Коннор повернувся до машини, де його чекав Генк. Він вже перебрався на водійське місце, бо алкоголь за всі погоні, завдання та інше по логіці мав розвіятися. Лейтенант спостерігав за тим, як Айра й Коннор прощалися і потроху починав щось розуміти. Пазли складалися в щось одне, але все ще досі були прогалини, які все заплутували. Rk800 відкрив двері та сів в машину.
- Як Айра? Про що говорили? - запитав Андерсон з цікавістю зводячи машину. На фоні тихо заграла, якась доволі стара для їх часу пісня й машина зрушила з місця.
- На думку Айри я девіант, хоча моя програма не дає збоїв та я не відчуваю нічого.
- Тоді чому ти не вистрелив в тих дівчат? - промовив Генк. Він давно хотів про це спитати, навіть ще коли вони їхали в машині разом з Айрою. Коннор задумався, що відповісти. Він думав над цим питанням весь час з того моменту, як направив пістолет на девіантку, поклав палець на курок і… не вистрелив, опустивши пістолет. Ніякого пояснення на це не знаходилося, правда, крім одного:
- Не знаю, моя програма вважала за правильним їх зберегти, ніж вбити.
- Це називається емпатія, — кинув поліціянт усміхнувшись.
- Лейтенанте, невже ви теж вважаєте, що я девіант?
- Я скоріше роблю такі припущення, ніж ставлю вже повноцінний факт. Між вами з Айрою щось є? - знову запитав Генк не задаючи темп в питаннях. Це була така тактика. Він не просто так був лейтенантом, бо розумів як правильно діставати інформацію. Особливо, якщо це треба дістати в андроїда, який виконує твої накази.
- Немає, але вона закохана в мене, — тільки сказав Коннор, як лейтенант різко натиснув на гальма й подивився здивовано на андроїда.
- Що? Або ти самовдоволена бляшанка, або як це — вона закохана в тебе? - спитав він, не припиняючи дарувати Коннору здивовані погляди. Цей день вже здавалося не переплюнути цікавими поворотами.
- Я зміг її просканувати й побачив закоханість, а також багато чого іншого. В тому числі факт, що Айра скоріше не її справжнє ім’я, хоча вона заперечує цей факт.
- Тобто ти її просканував?… Коннор, ти ж… - мовив Генк і кашлянув.
- У неї в руку введено багато чіпів і одні з них відповідають за пам’ять, інформацію та підключені до мозку. Я зміг просканувати чіп, а точніше її мозок.
- Ааа, так просканував, добре.
- А ви про що думали, лейтенант?
- Навіть не питай, — відповів Генк. Він натиснув на газ й продовжив їхати далі, при цьому намагаючись обробити отриману інформацію та викинути з голови наряд Айри й клуб Еден.
- Якщо ви про це, то ми мали лише поцілунок, нічого більше.
- Що!? - знову прозвучав здивований виклик чоловіка та звук гальмів на фоні.
- Мені треба було упевнитися у своїх судженнях, тому я поцілував її, — спокійно пояснив Коннор, наче говорив зовсім не про поцілунок, а про щось буденне і звичне.
- І всю інформацію ти направив в Кіберлайф?
- Ні, не всю, але більшість. Так запрограмовані моя система.
- Конноре, ти просто клята бляшанка. Ти думав хоча б над питанням чому Айра допомагає чи чому така, якою стала?
- Так, я над цим думав, лейтенант. Вона хоче заподіяти шкоду компанії Кіберлайф, але тепер стане нам навіть в пригоді.
- Ні, Конноре, — відповів Генк, зробивши вдих і видих, — ти багато не знаєш. Ти не міг бачити усе, навіть якщо просканував її. Вона людина, хороша людина, повір, чортяко, я бачив багато людей і знаю про що кажу.
- Ваші слова так звучать наче ви давно її знаєте. Якою б вона не була, вона може бути нашою небезпекою.
- Конноре, звали нахер з машини! - різко сказав лейтенант та зупинив машину біля одно із бордюрів.
- Але лейтенанте…
- Ніяких “але”! Пішов нахер з машини! Це наказ, — перебив його Генк. Коннор відкрив двері та покинув машину.
- Так і передавай у свій сраний Кіберлайф — лейтенант послав тебе нахер і викинув з машини, — лише сказав лейтенант. Після цих слів машина зрушила з місця і зникла за поворотом. На вулиці був дощ, він почався ще з розмови з Айрою. «Що я зробив неправильно?» - думав Коннор і намагався знайти прогалини у своєму коді. А потім він згадав те відчуття, коли вона притягнула його до себе, поцілувала та дала себе просканувати. Ті відчуття, такі масштабні, такі вбивчі та такі солодкі. В них хотілося залишитися назавжди — так писали відомі письменники та автори. Так усе пояснювалося в п’єсах. Але чим це все було насправді? Несправність програми? Багом в системі? Коннор оглянувся навколо: не дивлячись на дощ одна дівчина годувала якесь кошеня, при цьому вмостившись на сходах з парасолькою та з коробочкою скоріше за все саморобного печива. Вона виглядала щасливою не дивлячись на погоду. Кошеня примостилось у неї на колінах та тихо мурчало, зігріваючись від людського тепла. Людське тепло — це чудова назва для того, що він відчув. Емоції наче зігрівали, від них навіть ставало жарко. Якась пара тікала від дощу зі сміхом, дзвін якого нагадував той віддалений сміх в спогадах Айри, які він бачив. Нехай і віддалено, але бачив. Це все навколо було таким символічним і кричало: “ Конноре! Подивися! Почуй!” . Він знову задумався і направився у відділок поліції, щоб ще раз переглянути справи девіантів. Невже він теж один з них, тільки зі спробами приховати це від самого себе?
***
Нове завдання зібрало їх невелику команду знову разом. Генк не сильно був радий бачити Коннора, що здивувало Айру, але вона вирішила не влазити в їх справи. При тому їх чекало набагато важливіше завдання, з яким вже не було часу шуткувати. Девіанти увірвалися на телевежу, хоча правильніше було б зазначити, що вони прекрасно, продумано та ефектно увірвалися туди. А все для того, щоб звернутися до людства з проханням дати їм свободи та права вибору. Айра чесно кажучи з однієї сторони була рада тому, що людство нарешті повинно відповідати за те, кого приручило, але з іншого це було доволі страшно. Невідомо, що насправді криється за цими словами “начебто про мир”. З таким словом людство вже зіштовхувалося, але тепер знову має проблеми й США на порозі війни за Антарктиду.
- Тобто вони дістали форму, доступи, нікого не поранили та вбили, але зламали систему та записали звернення, так? - перепитала Айра Коннора, щоб скласти усе разом.
- Так, але в когось з них вистрілили й він скоріше за все досі тут. Проте, мене цікавить ще одна річ. В коридорі можна було побачити камеру. Тобто ті, хто тут був, бачив, що сюди йдуть й впустив їх, бо двері не вибиті.
- Тобто ти вважаєш, що у нас є двоє девіантів? Ну, твої слова «досі тут» ще не підводили, тому повірю тобі на слово, — відповіла Айра подавши плечами та записавши це. - Генку, а ти що думаєш?
- Не знаю, не подобається мені це все, якщо чесно, — мовив він кинувши погляд на Коннора, а потім назад на Айру.
- Хотілось би мені знати, що між вами сталося вчора, — промовила тихо вона та пішла слідом за Коннором, який наче знайшов слід.
- Потім якось, — відповів він та пішов слідом. На даху було доволі холодно та вітряно, але нарешті усі були одягнені по погоді і як треба.
- Він був тут. Ви не бачите синю кров, бо вона випаровується з часом, але я можу бачити сліди, які вона залишає після себе. Тому зараз я скоріше за все знайду одного зі злочинців, — промовив КОННОР та направився на пошуки. Пару поворотів, обхід великого рекламного банера, і в його сторону вистрілюють. Генк одразу потягнув в укриття Айру й заодно Коннора. Девіант мав зброю і розумів, що його знайшли. Це все ускладнювало.
- Нікому не стріляти! Він потрібен нам живим! - крикнув Коннор.
- Але тоді він може поранити когось з наших, - сказав Генк.
- Не поранить, він девіант, він в гніві, і якщо ніхто не буде підходити та створювати відчуття небезпеки — все буде добре, — відповів Коннор. - Я з ним поговорю.
- Ти що? Конноре, це небезпечно. Хіба не логічніше пошкодити пострілом систему рухів, які не дадуть йому можливості рухатися і далі все буде легше. Плюс ти зможеш точно виміряти відстань, віддачу зброї та попасти в ціль, — пропонувала Айра.
- Ні, він вже ранений. Це може бути занадто тяжко для системи. А без нього живого, я не зможу дістати потрібну інформацію.
- Але ризик усюди є і за моїми розрахунками краще мій варіант, чекай!… - промовила вона, але Коннор вже кинувся в інше укриття та намагався підібратися ближче. Постріл, ще один перекат та стрибок через перешкоди, обхід й інше укриття.
- Нікому не стріляти та бути на своїх місцях! - наказував лейтенант.
- Я маю обійти їх з іншої сторони, таким чином поки він відвертає увагу, я зможу підійти ближче й заодно буду як запасний варіант, — промовила Айра і теж кинулася в обхід, щоб ближче підібратися до девіанта. Генк не встиг її зупинити.
- Бісові бляшанки… - лиш сказав він, намагаючись звичними жестами, відомими усім поліціянтам, скерувати групою.
Коннор вже був дуже близько: один стрибок через перешкоду і він поряд. Його рука відразу піднялась до руки девіанта, щоб просканувати його, поки інша забирала пістолет, але той вистрілив прямо в RK800.
- Іеріхон….- лише сказав Коннор. Айра одразу кинулась на девіанта, забирала і відкинула зброю прямо до ніг лейтенанта. ФБР, які були теж викликані, забирали девіанта і вимкнули його, щоб він не міг самоліквідуватись. Айра не видала ніяких емоцій, вона стала повністю беземоційна. Вона спокійно підійшла до Коннора та вивчила заподіяну шкоду. Пару спроб полагодити та залатати його нічого не дали. Генк опустився поряд з нею. Він поклав руку на плече дівчини в знак підтримки та подивився на Коннора з поглядом прощення. Він пробачив його за те, який він бляшанчастий, та відчував якесь таке, на жаль, знайоме відчуття втрати. Він непогано тримався, Айра знала. Але увечері він точно знову нап’ється, а вона… А вона за компанію з ним. Тільки тепер їх навряд чи врятує Коннор.
***
Після багато паперової роботи Генк нарешті спустився до машини, де його чекала Айра. Він наказав їй спуститися, а точніше наказав — вони ж досі грали в гру “робот та людина”, але Айра була вдячна лейтенанту: такі люди, як він, на перший погляд, жалюгідні та жахливі, але нікому ніколи не цікава їх історія та справжнє “Я”. Легше оцінити людину під час першого враження, помітити всі неідеальності та занести у власний внутрішній бан, ніж поговорити й дізнатися, чому вони такі та які насправді. Але що ж відчувала зараз Айра? Нічого. Зовсім нічого. Вона навчила себе ховати кожну сильну емоцію настільки далеко, що навіть вона сама не знала, що досі щось таке відчувати.
- Як ти? - спитав Генк закурюючи сигарету — вже четверту з моменту смерті Коннора.
- Я не знаю, — відповіла Айра, дивлячись на будівлю телевежі.
- Як я знаю у вас щось було з Коннором?
- Це він тобі сказав?
- Так. А також, що передає усю інформацію в Кіберлайф, у тому числі про тебе.
- Хах, я знаю, а ти не знав? - Айра легко посміхнулася.
- Тобто?
- Він є найголовнішим роботом під наглядом. Тому навіть кожен наш крок він міг передавати, я знаю. Мене це не лякає.
- Але ж, як я розумію, ти хочеш помститися Кіберлайф за щось?
- А ви, лейтенанте, не просто так лейтенант! Все вірно. Він вважав, що мене можна використати на свою користь, так? - запитала вона.
- Так, але?
- Але ні, це не правда. Якщо чесно, я не знаю що саме він бачив коли сканував мене, тому що я погано пам’ятаю минуле. Воно було, скоріше за все, тяжким, і пам’ять сховала його від мене, або чіпи все-таки так впливають на мене. Я не знаю про яку закоханість він казав. Тобто, я вже давно майже не відчуваю емоції, я давно їх вимкнула, але все-таки я бачила, що наче він справді щось бачив. Це цікаво, — пояснила дівчина.
- Тобто навіть зараз ти нічого не відчуваєш?
- Я не знаю. Зараз у мене відчуття порожнечі, як завжди, але щось наче не так. Таке передчуття наче не знаю.
- Це вже хоч щось, — відповів він і зітхнув. - Я побачив в Коннорі того робота, який оперував мого сина. Він помер, а той нічого не відчував. Він далі оперував інших. Ти маєш емоції, як мінімум, я це бачу. Можливо, Коннор бачив і справді щось правдиве, можливо ні. Спогади складна річ, яку іноді до чортів хотілося б стерти.
- Але ти не можеш, так, я знаю. Генк, скажу чесно, я тобі довіряю. Після того поцілунку та слів я задумалася що то було і хто я насправді — людина чи робот. Знаєш, я досі не знаю цього. Я маю вибір, але і не маю. Я можу відчувати злість, щось незрозуміле, і тоді, коли приїхала до тебе, я відчувала страх, страх до невідомого. Я майже не пам’ятаю про що ми говорили, але я тоді відчувала стільки всього. Вперше за стільки років. Тому я не знаю, можливо я зараз теж щось відчуваю, просто не хочу це чути або не можу.
- Усе стане на свої місця. Колись точно стане.
- Ти правий. Життя краще за нас знає, що нам підійде.
- Пропоную проїхатися до парку, там є чудові місця для милих посиденьок з пляшками пива.
- Мило і пиво? Ці слова можна поєднувати між собою? Та ти садист.
- До Коннора мені ще далеко.- Погоджуюсь, той холодний душ я ніколи не забуду. Добре, поїхали, — з посмішкою додала вона й сіла в машину слідом за Генком. Система дала збій.