IV

— Це цілком і повністю твоя провина!

Моллі з силою смикає за важіль вогнегасника, обдираючи нігті, але нічого не відбувається. Вона запрокидує голову, різко видихаючи, а тоді знову обертається обличчям до Голмса. Він досі в тому самому положенні: скуцьорблений у кріслі з підібгнутими перед собою ногами; відсутній погляд вперіщений кудись повз неї.

— Цілком моя, — бурмоче він незацікавлено, — і що?

— І щ… І що?! 

Нотка обурення в її голосі підсилюється різким сполохом жару — локальна пожежа на їх лабораторному столі набуває все більших масштабів.

— Шерлоку, ти зіпсував таку кількість реактивів, яку я у Гокінсі і за місяць не назбираю!

Гупер вчергове намагається змусити вогнегасник працювати, поки Голмс не зривається на ноги, висмикуючи його з її рук. Кілька секунд зважує його у своїх долонях, а тоді без попередження відкидає в коридор через плече, подалі від відкритого вогню в кімнаті. Той котиться підлогою з неритмічним гуркотінням. Вона розгублено проводжає його очима, а тоді, повільно видихаючи, переводить погляд на Шерлока.

— Він пустий, Мол-лі, — відповідає він на невисловлену претензію, схиляючи голову ледь не поблажливо.

Вона ігнорує виразне виділення подвійної «л» її імені і робить кілька коротких, важких кроків в його сторону.

— То що ти пропонуєш? — питає Гупер, даруючи йому погляд з-під лоба — він потай його ненавидить. — Я чекаю на одну з твоїх геніальних ідей, Шерлоку — зараз саме час. 

І він дивиться на неї довго, але лиш кутиками очей — обличчя розвернуте вліво. Пасма відрослого волосся набридливо падають на лоба. Він машинально піднімає ліву руку догори, щоб його прибрати.

— Я…

— Бережися! — голосно волає Гоппер, своєю масивною фігурою розпихуючи їх в сторони.

Моллі надто пізно помічає в його руках відро з водою.

— Ні, там же… — але Шерлок збиває її з ніг раніше, ніж вона встигає закінчити речення.

Вибух гучний, але недостатньо потужний — Гупер відчуває, як жар огортає її кінцівки і зовсім трохи зачіпає обличчя, більша частина якого схована у складках шерлокової сорочки. Вона кліпає один раз, другий, а тоді починає кашляти, рефлекторно хапаючись рукою за передпліччя Голмса — аж поки він не піднімається і не скочується на підлогу поруч з нею. Моллі підводить голову, оглядаючи місце катастрофи, а тоді знесилено упускає її назад.

Джим, якого Шерлок встиг смикнути вниз за собою перед самим вибухом, повільно приймає сидяче положення, витрушуючи попіл з волосся.

— Я не.. що?.. — нерозбірливо бурмоче шериф, переводячи розгублений погляд з Голмса на неї. — Я не розумію.

— Деякі хімічні реактиви вступають у вибухову реакцію з водою, — пояснює Шерлок з прикритими долонею очима — а тоді кутик його губ ледь помітно кривиться. — Але, з іншого боку, пожежу ти таки затушив.

Густий дим тонкими цівками піднімається з поверхні їх лабораторного стола, деякі папери досі трохи тліють, хаотичним віялом розкидані по всіх поверхнях у кімнаті, а повітря сповнене такою уїдливою, нудотною сумішшю запахів, що Моллі вже відчуває, як починає боліти її голова. 

— Що. На біса. Тут. Сталося?

Вони синхронно обертаються до джерела звуку. Гупер не може вирішити, що в даний момент лякає її більше: вираз обличчя Джойс чи важка битка в її руках — якою вона, очевидно, не пожежу збиралася гасити. 

— О, нічого особливого, місіс Баєрс. Просто Ваш…

— Стули пельку, британцю, — важко кидаємо йому Джим, втомлено розтираючи двома пальцями перенісся.

Голмс голосно пирхає, але нічого більше не каже. Джойс лиш втомлено завірює очі, хитаючи головою — зачіска її виглядає так, ніби це вона побувала у кімнаті під час вибуху.

— Шерлок влаштував невелике вогняне шоу, — хапаючись за протягнуту руку жінки, пояснює Гоппер, — але тепер загроза ліквідована.

Шериф припадає на ліву ногу — очевидно, підвернув під час падіння — але Моллі почуває себе занадто втомленою, щоб пропонувати допомогу. Джойс підтримує його під лікоть, а тоді обертається до неї, кидаючи виразний погляд на Голмса. «Проблеми?» — питає вона одними вустами. «Завжди» — хочеться відповісти їй, але Гупер лиш втомлено відмахується, дозволяючи їм покинути лабораторію.

***

— Моллі.

Вона застигає на місці, пальці ковзають по шершавій поверхні папірців, затиснутих в руках. Гупер воліла б не знати його так добре, не розрізняти інтонації його голосу настільки детально, але нейрони у мозку пам’ятають кожен його рух краще, ніж її власний.

— Мені потрібен… стимулятор.

Моллі прикриває очі, повільно рахуючи до п’яти. Їй хочеться вірити, що вона розуміє його неправильно. Шерлок дивиться на неї невідривно, впевнений, що Гупер не потрібні детальні пояснення.

Тоді вона робить кілька кроків в його сторону, зупиняється на відстані протягнутої руки. Слова плутаються, застигають на кінчику язика.

— Ні.

Він кліпає кілька раз, розгублено веде підборіддям, спантеличений різкою лаконічністю її відповіді.

— Це не…

— Не прохання, я знаю, — перебиває Моллі стриманим голосом. — Все одно — ні.

Шерлок прикриває очі, закидаючи голову назад. Пальці стискають край одного з розчищених лабораторних столів, на який він спирається спиною.

— Я застряг, — каже він швидко, на видиху. — Моллі, я не вчений, я детектив. Мені потрібні загадки, зачіпки, потрібен зміст злочину і його виконавець. Те, що ми тут робимо — кропітка, нудна робота… я-я-я не можу досягти успіху, я не відчуваю, що… Я просто…

Втомлений. Розчарований. Вирваний зі звичного життя, в якому щось нарешті почало налагоджуватись. Так, Гупер може підібрати багато слів, щоб охарактеризувати його стан. 

— Чому? — питає вона спокійно.

Бо Шерлок — це про неочевидні причини очевидних речей, і Моллі не здатна відслідкувати шлях його думок, скільки б років не намагалася. Він зустрічає її погляд, мовчки розмірковуючи кілька хвилин. Гупер чекає терпляче, не відводячи очей, не дозволяючи пальцям на руках невпинно тремтіти.

— Забагато… чинників, що відволікають увагу.

Моллі розгублено хитає головою, піджимаючи губи.

— Ти завжди вмів фільтрувати, зосереджуватись на справі, ти…

— Я фільтрую!

Він перебиває її нетерпляче, а тоді проходить повз Гупер до столу із залишками реактивів та розбитих пробірок — згрібає скляні уламки до смітника ребром незахищеної долоні, змушуючи її рефлекторно стиснути власні руки в кулаки.

— Фільтрую більшість нашого оточення. Половину фраз, які вилітають з невтомного роту Гендріксона. Жалкі спроби Робін вступати зі мною у словесні дуелі. Сповнені жалю і розкаяння очі Віллер, яка добре розуміє, що не виправить минуле.

Шерлок зупиняється, з роздратуванням упускаючи смітник на підлогу. 

— Але цього недостатньо. Недостатньо! — вигукує він, хаотично жестикулюючи розчепіреними долонями перед своїм обличчям; робить кілька кроків туди і назад кімнатою. — Після Шерінфорда… Евер зробила це зі мною. Витягнула їх назовні. Я більше не здатен це контролювати. Не тут, не зараз, не з…

Він раптово зупиняється, кидаючи швидкий, майже непомітний погляд в її сторону. І цей вираз в його очах — ніби він застиг на краю прірви, ледь не бовкнувши лишнього. Вона раптом усвідомлює, що саме Голмс має на увазі.

— Не зі мною, — продовжує Моллі, намагаючись ігнорувати тугий болючий клубок у центрі сонячного сплетіння, від якого перехоплює подих. — Я — той чинник, який відволікає увагу. Так, Шерлоку?

Вона опускає очі додолу, розуміючи, що не витримає ще одного прямого погляду. Рік назад такі слова викликали б у ній зовсім іншу реакцію. Шерлок, який відчуває до неї бодай щось. Шерлок, який не може зосередитись через її присутність. Моллі злісно витирає долонями вологі щоки, ледь не царапаючи нігтями тонку шкіру навколо повік.

— Емоційний контекст, — бурмоче вона нерозбірливо, зриваючись на сумний, короткий смішок.

— Моллі…

— Ні, Шерлоку, — різко відповідає Гупер. — Не… не треба. Будь ласка, не треба.

Моллі не впевнена, про що саме благає. Вона охоплює себе руками, стискаючи в кулаках тканину її футболки. 

— Я можу вирішити проблему з демоґорґонами, — ледь чутно промовляє він. — Мені потрібно… зосередитись. Заглибитись у Палац пам’яті. Ти знаєш, що я не можу зробити це без…

Вона хитає головою — один раз, другий, а потім знесилено опускає руки, розуміючи, що Шерлок зробить так, як задумав, з нею чи без неї. 

— Ти не отримаєш наркотики.

Навіть якщо від цього залежатимуть їхні життя — Гупер цього не допустить. Не у цьому світі, який розвалюється на частини з кожною хвилиною. І ні в якому іншому.

— Ти не отримаєш наркотики, — повторює Моллі, витримуючи його проникливий, німий погляд, — але я знайду інший спосіб.

Вона очікує побачити насмішку в його очах. Принаймні — скривлені у неприкритому сумніві кутики губ. Але Шерлок не міняє ні пози, ні виразу обличчя.

— Як?

Моллі не знає як. Моллі хоче втекти, сховатися у темному кутку, повернувшись до того часу, коли вона не мала значення. Натомість, вона дивиться на лінії його обличчя. Розмірковує над тим, що саме у ньому змінилось. Чи може вона повернути це назад. Чи варто їй повертати це назад. В цей момент щось клацає в її голові.

— Нам потрібно дуже багато солі.