Розділ 2: Акціо

Ніл і Геґрід прилетіли до Лондона і пообідали в Дірявому казані, а потім пішли за покупками. Купивши все необхідне, Геґрід сказав хлопцю, що йому потрібна нова чарівна паличка.

– Але в мене є одна, – відповів той і показав свою паличку, вона належала його матері, свою він знищив під час останньої зустрічі з батьком.

– Так, але паличка повинна вибрати тебе. Паличка твоєї матері ніколи не стане твоєю, якщо вона не змінить своєї вірності, – пояснив Геґрід, і він мав рацію, паличка іноді була дуже впертою.

Вони пішли до Олівандера, і він купив паличку з темного дерева та серцевини пера Фенікса. Ніл був у захваті від вигадливих візерунків на нижній її частині.

– Це повертає спогади про те, як багато років тому я допомагав Гаррі Поттеру купити його перо, – прокоментував Геґрід.

– І як йому, сподобалося?

– Захоплений, навіть більше, ніж ти, він виріс, як маґл, бачиш, – Геґрід метнув на Ніла ласкавий погляд, – я знав твою матір, Ніле, вона була чудовою відьмою, і я радий, що ти зміг приїхати до Гоґвортсу в цілості й безпеці.

Парубок не знав, що відповісти, тож просто кивнув головою. Геґрід мав рацію, його мати була чудовою відьмою, але насильство зламало її душу. Зрештою, вона настільки загубилася, що Рубеус не впізнав би її.

– Щось ще у твоєму списку?

– О, цього немає тут, але я хочу мітлу. – сказав Ніл, роззираючись по Алеї, Ендрю сказав, що тут є магазин, який спеціалізується на квідичі.

 – О, ти вмієш літати?

– Так, я грався в дитинстві, ала мені довелося припинити, проте я все ще використовував мітлу для подорожей, мама була орлом, а я літав поруч з нею, я втратив свою мітлу, коли вона… померла, нічого особливого, вона була дуже стара насправді, – Ніл почувався добре, маючи змогу бути чесним з Геґрідом, якщо що. Він ніколи не був чесним, відколи себе пам’ятав.

Вони зайшли до крамниці, там було брудно, як і в усіх інших крамницях Алеї, Ніл подивився на мітли, що висіли на одній стіні, вони йшли до самої стелі, кожна з них блищала і була новенькою. У нього були гроші, але він не знав, яку саме купити. Продавець допоміг йому, запитавши, на якій позиції він грає або збирається грати, щоб полегшити рішення. Він хотів бути нападником, його перший тренер сказав, що він швидкий, тож якщо він коли-небудь гратиме знову, то буде шукачем, але після перегляду гри того ранку парубок зрозумів, що не може цього зробити. Ніл не міг чекати годинами, поки побачить стукача, йому потрібна була дія і боротьба, щоб витратити всю свою енергію.

Продавець показав три різні моделі, й врешті-решт він купив ту, яку Геґрід назвав найкращою, і продавець сказав, що це був хороший вибір. Вона була дорога, проте Нілу було байдуже, він все ще мав багато грошей, на які міг би купити собі нове ім’я, натомість марнував їх тут, з мітлою. Так чи інакше, він міг би їх використати.

Тієї ночі він переїхав до кімнати в гуртожитку Слизерина, яку ділив з Кевіном Деєм, Жаном Моро та Сетом Гордоном. Їх старий сусід по кімнаті, Ріко Моріяма, загинув на війні. Ніл відчув, як все всередині стиснулося, коли вони про це сказали, але він нічого не прокоментував, і вони ввічливо не запитали, де той був під час війни. Кевін знав, що він був в Америці. Це була не вся правда, але й не брехня.

Сет був не надто балакучим, або йому просто не подобався Ніл, Жан додавав щось тут і там, тож практично Ніл розпитував Кевіна про гру.

Вони говорили про квідич до 18-ї години, коли сонце вже сідало, Кевін встав і взяв свою мітлу. Він сказав Нілу, щоб той взяв свою, хлопець не гаяв часу, пішов за Деєм до вікна, відчинив його і сів на мітлу, Джостен зробив те ж саме. Парубки вийшли з кімнати, Кевін схопив свою паличку і послав комусь патронус, це був кіт. Його мати намагалася навчити його, але вона теж втратила свою паличку, тож вони припинили спроби. Він думав про те, щоб попросити вчителя допомогти йому з цим. Кевін знову почав рухатися в напрямку поля.

Коли вони дісталися туди, Кевін приземлився на землю і почав одягати рукавички. Ніл забув свої, але він знав гарне заклинання для дублювання предметів. Він наклав його на рукавички Кевіна і натягнув на них копії. Кевін застосував заклинання і воно вийшло лише з третьої спроби, він посміхнувся до Ніла, який засміявся. Краєм ока Ніл помітив рух, глянувши в ту сторону, він побачив Ендрю, який ішов в їхньому напрямку. Він відчув, як напружуються його м’язи. Міньярд подивився на нього і зітхнув.

– Він тут перший день, а ти вже тягнеш його на поле? –  насмішкувато запитав Ендрю.

– Ніл сказав, що грав раніше, він новачок, а я вже бачив, як грає кожен слизеринець, тим паче він може дати нам принаймні перевагу проти вас. – Кевін говорив серйозно, вони не були схожі на друзів, але Ніл не міг цього знати. – Гаразд, спочатку пробіжимо два кола для розминки, а потім подивимося, як швидко ти зможеш літати на мітлі.

Ендрю піднявся на мітлу і вдарив ногою по землі, за мить він уже сидів на високих лавках. Вони почали бігти, Кевін був більший, тому швидше розігрівся, Нілу довелося пробігти ще одне коло, поки Дей спостерігав за ним.

– Гарний час, і ти навіть не задихаєшся, – прокоментував він, дивлячись на годинник. – Гаразд, ти знаєш, як викликати свою мітлу, де б ти не був?

– Акціо? – нерішуче перепитує Ніл.

– Точно, – Кевін викликав свою мітлу, і хлопець зробив те саме. – Тож давай подивимося, як багато ти пам’ятаєш, Ніле Джостен.

Кевін не був з ним легковажним, через дві години він пив воду, його каштанове волосся було мокрим на лобі. Ендрю дивився вперед, сидячи поруч з ним. Вони з Кевіном розмовляли, поки Ніл робив кілька вправ, Дей весь час не зводив з нього очей, на його губах грала усмішка. Він сидів поруч з Джостеном, сонце майже сіло, світ погрузився у темряву, і єдиним джерелом світла був місяць.

– Щоранку і щовечора, окрім офіційних тренувань, ти не в команді, але можеш приходити на тренування, проте не пропускай уроків заради цього, приходь тільки якщо ти вільний, гаразд? – Кевін почав говорити, Ніл ледь не розплакався, він ніколи не відчував такого раніше, шанс, справжній шанс. – Ти граєш так, ніби тобі є що втрачати.

Ендрю подивився на хлопця, який затамував подих, дивлячись на замок, це було прекрасне видіння, він не думав, що коли-небудь зможе це пережити, але тепер все це було на відстані витягнутої руки.

– Повертаємось назад. – сказав Кевін.

– Ти йди, а я хочу поговорити з Нілом, – відповів Ендрю, підводячись. Кевін, здавалося, зважував варіанти, перш ніж сісти на мітлу і полетіти.

Джостен мовчки сів назад, дивлячись на обтягнуті кільцем ворота, якби він міг, то повернувся би до гри, можливо, Ендрю погодився б пограти з ним. Він відкинув усі ці думки, коли озирнувся на парубка.

– Чому ти тут, Ніле Джостен? Якщо це взагалі твоє ім’я, – запитав Міньярд твердим голосом і з непохитним поглядом. Ніл відкрив рота. – І не кажи тієї нісенітниці про Дамблдора, я хочу знати, що ти хочеш від Кевіна.

 – Я не знаю, що ти маєш на увазі. – відповів Ніл, бо справді не знав.

 – Дозволь мені пояснити: ти з’являєшся тут і брешеш мені, тепер ти подружився з Кевіном, ніби хочеш просто погратися, війна щойно закінчилася, я впевнений, що ти знаєш, що сталося з його матір’ю. – Ендрю говорив тихим голосом, наче хтось міг їх почути.

– Пожирачі смерті, – сердито мовить Ніл, коли той піднімає одну брову, він злиться ще більше. – А що, по-твоєму, сталося з моїми бровами? Вони полювали на мене роками, я не мав привілею перебувати в Гоґвортсі з наймогутнішим чарівником у світі, або навіть з кривавим обранцем. – він підвівся, не встигнувши зупинитися. – Я не хотів тобі брехати, я запанікував і перетворився, бо був наляканий. Я брехав усе своє життя. Тут я лише день, і бути чесним для мене… в новинку.

– То твій батько був одним з них? – спокійно запитав Ендрю, брови хлопця насупилися. – Що? Я здогадався, ти казав, що він був чистокровним.

– Він був чудовиськом, він в Азкабані, а я тепер на волі. Я хочу, щоб він помер за те, що зробив з моєю матір’ю. – Ніл зробив крок назад і схопив свою мітлу.

– Чому він полює на тебе? 

– Чому я маю тобі розповідати?

– Тому що, якщо я вирішу, що ти не можеш залишитися – ти не залишишся, – його голос став рівним, а в очах знову спалахнув вогонь.

 – Ну, тоді можеш посмоктати мій член. – Ніл розлютився.

 – Це що, прохання? – вираз обличчя не змінився.

 – Я не зобов’язаний тобі нічого говорити. – Ніл сплюнув.

 – Слухай уважно, Ніле Джостен, – підвівся зі свого місця Ендрю. – Я пообіцяв Кевіну, що не дозволю їм заподіяти йому шкоду, а до цього моменту ти виглядав, як клятий кінь з Трої, тож назви мені хоч одну вагому причину, чому б мені не запобігти цій загрозі просто зараз.

– Я тобі не ворог, я просто сказав, що мій батько в Азкабані: він убив мою матір, тому ми втекли до Америки, щоб врятуватися від нього і його людей. – Джостен майже кричав.

– Чому? –  той натиснув на нього, Ніл схрестив руки, якщо вірити чуткам про Ендрю: він був жорстоким, коли захищав своїх друзів та сім’ю, вбивав людей під час війни. – Тоді давай обміняємося: я відкрию тобі одну таємницю, а ти мені одну натомість.

Хлопець зважив свої варіанти, можливо, він був чесним, бо хотів завдати йому болю, або просто зробити так, щоб його вигнали, або ще гірше – вбили. Вперше в житті він відчув себе в безпеці, і, звичайно, він багато чого замовчував про своє минуле і про свої наміри щодо Кевіна.

– Ти перший, бо я вже говорив тобі правду. – Ніл схрестив руки.

– Гаразд, запитуй. – мовить Ендрю.

– Як померла твоя мати? – запитав Джостен, спираючись на перила.

– Я вбив її, – відповів той так, ніби це дрібниця. – Я попереджав її, що станеться, якщо вона продовжить, але вона не послухала.

– Вона була… пожирачем смерті.

– Ні, їм не потрібна була така слабка відьма, як вона, – парубок не виглядав розкаяним, це було зрозуміло, Ніл ніколи не шкодував би про вбивство свого батька.

– А твій батько? –  хлопець хотів знати більше.

– Ні, твоя черга, – відмахнувся Ендрю, сідаючи назад. – Чому твій батько полював на тебе?

 У голові Джостена визрівала брехня, яку він міг би сказати, але Міньярд говорив йому правду, до того ж, нікому не розповідав про те, що Ніл був анімагом, наскільки він знав. Тож хлопець вдихнув та випустив це назовні.

– Моя мати вкрала гроші, багато грошей, – Ендрю чекав від нього подробиць, той застогнав. – Батько пообіцяв мене темному володареві, що я буду таким, як Кевін, але ми втекли за одну ніч.

 – Кевін…  

– Я знаю, темний володар запідозрив його і застосував до нього страту, я знаю. Моя мати була добре проінформована про війну. Після її смерті мені стало на все начхати. – Ніл з роздратуванням сказав йому, що, чорт забирай, Кевін Дей, він міг би втекти прямо з-під неіснуючого носа Волдеморта і жити тут, використовуючи те, що він знає, щоб допомогти виграти війну. – Я був там, нам було по десять років, мені і Кевіну, він, мабуть, мене не пам’ятає. Ми обидва мали викрасти Гаррі, я побіг, Кевін і Ріко прийшли, але, як ти знаєш, він цього не зробив. А Ріко мав іншу мету.

– То ти знаєш, що він втік і приїхав сюди, – Джостен лише кивнув. – Що ще ти хочеш знати?

Ніл на секунду замислився, він не намагався нічого забрати в Ендрю, це він запропонував цю нестерпну гру.

– Ти казав, що твоя мати не була пожирачем смерті, то чому ти її вбив? За те, що вона не послухала?

– Я переїхав жити до неї та мого брата Аарона, коли мені було п’ятнадцять, тільки тоді я дізнався, що вона була жорстокою, – відказав Ендрю і дістав цигарку з паперової коробки, запаливши її своєю паличкою. – Вона не була настільки божевільною, щоб спробувати нашкодити мені, але я не міг дозволити їй продовжувати кривдити Аарона. Тож я зробив те, що мусив.

Вони довго мовчали, Ніл підійшов ближче, щоб відчути запах диму. Це дивно заспокоювало, у нього десь в сумці були цигарки. Хлопець міг зрозуміти вбивство через необхідність, він зробив свій внесок заради виживання, він захищав свою матір, а вона захищала його у відповідь, для Ендрю було логічно захищати брата. Він не пояснив, чому переїхав до них лише в п’ятнадцять років, коли їхні батьки були розлучені? Ніби прочитавши думки Ніла, той продовжив.

– У тебе є інша сім’я? – запитав Ендрю, докурюючи цигарку.

– Так, – відповів Ніл, міцніше вхопившись за мітлу. – Дядько Стюарт, він маґл, ми жили з ним тиждень, але не почувалися там у безпеці, він ґанґстер… це… 

– Я знаю, що це таке, я виріс як маґл, – сказав Ендрю і підвівся, це була чиста правда. Це була відповідь на його запитання, можливо, він жив у сиротинці. Ніл думав розпитати більше, але парубок вже був на мітлі. – Ходімо назад, холоднішає.