Вода протікала повз лінивою течією. Ріка відзеркалювала сіре небо, що затягнулось хмарами. Здається, скоро впаде дощ. Алістер не міг святкувати перемогу після того, як побачив ціну. Коли тіло Карнела обм’якло на його руках, він не одразу усвідомив, що сталося. Розуміння прийшло на похороні, коли Анора запросила його до слова. Слова ще не були такими важкими. Алістер не плакав. Його промова була скупою, а місцями порожньою. Здається, Анора, не помітно для гостей, закотила очі, слухаючи це. Хтось у залі навіть позіхнув, коли він вимовляв останні слова.
Зевран та Ліліана найдовше не відходили від Алістера протягом поминок. Здається, вони домовились про це ще коли тіло Карнела пустили кораблем у море. Він був вдячний. Справді. Одразу, як все похорон завершився, гості столиці наче й забули про того, хто зміг подарувати їм змогу святкувати. Вони богохульно сміялись й спілкувались, пили й розважались, наче не помічаючи чорних стрічок та килимів, що їх Анора наказала використати в оформленні для підкреслення трауру. Однак, це їй не заважало по-зрадницьки хихотіти з антівійський послом. Лише його команда справді переймалась смертю Карнела. Навіть Огрен не залився алкоголем, хоча причин для цього було вдосталь.
Та все ж, Алістер відчував самотність. Скільки б Ліліана не втішала, якби не намагалась розбити темну маску на його обличчі, її спроби були приречені на невдачу. Йому потрібно було побути на самоті.
Ріка байдуже бігла далі, ігноруючи погляд Алістера. Усім було байдуже. Він перевів погляд на свої руки, наче очікуючи побачити там кров. Йому було байдуже. Він не зміг захистити Карнела, не зміг схопити меч першим та вбити тварюку, жертвуючи собою. Він… завагався.
Алістер різко схопив камінь, що лежав поряд і кинув у воду. Драккон без вагань проковтнув його. Він схилився до колін, закриваючи долонею очі, в надії стримати сльози. Спочатку Дункан, а тепер він.
Чиїсь теплі руки обійняли Алістера за шию. Він повільно підняв очі, щоб побачити сиве волосся Вінн.
– Вибач мені, – її голос скрипів жалем. – Я мала щось зробити. Я мала його захистити. Я мала вас захистити. Я повинна була…
Останні слова вона не змогла вимовити. Теплі краплинки впали Алістеру на плече. Це остаточно вибило його з себе. Він однією рукою обійняв Вінн у відповідь, плачучи разом із нею. Весь біль, все горе, що переповнювали його останні кілька днів вивільнились за кілька митей гарячого плачу. Це почуття обпалювало легені, заставляючи лише голосніше схлипувати.
Карнел би не дозволив лити по ньому сліз, і від цього ставало тільки гірше.
Драккон протікав байдужою рікою, ігноруючи горе, що кружляло на його берегах. Морріґан було б теж байдуже, якби в цьому не була її провина. Вона обережно приклала долоню до місця нижче живота, не зводячи очей з Алістера, що сидів із Вінн на березі. Вона стиснула зуби. Він не повинен був померти. Вона допустилась помилки. Флемет напевно зловісно хихоче, спостерігаючи за донькою десь із Тіні. Чаклунка різко обернулась, вже кинувшись на землю куницею. Вона не могла дозволити собі дивитися на ці страждання.