Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Дадзай, як не дивно, був середньою дитиною, тому не мав великих сподівань на підвищення в статусі. Народившись у сім’ї лорда, так, високопосадовця; але зі старшим братом, який, безумовно, буде альфою, Дадзай мав лише одне завдання: бути запасним спадкоємцем. Воно не ускладнювало його існування — і це цілком влаштовувало. Це залишало свободу для власного навчання, з незначним тиском, зокрема в дитинстві.
Йому доручили лише одне: одружитися на вихованій омезі, яка розширить вплив їх сім’ї.
Ось чому він зрештою опинився одягнутим у дорогі мантії, тримаючи батька за руку, поки його тягнули до дитячого ліжечка. Дивлячись вниз на почервоніле маленьке личко, він з огидою морщив ніс.
— Що це?
Морі вибачливо усміхається, міцно стискаючи його пальці.
— Вибачте йому, у нього… зараз такий період.
Фукудзава опускається поруч з хлопчиком на коліна, кладе йому руку на плече, вказуючи на маленьку істоту.
— Це твій майбутній партнер.
Дадзаю лише 6 років, але він достатньо дорослий, щоб розуміти, що його батьки — партнери і…
— Воно навіть говорити не вміє.
— Так, але ж діти ростуть, — роздратовано бурмоче Морі, дивлячись на пані Накахару з вибаченнями, та вона лише всміхається.
— Коли це станеться ти будеш набагато старшим, до того часу він вже буде багато говорити, — у неї добре обличчя і вродливо-довге руде волосся. Дадзай і не сильно то проти, щоб заручитися з маленьким гремліном в дитячому ліжечку, якби він був би трохи більше схожий на неї. — Його звуть Чюя.
Його погляд повільно опускається на ліжечко…
Дадзай вважає, що серед немовлят Чюя не найпотворніший, з тих кого він коли-небуть бачив. З-під ковдри визирає руде волосся та великі блакитні очі, і вони, насправді, зовсім не потворні.
— … — Дадзай підповзає трохи ближче, обхоплюючи пальцями прути ліжечка, щоб краще роздивитися, схиливши голову набік. — …Він буде моїм? — повільно запитує Дадзай, бо саме так всі завжди говорять про це.
Морі корчить гримасу, але лорд Накахара схвально кивнув.
— Так, хлопче. — Його рука лягає на голову Дадзая. Фукудзава завжди був більш розслабленим, ніж інші альфи — тож він дозволяє лорду підійти до їхнього сина трохи ближче, ніж хотілося б Морі, але…
Це ж не йому вирішувати, чи не так?
Старша сестра немовляти, Койо, вже була обіцяна старшому братові Дадзая — Одасаку. І обидва шлюби, швидше за все, допоможуть покласти край зростаючій напруженості між північчю і півднем.
Заради цього Морі може потерпіти кривляння.
Він опускається на коліна біля Дадзая, поки той притуляється до омеги, вичікувально простягнувши руки, і Морі таки піднімає його, адже він у захваті від малого.
— Ви двоє зробите цю країну кращою, — пояснює чоловік з чорнявим волоссям, і Дадзай не розуміє, як він має це зробити, але…
Але ця ідея не викликає у нього відрази. Здається, це не так вже й складно.
Заручини скріплюються подарунком — маленькою коробочкою, яку Дадзай незграбно підносить, а пані Накахара приймає з милостивою усмішкою.
— Попрощайся, любий, ти його ще довго не побачиш.
Дадзай не розуміє сенсу цього. Адже він не пам’ятає, як був немовлям, тож Чюя теж не пам’ятатиме, але най буде.
Він тягнеться до ліжечка, даючи дитинчаті маленьке, делікатне поплескування по руці (оскільки йому 6, він не знає, як прощатися з немовлям), і коли він тягне руку назад, крихітна маленька ручка обвиває один з його пальців, тримаючись з дивовижною силою.
Дадзай робить паузу, вдивляючись у великі блакитні очі, і…
І малеча всміхається до нього. Чюя, здається, прокинувся від сну, та ще й у доброму гуморі, не менше.
З ліжечка долинає тихе хихотіння, і навіть Морі, який найбільше боявся цього візиту, не може не пом’якшати.
Дадзай не планував всміхнутися у відповідь, але все ж таки робить це, дозволяючи малечі ще трохи потриматись за пальчик.
— Привіт, — бурмоче він, нахиляючись ближче, — Я Осаму. — Він замислюється. — Я не повинен дозволяти нікому називати мене так, але ми збираємося одружитися, тож гадаю, все в порядку.
У відповідь він чує незв’язне белькотіння і хихикання, що є нормальним для його віку.
— Так, я знаю, що ти не можеш говорити, але все окей. Коли ти навчишся — переїдеш жити до мене, — пояснює він так, ніби Чюя може зрозуміти, чи запам’ятати це, але…
Логіка 6-річної дитини.
— І тоді я подбаю про тебе, — пояснює він, ніби це очевидно. — Тільки підрости, добре? — Він висмикує свою руку у Чюї, легенько штовхаючи його в ніс, і пані Накахара здригається, бо їхній син зазвичай ненавидить це, але…
Але Чюя лише всміхається, муркочучи.
Морі знову бере Дадзая на руки, і хлопчик востаннє махає матері Чюї через плече перед тим, як вони покинуть маєток Накахари.
— Бувай, чібі.
Відверто кажучи, обидва батьки вважали, як для першої зустрічі все пройшло дуже добре.
Що, враховуючи те, як розгортатимуться наступні 17 років, було такою іронією долі.
Ніхто ніколи не говорив Чюї, що він був заручений, та він знав, що до нього ставляться не так, як до інших дітей, а так само як і до Ане-сан, але…
Лише коли йому виповнилося сім років, він збагнув ситуацію.
В умовах зростаючої напруженості між місцевими феодальними регіонами, в маєтку не часто приймали гостей, а оскільки батьки майже завжди були відсутні при дворі — Чюю залишали з вчителями та…
Під надійним захистом.
Замкнений за брамою, він не мав змоги навіть поспілкуватися з іншими дітьми з найближчих селищ.
Звичайно, хлопець все одно тероризував, до того ж виснажливо.
— Чюя Накахара! — Його розлючена вихователька, кричить на нього зі сходів замку. — Що ти робиш?!
Хлопчик перевертається, звисаючи вниз головою та тримаючись ногами за гілку дерева.
— Я допомагав…
(Пташеня випало з гнізда, а по території блукає багато котів, треба було щось робити).
— Негайно злізай звідти!
—…Гаразд!
Її крик розноситься відлунням по всьому маєтку, коли хлопчик навмисно падає.
— Навіщо, — зітхає пізніше його мати, виснажено допомагаючи одній з медсестр залатати подряпини на його руках і ногах, — ти це зробив?
— Вона веліла мені злізти в ту ж мить, мамо, — пояснює Чюя, з широко розплющеними очима і невинним обличчям. — Тож я відпустив.
— … — Панянка дивиться на нього примруженими очима, але отримує у відповідь ображений погляд, і знову виснажено зітхає. — Гадаю, нам просто пощастило, що ти не поранився серйозно. Принаймні помітно.
— Мабуть, — байдуже знизує плечима Чюя. — Можна мені піти погратися?
— Ні.
— Чому ні?!
— Тому що, — її голос строгий, — до нас сьогодні приїжджають вельми поважні гості.
Чюя, здається, дуже зрадів, адже до них ніколи не приходять гості, і він не бачив незнайомців вже два роки.
— Хто? Там будуть інші діти? Можна мені погратися—?
— У них є син, на два роки молодший за тебе.
Якого. Тобто п’ятирічний? Малолітній? Ну, це краще, ніж нічого…
— Але ти не матимеш часу погратися, Чюя, це важливо.
— … — Він сідає назад, схрестивши руки на грудях. — Чому?
— Бо, — його мати дійсно обожнює його енергійну натуру, але зараз вона молилася, аби боги дали їй слухняних дітей, — приїжджає лорд Фукудзава та його сини, і від тебе очікують, що ти справиш на них приємне враження.
Справляти враження? Чюї не потрібно намагатися бути вражаючим. Він вже такий є.
— Чому?
Він постійно чомучкає. Чому. Чому. Чому. Чому. Чому. Це вже зводить її з глузду…
— Тому що один з них буде твоїм чоловіком.
І, судячи з усього, всі забули, що єдиною людиною, яка не знала про це, був хлопчик, який і був заручений.
— … ЯКОГО?!
Це велика істерика. Величезна. Чюя навіть торгується, кажучи своїй матері, що він згоден одружитися на своєму коні замість нього.
(Вона не погоджується, і Чюя називає її чудовиськом).
— Ти знаєш, — коментує пізніше Койо йому на вухо, — могло бути й гірше.
Чюя хмуриться, бо не може собі цього уявити.
Вони туляться разом на верхньому балконі, спостерігаючи за гостями, які прибувають до великої зали. Технічно їм взагалі не дозволено спостерігати, але Чюя був страшенно зацікавлений, а його старша сестра сприяла цьому.
— Чому мені не можна з ним побачитись? — роздратовано шепоче Чюя.
— Тому що він вже пробудився, — пояснює Койо, — це зашкодить твоїй репутації.
— Пробуджений? — бурмоче рудий, вдивляючись в оточення. — Скільки йому років?
— Мій ровесник, — значить, тринадцять, — і він вже альфа.
— Це рано, так?
— Еге, — погоджується Койо, — тобі пощастило — кажуть, що ті, у кого проявляється раніше, більш сильніші.
— Яке це має значення? — Чюя кліпає очима. — Він же не збирається носити для мене вантажі чи щось таке. У нього є слуги.
Койо закочує очі, дивлячись вниз.
— Ти така дитина.
Чюя червоніє, штовхаючи її в руку.
— Неправда!
Вона відштовхує його.
— Якщо ти будеш поводитися, як маленький звірюга, я не казатиму тобі де він.
Він швидко замовкає, а вона посміхається.
— …Той, з темним волоссям, ось там… — він слідкує за лінією від її пальця до великої зали, і…
Вони за тридцять футів один від одного. Чюя чудово бачить його. Кістлявий підліток, проте досить високий, як для 13 років.
Чюя десь чув, що мати високого чоловіка - це добре.
Різкі риси обличчя, густе хвилясте волосся з легкою химерністю, пасма кольору червоного дерева, що стирчать у різні боки. Чюя не може побачити його очі, не з такої відстані, але він виглядає…
…Рудий трохи зменшується, тулячись ближче до сестри.
Дещо лякаюче.
Якщо Койо і помічає його нервозність, вона нічого не каже.
— Бачиш отого, з каштановим волоссям? Це його старший брат, Сакуносуке — він буде моїм.
Чюя переводить погляд з одного на іншого, і на Одасаку трохи легше дивитися. В ньому є щось м’яке. Якась доброта на його вустах, та й він просто виглядає як порядна людина.
— Ви вже зустрічалися з ним раніше?
Вона киває.
— Ніхто з нас ще не проявив свою вторинну стать, тож нам можна. Знаєш, кажуть, якщо буде війна, він може стати одного дня королем.
Чюя насупився, тримаючи її за рукав, і в його голосі пролунали нотки тривоги.
— Але якщо буде війна, татові доведеться воювати, чи не так?
Будучи одним з найвищих за рангом генералів при королівському дворі, це очевидно.
— І що? — Койо знизує плечима. — Він найкращий фехтувальник в країні. Ні з ним, ні з нами нічого поганого не станеться.
Що ж, це правда.
— Це означає, що ти будеш королевою?
— Так, — мрійливо усміхається сестра, — і ти б супроводжував мене, ніхто не міг би вказувати нам, що робити. Ну, окрім Сакуносуке.
— Він не виглядає надто владним, — слушно зауважує Чюя.
— Ні, — всміхається Койо, пишаючись своїм нареченим, навіть якщо до шлюбу ще далеко, — він не такий.
Що ж, це звучить дуже непогано. Вони могли б лазити по деревах, гратися з ким завгодно, а Чюя міг би з’їсти стільки булочок з червоними бобами, скільки міг перетравити, замість того, щоб його кожного разу зупиняли після третьої. Це жорстоко і дико.
Перші кілька днів їхнього візиту були приємними. Молодший хлопчик, Рюносуке, трохи сором’язливий і хворий, втім, він непогано грає в хованки.
Звісно, Койо не треба особливо старатися, щоб вразити Морі. Достатньо продемонструвати, як вона танцює, як майстерно володіє чайними церемоніями, як вміє складати квіткові композиції.
Та Чюя…
Морі буде першим, хто погодиться, що він надзвичайно вродливий хлопчик, і дуже ймовірно, що він буде одним з найгарніших омег свого покоління, але…
Але він гіперактивний, дратівливий і не зацікавлений у тому, щоб справити на когось враження. Лише після того, як мати прочитала йому вкрай серйозну лекцію, він докладає зусиль, і…
Його танці граціозні, але явно непрофесійні. Його чайна церемонія…
Ну, майже комічно жахлива, та коли він намагається розставити квіти, він просто дратується і закінчує тим, що заплітає їх собі у волосся, наполягаючи на тому, що так вони виглядають привабливіше.
Так і є, але завдання полягало в іншому.
Єдина сфера, в якій він досягає успіху — академічні науки, зокрема, мова та література, але для дитини, яка, як очікується, пробудиться омегою, ці навички не є необхідними.
Морі лише визнав, що він вражений тим, що малий може розуміти віршований метр — особливо, враховуючи те, що Сакуносуке у віці Чюї ледве читав, але…
Для чоловіка майбутнього дворянина це все одно марна навичка.
Єдиний позитивний фактор, який він знайшов у всьому цьому — можливо, хлопчик буде достатньо розумним, аби не відставати від Осаму.
Можливо.
За роки, до майбутнього весілля, Чюя мав лише одну розмову зі своїм майбутнім чоловіком. Сталася вона під час того ж таки візиту.
Пробігаючи крізь стіни замку на рахунок «десять», ступаючи ногами по килимах татамі, він ковзає по підлозі, проноситься через вітальні та кімнати, намагаючись знайти ідеальне місце для хованок, і…
І одна з кімнат, до якої він потрапляє, виявляється не порожньою.
Хтось сидить за письмовим столом у кутку. Поруч стоїть чашка чаю, а в руці книжка.
Чюя спершу дивиться на нього, як прикований. Його дихання перехоплює, коли він починає розглядати старшого хлопчика: його кучеряве темне волосся, довгі пальці, що обхоплюють чашку та вигнуту щелепу.
Дадзай Осаму лякав з відстані тридцяти футів, але зараз, в п’яти футах від нього? Він…
Хлопець починає піднімати очі, і Чюя, мабуть, не дуже чемний, але він був вихований належним чином та знає, як він повинен поводитися поруч з вищим за рангом альфою (навіть якщо йому категорично заборонено залишатися з ним наодинці, і якби його мати дізналася про це, вона б втратила свідомість).
Він обертається на п’ятках ще до того, як підліток встигає побачити його обличчя, опускається на коліна, склавши руки на них, і намагається перевести подих.
Останні кілька днів Дадзай відчував, що за ним спостерігає двійко очей. Та він ніколи не здогадувався, кому вони належать, але тепер, коли він бачить перед собою хвилясте руде волосся відвернутого хлопчика, він пригадує, що…
Ах.
— А ось і маленька пташка, яку я весь тиждень чув, поки вона бігала по даху, — бурмоче він, підводячись зі свого місця. — А ти голосний, чи не так?
Чюя не розуміє, як він відноситься до голосу молодого альфи. Він спокійний, тільки-но починає ставати глибшим, оскільки він досягає статевої зрілості, проте він також пихатий і зарозумілий, від цього у малого зціплюються зуби.
— Я не знав, що ти тут, — бурмоче він, навіть не переймаючись тим, аби представитись, що Дадзай знаходить трохи кумедним.
Голос Чюї тоді не був для нього чимось особливим, просто дитячим, але його відношення, молодий альфа знаходить дуже цікавим.
— Я це зрозумів, чібі.
Чюя скорчив гримасу, але не поворухнувся, бо йому не можна, допоки Дадзай не дозволить йому піти. (Кумедно, як він зараз дотримується правил, хоча вже порушив одне дуже важливе).
— …Та зрештою, що ти тут робиш сам? — бурмоче Чюя, і Дадзай завмирає, ставши за його спиною.
— Пишу листи.
— Кому? — Рудому це здається дивним, адже він не такий вже й старий, і не дорослий, йому нема до кого писати.
— Другові. — Від неясності він роздратовано знизує плечима. — А що?
— …Ти жодного разу не писав мені. — Чюя незадоволено бурчить. Він дізнався про існування Дадзая лишень три дні тому.
— Чому я повинен? — Запитує інший хлопець, не усвідомлюючи, що змушує свого нареченого відчути невеличкий душевний біль. — Я тебе не знаю.
— Тому що ми одружимося. — Бурмоче Чюя, ще нижче опускаючи підборіддя.
— Але це буде не скоро.
— Ане-сан весь час розмовляє з твоїм братом.
— Так, але я не мій брат.
— Я знаю.
Ох. Дадзай не хотів хмуритися, але щось йому в цьому не сподобалось.
— Про що я мав би тобі писати?
— … — Чюя замислюється, — … Ти міг би розповісти, яка твоя улюблена страва, — каже він, і в цьому є щось таке невинне, що збиває Дадзая з пантелику. — Які твої улюблені книжки.
— …Краб на пару.
— Га?
— Це моя улюблена страва. — Дадзай зітхає, піднімаючи голову. — А твоя?
Чюя перебирає руками на колінах, від хвилювання його серце б’ється трохи швидше.
— Булочки з червоними бобами.
— Ось, — бурмоче Дадзай, — тепер ми дещо знаємо один про одного.
Рудий трохи задоволено всміхається.
— А тепер…
— Я люблю камелії.
Дадзай робить паузу, не очікуючи, що його переб’ють.
— Що?
— Червоні. — Пояснює Чюя, перебираючи поділ рукава. — Тепер ти знаєш про мене дві речі.
— … — Дадзай не може втриматися від невеличкої усмішки. — Гадаю, що так.
Чюя підстрибує, не очікуючи, що голос альфи пролунає так близько за спиною, а потім з’являється рука, яка опускається на маківку.
— А тепер відлітай, пташко. — Шепоче йому на вухо. Та тепер Чюя вже чує інші голоси, що долинають з глибини коридору. — Я не хочу, аби в тебе були неприємності.
Чюя киває, піднімається на ноги, і йому хочеться обернутися, хоч це й заборонено, та він не робить цього.
— Ти писатимеш мені?
Його м’яко штовхають у плечі.
— Колись, а зараз біжи.
Він тікає, а Дадзай дивиться вслід рудоволосому, схиливши голову набік.
Він не дуже хоче одружуватися. Зазвичай він вважає інших омег свого віку дратівливими і недалекими, проте — він висловлює цю думку обережно, бо Чюя все ще дитина, і, швидше за все, ще зміниться —
Дадзай не проти нього.
Їхній візит триває лише три дні — Чюя більше не бачить та не розмовляє зі своїм майбутнім чоловіком. Їхня перша зустріч буде вважатися недоречною, тож хоча їхні батьки не знають про це, вони дуже ретельно намагаються тримати їх поодинці.
Чюя проводить час з братами Дадзая (дивно зараз думати, що одного дня вони стануть і його братами), і усвідомлює, що йому дуже подобаються вони обидва.
Рюносуке трохи сором’язливий, так, але милий. Він слідує за ним, як маленьке каченя, а Сакуносуке — який сказав, що Чюї можна називати його Одасаку — дуже добрий, лагідний і терплячий до нескінченних запитань Чюї.
(Чюя не може втриматись від думки, що це дуже захоплююче, адже він може називати на прізвисько того, хто одного дня стане королем).
Він не хоче, щоб вони їхали. Здебільшого через те, що йому було весело, коли в маєтку були інші люди.
(Але він також знає, що з їх від’їздом він більше вже не побачить Дадзая).
— Вибачте, — до нього підходить перед їхнім від’їздом слуга, вкладаючи щось у руку Чюї, — молодий пан бажав, щоб ви отримали це.
Хлопчик опускає очі, розтискаючи пальці, і бачить квітку камелії, що лежала у нього на долоні. Червоні пелюстки були такого ж відтінку, як і його волосся, і…
І йому здається, що він ще ніколи не всміхався так сильно.
Жодних істерик з приводу того, що він має одружитися з Дадзаєм Осаму, вже не буде, принаймні протягом наступних кількох місяців.
Він ставить квітку на свій туалетний столик біля ліжка, розглядаючи її щоранку і щовечора. Коли пелюстки опадають, він притискає їх між сторінками своїх улюблених віршів, тому що вважає, що це важливо.
Зрештою, це перший подарунок, зроблений йому нареченим.
(Або, краще сказати, перший подарунок Дадзая, про який знає Чюя).
Перший лист, який він отримує від альфи, не є радісним.
Йому вісім років, і весь маєток вже кілька тижнів перебуває в напруженому стані, тому що Ане-сан нарешті пробудилась…
Але не як омега.
Чюя спочатку не розуміє гнівних, безнадійних ридань, що долинають з її кімнати. Не розуміє, чому її не може заспокоїти жоден з батьків. Бути альфою - це ж добре, чи не так? Кожен хоче бути альфою.
Для сім’ї це був шок.
Звичайно, передбачити, ким буде дитина - не наука, але родовід можна спрогнозувати досить добре, до того ж в родині мами Чюї омеги зустрічаються частіше, ніж альфи.
А з огляду на красу Койо, це було просто очевидно…
Але тепер все, включаючи їхній союз з кланом на півночі, який залежав від того, що Кенсуке Накахара одружить своїх дітей з лордом Фукудзавою, було поставлено під загрозу. І більш важливим шлюбом, звичайно ж, був з першою дитиною Фукудзави.
Чюя стоїть на колінах поруч з сестрою, міцно тримаючи її за руку, та Койо не може змусити себе навіть глянути на нього.
— Пане, — шепоче один з їхніх радників з-за трону, — якщо хлопчик не проявить себе як омега…
Лорд піднімає руку, змушуючи його замовкнути.
— У нас немає іншого вибору, чи не так?
Мати Чюї знову вагітна, але ніхто не хоче, щоб політична рівновага всієї країни висіла на волосині ще тринадцять років. Не тоді, коли можливість війни так близько на горизонті.
Щодо Чюї, ймовірно, вони дізнаються, ким він є, через чотири роки чи навіть менше, і з його зростом, разом з його ніжними рисами обличчя…
Люди цілком упевнені, що він виявиться омегою, навіть якщо пробудження Койо їх приголомшила.
— Тоді… — Кенсуке зітхає, підписуючи папери від лорда Фукудзави, — Гадаю, все вирішено.
— … — Чюя бачить, як спалахують болем очі Койо, і він розгублено переводить погляд з неї на батька і назад. — Я не—
— Ти одружишся з Сакуносуке, — пояснює Кенсуке, повертаючи папери, — а ми знайдемо нову, більш вдалу пару для твоєї сестри.
— … — Чюя спочатку не знає, що відчувати. Йому боляче бачити Койо такою засмученою, адже вони з Одасаку були такими хорошими друзями, але…
Якщо вона альфа, а Одасаку, очевидно, теж збирається пробудитись ним… це ніколи б не спрацювало, еге ж? Принаймні, так вони зможуть бачити один одного. І Одасаку був дуже добрий до нього, тому Чюя не думає, що одруження з майбутнім королем буде такою вже й поганою подією, правда ж?
І якщо він стане королем, то Чюя буде його королевою, і вони з Койо все одно зможуть панувати над усіма навколо, гратися цілими днями і їсти червоні боби…
Його сестра висмикує свою руку з його руки, підводиться на ноги та вибігає з кімнати, її ридання розносяться по коридорах, і Чюя… змушений спостерігати.
…булочки.
Подарунок на заручини від нового нареченого прибуває через три дні, і Чюя відчуває себе трохи ніяково, сидячи в тронній залі, відкриваючи коробку, в той час як усі дорослі в його клані дивляться на нього, з нетерпінням спостерігаючи за малим.
Він піднімає сережки зі скриньки, тримаючи їх близько до обличчя щоб роздивитись. Вони гарні, нефритові та сапфірові, з маленьким квітковим візерунком; хлопчикові ніколи не дарували нічого такого вигадливого, мати не дозволяла йому носити жодних надто дорогих ювелірних прикрас, хвилюючись, що він може їх зламати…
(Що справедливо, він би так і зробив).
— …Це для мене? — повільно запитує він, винувато зменшуючись під поглядом Койо, і мати киває, погладжуючи його по волоссю.
— Так, синку, він вибрав їх саме для тебе.
— Дадзай ніколи не дарував мені нічого подібного, — бурмоче він, не відриваючи погляду від прикрас.
Кенсуке хмуриться.
— Ну, він дарував, коли ти був маленьким, але ми збиралися почекати і подарувати тобі, коли ти сам попросиш. Гадаю, ми повинні повернути його негайно—
— Ні! — пробурмотів Чюя, поклавши сережки і відштовхнувши їх від себе, що змусило кількох радників його батька затамувати подих від обурення. — Це моє!
— Чюя, — дорікає йому мати, стискаючи руки на його плечах, — не треба так поводитися…
— Той подарунок він дарував мені, — бурмоче Чюя, і його батько сердиться.
— Любий, він сам теж дитина, насправді, це тобі його батьки подарували…
— Він не просив мене повертати його. — Хлопчик протестує, але його ніхто не сприймає.
Подарунок повернули ще до того, як він встиг його відкрити. Та батьки не могли збагнути, чому малий надувся, зачинившись у своїй кімнаті на весь вечір. Скрутившись калачиком у ліжку він тримав в руках одну з його книжок, проте він ніколи не відкриває її, аби почитати.
(Вони, звичайно, не знають про квіти камелії, затиснуті між сторінками).
З подарунком Одасаку прийшов лист, і його батьки передали його, вважаючи, що він від нового нареченого Чюї.
Але це було не так.
Того ранку Чюя лежав у своєму ліжку, вдивляючись у косий, незнайомий почерк, і…
Пташечко,
Він всміхається, провівши кінчиками пальців по паперу.
Я впевнений, що ти, мабуть, не нервуєшся — Одасаку набагато краще справляє перше враження, ніж я. Але якщо нервуєш, то не варто.
Чюя перевертається на спину, через вікно до нього проникають літні промені сонця.
Я можу без жодних образ сказати, що він кращий за мене в усіх аспектах. Тобі надзвичайно пощастило, що він буде твоїм чоловіком. Ви будете дуже щасливі, та якщо тобі колись щось захочеться - напиши йому. Він дуже м’який, тож дасть тобі будь-що.
Чюя вважає, що він має рацію, і якщо замислитися, то здається дурістю, що він такий засмучений.
Назавжди твій,
Це звичайне прощання, можливо трохи пестливе. Чюя знає, що, мабуть, саме так молодого пана вчили підписувати свої листи, але…
Назавжди твій, Дадзай Осаму.
Чюя не часто носить сережки, які прислав Одасаку. Тільки в особливих випадках — решту часу вони знаходяться і пиляться в маминій шафі.
Натомість лист Дадзая лежить у маленькій скриньці біля його ліжка, захований під висушеними пелюстками, щоб його можна було прочитати щоразу, як тільки хлопчикові заманеться.
Заручини відбуваються через рік, коли всім кланам країни було надіслано звістку про те, що Одасаку став альфою, і Чюя з тихим болем у серці спостерігає, як очі його сестри знову потемнішають від болю.
Дадзай більше не пише йому, проте Чюя та Одасаку регулярно обмінюються листами, і між ними повільно зароджується дружба.
Він подобається Чюї, він кумедний, тихий, простий — його відповіді завжди такі вдумливі, і…
І вони змушують Чюю відчувати себе поважним, що для десятирічного хлопчика, який жодного разу не виходив за межі свого маєтку, має велике значення.
Він навіть спробував зробити те, що пропонував Дадзай, згадавши в одному з листів, що його кінь старіє, і що батькові доведеться незабаром купити йому нового…
Ще й тижня не минуло, як у стайні з’явилося нове лоша, з блискучим, добре змащеним сідлом — це була європейська порода, мабуть, рідкісна і дорога.
Чюя не проти нього. На портретах, які він отримує на день народження, зображений міцний, красивий парубок — зараз йому вісімнадцять, а коли вони одружаться, йому вже буде двадцять шість, повноцінний дорослий чоловік, про що Чюї якось дивно думати, адже зараз йому лише десять.
Невелика різниця у віці, адже його двоюрідна сестра щойно досягла повноліття, і їй довелося вийти заміж за альфу з Кансаю, якому вже за сорок.
Проте його цікавив Дадзай. Чи став він вищим та чи його темне волосся все ще таке ж недбале, в’ється під шаленими кутами.
Назавжди твій.
Він відчуває себе трохи винним, читаючи листи Одасаку, знаючи, що ніколи не…
Ну, це не має значення.
Незабаром взагалі нічого з цього не матиме значення.