Ендрю пробув у Аарона до пізнього вечора. Йому потрібно було зібратися з думками й прийняти рішення. Але розум плавав у вічному тумані, який залишила по собі смерть Ніла, тому юнак сидів на кухонному столі, потягуючи воду (бо брат-недоумок не дозволяв пити нічого іншого), і не бачив способу, який би не закінчився тим, що він знову розпадеться на частини.
— Отже, він не сказав нічого, що вказувало б на те, що ви знаєте один одного? — запитала Кейтлін.
Ендрю похитав головою.
— Гаразд, дай мені свій телефон, — сказав Аарон.
— Навіщо? Ти збираєшся його також сховати, як ти зробив це з довбаним віскі?
— Шкода, що мені довелося ховати віскі, але давай зосередимося на тому, що я монстр, бо не дозволив своєму вкрай емоційно засмученому братові напитися після того, як його мертвий бойфренд повернувся до життя.
Ендрю подивився на нього.
— Мені не подобається, коли ти вдаєш із себе розумника.
— А мені не подобається, коли ти саморуйнуєшся. Гадаю, сьогодні ніхто не виграв. Телефон.
Ендрю посунув телефон уздовж столу й дивився, як Аарон набирає номер.
— Якого біса ти робиш?
— Збираю дані.
Кейтлін пожвавішала.
— О. Це чудова ідея. Запитай його про Мета. Звідки вони знають один одного.
— Уже запитав.
— Ви двоє просто огидні зі своєю маячнею і вміннями збирати дані, усе через медичну школу, — пробурмотів Ендрю.
— Ти заплатив за моє медичне лайно .
— Узагалі-то… Ніл заплатив. Чому тобі не сказати б йому про це? Б’юся об заклад, якщо він дізнається, що його гроші пішли на тебе, то кине цю виставу й підпалить себе, — сказав Ендрю.
Після того, як Ніла оголосили мертвим, Ендрю не планував використовувати свою заначку. Але потім Джостен так і не повернувся, і він завжди говорив, що якщо з ним щось трапиться, юнак повинен забрати гроші. Він ніколи не уточнював, на що саме хоче, щоб Міньярд їх використав, тому, на превеликий жах Ніла, він віддав їх Аарону. Ну, заплатив за його медичну школу — це майже те ж саме.
Аарон розсміявся.
— Та годі тобі. Він насправді не ненавидів мене.
— Але ти йому й не особливо подобався.
— Йому ніхто не подобався.
— А як же Ендрю? — запитала Кейтлін, і Ендрю захотілося вилаяти її під три чорти. Тому що вона двічі розмовляла з Нілом, що вона взагалі знала про нього? Ніл не втік би, якби хотів… Якби йому взагалі було до цього діло, чи не так?
— Не треба, — прошипів парубок крізь стиснуті зуби.
Кейтлін нахилилася вперед і схрестила руки перед собою на столі.
— Гаразд. Розумію, що ти розглядаєш найгірший сценарій. Але…
— Кейт, — попередження Аарона було пронизане хвилюванням.
— Ні, хтось повинен це сказати. А якщо ні? Що, якщо він вижив в автокатастрофі, але не пам’ятає? Таке може статися.
— Гаразд, припустимо, що так і сталося. Він вдарився головою, отримав амнезію або щось подібне, і що далі? Він вибрався з води в якийсь момент. Про такий випадок повинні були б повідомити в лікарню. Він не такий дурний, щоб просто… Знаєш, не піти в лікарню і… — рот Аарона на секунду залишився відкритим, а потім він пирхнув. — Звичайно, він настільки дурний.
Ендрю не міг більше цього слухати. Він вихопив свій телефон із рук брата, схопив куртку і вийшов.
Час, поки він дістався до власної квартири, пройшов як у тумані. В одну секунду за ним голосно зачинилися двері квартири Аарона, а в наступну він сидів на підлозі посеред вітальні з пінтою морозива й пляшкою віскі.
Він не знав, що робити далі, тому обрав єдине, що вмів робити: за допомогою віскі та цукру втікати від власних проблем.
Він відкинув голову, поки вона не вдарилася об м’які подушки дивана, заплющив очі. Що, як Кейтлін мала рацію? Ендрю не міг вирішити, чи справді те, що Ніл пішов від нього, було найгіршим сценарієм. Може, версія Кейтлін була ще гіршою. Бо якщо вона мала рацію, то Ніл не пам’ятав його, а цього парубок ніяк не міг виправити.
Він зробив ще один ковток із пляшки й дозволив спогадам заграти в голові яскравими фарбами. Він майже відчув запах шкіри Ніла.
— Ти справді хочеш саме його?
Ніл кивнув.
— Ти ж знаєш, що я можу намалювати все, що завгодно?
Звук його м’якого сміху відгукнувся глибоко в грудях Ендрю.
— Я знаю, що ти можеш, Дрю. Мені подобається цей малюнок.
Ендрю хмикнув і повільно поклав трафарет на стегно Ніла.
— Це щось означає?
Це був простий малюнок. Кілька розкиданих пелюсток квітки, різкі лінії та чорна штриховка.
— А має щось означати?
— Ні. Але більшість людей люблять виправдовувати свій вибір зробити татуювання, надаючи йому глибокого значення, — Ендрю на тон підвищив голос. — Я набив цього птаха, тому що всі ми просто душі, які намагаються вирватися з життєвої клітки й стати вільними.
Ніл засміявся.
— Пелюстки гарні. Але якщо ти наполягаєш, то… — Ніл скривив обличчя, наче замислився над чимось дуже важким. – Ти можеш зірвати пелюстки з квітки, і вони все одно залишаться гарними. Отже, це, мабуть, щось на кшталт: «Навіть зламані речі можуть бути гарними»? Як тобі таке?
Ендрю витріщився на хлопця. Іноді він усе ще не міг повірити, що Ніл існує. Це було те, чого Міньярд не повинен був мати. Це не мало ніякого сенсу, тому що такі люди, як він, не мали щасливого кінця, принаймні не такий, як у парубка навпроти. І все ж, Ендрю це зробив. Він нахилився, взявся за край тату-крісла й поцілував стегно, прямо біля власних дурних пелюсток.
— Ти не зламаний.
— Тільки трохи, — пробурмотів Ніл.
— Ні. Жодна частинка тебе не зламана.
Рука Ніла зависла над щокою Ендрю, поки той не кивнув, потім ковзнула вгору по його обличчю й провела по волоссю. У Джостена була така особливість: від найпростішого дотику в Ендрю підкошувалися коліна.
Наступні кілька годин Ендрю чергував татуювання пелюсток із поцілунками живота Ніла, стегнової кістки, аж до ребер, витягуючи з нього звуки, які гніздилися в корені його хребта.
*****
Стефан дивився на свій телефон, чекаючи, коли на екрані з’являться три крапки. Коли вони не з’явилися, він подзвонив Метью.
— Стеф, моя найулюбленіша людина!
— Це Ден.
— Моя найулюбленіша платонічна людина!
— Тож гм… Цей хлопець з Тіндера, — почав Стефан.
— Ендрю.
— Так, я знаю його ім’я. Ендрю . Він задавав мені питання про тебе, що було дивно. Наприклад, звідки ми знаємо один одного. Це дивно?
— Деякі просто ставлять питання, тому що їм цікаво про людей, із якими вони розмовляють, Стеф. За цим не обов’язково має стояти якась диявольська причина.
— Зазвичай стоїть.
— Очевидно, ти не дуже добре знайомий зі світською бесідою, — Мет розсміявся. — Аарон дзвонив мені раніше й розпитував про тебе. Думаю, Ендрю сказав йому, що ми знаємо один одного — так мило з твого боку, що ти згадав про мене, до речі — і Аарон подзвонив, щоб перевірити, як справи. Гадаю, він хвилюється за брата.
— Чому б це йому хвилюватися? Ендрю не схожий на хлопця, якому потрібна нянька.
— Ні. Слухай, я не знаю реальної історії, і це не моя справа, щоб говорити таке. Усе, що я знаю, це те, що в нього були деякі проблеми, і саме тому він жив далеко від Аарона протягом останніх трьох років. Аарон ніколи не розповідав мені, що насправді сталося з Ендрю, але це звучало як якась особиста трагедія.
— Особиста трагедія, — повторив Стефан.
— Зазвичай це означає смерть.
— Ох.
— Так. На твоєму місці я не згадував би про це. Не найкраща тема для розмови.
— Усе одно здається трохи зайвим поводитися з братом так, ніби він не здатний приймати власні рішення.
— Він просто захищає його. Я думаю, це мило.
Стефан закотив очі.
— Звичайно, ти так думаєш.
Мет розсміявся.
— Ти занадто багато про це думаєш, Стеф. Просто поговори із ним.
— Так.
— Ооо, я не думаю, що коли-небудь бачив, щоб ти був схвильований кимось. Маю на увазі, я розумію, він гарячий. Як… Емм, його татуювання, задумливість, ця вся чортівня! Не думав, що це буде те, що тобі сподобається, але…
Стефан поклав слухавку.
Наступну годину він провів у своїй квартирі, ходячи по колу, поки його терпіння не увірвалося. Не те, щоб у нього було з чого починати. Він сів на підлогу біля журнального столика і ввімкнув телефон.
Стефан: два священники заходять до бару.
Ендрю: ти хоч знаєш, чим закінчується анекдот?
Стефан: не зовсім. але я чув, що саме так тут починають розмови.
Ендрю: насправді, це не так.
Стефан: це спрацювало з тобою.
Ендрю: це завжди працює зі мною.
Стефан: як так?
Ендрю: я не буду тобі цього пояснювати. сам здогадайся.
Стефан насупився на свій екран. Він згадав слова Метью. Ендрю мав на увазі його фотографії? Хлопець був упевнений у собі, Стефан повинен був віддати йому належне. Знову відкрив свій профіль у Тіндері й понад хвилину дивився на зображення татуювання пістолета. Не міг зрозуміти, що в ньому такого. Стефана, у принципі, навіть віддалено ніхто не цікавив. Здебільшого у фізичному плані. Він не міг зрозуміти, як люди можуть дивитися на когось і думати: «Я б цього трахнув». Це не мало ніякого сенсу.
Але чим довше він дивиться на фотографію, тим більше зростає це тепле, нечітке відчуття внизу живота.
Стефан: то кажеш, що ти настільки гарний, що тобі зійде з рук будь-яка нісенітниця, яку скажеш?
Ендрю перестав відповідати до кінця дня.
*****
Ендрю не був п’яний, не зовсім. Він лежав на дивані, зарившись обличчям у подушку, і відмовлявся дивитися на свій телефон. Він не міг витримати, що Ніл сказав йому таку дурницю. Не зараз. Не так, як зараз.
Джостен ніколи не був необережним зі своїми словами. Не тоді, коли мова йшла про Ендрю. Стефан, з іншого боку… Міньярд не знав цієї людини. Не знав, скільки з того, що він говорив, було правдою.
Ніл — це безпека, ніжні поцілунки й слова, тихо вимовлені на теплу шкіру вушка.
І Міньярд найбільше в світі хотів, щоб Стефан був тим самим Нілом.
Хотілося бачити його обличчя, торкатися його, дозволити ніжному вогню, який колись був Нілом Джостеном, знову поглинути його.
Але щось усередині кричало, що це не Ніл, і ким би не був Стефан, він ніколи більше не буде Нілом.
Телефон Ендрю безперервно дзижчав, і настільки сильно, що хлопець не міг ігнорувати. Він скинув руку з дивана й почав обмацувати підлогу, поки не зловив жахливу річ.
Аарон. Звичайно ж, це був Аарон. Ендрю з’єднав дзвінок.
— Що?
— Чудово, ти не помер.
— Тонка спостережливість.
— Ендрю. Слухай, я знаю, що це тебе розлютить, але хочу, щоб ти пожив із нами деякий час.
— Ні.
— Усього кілька тижнів.
— І що, будеш зі мною няньчитися? Я можу сам про себе подбати.
— Так. Тому що зараз ти говориш саме так, як ніби с правляєшся сам із собою . Ти звучиш як мертвий.
— О, так ти тепер можеш розмовляти з померлими? Це трохи незручно для лікаря.
— Це не смішно. Ти ще щось говорив?
Ендрю не відповів. Натомість відвернувся й довго дивився в стелю. Гарненька. Чому це слово прозвучало так до біса м’яко, коли Ніл вимовив його?
— Бувай, брате, — сказав Ендрю й поклав слухавку. Він упустив телефон на підлогу й для годиться вдарив кулаком по підлозі.
Потім заплющив очі й дозволив собі розслабитися.
— Ніле, — Ендрю мало не поперхнувся його ім’ям. Матрац під Джостеном був довбаною катастрофою, і жодна людина, що поважає себе, не повинна спати на такому матраці. Але потім рот Ніла почав прокреслювати повільну доріжку поцілунків від коліна вгору по стегну парубка, і Міньярд забув про все, що його оточувало.
Член пульсував усередині боксерів, а Ніл, маленький засранець, яким він і був, цілував кожен сантиметр шкіри навколо, навмисне пропускаючи орган. Ендрю занурив пальці у волосся парубка і притягнув до себе в поцілунок. Тихі стогони, які Джостен виливав йому в рот, ніколи не набридали. Ендрю міг би слухати їх до кінця свого життя й ніколи не втомитися.
— Як для людини з неіснуючим досвідом, ти досить непогано вмієш дражнити, — сказав Ендрю й прикусив нижню губу Ніла.
— Я швидко вчуся, — усміхнувся на це юнак.
— Ти?
— Так. Я хочу спробувати щось нове. Якщо ти хочеш.
Ніл подивився вниз на твердий член Ендрю й облизав губи партнера, і, чорт забирай, Міньярд хотів. Хотів усього з Нілом, усього, чим той хотів поділитися. Він цілував його, довго й повільно, пальці тягнулися вздовж хребта, поки ноги Джостена не затремтіли по обидва боки стегон Ендрю.
Коли Ніл піднявся, його обличчя було ніжно-рожевим, а очі — широко розплющеними й довірливими. Він був вразливим, і Ендрю був залежний від цієї версії хлопця.
— Ти такий гарненький, — сказав Ніл і нахилився, кусаючи його за вилицю. — Такий до біса прекрасний, — і Ендрю був абсолютно відсутній.
Він ніколи не дозволяв своїм стінам опускатися з кимось. Дозволити комусь переповнити його, як це зробив Ніл, нахилитися над кимось, голим, притиснути Ендрю ось так… Це було неможливо до Джостена. Але сам юнак розбивав ці стіни камінчик за камінчиком, і будь-який захист, який мав Міньярд, розсипався на шматки тут же. Рот Ніла, як виявилося, вміє не тільки розривати людей на шматки розумною риторикою.
Після цього Ендрю не вийшов із кімнати. Не відштовхнув Ніла, як робив це зазвичай. Він лежав на паскудному ліжку парубка, на його ще більш паскудному матраці, голова Ніла була на його грудях, а руки Міньярда бігали по його спині й гралися з неслухняними рудими кучерями.
— Дрю, — сказав Ніл, його дихання лоскотало шкіру Ендрю.
— Мм.
— Я не хочу нікуди йти. Хочу лишитися. Хочу залишитися з тобою.
Ендрю заплющив очі й повільно вдихнув. Дурнуватий м’ятний шампунь і тепло Ніла ставали його улюбленими запахами.
— Тоді лишайся, — сказав він і поцілував хлопця в голову.
— Ти справді хочеш, щоб я залишився?
— Ти такий дурненький, — Міньярд обхопив його рукою й трохи міцніше притиснув до своїх грудей.
Ніл розповів Ендрю всю історію свого життя. Він розповів, що планує закінчити навчання, а потім переїхати в інше місто, а потім ще кудись. Він не планував залишатися на одному місці. Батько Ніла давно помер, але деякі з його послідовників, що лишилися в культі смерті, усе ще могли бути на волі. Це було питанням безпеки. Отже, Ендрю знав, що Ніл не планував залишатися.
До цього моменту.
І тому Ендрю тримав його так близько, що відчував биття його серця на своїй шкірі, і вирішив прямо тоді, у той момент, що спалить землю під ногами цих виродків, перш ніж відпустить Ніла.
*****
Стефан не міг заснути тієї ночі. І не тому, що не намагався. Кожного разу, коли засинав, непрохані сни приходили, крадучи спокій. Не звичайні кошмари, не Натан, не загиблі люди, не тіло його матері в палаючій машині.
Сни були м’якими. Бурштинове світло й кімната з блідо-жовтими стінами, темно-синіми простирадлами й пухнастими подушками, і тихий сміх. І пальці Стефана, що перебирають світле волосся. Спочатку він не міг розгледіти обличчя людини. Але в наступному сні він цілував його, і власне тіло здавалося розплавленим, і Стефан не міг натішитися цим відчуттям. Коли прокинувся, то побачив обличчя Ендрю.
Це було щось нове. Такого ніколи не траплялося раніше. Стефан ніколи нікого так не хотів. Що це, бляха, було? Чому йому це наснилося?
Він крутився в ліжку, поки не почув шум із кухні. Тоді вислизнув зі спальні й побачив Кевіна, який розбивав яйця на столі. Жан схилився біля нього, тримаючи в руках невеликий букет жовтих квітів і жваво розмахував рукою в повітрі.
— … ти можеш повірити цьому хлопцеві? Це так несправедливо.
Кевін розсміявся.
— Я знаю, так? Це все волосся.
— Волосся. Очі. Усмішка, святий Боже, усмішка! — Жан затулив очі однією рукою й застогнав.
Стефан дивився на них.
— Емм… Привіт?
— О, привіт, Стеф. Снідатимеш? — Кевін сказав через плече.
— Звичайно. Чому у тебе… Ці квіти?
Жан відкинув голову назад і зітхнув.
— Він зустрів того флориста, у якого я купив бегонії для балкона, — сказав Дей.
А, точно. Кевін познайомився з Джеремі, другом Метью, кілька тижнів тому й кілька днів не торочив про його квітковий магазин. Жан, здавалося, був схвильований через це.
— Так? Ви все ще зустрічаєтесь, так? — Стефан підняв брову, вказуючи між ними двома. Гаразд, це було… Ну, він би сказав нетипово, але з іншого боку, чи було щось нетипове в стосунках Кевіна й Жана?
Кевін засміявся й схопив тарілки з шафи.
— Звісно, що так. Якщо двоє людей кохають одне одного, це не означає, що вони не можуть оцінити привабливість іншого.
Жан подивився на Стефана з сором’язливою усмішкою.
— Він подарував мені квіти. Безкоштовно.
— Це пропозиція потрахатись? — запитав Стефан.
— Ні! — Кевін зойкнув одночасно з Жаном.
— Звичайно, ні! — повторив Жан, і його обличчя стало яскраво-червоним.
— Звичайно.
— Звісно.
— Абсолютно ні.
— Може… Трошечки.
Стефан розсміявся їм в обличчя.
— Зрозуміло. Як на мене, це занадто переконливо для простого «ні». Ви намагаєтеся переконати мене чи один одного? Чи… Самих себе, можливо?
Жан жбурнув у нього серветкою.
— День, коли ти прокинешся й перестанеш бути скалкою в дупі, буде оголошено національним святом.
Кевін знизив плечима.
— Він так і сказав. І ніхто в цьому будинку не намагається трахнути Джеремі.
— І все ж, — пробурмотів Жан собі під ніс.
— Я так і знав! — Кевін вказав на нього звинувачуючим пальцем, але той уже посміхався, і, о Боже, Стефану доведеться з’їхати звідси, чи не так?
— Ви двоє просто неймовірні. Ми можемо поговорити про мою проблему зараз? — сказав Стефан і опустився на порожній стілець.
— Яку саме?
Жан сів навпроти нього, і на його обличчі розпливлася гладка, як масло, усмішка:
— А, це про таємничого брата Аарона?
— Не роби таке обличчя. Так.
— Яке обличчя? Це абсолютно нормальне обличчя, — сказав Жан, і усмішка перетворилася на оскал.
— Це твоє самовдоволене обличчя. Припини.
— А що з ним не так? Він тобі щось сказав? Хочеш, щоб я його вбив? — сказав Дей, нарізаючи цибулю на яєчню.
— Драматично, — Стефан закотив очі. — Ні. Я просто… Він перестає говорити ні з того ні з сього, ніби я кажу речі, які його ображають. Не знаю, що й думати.
— Ти говориш речі, які його ображають? — Моро підняв брову.
— Ні! Я сказав, що він гарненький.
Кевін насупився.
— Ти сказав… що він гарненький. Ти, — він витер руки паперовим рушником, поставив тарілки на стіл і махнув рукою перед обличчям Стефана. — Дай мені свій телефон.
— Емм.. Ні.
— Давай, Стеф, ти ж хотів дізнатися, образив ти його чи ні.
Парубок зітхнув і віддав телефон. Кевіну не знадобилося багато часу, щоб переглянути повідомлення, вони з Ендрю не так вже й багато розмовляли. На превелике розчарування Стефана.
— Не думаю, що ти сказав щось, що могло б його образити. Можливо, не зрозумій мене неправильно, він не дуже зацікавлений.
— Я… О.
— Так, ну, ти сказав, що не любиш перепихонів, а він чітко сказав, що саме для цього в нього є Тіндер. Іноді такі речі трапляються. Ніхто не винен, просто різні пріоритети.
— То… Мені перестати з ним спілкуватися? Я не… Не знаю, що мені робити.
Жан перехилився через стіл і подивився на друга вивчаючим поглядом.
— Тобі дійсно подобається цей хлопець, чи не так?
— Я… Не знаю. Я просто багато про нього думаю, — Стефан відчув, як по обличчю поповзла хвиля тепла.
— Гаразд, ось що як я вважаю, — почав Жан. – Почекай, поки він сам не відповість. Немає сенсу намагатися розмовляти, якщо він не виявляє жодного інтересу, чи не так?
Стефан кивнув.
— Так, тож якщо й коли він відповість, тоді подивимося, що з цього вийде. Можливо, у нього були зайняті вихідні або щось подібне.
Кевін схвально хмикнув на пораду Жана.
Стефан поснідав, пробігся, прийняв душ, а коли вийшов із ванної, на нього чекала смс від Ендрю.
Ендрю: це естетика. татуювання і все таке.
Стефан кинувся на ліжко й усміхнувся в екран.
Стефан: я сумніваюся, що татуювання — це все, що потрібно.
Ендрю: не знаю, іноді так і є. у тебе є?
Стефан: татуювання? так, є одне.
Ендрю: видиме місце? не бачу його на твоїх фотографіях.
Стефан: ні. воно на стегні.
Ендрю: хочеш показати мені?
Стефан: для професійної думки?
Ендрю: щось типу того.
Стефан: це… у мене там шрами. не люблю показувати їх людям.
Ендрю: хм. привабливий незнайомець із таємничим минулим. Цу виграє в естетики татуювання.
Стефан не знав, чому так сталося, але відчув, що в ту ж секунду все його обличчя несамовито почервоніло. Пульс прискорився.
Стефан: я не думаю, що люди вважають шрами гарними.
Ендрю: люди дурні.
Стефан: агов, це те, що я завжди кажу.
Ендрю: великі уми думають однаково.
Стефан: гм. що ще ти думаєш?
Ендрю: ти повинен бути більш конкретним. що хочеш знати?
Стефан: що ти хочеш мені сказати?
Ендрю: знаєш що, я скажу тобі все, що тільки попросиш, якщо даси мені натомість щось правдиве…
Стефан на хвилину перестав дихати. Це був один із тих моментів, схожих на сон, дежавю, яке він не міг зібрати докупи. Це було схоже на тихий голос у голові, який просив зіграти в гру. Правда за правду.
Стефан: так.
Ендрю: гаразд, тоді запитуй.
Стефан: чому ти так часто зникаєш від мене?
Ендрю: ти мені когось нагадуєш. мені це не сподобалося.
Стефан: не сподобалося? у минулому часі?
Ендрю: зараз не твоя черга. чому ти дійсно мене свайпнув? і не кажи, що через те, що я цікавий, ти нічого про мене не знаєш.
Стефан: через твою фотографію. це було… не знаю, як це пояснити, щоб не прозвучало дивно.
Ендрю: ми це вже пройшли. кажи.
Стефан: ха! радий це знати. просто ти здався мені знайомим. і не тому, що я бачив твого брата-придурка. твоє обличчя здавалося безпечним.
Ендрю: що я казав про те, щоб не ображати чужих братів?
Стефан: точно. вибач. він, усе ж таки, засранець.
Ендрю: не зовсім. він тільки виглядає як бовдур.
Стефан: ви близнюки. що це про тебе говорить?
Ендрю: я — бовдур.
Стефан: шокуючий поворот подій.
Ендрю: це сарказм?
Стефан розсміявся. У голові виринув чіткий, яскравий образ Ендрю. Брова піднята, а нейтральний вираз обличчя зіпсований ледь помітною кривою лінією на губах.
Стефан: у мене таке відчуття, що тобі це подобається.
Ендрю: продовжуй у тому ж дусі. я можу заблокувати твій номер.
Стефан: заблокуєш?
Ендрю: ще ні.
Стефан: хм. бачиш? тобі подобається.
Ендрю не відповідав протягом години. Стефан схопився за телефон так, ніби це був його рятівний круг. Був понеділок, і у парубка накопичилося чимало матеріалу для перекладу, але він не міг змусити себе встати з ліжка. Тож, до біса той дедлайн.
Серце підскочило в грудях, коли задзвонив телефон і на екрані з’явилося ім’я Ендрю.
Ендрю: ти що, помер від нудьги без мене?
Стефан: мені казали, що мене важко вбити. нудьга цього не зробить. ти втік, бо я знову тобі когось нагадав?
Ендрю: ні.
Ендрю: нагадав, але не тому. консультувався по татуюванні.
Стефан: щось веселе?
Ендрю: нудне. черепи, троянди, стереотипне байкерське тату
Стефан: тебе турбує, коли малюєш щось, що тобі здається нудним?
Ендрю: гроші є гроші. я не робив тату більше трьох років і тільки зараз повернувся до цього. моя подруга дозволила приєднатися до її студії.
Стефан: яке твоє улюблене татуювання, яке ти коли-небудь робив?
Ендрю: маленьке, простеньке, квіткове.
Стефан: а чому воно твоє улюблене?
Ендрю: через людину.
Стефан: ах. це підходить. я можу його побачити?
Ендрю: я не маю його в портфоліо. занадто особисте.
Стефан: гаразд. яке улюблене на твоєму тілі?
Ендрю: [прикріплене фото]
Стефан: гм… гаразд. воно… просте. я очікував, що буде щось зі складних. наприклад, ліс.
Ендрю: іноді найкращі речі прості.
Стефан: що це?
Ендрю: волошка
Стефан: це щось означає?
Ендрю: можливо.
Стефан: гм.
Ендрю: що таке, йолопе?
Стефан: відхилення або означає, що ти зробив його просто так, або ти не хочеш мені сказати. що з цього?
Ендрю: це нагадує мені когос.ь
Стефан: ти продовжуєш це говорити.
Ендрю: а яке в тебе? ти не мусиш мені його показувати. просто опиши.
Але справа була в тому, що Стефан хотів цього. Він поняття не мав, чому, але хотілося показати Ендрю. Він ніколи не мав бажання, щоб хтось бачив це татуювання. Навіть єдиний раз, коли її побачив Кевін, було випадковістю. Це було щось особисте, щось надто інтимне. Стефан не пам’ятав, як він його зробив і що воно означало, але відчуття в нутрі не брехало. Це означало щось, чим Стефан не хотів ні з ким ділитися. Крім Ендрю, мабуть.
Він підняв сорочку і сфотографував крупним планом пелюстки на тазостегновій кістці. Потім обрізав знімок, як міг, щоб шрами не потрапили в кадр. Залишилася тонка біла лінія від леза, але Стефан вирішив, що зможе з цим жити.
Стефан: [прикріплене фото]
Ендрю: ти не повинен був надсилати його, якщо не хотів, щоб я бачив.
Стефан: ні, я хотів.
Ендрю: твоя щось означає?
Стефан: не знаю.
Ендрю: щось це та має означати.
Стефан: я не пам’ятаю.
Ендрю: ти був п’яний, коли робив його? зазвичай рекомендується бути тверезим, коли отримуєш зміни на тілі
Стефан: не знаю. я просто…
Стефан: не пам’ятаю.
Ендрю: чому ти передумав мені показувати?
Стефан: не знаю, мабуть, почуваюся в безпеці.
Ендрю: ти постійно кажеш «в безпеці», ніби можеш бути впевнений, що людина не заподіє тобі шкоди.
Стефан: думаю, що ти на таке не здатен.
Стефан надрукував наступне повідомлення, перш ніж встиг передумати.
Стефан: ти зустрічався з кимось із додатку особисто?
Ендрю: уже багато років ні.
Стефан: чому ні?
Ендрю: давно не відчував бажання. мені не потрібен додаток, щоб знайомитися, і я не був зацікавлений у тому, щоб із кимось розмовляти.
Стефан: але ти розмовляєш зі мною.
Ендрю: так. ти цікавий.
Стефан: агов, нумо придумувати свої репліки.
Ендрю: чому ти запитав?
Стефан: не знаю…
Ендрю: ой, давай, не бреши зараз.
Стефан: я думав, може, ми могли б випити кави чи ще чогось.
Стефан: якось.
Стефан: якщо хочеш! тільки каву, я не кажу, що це щось.
Стефан: вибач, натиснув «відправити» занадто рано.
Стефан: я мав на увазі, що це буде просто кава.
Ендрю: перестань психувати.
Стефан: я не божеволію. просто… ніколи цього не робив.
Ендрю: якщо не брати до уваги того, що ти боїшся, у тебе все гаразд.
Стефан: це означає, що ти згоден на каву?
Ендрю: так. давай зустрінемося за кавою.
Стефан притиснув телефон до грудей і зробив кілька глибоких вдихів, змушуючи серцебиття сповільнитися. Це ніяк не заспокоїло його калатаюче серце, і парубок не мав жодного уявлення, чому він узагалі так себе почуває.