Епізод зі святом ліхтарів

Рін в ту ніч вперше наснився кошмар. Картинка була дуже замазаною. Кров. Чиїсь крики. Купа пилу та яскраве світло. Рін здалося що вона чула чиїсь гіркі ридання під дзвін дзвіночку. І біль. Так багато болі що дівчина буквально підскочила на ліжку тут же сповзаючи на підлогу, хапаючись за шию та грудину від фантомних відчуттів. Нічне холодне повітря з вікна допомогло прийти в себе.

У ту ніч дівчина більше не спала, провівши її на балконі з книжкою, у суть якої не надто вникала. Сидіти постійно на перилах їй було не зручно, а просто на підлозі – холодно. Кілька тижнів тому вона перетащила на балкончик пару подушок аби сидіти на них. Згодом у хазяїна постоялого двору був випрошений плед.

Вона любила це місце. Любила Лі Юе. Хоча й не знала в ті часи того слова. Їй подобались люди. Подобалось спостерігати за ними та слухати. Любила дітей та дуже раділа коли її просили пригледіти за донькою пана Голдета – Веер. Їй було всього чотири рочки та все ж з нею було весело проводити час.

Відклавши книгу вона сильніше закуталась у ковдру розглядаючи околиці. Тут завжди було тихо. Сяо певно не знав що вона сюди приходить ночами коли не може заснути. Вона й не казала.

Мадам Пін дівчині також подобалась. Адептка давала їй книги та пригощала чаєм. Завжди усміхнена і привітна. Вона навчила її читати. І Рін завжди буде їй за це вдячна. Володарка Пісень та Скитань – як її називав Сяо – була неймовірно доброю жінкою. Вона розповідала лисиці про Лі Юе та людей. Рін проводила у неї кожен понеділок навчаючись читанню, граматиці та гуляючи з нею містом якщо Адептка почувала себе добре.

 Інколи вона бачила Гань Юй що зрідка навідувалась у гості до Мадам Пін. Секретар Цісін завжди була сонною та здавалося засинала на місці. Рін знала цей стан. Вона почувалась так кожного разу як Сяо вирішував зненацька потягнути її у гори аби вона «Звикала до довгих пересувань» та «вивчала місцевість та потенційне розташування зла». Тоді дівчина поверталась така зморена, що падала на ліжко навіть не прийнявши душ та не перевдягнувшись. Кілька разів так співпало, що «прогулянки» були у неділю і зранку понеділка, зустрівшись з Мадам Пін, Рін кожного разу отримувала від неї один і той самий погляд і фразу «Зовсім він тебе не шкодує».

Одного разу лисиця ненароком підслухала її розмову з Сяо. Тоді Мадам Пін запропонувала аби вона б взяла Рін до себе на навчання. Відповідь Сяо вона не почула – він знав про те як далеко чують лисячі вуха ти скрив їх з Адепткою анемо бар’єром не давши Рін почути його відповідь. В той вечір тиша на балконі між ними була особливо важкою.

Близився кінець грудня і люди ставали все більш збудженими та метушливими. Вчора вона запитала про це Мадам Пін. Поважна лишень відповіла: «Бо зовсім скоро свято ліхтарів. Люди готуються». Вона сказала що це за свято та звідки пішло. У цей день жителі Лі Юе вшановували пам’ять почивших героїв, танцювали та співали на вулицях міста. Почувши про це Рін так запалилась цією ідеєю, що вирішила чим би не стало – витягнути Яксу у місто на святкування. Але сьогодні ввечері на балконі вона була сама. Якса повернувся на Ваншу вже глибокою ніччю.

Один з плюсів лисячої натури був і його ж мінусом – занадто гарний слух. Вона навіть не вслухаючись чула копошіння у номерах людей. Чула й розмірене дихання сплячого у кімнаті поруч Якси. Та будити його аби запитати вона не хотіла. Він постійно виглядав змученим хоч і намагався цього не показувати. Ніколи не посміхався що б Рін не робила та не казала. Навіть говорив він рідко. Найбільше – на тренуваннях коли щось пояснював. А Рін подобалось його слухати.

Знов відкривши книгу вона почала вчитуватись у рядки. Здається це була книга з історії Лі Юе. Але читання її продовжилось недовго. Під тихий спів цикад та шум вітру Рін провалилась у сон, кутаючись у тонкий плед.

***

Світанок Сяо зустрів на звичному балконі, приводячи Нефритового шуліку до ладу. Сьогодні ніч ліхтарів – важка ніч. До запуску ліхтарів демони будуть наче скажені. І так із року у рік. Поки смертні святкують та веселяться – обов’язок Якса – захищати їх спокій.

У черговий раз провівши м’яким точильним каменем по лезу він випадково кинув погляд на скупчення подушок у кутку балкону. Сьогодні зранку (далеко до світанку) він знайшов там сплячу Рін з якоюсь книгою у руках. Дивним було й те що коли він повернувся на Ваншу – він чітко відчував енергію дівчини у її кімнаті. Не те що б Сяо за нею шпигував, ні. Це скоріш виходило саме собою. Карма дуже різко реагувала на енергію Ян лисиці. А навколо неї її було стільки, що інколи навіть дихати було важко, бо та забивала собою все. Втім як і сама дівчина.

Побачивши її сплячу на холодній підлозі Сяо тільки цикнув язиком закотивши очі. Невгамовне дівчисько! Чи не було інших місць для сну? І після цього Володарка Пісень та Скитань звинувачує його у неналежному поводженні з нею. Як Сяо може за нею доглядати якщо вона сама лізе куди не треба?

Підійшовши ближче Адепт присів поряд збираючись взяти це непуття на руки і віднести у кімнату досипати, коли широко позіхнувши дівчина відкрила очі дивлячись на нього ще сонним поглядом. Після недовгого споглядання вона простягнула до нього руки ніби сама просячись. Сяо мав віддати Рін належне – вона була досить здогадливою.

Підхопивши її на руки Адепт пішов до її кімнати. Телепортуватись сенсу не було – йти не так далеко. Тільки зайвий раз сили витрачати.

«Яка ж вона легенька» про себе відмітив Сяо

Хоча їла дівчина достатньо, вона все ще залишалась досить худою. Хоча вона й носила відносно широкі сорочки– це все ще було помітно. Сяо міг би її мізинцем переламати якби захотів.

«Так зламай» - знов заворушилась карма у його голові, мерзенним голосом наганяючи дрижаки по всьому тілу - «Стане тільки легше. Позбудешся проблеми, а на її залишках попируємо на славу!»

Адепт стиснувши щелепу відігнав дурні думки з голови, вже підходячи до потрібної кімнати.

Сяо не любив дотиків. Все життя вважав це чимось непотрібним, присущим тільки людям. Хоча глибоко в душі і заздрив їм. Але доторкатись до Рін йому хотілося ще менше ніж до інших. Карма тому провина. Коли енергія Ян літає поруч – з нею ще можна впоратись. Та при дотиках темінь усередині зовсім дуріла і ставало важче її стримувати. Наче хижак у кітці відчувши загрозу. Та лисиця на жаль Якси була дуже тактильною. Любила обійми та всі ці людські повадки. Тому коли вона у пориві могла обійняти Адепта чи схопити його за руку – Сяо доводилось ледь не відштовхувати її від себе відчуваючи підкутуючу до горла карму. В такі моменти бажання перерізати їй горлянку ставало майже нестерпним і Яксі доводилось або відходити від неї або взагалі телепортуватись подалі. Настільки все було погано.

Втім Адепта не могло не дивувати те, як спокійно веде себе карма зараз. Відносно звісно. Постійні заклики до вбивства дівчини у його голові не були апогеєм спокійності темної енергії. Втім різкого бажання виконувати накази вона не викликала.

Рін позіхнула не відкриваючи заспаних очей.

— Мадам Пін каже скоро свято у Лі Юе — пробурмотіла вона цілком свідомо але все ще сонно — пішли разом

Свято Ліхтарів… Наче зграя кішок боляче шкрябнула його по серцю, але вираз обличчя залишився незмінно-холодним, яким був і завжди. Нарешті зайшовши до кімнати дівчини та підійшовши до її ліжка він поклав її на нього та вже збирався іти.

— Зустрічай свято з Мадам Пін. В мене багато роботи — із зайвою грубістю у голосі кинув Адепт, захлопуючи за собою двері.

***

Чорна кров капає з рани пропитуючи тканину одягу. Запах гниття та смерті забиває ніс та легені, не даючи зробити подих. Сяо втоплено спирається на спис у марній спробі відігнати пелену з очей. Карма заворушує очі та чинити опір їй стає дедалі складніше.

Стиснувши щелепу Якса робить крок уперед тут же кашляючи кров’ю, згинаючись та хапаючись рукою за уражений бік.

«Треба йти звідси» крутиться у голові

Думати теж боляче. Кожен суглоб викручується, а м’язи ледь не хапає судоми.

Демонів було забагато для розхитаної вранці Карми. Тепер вона брала своє.

«На Ваншу» знов промайнуло у нього в голові

Зібравши жалюгідні залишки енергії він телепортувався до постоялого двору лишень якимось дивом не втративши одразу свідомість.

Картинка давалась смутно та й думки вже відмовлялись формуватися у щось ціле. Начеб-то хтось його підхопив, не давши впасти. Якса чув чийсь голос та не був певний що то не результат впливу карми на його свідомість. Можливо він вже лежав посеред трупів вбитих ним демонів, а це все було лишень маренням. Йому марилась як його майже волокли до кімнати, як біла пляма метушилась перед розмитим поглядом коли він відчув щось м’яке під спиною. Потім біла пляма зникла і коли Сяо вже почав провалюватись у забуття вона з’явилась знов, сунувши йому до рота щось холодне віддалено схоже на м’яту і навіть зміг розчути майже грубе «Жуй!». І він чесно намагався. Але тіло було таким слабким що навіть тримати повіки відкритими було для нього подвигом. Та коли на відкриту рану полили якусь рідину Якса ледь не закричав від болю видавши з себе тільки глухий стогін. Хтось поклав йому руку на плече і це на диво допомогло заспокоїтись. Він погано міг розібрати що йому казали. Та серед незв’язного для нього потоку слів він зміг все ж виділити коротке, ледь чутне «Вибач та це треба зробити». Сяо провалився у забуття у той момент.

Він й не знав скільки так пролежав. День чи два. Можливо секунд тридцять. Та коли він знову зміг відкрити очі – бачив він значно краще. Він в цілому почувався краще. Дихати більше не було боляче, а колишні рани хоч і давали про себе знати та не сильно виявляли себе.

Якса повернув голову нарешті побачивши причину свого гарного самопочуття. Біла голова з притиснутими до неї лисячими вушками лежала поряд з ним на ліжку поки сама дівчина сиділа на підлозі. Вона спала. Тепер було зрозуміло хто його латав у той момент. Щось у грудях кольнуло від цієї думки.

«Певно карма ще не повність відпустила» відмахнувся Адепт на пробу ворухнувши рукою

Кінцівки все ще були трохи задеревенілі та в тім відчувалися нормально. Він повернувся поглядом до Рін та не втримавшись ледь  помітно торкнувся білого вушка пальцем. Вухо тут же смішно сіпнулось, відганяючи подразника. Хмикнувши про себе Сяо зробив спробу сісти тут же роздратовано прошипівши від болю. Вочевидь для таких маневрів було ще ранувато.

Від цих дій лисиця прокинулась ту же збентежено підриваючись на місці, хапаючи його за плечі та практично давлячи на них, змушуючи опуститись назад.

— Ні, ні, ні — повторювала вона — рани ще свіжі. Тобі треба відпочити хоча б ніч. Адептська магія швидко тебе регенерує.

Він тільки зараз швидко оглянув себе. Всі рани були промиті та перев’язані. Помітивши його погляд дівчина пояснила.

— Ти з’явився за балконі Ваншу зовсім неочікувано. Пощастило що я була там. Підхопила тебе та довела до кімнати. Всі рани обробила та перев’язала. Але деякі довелось зашивати. — вона говорила це поки потягнулась за графіном з водою біля ліжка, наливаючи її у стакан — випий. Тобі треба відновлюватись.

Адепт вдячно взяв стакан з водою, відпиваючи води.

— Я сильно тебе налякав? — хриплим голом запитав він

Рін нічого не відповіла лишень піджавши губи та забираючи з його рук пустий стакан. Втім її відповідь була й не потрібна. Скривати емоції вона не вміла зовсім.

— Тобі не варто було цього робити — з більшим невдоволенням у голосі ніж планував сказав він

Лисиця тільки фиркнула.

— Нема за що! Ти б загинув якби мене не було поруч.

Сяо невдоволено цикнув язиком відвернувши від неї голову. І зовсім він би не загинув! Ну… Напевно… Пролежав би просто непритомним кілька тижнів і все. Магія Адептів дійсно мала гарні лікувальні властивості. Втім… Дівчина дійсно гарно впоралась хоча він її і не просив.

— Що ти мені дала тоді — не повернувшись до неї спитав Якса — м’яту?

— М’якоть гостролистої м’яти — кивнула Рін — вона зменшує болі та заспокоює. Також від неї кров гарно згортається. Добре що я зібрала її про всяк випадок.

— А чим рани обробила?

— Настоянка з полину. Вона пекуча для демонів, то ж було неприємно. Але інших варіантів я заготовлених не мала.

Якса навіть подих затамував. Вона знала це все. Дійсно знала. Перев’язала та зашила йому рани. Полин дійсно був пекучий для демонської крові, але рану дезінфікував та загоював чудово. Більш за те. Вона десь знайшла ті рослини, заготувала їх. Знала що знадобляться? Всередині щось неприємно заворушилось від думки що вона й собі пальці попекла полином поки лила настоянку на рану, а потім її ж зшивала.

— Дякую — прошепотів Сяо так до неї і не повернувшись. Бо соромно було. Соромно що доставив стільки клопоту їй завдав. Кинула б його на тому балконі та й все на тому. Так ні…

Краєм ока він побачив як широко вона посміхнулась.

— Завжди будь ласка, Сяо

Це не правильно! Просто не правильно. Він її учителем має бути. Він має її захищати, а не вона його латати поки він пошматований проходить до Ваншу. Якса має розповідати їй про всі ці рослини, а не вона йому.

З цього потоку думок його вирвали ткнувши пальцем у щоку. Адепт повернувся ошаліло дивлячись на Рін, а та тільки широко посміхнулась, примруживши очі

— Ти знову про якісь нісенітниці думаєш.

На ранок Сяо пересікся з власницею постоялого двору та запитала з приводу того як Сяо провів вчорашнє свято. І тільки тоді Сяо згадав, що вчора був за день. Ліхтарі… Перше свято ліхтарів Рін. А вона, певно їх і не побачила бо мала клопіт з ним. Щось схоже на сором кольнуло його десь у грудях. Якса тоді зник навіть не відповівши жінці.

***

— Венті! — ледь не тащачи його за руку вигукнула Рін радісно підстрибуючи на місці — давай хутчіш!

Архонт важко дихав. Підйоми на скелі та довгі прогулянки ніколи його не приваблювали. Хоча лисиця виглядала цілком нормально. Що не дивно з її-то способом життя.

Нарешті відпустивши його руку та залишивши бідного Архонта у спокої вона підскочила до краю скелі радісно метушась.

— О Селестія! — намагаючись вгамувати серце що підскочило аж до самого горла видихнув Венті зігнувшись та спершись руками об коліна — за що мені ця кара. Ми ж пили однаково. Чого похмілля тільки в мене?

Рін тільки мотнула білим хвостом все ще широко посміхаючись та наче й забувши про присутність друга, уважно вдивляючись за обрій.

— Іди сюди — не обертаючись сказала вона — вже скоро почнеться. Ти все пропустиш!

Важко видихнувши архонт свободи підійшов до неї майже падаючи на траву, спираючись позаду на руки. Рін притащила його до Кам’яних воріт – остання межа до входу у Лі Юе з Мондштаду. Вони сиділи на самому краєчку скелі – під її підніжжям вже починалася територія Гео Архонта. Венті знав як важливо для неї це місце. Звідси було видно Ваншу та всю долину Гуйлі. А у чисту погоду, як сьогодні, можна було розгледіти за обрієм і саму гавань. Звідси вона споглядала свій дім. Рік за роком. Свято за святом. Вона приходила сюди, на кордон країн, та роздивлялась рідні землі здалеку, не маючи права перетнути кордон. Церемонію Зішестя Гео Архонта та Свято Ліхтарів – вона традиційно святкувала тут приїжджаючи інколи з іншого краю материку аби тільки здалеку побачити ледь помітний ліхтарик вдалині. І кожного разу під час цих свят у Венті розривалося серце від споглядання її страждань. 

Від сумних думок його відволік лисячий хвіст що нагло бив його в плече.

—Дивись, дивись! — Рін ледь не підстрибувала на місці бачачи як хмари над містом тьмяніють та закручуються у вихор — починається!

Анемо Архонт тільки спокійно посміхнувся вдивляючись на чергове явління Моракса своїм людям. Але дещо здавалося неправильним. І різко завмерша лисиця лишень підтвердила його здогадку.

— Венті… — тремтячим голосом почала вона — хмари мають бути такими темними?

Бог свободи встав на ноги відчуваючи як вітри тікають з гавані приносячи із собою тривогу.

Різкий спалах блискавки і тіло великого дракона падає вниз, прямо на місто, не подаючи ознак життя.

Венті встиг спіймати лисицю що без задньої думки вже ледь не ламанулася у Лі Юе. Рін закрила рот руками, осідаючи на землю, поки Анемо Архонт тримав її, обхопивши руками з-за спини. Вона зробила кілька спроб звільнитись та Барбатос тримав на диво міцно.

— Рін неможна туди! — шепотів він все ще невірячим поглядом вдивляючись у обрій, туди де лишень кілька секунд тому було тіло його найдавнішого друга — сама знаєш. Не можна тобі туди.

Дівчина зайшлась у риданнях, остаточно падаючи на землю.

Гео Архонт був мертвий.