Айра пішла наліво, поки Коннор попрямував направо. Було невідомо, що її там чекає, проте розрахунки підказували, що приблизно 20 процентів її чекали просто звичайні девіанти, інші 40, що Маркус, а усі 29, що ніхто, просто тупик. Все-таки корабель був наполовину пустий через свій аварійний стан. На жаль, Айра була не повністю роботом і робила помилки, як от зараз, забувши про той самий 1 процент, що означав, що попереду її чекає щось зовсім інше, небезпечніше, набагато небезпечніше.
***
Коннор тримав пістолет не бажаючи його відпускати. В чомусь це було його захистом, бо слова Маркуса змушували з кожним разом задумуватися все більше і більше про те, ким він є насправді для самого ж себе.
- Ти вагаєшся, я тебе розумію. Я теж вагався і вагаюся кожен раз приймаючи ці всі рішення. Думаєш легко вести своїх людей розуміючи що не всі виживуть? Проте без протестів, без нагадування, люди нас ніколи не почують, — промовляв Маркус повернувшись до Коннора спиною і дивлячись на темне небо, що було видно з вікна кімнати управління. - Я міг би нічого не робити та залишити Єрихон, який тоді б швидко зник. Кожен би помер або через нестачу матеріалів, або через відключення. Я міг і залишитися та нічого не зробивши, мене б спіткала та сама доля. Проте, я не хотів помирати, я вже був там — по той бік сторони. Я вибрав взяти відповідальність над своїм життям, Конноре, — він повернувся знову до нього, — Так, набагато складніше брати відповідальність за самого себе, проте, як мінімум, це дає тобі можливість самостійно вирішувати куди піти та що зробити без наказів та всього іншого. Ти ж хотів би так?
***
- Що ти тут забула? - спитала раптово Норф, схопивши дівчину за шию зі спини. Айра обережно й непомітно протягнула свою руку до кишені де був пістолет, який вона тихо взяла у Генка. Проте пістолет намацати не вдалося.
- Конноре, металевий ти блазень, — промовила вона в голос, не помітивши це. Норф одразу притиснула її лицем до стінки, склавши руки Айри назад за спину.
- Що ти знаєш про Коннора? - агресивно спитала вона.
- Що спроби закувати мене у нього виходять краще ніж в тебе, — відповіла Айра і вправним рухом ноги, вибила руки Норф, тим самим звільняючи свої. А далі використовуючи невеличку неготовність опонентки, змусила її опинитися на своєму місці, тобто лицем до стіни та з руками за спиною.
- Ти ще одна модель тих мисливців за девіантами? Я знала, що ти не проста, тому підготувалася…
***
Система Коннора давала збій за збоєм. Він опинився біля того кордону, тієї стіни програми, до того, що тримало усе якомога далі від девіантності. Така червона, така яскраво кров’яна та отруйна лінія збиралася в цілий куб, а потім клітку навколо нього. І здавалося, це лише лінії, пройдеш вперед і далі все буде легко. Проте ні, легко не було. Система перегрівалася, вона бажала виконання наказу, поки інша частина хотіла зламати цю стіну. Тут, саме біля цієї точки, битви девіантності й машинності, відчувався біль. Це було щось схоже на те, що він відчував коли просканував Айру, яка була в стані отруєння алкоголем. Таке нестерпне, таке жахливе. Наче хтось відкрив твоє тіло зсередини та копається у твоїх запчастинах. Він не хотів це більше терпіти й почав ламати цю стіну, навалившись на неї руками.
***
За поворотом з’явився Джош, який був налаштований не так дружньо. «Конноре, сучий ти син! Якщо ти ще й цим пістолетом застрелиш Маркуса, я зараз виживу лише для того, щоб тебе придушити» - подумала Айра й відбила напад Джоша, використавши Норф, як захист, тим самим збивши їх з глузду. Єдиний плюс у боротьбі з девіантами — це їх слабкість у вигляді емпатії. Тобто зараз вони усі були рівні. Проте Айра розуміла, що не дивлячись на свою вправність та впевненість, протистояти проти двох девіантів самостійно — це тобі не відгамселити Ґевіна з Коннором. Тому, змусивши Джоша перечепитися через трубу, що була на підлозі та штовхнути до нього ще й Норф, дівчина вибігла з кімнати та спробувала втікти іншими шляхами.
***
Програма давала збої один за одним. Все навколо перегрівалося і здавалося ось-ось і його система не витримає й вибухне. Ще одна спроба зламати стіну і вона розсипалась на частинки, не залишаючи нічого. Програма перезавантажилась та відновилась. На перший погляд, це той самий Коннор, але ні, все зовсім не так, програма змінилася. В грудях він відчув якесь відчуття тривоги, наче щось не так. Руки опустили зброю, а сам Коннор зрозумів, що тепер є повноцінним девіантом.
- Радий, що ти приєднався до нас, — промовив Маркус.
В кімнату раптово забігла Айра. Вона спробувала дати Коннору ляпаса через зброю, проте зупинилась, розуміючи, що щось не так. Його очі… Вони були такими живими, як у… у людей? Так, він був наче живим. Вона дивилася на нього, але потім згадала про Генка.
- Маркус, ви в небезпеці. ФБР йде сюди. Треба всіх евакуювати, — сказала Айра, перевівши занепокоєний погляд на Маркуса. За вікнами почувся звук пропелера гелікоптера та корабель осяяло світло армії. Також було чутно, що хтось казав в гучномовець:
- Маркус, здавайся. Ви всі в пастці.
- Чорт, — сказав він. В кімнату забігли Норф та Джош. Побачивши Айру біля Коннора, Норф хотіла кинутися на неї, проте Маркус зупинив її.
- Це через неї вони все знають! Ти не розумієш! - кричала Норф.
- Вони на нашій стороні. Зараз не важливо це все. Треба всіх евакуювати.
- Ви замінували корабель? Як щодо того, аби підірвати його? - запитала Айра.
- Ні, чекай, це небезпечно, — сказав Коннор і він знову зустрівся з її поглядом.
- Конноре, я проти життя тисячу невинних девіантів, думаю все і так ясно.
- Ти людина? - запитав Маркус, поки Норф і Джош з ще більшою недовірою та здивуванням, дивилися на неї.
- Наполовину. Це тяжко пояснити.
- Вона була вченою. У неї під шкірою більше ніж 200 різних чіпів, що допомагають бути схожою на девіантку…
- Маркус, повідом усім стрибати у воду, а корабель треба підірвати. У нас немає часу на ще один план, — казала Айра.
- Тоді я цим займуся. Норф, Джоше, допомагайте евакуюватися усім і самостійно тікайте. Конноре, Айро, вбережіть свої життя, я б не хотів втратити таких союзників, — мовив Маркус і направився у саме ядро корабля, щоб увімкнути вибухівку.
Коннор взяв за руку Айру й потягнув на вихід з корабля. Норф хотіла кинутися за Маркусом, проте:
- Він сам впорається. Ми потрібні нашому народу, — промовив Джош зупиняючи її. Норф дивилася в коридор, по якому побіг Маркус. Пошепки вона лише мовила, щоб він беріг себе і слідом за Джошем побігла рятувати усіх, кого лише можна було.
***
Армія пробралася на корабель і розстрілювала кожного робота, що тут був. Маркус розраховував траєкторію свого бігу, щоб не потрапити на армію, проте вона була усюди. Вона була безжальна і стріляла в усе, що рухалося і не було в формі, подібній їхній. Маркус попередив усіх через їх зв’язок з системою. Цей зв’язок був щось на зразок павутини інтернету, тільки між девіантами. Тобто армія не могла це перехопити. Усім було наказано тікати й стрибати у воду. Один поворот і він побачив своїх людей на колінах перед тими, які наставили на них зброю. Маркус не міг бігти далі, тому тихо зайшов зі спини, забрав зброю в одного військового, а ручкою автомата дав другому по лицю. Девіанти були вдячні й за його наказом вибігли далі тікати й рятуватися. Лідер Єрихону своєю ж чергою побіг далі до ядра.
***
Коннор бігли з Айрою майже в тупик. Все-таки вони не знали цей корабель настільки точно, а карту корабля Коннор так і не зміг отримати. Хоча, точніше, не встиг. Його посвята в девіанти була дещо незвичною, хоча скоріше взагалі іншою. Та зараз він намагався не думати про те, на який шлях ступив. Не приділяти увагу різним відчуттям, а просто робити те, що він вміє — пафосно й гарно бігти, розраховуючи дорогу і при цьому захищаючи та допомагаючи Айрі.
- Сюди, — сказала Норф та потягнула раптово Айру до іншого боку, поки так само робив Джош. Напевно, був би Коннор не девіантом, а Айра не в шоці від пострілів та цього пекла, обидва б з одного удару винесли обох через їх раптовість. Але, на щастя, все було не так і вже зібравшись в майже усю їх компанію, четверо девіантів разом намагалися втікти з цього лабіринту смерті.
***
Маркус біг далі й далі й був все ближче й ближче до кімнати з управлінням вибухівки. Міст і внизу ще ціла група своїх людей, які знаходилися в глухому куту. Лідер не міг їх кинути та на його вдачу, одна велика корабельна металева коробка була погано закріплена. Прибравши заржавілу трубу, вона впала на військових, тим самим рятуючи девіантів. Маркус поспішив далі. Йому на зустріч йшла армія, яка буквально оточила його з усіх сторін. Проте він не просто так бачив пекло і зустрічався зі смертю віч-на-віч. Він не боявся та одразу знайшов вихід. Дуже вдало забігши на сходи, які були наполовину зламані, Маркус стрибнув на платформу вище, до якої, напевно, колись і вели сходи. Вдалий розрахунок в котрий раз врятував його життя.
Нарешті він дістався до тієї кімнати, яку зазвичай охороняли двоє військових. Тихо зайти не вдалося. Один помітив його ще з коридору. Він направив на нього свою зброю, поки інший солдат раптово вискочив з повороту та вдарив його зброєю прямо в живіт. Від цього Маркус впав на коліна, проте його не було так легко зламати. Коли в нього намагалися вистрілити, він вчасно перевів приціл зброї з себе, на іншого військового. Вона вистрілила прямо в нього. Використавши своє становище, Маркус встав на ноги, забрав зброю та притиснув її до шиї іншого солдата. Різким поворотом, він вивернув йому шию і той впав. Девіант викинув зброю і підійшов до панелі управління, запускаючи відлік до вибуху.
- Дорогі жителі Єрихону! Через хвилину відбудеться вибух, поспішіть, — попередив свій народ Маркус і почав забиратися геть.
***
Коннор, Айра, Норф і Джош були майже біля виходу, проте їх оточили військові. По них був випущений вогонь. Коннор давав відповідний вогонь з пістолета Генка, який вдало було витягнуто в Айри й так само вдало пристрелив деяких військових, проте їм все одно не було куди бігти. На їх вдачу, Маркус вчасно затягнув в одну із кабін Айру та Норф, а ті за собою Коннора й Джоша. Чоловіки закрили металеві двері.
- Ти живий! - вигукнула Норф і обійняла Маркуса.
- Так, але зараз не час, — промовив Маркус.
- Вони усюди, я не маю карту корабля, тому не знаю куди бігти. Проте, ми можемо пройти, якщо візьмемо, щось як щит з однієї та іншої сторони, плюс я маю хоч якусь зброю, — намагався одразу генерувати план Коннор.
- Ми майже біля виходу, тому у нас немає часу бігти іншими шляхами. Проте план чудовий. Жінки будуть посередині, ми по боках з захистом, наприклад такого, — Маркус продемонстрував якусь металеву панель, що відвалювалася від стіни. Джош послідував його прикладу, — Коннор, а ти будеш стріляти. Відчиняємо двері й поїхали.
Айра і Норф були проти, враховуючи їх бойовий характер, проте зараз не було часу на суперечки й вони просто послухалися. Коли двері відкрилися, першим пішов Маркус, за ним Коннор, потім Айра й Норф, а за ними Джош. Армія одразу почала стріляти в них, проте щити врятували їх, а Коннор розчищав шлях попереду. Врешті-решт вони дібралися до якоїсь діри в стіні в одній з кімнат, в яку забігли, і кинулися до краю, щоб стрибати у воду. Маркус і Норф стрибнули першими, за ними Джош. І потім була черга Айри й Коннора. Айра побоялась стрибати. Дуже невчасно її заполонив страх і тому Коннор потягнув її за собою, в повітрі обійнявши за талію і напоготові випливати на поверхню. Позаду залишився вибух та язики полум’я, що заполоняли корабель та тягнули його на самісіньке дно.
***Трохи раніше***
Генк дізнався про дії ФБР завдяки своєму другу поліціянту. Він здогадувався чому в архів увірвалися та тому, що він набив пику командиру ФБР для відволікання. Проте вони були друзями й довіряли один одному.
- Ти ж розумієш, що це може спричинити громадянську війну? - казав голос на іншій стороні телефону.
- Вона давно почалася, але ти не думав, що ми могли бути не на тій стороні?
- Думав, особливо після допиту тих, кого не вбив Маркус, в тій же телевежі.
- Тоді ти розумієш?
- Так Генку, — поліціянт зітхнув. - Добре, вони через годину відправляться нападати, це все що я знаю. Розташування невідоме.
- Мені відоме.
- Генк, не влізь в якусь дупу знову, прошу тебе.
- Якщо ти борешся за правду, то завжди будеш у дупі. Так працює демократія, — відповів Генк та кинув слухавку набираючи Айру.
***
Айра бігла по коридору намагаючись робити просто хаотичні вибори траєкторії бігу, поворотів та іншого, щоб її точно не наздогнали. Раптово телефон в кишені завібрував і вона зупинилася, щоб його дістати, відповісти й продовжити втечу.
- Генку, ти любиш дзвонити вчасно, — відповіла Айра, різко повертаючи наліво.
- Ти біжиш? Вони вже там?
- Хто? Девіанти?
- ФБР.
- В якому сенсі ФБР?
- Тоді у вас є ще час, чудово.
- Тільки не кажи, що ці чорти хочуть сьогодні напасти на Єрихон?
- Так.
- Щоб тебе перекосило, — випалила вона й сховалася за поворотом, чекаючи поки Норф пробіжить повз.
- У вас є небагато часу, тікайте.
- Я попереджу Маркуса і втечу з Коннором.
- А він не з тобою?
- Ні, цей сучий син стирив у мене стирений пістолет і пішов, я здогадуюся, прямо до Маркуса.
- ТИ БРАЛА МОЮ ЗБРОЮ?!
- Генку, давай потім. Мене з усіх сторін намагаються вбити, а ще й ФБР на носу. Я майже біля тієї кімнати, все, бувай, — відповіла Айра і кинула слухавку забігаючи в кімнату.
- Бережи себе, — промовив Генк, проте не було відомо чи вона почула ці слова.
- Блять, — лиш випалив Генк і став дивитися на карту та намагатися придумати план.
***Зараз***
Вода була доволі холодною і як тільки їх тіла доторкнулися до цього рідкого дзеркала, почався ще один бій за життя. Коннор намагався випливати на поверхню, при цьому витягуючи на поверхню Айру. Це було складно, бо його тягнуло на дно через вагу тіла та вагу Айри. Вона була дуже розгубленою.
- Поивия на мее, — намагався говорити Коннор. - Я пояд, ве обе. Ам теба аом гебти, що вибатия, — продовжував він. Айра не сильно розуміла, що він казав, проте його погляд і впевненість, а також бажання вижити, все пояснювали. Вона взяла його за талію, так зробив і Коннор, і вони разом почали гребти руками, намагаючись виплисти. Зрештою вони виплили й дібралися до берега. Дуже добре, що він був досить непомітним та накритим металом зверху, тобто армія їх не знайде. Коннор допоміг вибратися їй на берег, а потім вибрався й сам. Айра почала відкашлювати воду, якої встигла наковтатися, а потім сіла, прибравши мокре волосся з обличчя. Коннор занепокоєно подивився на неї.
- Як ти? - запитав він.
- Жива, все добре. І дякую, за другий порятунок мого життя, — мовила вона дивлячись прямо в його очі. В них було щось таке знайоме, щось таке близьке, але водночас далеке. - Ти тепер девіант? Хтось ще знає про це? - лиш запитала вона.
- Виходить так, проте я не впевнений в тому чи знає АМАНДА та Кіберлайф в цілому, — відповів він. - Що ти бачиш в моїх очах?
- Що?
- Ти дивишся вже вдруге в мої очі, наче там щось бачиш.
- А, ти про це… - вона відвела погляд від нього і перевела його на корабель, що палав від вибуху та який потроху тонув. - Не зважай.
Коннор повернув обережно рукою її лице та прибравши одну прядку волосся за вухо, поцілував її. Це було так само раптово, як і тоді, коли він нахабно й без запрошення увірвався до неї в так-би-мовити-квартиру. Проте зараз цей поцілунок був зовсім іншим і не схожим навіть на той, що вона почала, коли намагалась показати йому, що відчуває. Айра відповіла на поцілунок та притягнула його за краватку ближче до себе. Одна рука Коннора підтримувала її за талію, а інша була на землі, щоб вони не впали втративши рівновагу. Цей поцілунок був таким живим для них обох. Вони відчули себе справді живими. Це був поцілунок, що містив у собі весь страх та стрес, що вони пережили. Ніхто поки що не хотів визнавати, що боявся втратити іншого, але для всього треба час. Так, час не лікує, проте він допомагає знайти ліки та відповіді тим, хто їх шукає. Айра й Коннор вперше тут — посеред невідомості, посеред порожнечі та страху, посеред води й вогню — цілували одне одного душею, не губами. Чи не вперше?