_0.jpg)
2038 рік. Людство зробило дуже великий крок вперед на зустріч розвитку. Земля була виснажена, тварини вимирали, корисні копалини закінчувалися. США боролося з терористами за Антарктиду, хоча правильніше було б сказати, що саме за останні корисні копалини, що залишалися на континенті. Тим часом компанією Кіберлайф було створено найпрекрасніший винахід – андроїд. До 2038 року вже існувало безліч різних моделей для різних справ та професій, можливостей та на різний гаманець. Найчастіше андроїдів використовували як домашніх помічників та працівників для складних й небезпечних робіт. Та була й інша сторона такого розвитку – роботи витісняли людей майже всюди, внаслідок чого, кількість робочих місць зменшувалась кожного дня. Кількість безхатьків на вулицях збільшувалася, як і протестів, що закликали відмовлятися від андроїдів. Влада США майже не реагувала на це, бо це було лише частиною айсберга усіх проблем. Під водою було приховано проблему більше, набагато страшніше та ближче — війну. Проте попереду країну чекало те, що передбачали хіба що старі книги та якісь старійшини, але не будемо заглядати наперед. Тим паче історія без початку не буде цікавою. Я, до речі, Айра. Тобто, я – Айра. Чого бажаєте? Так, я девіант, але людський. Все складно, знаю, але історія все пояснить набагато краще. Як мінімум, я на це сподіваюся…
***
Влітку набагато краще ніж взимку, але людське тіло здатне звикнути до будь-яких умов. Вона була одною з найвинахідливіших людей, але опинилася на вулиці й без можливості отримувати заробіток. Один ворог, один неправильний крок – і в тебе немає ні майбутнього, ні теперішнього. Але винахідливість допомогла Айрі вижити в цей непростий час. Спочатку вона була безхатьком, потім протестанткою, потім просто намагалася добитись хоч чогось від міністерства, а згодом дійшла до головного – почала глибше вивчати андроїдів. Вона вивчала їх до найменших деталей, відкриваючи для себе інформацію, яка не була відома раніше нікому (окрім, хіба що, творця). Хоча Айра завжди називала Елайджа Камскі дуже слизьким типом, якому подобалося все те, що потроху прокидалось усередині роботів. Айра часто відвідувала місце, куди скидали тіла непотрібних андроїдів, і, на її подив, багато хто з них ще працювали й навіть боялися смерті. Так само як боялися люди. Вони начебто відчували емоції, що було таким дивним й незвичним для андроїдів. Вивчивши програму, коди та все інше, у дівчини з’явився план – план повернення собі роботи, план помсти. Залишалося лише підготуватися для цього.
-… і бажано якнайшвидше. Людині потрібно лише 27 днів дотримуватись дисципліни, щоб взяти щось у звичку. Це означає, що мені потрібно три місяці підготовки та три місяці для запам’ятовування всіх потрібних звичок. Кожен день треба читати по три книжки, щоб мати більше знань, а також тренуватися для ідеальної фігури. Якщо починати з сьогодні, я втрачу менше часу. У мене є ще пів дня, що ж, розпочнемо, – в голос проговорила Айра для самої себе, а потім, поставивши точку у своєму розрахунку та плану, підійшла до книжкової полички. Планшет з планом був замінений на три книги: Стівен Гокінґ «Про всесвіт коротко», Льюїс Керрол «Аліса в країні див» та Річард Хаас »Розхитаний світ. Зовнішня політика Америки й криза старого ладу». Усі три книжки були різними за розмірами. Дві мали 192 сторінка, поки інша всі майже 400, але Айра планувала їх прочитати за години й 5 хвилин, щоб потім взяти до рук інші книжки. Виглядає неможливим, але не для такої людини, як вона. Не для тих, хто поставив собі ціль та йде до самого кінця.
***
Андроїд моделі RK800 або Коннор був створений для боротьби з девіантами, проте існувала одна деталь, котру не усі знали, у тому числі й сам Коннор – його створювали заздалегідь як запасний план. Хоча, скоріше, як план Елайджа Камскі, аби на компанії Кіберлайф не подали в суд за девіантну небезпеку, яку несли андроїди. Так, вам не почулося. Елайджа Камскі ніколи не намагався створити робота. Він завжди мріяв створити щось живе. Йому подобалося гратися з життями. Особливо з життями людей, які могли відчути на собі усю девіантність андроїда, яка проявлялася саме через їх помилки. Він завжди називав це кармою. От тільки була ще одна людина, яка знала не менше творця. Людина, яка планувала помститися за те, що вона пережила.
Легка справа. Для Коннора – легка. Пентхаус, доволі звичайна статистична сім’я, різниця була лише у доході. Ці люди могли собі дозволити усе, як і новенького андроїда. Під час підготовки до вечері, звичайний, як гадалося, вечір переріс в жах. Андроїд помітив, що його хочуть замінити, а тому вбив господаря будинку, узяв заложників та вбив декількох поліціянтів, які перші прибули на місце злочину. Непогано. А особливо дуже ризиковано відправляти на таке завдання андроїда, коли цей хаос створив андроїд. Та люди не хочуть втрачати людей, а роботів ніколи не шкода, це ж лише брухт металу, чи не так?
Коннор прибув на місце, досконало вивчив усі слідчі докази та відправився на дах. Вправна маніпуляція, брехня й ця місія була виконана на ідеально – дівчинка була врятована, девіант знищений, а сам Коннор підняв рейтинг захисту Кіберлайф. Це означало, що перевірку було пройдено успішно і тепер можна було запускати весь план в дію. Хоча дещо заважало – поліційний відділок, який вимагав, щоб в андроїда був напарник у вигляді живої людини. Кіберлайф дуже ризикували, оскільки люди мають здатність помилятися, але відмовитися не могли, бо це спричинило б ще більші проблеми. Тому, після місії на даху, Коннор був направлений в поліційний відділок й отримав напарника у вигляді лейтенанта Генка. Програма RK800 підказувала, що він був доволі поганим напарником, але наказ був набагато вище усього, тому програмне забезпечення розробило план підходу до такої людини…
– Лейтенанте Андерсон, моє ім’я Коннор. Я – андроїд, який був відправлений компанією Кіберлайф. Я шукав вас у відділку, але ніхто не знав де ви знаходитеся. Вони сказали, що ви зараз маєте випивати. Я був щасливим віднайти вас у п’ятому барі по рахунку, – промовив Коннор до людини, що тримала в руці склянку. Як він був впевнений, що саме ця людина лейтенант, якого він розшукував? Насправді все дуже просто. Тільки Коннор переступив поріг бару, то кожен присутній був просканований. Для андроїда люди були як відкрита книга.
– Що ти хочеш?… – трохи втомлено й п’яно відповів лейтенант. В руках він продовжував крутити склянку з віскі, яке залишилося на дні.
– Цього вечора ви були назначені на справу по вбивству, яке було скоєне девіантом. За згодами обох сторін та новими правилами, вам в допомогу був створений та надісланий напарник по розкриттю злочинів.
– Прекрасно, я не потребую напарника. Тим паче точно не з пластику та брухту металу, як ти. Тому будь хорошим роботом і звали нафіг звідси! – гаркнув Генк та випив усе, що залишилося в склянці. Коннор не здавався.
– Налийте цьому чоловіку ще одну склянку віскі моїм коштом.
– О-о, бачите, якщо за мене заплатять – наливайте одразу дві.
Цей діалог і став тою відправною точкою їх напарницьких відносин. Коннор мав успіхи кожен день й доволі непогано покращив їх стосунки. Генк потроху звикав і починав довіряти, але було одне але… Те саме але, яке з’явилося раптово. Те саме але, яке змінило усе. Те саме, але, на ім’я Айра.
***
Поліційний офіс. Коннор прямував туди, щоб віднайти Генка, але той, як завжди, запізнювався, тому на думку андроїда спала ідея обстежити поліційний офіс. Він був доволі великим, з багатьма коридорами. Особливо зацікавив один, який, якщо правильно казали внутрішні карти, вів до архівів. Це було саме те, що б їм могло допомогти для просування вперед у справі, тому Коннор, перебираючи в руці монету, попрямував саме туди. По дорозі в цьому коридорі прибирав якийсь робот й не помітивши Коннора, врізався прямо в нього та розливши відро з водою.
– Вибачте, зараз все буде прибрано, – сказала дівчина-андроїд звичним голосом, так притаманним андроїдам, а після – почала все прибирати. Коннор вирішив допомогти, але раптом помітив дещо дивне – шкіра дівчини була трохи не такою. Шкіра андроїдів хоч і здавалася повністю копією людської, але були деталі, що слугували теж деякою ідентифікацією моделі. Щось було зовсім не те в цьому андроїді, щось не сходилося. Знань просто не могло забракнути, оскільки в його голові була ціла база даних Кіберлайф. Спроба просканувати її та отримати хоча б так якусь інформацію не вийшло. Сканування просто не працювало на ній, що додавало ще більше питань. Тому, допомагаючи, він взяв її руку, щоб просканувати ще один способом, але… не зміг!? Це було найдивнішим, бо на цей раз точно мало спрацювати. Такого не мало бути, адже він мав змогу сканувати всіх андроїдів, а якщо це людина, то він би побачити її дані, натомість був абсолютний нуль. Айра розуміла що коїться й намагалася швидко та без паніки все прибрати та тікати, при цьому нічого не видаючи.
– За законом 265, пунктом 5 ви будете затримані. Ми маємо дізнатися, хто ви така, – промовив Конор й взяв її за руку.
– За пунктом 6 я маю привілеї й можу бути відпущена, а за законом 498, я маю право на голос та на лист з суду, – відповіла вона, витягнувши свою руку. Коннор опрацьовував отриману інформацію, а потім просто одним рухом одяг на неї наручники. Айра не боялася, вона знала набагато більше про андроїдів, вона вже знала про RA9 та багато чого, про що навіть не здогадувався новенький RK800. У неї були привілеї, більше привілеїв.
***
Коннор привів її до робочого столу Генка Якраз тоді, коли він вже був на місці. Насправді можна було побачити, що Генк тут знаходився доволі неохоче й була б у нього можливість не прийти - він би нею скористався.
– Лейтенанте, у нас є порушник за законом 265, пунктом 5.
– Якого чорта ти притягнув до мене ще цей брухт? Зникни з моїх очей… – втомлено відповів поліціянт, який тільки-но повернувся з кабінету боса, отримавши від того наганяй. Його настрій було зіпсовано, ще й здихатися ходячої пластмаси не вийшло.
– Але вона може викрадати нашу інформацію! Я не знаю чому не можу її просканувати. Її наче немає ні в базі даних Кіберлайф, ні в інших базах.
– Конноре, мені пофіг, розумієш? Я і так тягаюся з тобою, бляшанкою, ще одна мені не потрібна.
– Чи ви можете мені дозволити провести допит?
– Роби що хочеш, тільки відчепися!
– У вас гарний песик, як звати? – раптово сказала Айра, спрямувавши всю свою увагу і погляд на фото, що стояло в рамочці на столі лейтенанта. Вона дивилася на нього таким поглядом, таким зосередженим, настільки не притаманним людині. Це ламало логіку програми Коннора, який декілька секунд тому бачив зовсім іншу картину.
-…. Сумо, – відповів лейтенант з зітханням, – Конноре, чекай, відпусти її. Ти не бачиш, що вона така ж як ти? Може стара модель, тому немає в списку, чи щось з секонду. Не думаю, що Кіберлайф зберігає дані про підробки та перероблювання своїх бляшанок.
– Слухаюся, лейтенанте, – моментально сказав Коннор, хоча внутрішньо він був дуже проти. Десь усередині він це знав. Він не вірив їй. Вона була майже досконалою, і це слово “майже” грало велику роль. Андроїди не бувають майже досконалими, вони є досконалі. Вони є тим, заради кого було створене це слово. Програма дала невеличкий збій. Айра спокійно підняла сміття, яке тільки-но викинув поліціянт, що проходив повз, потім слухняно понесла до смітника й повернулась на місце, наче нічого не було.
– Айра!! Айра, де ти бродиш!? – крикнув один з поліціянтів.
– От, бачиш? Звичайний робот, знімай наручники, – додав Генк і повернув свою увагу назад до комп’ютера. Коннор зняв наручники та побачив невеличку деталь: одна невеличка й мізерна емоція – емоція перемоги та влади, як кажуть люди. Через це він почав слідкувати за кожною дією дівчини й нарахував 4 промахи в програмі, яких немало бути. Це було занадто багато для андроїда, але він майже не мав даних про девіантів та чиїсь експерименти. Але лише Коннор розумів, що щось тут не так. Навіть якщо цей андроїд це дешева копія, щось не сходилося. Лише Коннор мав рацію, але поки що він мав занадто мало прав, занадто мало знань, щоб робити висновки. Йому просто не щастило з часом. Просто ще було зарано.