Відмінність віщування кентаврів і людей

Вона ввійшла гучно. Двері з усієї сили гепнутись об стіну і тільки через магію не посилилась фарба. Вона рухалась тихо і плавно, мов анаконда на полювані і тільки стукіт її підборів розривав тишу сповіщаючи про наближення неминучого. Вона була мала зростом, але майже завжди в центрі уваги, особливо цьогоріч. Сьогодні вона вдягла свою фірмову усмішку, бо як і решта на ній це була частина форми чи стилю, але ніколи не показувала її справжніх намірів. Долорес Амбридж оглянула все приміщення і далі наближалась до свого колеги- викладача.

-Вашій мамі зять не треба?- озвався кентавр Фіренце ньому була мантія, що закривала його тіло повністю, і лиш трохи оголювала копита, мабуть для зручності. Сам він оперався, ліктем на підвіконня. З вікна було помітно рясний дощ, і через це його було видно краще з усіх в напівтемряві.

Усмішка згасла, натомість вона стисла губи, а клас наповнився сміхом.

-Доброго дня, я представниця Міністерства Магії в Гоґвортсі та за сумісництвом викладачка з захисту від темних мистецтв. Знайомитись нема сенсу, то ж я просто задам вам кілька питань.

-Чого це? Я дуже хочу з вами познайомитись.

На обличчях учнів з’явились усмішки, хтось один пирхнув зі сміху.

-Знаєте що…

Вона замовкла підбираючи відповідь, і дістала з кишені блокнот.

-…Швидше почнімо швидше завершимо.

-Чи мали ви вминулому досвід вчителювання?

-Ні

-То на яких підставах ви вирішили, що можете посісти, посаду викладача віщування?

-Бо, я вмію вмію віщувати?

Амбридж напружилася, та вимовила з натиском.

-Чому ви вирішили, що впоратаєтесь з обов’язками вчителя?

-А яке це має значення?

Те саме питання тепер голосніше та вимовлене по слову.

-Чому. Ви. Вирішили. Що. Впоратаєтесь. З Обов’язками. Вчителя?

Не ухиляйтесь від відповіді.

-Це і є, моя відповідь.

-Ви забираєте мій та ваш час!

-Ви робите те саме.

-ДОБРЕ,- гаркнула вона,- за якою системою проводитимете заняття?

-Кентаврів.

Усмішка знов виникла на її обличчі, як сонце з під хмар, але вже була не такою яскравою. Амбридж максимально повільно проговорила:

-Система кентаврів не є можливою для вивчення в людських школах, тому не рекомендується Мінестерством Магії, то…

Фіренце її урвав.

-Скажіть, ви вчинете зі мною, як з Геґрідом?-Будете пояснювати мені елементарне, а потім скажете, що я відсталий чи, як з Трелоні, питатимете мене весь урок про всяку дурню, а потім скажете, що я цілий урок базікаю замість того що б навчати дітей?

-Та як ви…- її вираз, яким вона його спопеляла змінився на усмішку… -Гаразд, ви праві, нам слід зустрітись після занять. – І Амбридж тихо вийшла

Коли двері за нею закрились Фіренце спокійною ходою попрямував до центру авдиторії.

-Вона права, система кентаврів не підходить для людей, але й віщування доволі своєрідна річ. Якщо коротко це- талант, або ти можеш віщувати, або ні, якщо ні, то ти ніколи цього не навчишся. Й жоден з вас не буде віщуном. Але! Оскільки на це існує цілий предмет в Гоґвортсі, і Дамболдор погодився надати мені притулок у замку, за що я йому архівдячний, то ми мусимо збиратись два рази на тиждень для обговорення цієї теми. Тому я пропоную, показати вам, як це відбувається в кентаврів, а ви порівняєте це, з тим, що ви вивчили у пані Трелоні. І кожен для себе сам визначить різницю між методами людей та кентаврів. Суть існування кентаврів полягає в віщувані, тому кожен з нас це робить. Чим би ми не займались, ми можемо на цьому віщувати, найпопулярніший метод це думки- інколи достатньо подумати про предмет, що б визначити його майбутнє чи минуле, другий це спілкування, буває таке коли хтось нас питає, про щось конкретне в своєму майбутньому, вже виникає прогноз, також він може виникати і без питань. Але визначити минуле набагато легше ніж майбутнє, думаю тут ми з пані Трелоні дійдемо спільної згоди. Майбутнє завжди доволі нечітке та розмите, і ми можемо з наших віщувань робити різні, або й навіть протилежні припущення. Що б точно його зрозуміти може знадобитись кілька років, а інколи й ми дізнаємось правду тільки після того, як це відбулось. З минулим навпаки все чітко та легко й виникає воно доволі конкретно, але попит на нього менший. Про…

Двері знов з грюкотом відчинилися. Там стояв мокрий, як хлющ Драко і такі ж мокрі двоє його посіпак позаду.

-Вибачте за запізнення.

- Ви якраз вчасно- Фіренце підійшов майже впритул до трійці та звернувся до Драко, - ви взагалі не хотіли приходити, хочу вас заспокоїти, ваша відсутність ніяк не вплине на ваш середній бал, чи бали Слизерину, йдіть, як хочете, я поставлю вам все, що скажете сподіваюсь ми з вами лишимось в добрих  стосунках.-Фіренце розвернувся до всіх решти- Це всіх стосується, мені важливо що б, зі мною перебували тільки з доброї волі.

Тепер він звернувся до Ґойла, але дивився трохи вище.- А для вас не має значення, на який урок приходити. Любите лінгвімагію? Не відповідайте, я знаю, що ні, але всеодно мусете її знати, як уся ваша родина.

-А як ви дізналися?!

- У вас волосся чорне, я припустив, що у всієї вашої родини теж, і мені прийшло видіння, мені продовжувати ?,- а все це почалося, коли ваш предок, що свого часу був доволі відомою та шанованою людиною і не…

-ЦЕ РОДИНА ТАЄМНЦЯ!

-перепрошою.

Тепер він звернувся до Креба,- Від вас віє смертю, ви скоро помрете. Ви помрете в муках, раджу вам не уникати болю, а йти на зустріч смерті, бо чим довше ви пручатиметесь, тим довше страждатимете.- На обличчі Фіренце з’явилась посмішка а голос став бадьорим.- Саме на вас обривається рід, ваші батьки поплачуть по вас кілька років та вирішать завести дитину , але нічого не в них не вийде. Хочете знати, яким неподобством займались ваші предки? Йой, дивлюсь на вас а бачу всіх з вашої родини, на купу поколінь назад.

Креб позадкував. В кабінеті запанувала тиша всі решта теж були здивовані.

-А що ви можете розповісти про мене?- озвався Драко.

-А що можна розповісти про Мелфоїв?- у вас завжди все було стабільно добре і так буде ще 400 років. Хоча дещо можна,- Фіренце знов посміхнувся,- Їх нащадок вибрав собі доволі цікаву компанію.

Креб зробив крок назад.

- Вінсенте, хочете жити, то ж приходьте після занять. Гаразд, щось я захопився,- звернувся Фіренце до всіх,- а тепер звернімо увагу на пана Потера, протилежна ситуація. Попереду, його чекає, щось початоком чого він стане, щось велике і тут я безсилий відповісти конкретно. Бо йдеться про майбутнє. Пропоную зіграти в крокодила, так я знаю, що це дитяча гра, але ви всі знаєте правила і тут можлива зачитати, щось цікаве з ваших рухів. Змінімо трохи правила. Загадуватиму, кого показувати я, а вгадуватимете ви, натомість, я коли вгадають, що саме показував учасник, розповім, щось з його минулого чи майбутнього. Усі люблять, коли про них розповідають. Браун виходьте, будете перші.

Коли Лаванда вийшла на середину і Фіренце прошепотів їй на вухо «Лебідь» то вона лиш повільно та плавно ходила туди-сюди

-Філч!,- вигулькнув та одразу згубився чийсь голос.

Лаванда встигла лиш відкрити рота, але її випередив Фіренце.

-Подумайте ще.

-Змія! Пава! Лебідь! Перо під час написання!- протараторила Герміона.

-Пані Ґрейнджер, один з ваших варіантів правильний, але я не скажу, який. Добре обдумайте. Бо у вас буде лише одна спроба, інакше ваша відповідь незараховується. Продовжуйте пані Браун.

-Перо під час написання!- після хвилини роздумів вигукнула Герміона.

-І це неправильна відповідь!

Лаванда продовжила плавно ходити туди- сюди.

-Чарівна паличка?- несміливо озвався, хтось з ґрифіндорців.

-Ні

-Магія?- почулось з місця де було найбільше гафелпафців.

-Ні

Ще хвилин що три стояла тиша.

-Що ніхто не знає?,- Фіренце пройшовся поглядом по всім обличах,- це Лебідь! Пані Браун, хоч ви відверто погано показували, я бачу вас доволі чітко. Що хочете почути, минуле? Майбутнє?

-Майбутнє.

-Хоч я і казав, що майбутнє це складно, але вас я бачу доволі чітко, мабуть через те, що ви в майбутньому не будете займатись чимось глобальним. У вас така гарна квітка в волосі. Ви Лавандочко дуже ніжна і романтична особистість і вас чекає справжнє кохання, друга половинка та щастя в шлюбі придивіться уважніше, ваш майбутній обранець знаходиться з нами, в цьому кабінеті.

-А як я дізнаюсь хто?

-Відчуєте!

-А можна одну підказку? Він рудий?

-Ні

-Він з Ґрифіндору?

-Годі, Лавандо це ваша доля, це у будь-якому разі станеться. Хто хоче бути наступним?

-Може ви Поттере?

Гарі похитав головою. Руку тягнув Драко.

-Ні? Ну і правильно!

- Патіл!

-Бел!

-Джонс!

-Миша! Гроза! Зорепад! Музика! Дерево! Веселка! Хвиля! Їсти! Тріщина! Вчитель!

-Годі пані Ґрейнджер, з ваших відповідей вже можна зробити передбачення. Вийдімо, бо мені доведеться сказати вам прикрі речі.

Коли за ними закрилися двері і вони опинилися в коридорі Фіренце продовжив на межі голосу та шепоту:

-пані Ґрейнджер, ви боїтеся не визначеності, чогось не знати, вважаєте, що якщо ви не відповісте, то ніхто не відповість, а решта повторють за вами тому і обрали тактику називати купу варіантів поки не вгадаєте. Ваш страх невизначеності і авторитет, що ви маєте зовсім скоро зіграє з вами злий жарт, і впродовж всього життя, але той життєвий урок, що ви скоро засвоєте буде надто жорстоким, тому подумайте над цим поки не пізно.

Фіренце вже розвернувся і його рука майже торкнулась ручки дверей, аж тут Герміона отямилась від шоку і гукнула.

-Скажіть будьласка ще щось.

-Тримайтесь подалі від Мелфоя, і всього його оточення, не лише від Вінсента та Ґреґорі, а взагалі від усього.-

І він потягнув ручку. Посеред Авдиторії вже стояла Луна.

-Пане Професоре, можна я?

-Гаразд, пані Лавґуд,- і він прошепотів їй на вухо «Метелик» і вона рушила кабінетом розмахуючи руками.

-Хлороб’як!

-Подумайте ще, пане Візлі!

-Пташка!

- Ні, Шеймусе

-Метелик!

-Так! Пані Паркінсон будете наступні!

-Пані Лавґуд, що ви хочете знати?

-Минуле, але треба вийти.

-А це вже цікаво.

І знов в коридорі навпроти дверей до кабінету.

-Моя мама, померла коли мені було 9. Вона працювала в Міністерстві Магії, і її робота полягала з експерементами і щото були за експеремент, міністерство досі відмовляється повідомляти, вони кажуть, що експерименти були повністю безпечні, а вона померла через те, що ухилялась від інструкцій. Це правда?

Фіренце думав з хвилину. Його обличчя напружилось так, що стало видно зморшки на лобі, а з чола пішов піт.

-Ні, ваша матір була людиною з холодною головою та завжди дотримувалась правил, вона знала на який ризик іде. Те, що вона робила було надто серйозно і засекречено, навіть зараз я відчуваю, що там стоїть блок на віщувані, тому я не можу сказати, що саме сталось, все що я скажу, що вона дала згоду та взяла відповідальність за наслідки на себе. Тепер мусимо вертатися.

-Що ж пані Паркінсон тепер ви,- і він прошепотів їй на вухо «Щастя»

Пенсі стала та настільки широко посміхнулась, що здавалося їй має бути боляче. А за мить з її очей покотились сльози, і вона просто стояла закриваючи очі руками.

-Пані Паркінсон гадаю нам треба вийти.

І знов двері за ними закрились лишаючи з того боку решту учнів

-Пані Паркінсон, що ви хочете почути? Минуле чи майбутнє?

-Нічого, я навіть не знаю що робити- її горло здавило від сліз. На голосі це відчувалось.

-Усе рано чи пізно скінчиться, я бачу ви розійдетесь з Мелфоєм, вам краще самій скінчити ці стосунки.

-Я не можу! Я незможу без нього житти!- Пенсі почала труситись, знов закриваючи руками очі.

Фіренце притулив її до себе та став гладити її по волоссю, його голос став м’яким та ніжним.

-Вам слід це зробити і як найшвидше. Я бачу, що пан Мелфой сам розірве ці стосунки і зробить це грубо, завдасть вам болю. В цьому нема нічого жахливого, коли все скінчиться вам стане легше через кілька місяців, навіть краще ніж було до того. Йдіть, обдумайте все, побудьте на самоті я поставлю Слизерину 10 балів за участь.

І Пенсі дійсно пішла. Фіренце дивився, як вона відаляється допоки не зникла за поворотом, а потім відчув себе зовсім знесиленим, а урок продовжувати треба, і цю дурнувату гру, і лишитись після проконсультувати Креба, щодо його смерті, і ще Амбриджка виїдатиме йому мозок на самкінець, а на все це зовсім не лишилось сил і вибору теж не було тож йому довелесь повернутись до авдиторії після того, як відчув у руках ручку та почув скрип дверей.