― Ти готовий на цей крок?
― Так! Я зроблю все, щоб бути з тобою! ― відповів він мені, не роздумуючи.
І, зібравшись з силами, ми з ним на світанку полетіли до театру.
Звичайно ж, нас не відпустили без прощань і всі, слідом за нами, відправились в путь.
Ось він: шлях Метаморфоз у всій красі прямо перед нами. Великі ворота, з яких трішки дме вітер перевтілень. Тепер на них немає навіть замка.
Я ніколи не любила прощатись. Особливо з тими, хто мені так сильно дорогий.
Викладачі майже плакали, а мама стояла з пустим поглядом. Їй знову доводиться мене втрачати. Тільки цього разу йду я, але по своїй волі.
― Я ніколи вас не забуду. Щоб не було, ви всі залишитесь в моєму серці. Дівчата, дякую за вашу прекрасну дружбу. Мені не передати словами наскільки я вам вдячна. Дякую за допомогу, за любов, за підтримку. Друзі янголи завжди разом! ―прошепотівши, обійняла я їх. Вони же тільки розплакались у відповідь. І я не змогла стримати сліз.
В очах кожного присутнього я бачила лише смуток.
Підійшовши до мами і поглянувши їй в очі, я сказала:
― Пробач мені. Мені так шкода, але я не маю виходу. Я люблю тебе.
Вона ж, з материнською турботою відповіла:
― Не вибачайся, донечко. Це лише твій вибір. Єдине чого я хочу – це твого щастя. Будь щасливою, а інше зовсім не важливе – і міцно мене обійняла.
А за нею, в стороні, були мої вчителі, в очах яких була гордість. Вони дійсно пишалися мною.
Коротко, але зрозуміло, я сказала:
― Дякую Вам велике за ту, котрою я стала. Саме Ви навчили мене стількох речей. Дякую за мудрість, Аркан.
Зібравшись з духом, я взяла Сульфуса за руку і ми разом відправились у незвіданне.