Ендрю грюкнув дверима перед обличчям Аарона.
Якщо й було щось гірше за Флориду, то це саме факт, що брат приїхав сварити його в довбану Флориду.
— Ти знущаєшся? — його брат-близнюк вдарився об двері й двічі копнув їх ногою для більшої впевненості.
Ендрю застогнав і зачекав хвилину, перш ніж все ж відчинив йому.
— Я ж сказав, що зі мною все гаразд. Що саме тебе збентежило?
— Не кажи мені цієї фігні, — Аарон проштовхнувся повз Ендрю й пішов на кухню. Погана ідея, дуже погана. Стан кухні не зовсім підтверджував попередню заяву. Усюди були розкидані пляшки з-під віскі, коробки від морозива й щось, що могло бути — а могло й не бути — запліснявілою піцою (Ендрю не був упевнений).
— Гаразд. Ти молодець, — Аарон обернувся й різко підняв догори великий палець.
— Що ти тут робиш?
Ендрю розмовляв з братом вчора… Три дні тому? Він не ставив би на це гроші. Але вони таки розмовляли, і зовсім нещодавно, тому причини, через які Аарон приїхав у його будинок на іншому кінці країни, були за межами розуміння.
Аарон не вписувався сюди. Була середина січня, і він спітнів у своїй дорогій шкіряній куртці. Кілька років життя в Нью-Йорку значно знизили його температурну переносимість. Він навіть виглядав більш блідим, аніж Ендрю. Не те, щоб сам Ендрю часто виходив на вулицю, але цього було достатньо, щоб відчути різницю.
Ендрю дивився, як брат пройшов через кухню до вітальні, щось буркочучи собі під ніс. Аарон збив ногою з дивана порожню коробку з-під морозива й кинувся на Міньярда.
— Ти не пам’ятаєш.
— Я все пам’ятаю, — Ендрю закотив очі. Брат, звісно, знав це, тож про що, у біса, узагалі мова?
— Не тоді, коли ти на межі алкогольного отруєння, наскільки я зрозумів.
— Ніколи не було такого. Що ти тут робиш?
Обличчя Аарона трохи почервоніло.
— Я не знаю, Ендрю. Що взагалі могло завести мене в цю довбану Флориду ? Можливо, той факт, що ти більше ні з ким не розмовляєш. Дзвониш Нікі раз на рік. Або те, що твій орендодавець подзвонив мені, щоб запитати, чому ти прострочив оренду на три місяці, а я знаю, що в тебе достатньо грошей, щоб заплатити за оренду в бісовій Флориді . Або те, що чотири дні тому ти ридав по довбаному телефону цілу годину, а потім вимкнув його. Я не знаю, це ти мені скажи.
Ендрю притулився до кухонної стійки і схрестив руки на грудях.
— Я починаю відчувати, що ти маєш щось проти Флориди.
Аарон кинув у нього порожню коробку з-під морозива.
— О, відвали. Флорида — лайно, і ти це знаєш. Я на дев’яносто дев’ять відсотків упевнений, що ти переїхав сюди тільки тому, що знав, що я скоріше відгризу собі руки, ніж буду тут.
— О, тепер він зрозумів.
— Ендрю.
— Аарон.
Аарон підвівся і підійшов, нахилившись до Ендрю:
— Слухай, я не збираюся тебе ні до чого примушувати, гаразд? Але минуло вже три роки. Я не кажу, як довго ти повинен сумувати або щось подібне. Просто кажу, що якщо ти не будеш хоча б намагатися жити, то залишишся в цій сраній дірі до кінця життя, і що робитимеш? Збирати пляшки з-під віскі та морозива вдома?
— Ти куштував віскі з морозивом?
— Це ти намагаєшся бути смішним? Не смішно.
— Ти прийшов сюди тільки для того, щоб голосно засуджувати моє життя?
Аарон мовчав кілька секунд.
— Ні. Я прийшов, щоб попросити тебе переїхати до Нью-Йорка.
Аарон повністю втратив розум. Ендрю не хотів переїжджати в Нью-Йорк або куди-небудь ще. Юнак збирався залишатися тут до тих пір, поки внутрішня частина не зрівняється з зовнішнім заціпенінням, поки він більше нічого не буде відчувати. Що може бути кращим місцем для цього, ніж пекло? Флорида була досить близькою для цієї позначки.
— Не вийде. Але не соромся купити коробку ірисок на зворотному шляху.
Ендрю відштовхнувся від стільниця й навмання обрав порожню коробку, а потім кинув її в переповнений сміттєвий бак. Гаразд, можливо, йому й справді потрібно було трохи прибрати тут. Трохи .
— Кейт вагітна. На шостому місяці, — сказав Аарон позаду нього, і Ендрю замовк.
Це не повинно було його хвилювати, насправді, тому що йому ніколи не подобалась черлідерка. Але невелике роздратування в животі пробилося до грудної клітки. Спалах спогадів, один з тих, які юнак намагався забути протягом останніх трьох років і з тріском провалився в цьому.
— Черлідерка — це довбана пухлина.
— Це ти зараз так кажеш, але коли в них буде дитина, ти поводитимешся нестерпно.
— Повна дурня. Замовкни.
— Це правда! Ти будеш балувати їх до усрачки, напевно, навіть будеш тим, хто піде купити їй картоплю фрі посеред ночі. А коли народиться дитина… Буде ще гірше.
— Стули пельку.
— Так, подумай про це. Дядько Дрю ховає цукерки в кишенях і запасається ними під ліжком. Скажи мені, що це не правда.
— Замовкни.
Голос завмер у його голові.
— Ендрю, ти мене чув?
Він повернувся обличчям до Аарона.
— Звичайно, я, бляха, чув тебе. Яке це має відношення до мене?
— Я просто… Я хочу, щоб моя донька знала свого дядька, ясно? А ще хочу, щоб ти теж її знав. Цього не станеться, якщо поховаєш себе живцем.
Ендрю обмірковував свої варіанти.
— Що я взагалі буду робити в Нью-Йорку?
— Не знаю, Ендрю, що завгодно. Займайся чим завгодно, тільки не цим. Можеш повернутися до коледжу, або… Ні? Відкрити новий тату-салон. Роби все, що захочеш.
І в цьому була проблема, чи не так? Ендрю нічого не хотів. Більше нічого. Не без нього .
***
Ендрю пробув у Нью-Йорку шістдесят сім днів, і він ненавидів кожен з них. Не те, щоб не хотів бути поруч. До народження племінниці залишалося менше трьох тижнів, і улюбленим заняттям було спостерігати за тим, як Аарон біситься через випадкові речі в будинку.
Досі Ендрю розважався тим, як брат лютував щодо небезпечних розеток, гострих кутів, антисанітарії, того, що на даху живе єнот (і чи можуть кляті єноти красти немовлят?), а також фарби, що дивно пахне. Десять із десяти в плані розваг.
Але сьогоднішній вечір не був одним із таких випадків. Сьогодні був його фальшивий день народження, і Ендрю сидів у тенісному барі, допиваючи четверту склянку віскі. У голові вирували думки, і все навколо було відтінками коньячно-червоного й осінньо-коричневого, і льодовикового озерного-блакитного. Це були спогади про корицю й пташиний сміх, і ніжні кінчики пальців, що бігали по його волоссю.
І він не мав цього зараз, чи не так? Тож зробив єдине, що вмів. Пив доти, доки ці кольори не потьмяніли, доки голос у голові не перетворився на білий шум, але був усе ще достатньо тверезим, щоб розуміти власні дії. Потім підійшов до бару й став перед Роландом, барменом, із яким познайомився місяць тому.
— Коли в тебе перерва?
Роланд посміхнувся:
— Коли ти хочеш, щоб вона була?
Ендрю просто витріщився на нього.
— Гаразд, гаразд, Боже, твій настрій мене вбиває. Через десять хвилин.
Найкраще в Роланді було те, що він зовсім не був схожий на нього . Голос був глибшим, грубішим, і він був занадто гучним, коли Ендрю брав його член у рот. Міньярд зв’язав зап’ястя бармена за спиною своїм власним ременем, тому що цей вилупок просто не розумів інструкцій.
Але це було гарним відволікаючим маневром. Роланд бездумно вимовляв його ім’я між своїми стогонами, коли Ендрю відсмоктував йому, і це було добре . З одного боку, тому що Міньярду просто подобалося смоктати член, а з іншого, тому що він перестав думати про нього . Принаймні, на деякий час. І сьогодні це було найголовніше, що він зробив. Перестав думати. Тиша була хорошою. Майже здавалося, що Ендрю був звичайним, звичайнісіньким геєм, який трахається з кимось у барі.
Майже.
***
— Ендрю, ти п’яний, — Аарон засміявся позаду нього.
Це не було стовідсотковою правдою: Ендрю був щонайбільше напідпитку.
Голос Кейтлін пролунав з вітальні:
— Усе не так вже й серйозно. Ви двоє повернетесь, щоб ми вже закінчили цю гру?
— Ні, — пробурмотів Ендрю й налив рому в пательню з шиплячимими яблуками.
— Із яких це пір ти знаєш, як його готувати?
— Це ж не складно. Принеси тарілки.
— Ендрю, обіцяю, усе добре, — знову покликала Кейтлін. Було кумедно спостерігати, як її голос перетворився з нестерпного на те, із чим Ендрю міг миритися останні декілька місяців.
— Ти розбалуєш цю дитину більше, ніж будь-хто інший, Ісусе, — сказав Аарон.
Ендрю пирхнув:
— Слухай, твоя дитина хоче яблучного морозива з корицею, вона отримає яблучне морозиво з корицею.
— Кейтлін хоче його, а не дитина.
Ендрю витріщився на нього, коли брат натякнув, що він робить щось тільки для Кейтлін.
— Дитина хоче.
Через двадцять хвилин Ендрю доробив другу порцію яблучного морозива з корицею. Кейтлін віднесла свою миску до спальні.
Ендрю вилив напіврозтоплене морозиво, що залишилося, прямо в миску з карамелізованими яблуками, а потім долив віскі.
— Не можу повірити, що проводжу суботній вечір, граючи в бісову монополію, як дитина третього класу, колекціонуюча динозаврів.
— Ти приніс цю довбану монополію.
— Не в цьому справа.
Аарон поставив свою миску й зробив таке обличчя, яке завжди робив, коли планував запитати Ендрю про щось дурне.
— Що? — запитав Ендрю.
— Гм… Отже.
— А, завжди чудовий початок.
Аарон насміхався.
— Дай мені хвилинку. Ми не говоримо про таке лайно, Ендрю. Ти ж знаєш, що ні. Принаймні, не відколи, як… — він відвів погляд. Так, Ендрю чудово знав, про які “відколи” говорив Аарон. — Я просто хотів запитати, як справи з Роландом.
— У нас із Роландом нічого не відбувається.
— Га-а-аразд, — Аарон напівзадушено засміявся й налив собі ще віскі. — Отже, ви двоє зникаєте разом щоразу, коли ми йдемо до клубу, щоб обмінятися рецептами коктейлів. Круто.
— Трахатися з ним — це не “щось відбувається”.
Аарон сів, і його обличчя засвітилося від веселощів. Дуже п’яною забавою. Це ніколи не було чудовою ідеєю, особливо з тих пір, як востаннє зробив таке обличчя, коли побився об заклад з Нікі, що зможе доторкнутися до електричного паркану.
— Знаєш, яку чудову ідею ми можемо зробити?
— Колесо. Щеплення. Двигун внутрішнього згоряння.
— Я серйозно, Ендрю!
Парубок на це лиш закотив очі й зробив невизначений жест, щоб той продовжував.
— Тобі варто завести акаунт у Тіндері.
Ендрю майже розсміявся, але був близьким до цього.
— Або. Я можу вдаритися головою об стіну. Неодноразово. Результат майже такий самий.
— О, не будь занудою. Ден познайомилася зі своїм хлопцем через Тіндер, і вони огидно щасливі.
Ендрю підняв брову. Щастя не було чимось, до чого він міг дістатися в цьому житті, і кожен про це знав. Він втратив своє щастя три з половиною роки тому. Але він не сказав цього. Натомість запитав:
— Нагадай, хто така Ден?
— Власник того місця для метання сокир, куди ми з Кейт ходимо.
Ох. Точно. У Аарона були друзі в цьому дурному місті. Дивно, але принаймні половина з них не мала нічого спільного з медичною школою. Були Ден і її несамовито сонячний хлопець. І Рене, яка тримала кафе й тату-салон, і яку Ендрю відразу ж урвав собі. Аарон не мав права дружити з такими крутими людьми, як Рене Вокер. Потім були друзі Кейтлін, яких Ендрю уникав, як чуми, і покидьок із будинку навпроти, який безкоштовно полагодив Аарону машину — Сет, чи як його там. О, і дурнувато веселий хлопець-флорист Джеремі, і… Як, чорт забирай, Аарон взагалі познайомився з цим хлопцем?
— Я, напевно, відмовлюся, — нарешті сказав Ендрю.
Аарон видав куряче кудкудакання. Ну, знаєте, як довбаний восьмирічний хлопчисько. Якби Ендрю був тверезим і не страждав від сильної злості, міг би проігнорувати це. Але ні те, ні інше не було правдою, тому юнак схопив телефон і завантажив Тіндер.
— Ти просто залишиш свій профіль порожнім, чи не так?
У цей момент Ендрю обмірковував убивство.
— О, дай мені телефон.
— Чорт забирай, так і є. Ти змусиш це виглядати так, ніби я люблю людей.
— Ні, не змушу, — Аарон вихопив телефон із рук Ендрю. — Дивись.
Хлопець прокрутив фотографії Ендрю й обрав кілька більш-менш пристойних. Потім почав редагувати профіль.
– Гаразд… Так, основні дані. Постійно буркотливий, — друкував Аарон, — любить морозиво з шоколадом і віскі, о, тату-майстер. Зачекай. А що, геї теж люблять тату-майстрів? Неважливо, я вставляю. Грав у лакросс у коледжі…
— Не треба.
— Гаразд, гаразд, ніякого лакросу. Боже, ти такий зануда. Любить… Ножі. Цього має бути достатньо, щоб показати твою привабливу особистість.
Ендрю закотив очі:
— Моя фотографія показує мою привабливу особистість.
Аарон мало не поперхнувся віскі, а потім розсміявся.
Це була чудова фотографія. Її зробила Рене, і, коли Ендрю вперше побачив її, йому захотілося кинути свій телефон через її тату-салон. Юнак був одягнений у чорну сорочку, тримаючи в руках пістолет для татуювання, а рукава обгорнули біцепси, демонструючи татуювання лісу. Він майже не відривав погляду від зображення, яке малював, брови були зосереджено насуплені. Татуювання було чорно-білим і так неймовірно поєднувалося з його особистістю. Світлина також була майже ідентичною фотографії, яку зробив з Ендрю три з половиною роки тому. Той самий ракурс, той самий вираз обличчя, ті самі кольори. За збігом обставин, це був останній раз, коли Ендрю брав у руки голку для татуювання перед переїздом до Нью-Йорка.
Аарон прокручував профілі, проводячи пальцем ліворуч по кожному з них. Збоку від рота Ендрю утворилася майже непомітна крива.
— Що, ти тепер експерт по геях?
Аарон зневажливо махнув рукою.
— Та годі тобі, я не такий уже й гетеросексуал.
Ендрю знизив голос до сценічного шепоту:
— Хто скаже Кейтлін?
На це Аарон розсміявся.
— Я майже впевнений, що вона дізналася про це раніше за мене. А як щодо цього? У нього є татуювання.
Ендрю підтягнув свій стілець ближче до Аарона.
— Білий чувак із татуюванням рибки кої. Хіба я схожий на хіпстера, який проводить двадцять хвилин на вечірці, пояснюючи значення кольорів своїх татуювань?
— Засуджую. Так чи інакше, ідемо далі. Ось цей?
— Він буквально тримає довбану рибу.
— А це?
— Вусатий.
— Цей?
— Одягнутий у жовту сорочку.
— Цей?
— Якого хріна він такий усміхнений?
— Господи, бляха-муха. Гаразд. Цей…
Тиша.
— Що за…
Ендрю затамував подих. Він застиг на місці, легкий алкогольний туман вмить випарувався. Серце билося зі швидкістю тисяча миль на годину.
Він схопив телефон і прокрутив профіль вниз. Гострий синій погляд, каштанові кучері відтінку віскі з корицею та червоного дерева. Шрам на щоці й посмішка, яка запалювала вогні.
— Ендрю…
— Що це, у біса, таке? — вигукнув Ендрю.
— Очевидно, хтось знайшов його фотографії в інтернеті або щось подібне. Це не він.
— Ні. Ні, це не… Я ніколи не бачив їх раніше.
Аарон повільно ворухнув рукою і тримав телефон, чекаючи, поки Ендрю відпустить його.
— Не роби цього з собою. Це не він. Він мертвий. Ендрю, ти ж знаєш, що він мертвий. Давай, віддай мені телефон.
Стефан, 25 років, 23 милі звідси
Ендрю не думав. Він свайпнув праворуч і осушив склянку віскі, бажаючи, щоб буря в грудях вщухла.
— Ендрю.
— Нічого не кажи.
Аарону цього разу вистачило мізків, щоб заткнутися. Минула хвилина, але здавалося, ціле життя, вічність у місці, де немає світла.
Потім задзвонив телефон.
Це збіг обставин.