені все одно, бісів псих, зустрінемося там о сьомій.
— Це та частина коли ми йдемо на побачення? — запитає Осаму.
Так… Звичайно.
Зрештою, Чюя йде за ним всю дорогу до школи, вони навіть приходять туди швидше ніж могло бути, що стає для них дійсною перемогою.
***
Накахара ніколи не назвав би Дадзая своїм другом. Та все ж таки є люди, яких він кличе своїми товаришами.
Якось білявий хлопчина з черги окликнув рудого:
— Чює-сан, ти сьогодні чудово виглядаєш! — Ацуші провів Накахару своїми великими очима, а губи його розтягнулися у добрій усмішці. І таким чином хлопці перетинаються майже щодня. І такі слова нормальні для Чюї, бо він гарний (і він знає про це). Навіть після того, як йому доводиться одягати біло-блакитну форму, йому подобається думати про те, наскільки вона йому пасує.
— Дякую, Ацуші, ти також нічого, — відповідає рудий, усміхаючись.
Помітили яким Чюя може бути добрим? Хоча б у такому ступені. Зараз він не надто роздратований: не розгніваний та не лається у кожній фразі. Усі інші, зазвичай, бачать Накахару з іншої сторони.
Накаджіма світиться й повертається до кухаря, який кидає черпаки чипсів на піднос, а також рибу. Він бере одну з пластикових виделок і ножів і покидає чергу. Рудий повторює його дії, але ніжно вмовляє покласти додаткову ложку чипсів йому в тарілку. «Ніжно» — приємний, дружній погляд у поєднанні з солодким гарчанням і м’якою погрозою.
Чюя зітхає, бере дві пластикові виделки, такий самий ніж і кладе їх на піднос.
І навіть незважаючи на те, що не дозволено залишати їдальню з підносом, хлопець справив добре враження, тож, виходячи з підносом, ніхто його ніхто більше не зупиняє. Це нормально, бо Накахара постійно доводив, що він принесе тацю назад – принаймні, він пошле когось, щоб віднести його піднос. Тож підноси завжди повертаються назад, а повариці позбавляються його гніву, з яким їм, безсумнівно, доведеться впоратися, якщо йому завадили піти.
— Незабаром літні канікули, — мовить Ацуші, коли двоє йдуть до поля з тацями в руках, а сонце сидить на їхніх спинах. — Ти радий?
Чюя глузує. Літні канікули завжди однакові: залишатися вдома з батьками, витратити час на телефон і комп’ютер, а потім зустрітися з Дадзаєм принаймні раз на пару днів, щоб знову влаштувати хаос. Не дивно, що мачуха рудого ніколи не любила його. Звичайно, він їй подобається як людина, і вона навіть сміється з його жартів, але вона не хоче, щоб Осаму «погано впливав» на нього. Смішно те, що вони обидва погано впливають один на одного. Чюя не кращий.
— Ні, все буде по-старому, — відповідає парубок. — Що з тобою? Є якісь плани?
Накаджіма усміхається і хитає головою.
— Не зовсім. Хоча я міг би поїхати містом із сім’єю. Ми вже три місяці тут і майже нічого не бачили.
— Звучить пристойно, — каже Чуя. — Я прожив тут усе своє життя. Якщо хочеш, можу порадити, куди сходити.
Ацуші яскраво усміхається.
— Так, звичайно!
Щоразу, коли стає так тепло, уся школа стрибає туди, де тільки зможе знайти, а трав’яна зона стає переповненою смердючими підлітками. Але в Накахари та його друзів завжди одне й те саме місце – під великим дубом. Ніхто ніколи не наважується сидіти там. Доводиться мати справу з Чюєю, Дадзаєм Осаму та рештою їхньої зграї – це не зовсім та ситуація, про яку можна фантазувати. Вони просто біжать кудись й осідають.
Вони вдвох пробираються до дуба, мусячи переступати й навіть перестрибувати через людей. Більшість із них просто відсовуються; або тому, що вони мають манери, або тому, що бояться Накахари.
Біля дерева всі вони сидять у нерівному колі. Дадзай, як завжди, притулившись до дерева, займає найбільш «домінантне» місце, наче це йому належить зайняти. Акутаґава теж сидить там, Йосано поруч із ним, а Кунікіда поруч з Акіко. Єдиного зниклого ідіота призупинили… знову.
Чюя помічає, перш за все, двох дівчат, які тримаються за руки з Дадзаєм. Він не пам’ятає їхніх імен. Але вони гарненькі – досить гарненькі, щоб Осаму міг зацікавитися.
— Чює-сан, — мовить Ацуші з місця, поруч із Доппо. — Тут вільно.
Рудий спостерігає за розривом між Накаджімою та Кунікідою:
— Ні, — каже він, озираючись на дівчат, — я сяду там.
Ацуші не розуміє, де саме «там», тому що, здається, більше ніде немає місця.
Чюя входить у коло та йде до Дадзая. Шатен усміхається на те, що каже одна з дівчат, а потім помічає, що хлопець стоїть перед ним і дивиться вниз.
—Ой, карлик тут! — вигукує Дадзай, і його ніжка усмішка перетворюється на іронічну посмішку.
Дівчата повертаються, щоб подивитися на Накахару, але той не звертає на них уваги. Натомість він гарчить на брюнета.
— Розстав ноги, — роздратовано кидає він.
Дадзай піднімає брови, з рота виривається сміх.
— Це ти йдеш до мене? — запитує парубок.
Чюя робить павзу.
Коли він усвідомлює, як звучить «розсунь ноги», він ледь-ледь червоніє, відводячи очі, дивлячись на траву коло своїх ніг, перш ніж знову поглянути в очі Осаму, які, здається, виблискують під танцюючим сонячним світлом, що проникає крізь листя дерева.
— Я вдарю тебе, — кидається хлопець.
Дадзай відкриває рота, мабуть, щоб сказати щось ще більш збентежене, тож рудий швидко починає діяти: розсуває ноги шатена, сідаючи між ними так само невимушено, як завжди.
Це не те, що перший раз, коли Чюя сів між довгих ніг цього мудака. Він робив це кілька разів раніше, і всі, окрім Ацуші – студента, який перейшов – бачили, як вони робили це раніше. Тож це й не дивно, але Накахара все ще відчуває трохи роздратування за те, що сказав «розвести ноги», адже він міг сказати будь-що інше, але тепер чує відлунювання цієї фрази в себе в голові.
І, нарешті, дівчата трохи розгублено відпустили Дадзая:
— Ви, хлопці, здається досить близькі, — каже та, що ліворуч.
Рудий повертається, щоб зиркнути на неї, коли він нахиляється назад до Осаму.
—Замовкни, — відказує він, не в змозі приховати огиду, яку відчуває, — йдіть звідси, поки можете.
І звичайно, Накахара погрожує жінкам (іноді, принаймні, лише коли він розлючений), але він ніколи не зашкодить їм. Тож зазвичай це порожні погрози, тому що він не має бажання піднімати руку на жінку. Це, мабуть, єдине, в чому вони з шатеном можуть співпасти.
Дадзай зітхає й трохи опускається, дивлячись, як гарненькі дівчата йдуть, безсумнівно, збираючись націлитися на іншого хлопця, який міг би виявити до них інтерес.
— Знаєш, слимаку, — починає він, — тобі не потрібно руйнувати кожний мій шанс з дівчиною.
Чюя повертається, щоб зиркнути на нього лютими блакитними очима, що змушує Осаму ледь помітно усміхнутися, незважаючи на нього.
— Ти отримуєш те, що віддаєш. Щоразу, коли я гуляв з Юанею, ти буквально зривав наші побачення. Тож не очікуй, що я сидітиму склавши руки і дозволятиму тобі легко будувати стосунки, розумієш? — через мить Чюя піднімає тацю і штовхає її Дадзаю. — І їсти. Я знаю, що ти не снідав. Ти стаєш усе худішим, і якщо ти зміниш розмір толстовок, то вони можуть почати справді мені підходити, а я цього не хочу.
Осаму не може перестати всміхатися. Його очі трохи виблискують, і він нахиляється ближче до рудого, так близько, що той бачить маленький вицвілий шрам під його лівим оком, який він отримав, коли послизнувся з гірки та впав обличчям на камінь на дні. Рана сильно кровоточила, і оскільки їм було лише сім, Чюя запанікував і думав, що хлопець зараз помре.
Очевидно, що з огляду на те, як він зараз на нього дивиться, його губи підтягнуті й очі сяють, він зовсім не мертвий.
— Чому ти думаєш, що я не снідав? — запитує парубок із цікавістю.
Рудий закочує очі й повертається назад, щоб йому не довелося витрачати ще секунду, дивлячись у ці його надокучливі оченята.
— Сьогодні вранці від тебе пахло зубною пастою, — каже Накахара, беручи чипсинку, кладучи її до рота. — Ти завжди чистиш зуби перед сніданком. Отже, ти не їв.
Й Ацуші не може не дивитися на них обох, тоді як інші навчилися займатися своїми справами. Тому що він ніколи не бачив, щоб друзі так сиділи. Хіба це не те, що роблять пари? Але за останні три місяці він знав їх достатньо, щоб розуміти, що його вб’ють, якщо він скаже це вголос.
Але… Накаджіма примружує очі, розглядаючи обличчя шатена. Він ніколи так не усміхається нікому. Осаму коли-небудь усміхається? Зазвичай випромінює посмішки. Не усмішки.
— Ти став огидно спостережливим, — каже парубок. Він ще більше нахиляється вперед, поки його обличчя не опиниться прямо над обличчям Чюї, а потім бере жменю фісташок. — Я все ж таки з’їм це для тебе, Чібі.
Рудий глузує і підсуває тацю ближче до Дадзая.
— Так, тобі краще? І половину риби також…. Лише половину! Бо більше я сам не з’їм.
— А якщо не з’їм? — з цікавістю запитує Осаму, пристально дивлячись на профіль Чюї, ковтаючи чипси.
Накахара повертається, щоб знову поглянути на нього.
— Тоді я заштовхну твоє жалюгідне обличчя в багнюку, — кидається він.
Дадзай з цікавістю піднімає брову.
— Це “жалюгідне обличчя” приваблює більше дівчат, ніж ти коли-небудь, — дражнить парубок, злегка усміхаючись, коли рудий видає свій сердитий надгортанний звук.
— Це тому, що ти руйнуєш кожний мій шанс із дівчиною! — відказує Чюя.
Шатен якусь мить дивиться на нього, а потім знизує плечем.
—Ти теж, — мовить той.
І він не помиляється – Накахара теж робить це. Але тільки на знак помсти. Він не починав і, напевно, ніколи не почав би. У всьому винний Дадзай. Вперше це сталося, коли їм було одинадцять, і дівчина назвала волосся Чюї гарненькими. Той трохи зацікавився нею після цього, тому що любить компліменти, і отримати їх від дівчини здалося трохи милим і чарівним. Він навіть набрався сміливості піти з нею поговорити зрештою, приблизно через два тижні після цього випадку, але коли він наблизився до неї, і вона побачила його, то втекла.
Зайве говорити, що Чюя був справді розгублений. Дадзай зайняв тиждень, але зрештою зізнався, сказавши рудому, що збрехав їй, щоб вона перестала любити Накахару. Він сказав їй, що Чюя колупається в носі й приймає душ раз на тиждень, і що його волосся – перука. Звісно, усе було брехнею, тому що рудий надає пріоритет гігієні понад усе.
І тоді Чюя розлютився. І вдарив його. Не спілкувався з хлопцем цілий день і пишався собою, бо це було досягнення.
Дадзай ніколи не вибачався, але Накахара вважав, що йому буде соромно відчувати докори сумління.
Принаймні, він очікував, що Осаму більше ніколи цього не робитиме.
Але він робив.
Наступного разу, коли це сталося, Чюї було шістнадцять. Вони щойно почали навчатися на другому курсі середньої школи, і Юань запросила рудого на побачення, тож він, очевидно, погодився, тому що вона гарна, добра дівчина з красивим рожевим волоссям і милою усмішкою. І ще плюс: вона нижча за Накахару. І вона смішна. Іноді.
Можливо, це була провина рудого, який так сильно провокував Дадзая. Він не міг перестати говорити про неї, а коли брюнет нарешті огризнувся, то люто глянув на Накахару й втік вулицею. Чюя посміявся з цього. Це було таке гарне видовище – бачити, як падає обличчя Дадзая, бачити, як він утікає.
Але Осаму відповів йому. Можливо, це помста за провокації Накахари, або тому, що він просто хоче, щоб той страждав до кінця свого життя. Це не має значення. Він усе-таки це зробив. Він усе-таки вмовив Чюю зайти з ним у гараж, а потім замкнув рудого без телефону та ключей.
Отже, так.
Накахара так і не пішов на це побачення.
Дадзай весь час сидів біля гаража, притулившись до віконниці, слухаючи, як хлопець проклинав його. Він випустив його через дві години. Чюя був розлючений, до біса розлючений, але він не вдарив Осаму. Ні, він просто вилаяв його.
Це було трохи гірше, ніж удар. Але Дадзай не шкодує про це. Він би зробив це знову, якби йому довелося.
Було потрібно переконати Юань, що Накахара не винний у тому, що його підставили. Коли зрештою це вдалося зробити – вона прийняла вибачення рудого, вони офіційно почали зустрічатися.
Чотири дні.
Юань розлучилася з Чюєю після цих чотирьох днів, тому що, цитата: «Ви з Дадзаєм занадто близькі».
Накахара був засмучений через це протягом трьох днів. Смуток пройшов, коли Осаму позичив йому толстовку, яку хлопець, звичайно, не повернув.
Отже, коротко: якщо вони не відріжуть одне одного від свого життя, то, ймовірно, просто залишаться самотніми, одинаками, аж поки не помруть. Але Чюя ніколи не думав про це. Навіть коли Юань це сказала, він не подумав: «О, можливо, мені варто віддалитися від Дадзая». Ні. Він дозволив їй порвати з ним, а потім пішов до шатена, щоб вилаяти його.
Обидва знають, що розійтися неможливо.
Вони не знають чому.
Це просто те, чого ніколи не може статися.
—Ти перший почав, — кидається Накахара, використовуючи одну з виделок, щоб наколоти чипси, перш ніж силоміць запхнути іншу виделку в безглузді ідеальні руки Осаму, тому що, побачивши, як люди їдять голими руками, не миючи їх, він звивається.
Шатен знизує плечима і кладе йому в рот чипс:
— Мене засмучує те, що ти щасливий, — каже він.
Чюя образився. Він трохи обертається, щоб краще роздивитися Дадзая, щоб той міг на нього зиркнути, а також щоб вони могли їсти, щоб довга рука Осаму не простягалася і не торкалася його кожного разу.
—І коли я бачу тебе «живим», мені стає сумно, — мовить Накахара.
Дадзай закочує очі:
—Тоді дозволь мені спокійно вбити себе, — бурмоче він. Єдина причина, чому він бурмоче це, щоб ніхто інший не почув, і, звичайно, шатен досить відкрито говорить про свої суїцидальні нахили, але це здебільшого як комічне полегшення, а не щось серйозне.
Але коли Чюя перев’язував його розрізані зап’ястки, кілька місяців тому… Це виявилося серйознішим.
—Ні, — мовить Накахара, але його серце щемить, і він змушений відвести погляд від обличчя Осаму. —Тобі заборонено йти далі без мене. Це не справедливо.
Дадзай робить павзу, а потім зухвало посміхається, трохи примруживши очі.
— Це ти запрошуєш мене на подвійне самогубство?
Рудий глузує:
— Ніби, — відказує він. — Замовкни вже та їж. Ти мене бісиш.
— Ніби це вже не твій режим за замовчуванням.
— Хочеш поколю тебе пластиковою виделкою?»
— Це мене вб’є?
— Ні.
— Тоді ні, дякую.
— Тоді заткнися до біса.
— Ой, маленький карлик сердиться? — запитує Дадзай, нахиляючись вперед, щоб ущипнути рудого за щоку.
Чюя різко б’є його по руці:
— Господи, я готовий віддати все, аби ти просто замовк на дві секунди.
— Це твоя провина. Я б навіть не розмовляв із тобою, якби ти не розігнав тих дівчат — каже Дадзай, злегка усміхаючись, його голова схилилася досить близько, щоб рудий знову побачив цей шрам.
—Так, добре, — каже Чюя, закочуючи очі. — Не сподівайся на хоч якісь стосунки, якщо ти заважатимеш мені, гімнюк.
Осаму секунду дивиться на нього; Чюя не може не дивитися у відповідь, їхні очі зіткнулися на деякий час, перш ніж шатен нарешті відвів погляд, а інші відводяться до таці, на якій все ще лежить його половина їжі.
— Я не хочу стосунків, — заявляє парубок.
Накахара піднімає брови.
— Кожний хоче цього.
— Ні, — відповідає Дадзай. Він відламує шматок риби й їсть його. — Ніколи не зустрічав нікого, хто зацікавив би мене.
Рудий глузує.
— Такий поганий виродок, як ти, не повинен мати високих стандартів.
— Вони не високі, — каже Осаму.
Чюя очікує, що той продовжить, але він цього не робить.
Через мить Накахара розуміє, що вони з Дадзаєм не єдині люди у світі. Йому потрібно багато часу, щоб помітити це, як завжди, але як тільки він усвідомлює це, то повертається до компанії і вступає в розмову з Ацуші: розповідає про місця, які той має відвідати.
Дадзай усміхається.
Він піднімає свою камеру-полароїд (п.р. це фотоапарат з миттєвим друком світлини) і робить швидкий знімок профілю Чюї. Він розповідає про одне місце біля порту, де можна побачити найкращі заходи сонця.
Щоразу, коли Накахара розповідає про те, чим він захоплений, його обличчя нескромно світиться, очі виблискують, волосся здається рудішим, ніж зазвичай.
Осаму завжди фотографує його, коли він такий.
А потім, як тільки фотографія роздрукована, шатен трясе її і чекає, поки знімок з’явиться.
Рудий помічає це.
Він лише дивиться на Дадзая. Не б’є його й не лає, зокрема тому, що він звик, що той знімає його зненацька. Так само, як він звик до образ Осаму, пов’язаних із його зростом, тому він зазвичай дозволяє своїм дратівливим прізвиськам бути.
Але світлини, які робить парубок…
Що ж, вони, на жаль, виявилися найкрасивішими фотографіями, які коли-небудь бачив Чюя.
І вони ободва знають, що коли вони знову разом підуть до гаража Накахари, те саме фото, ймовірно, опиниться у фотокоробці-палароїд у кутку.
Або, якщо він досить гарний, то навіть може отримати привілей: бути підвішеним десь на одній із тісних стін.