Стефан вийшов із комори, несучи в руках коробку з лезами для сокир. Він глянув у бік Дена й Мета якраз вчасно, щоб побачити, як занадто балакучий блондин пішов геть. Джеремі, точно. Стефан бачив його краєм ока, але ніколи не зустрічався з ним особисто, як і з більшістю друзів Ден і Метью.
Багатьох із них він бачив на відстані, наприклад, Джеремі та їхніх друзів з медичної школи, Аарона й Кейтлін, а також ту катастрофу з уїдливою людиною - Еллісон, і Сета, якого Стефан уважав повним ідіотом.
Він ніколи не розмовляв ні з ким з них й планував так і залишити. Він не дуже добре ладнав із людьми і, чесно кажучи, у нього й так було достатньо друзів. Були Ден і Метт. І Жан, і Кевін. І Девід теж. Хоча Ваймак брав на себе більше батьківську роль, і, враховуючи складні стосунки Стефана з батьками, було дивом, що він дав дозвіл Девіду поводити себе як батько, не відчуваючи страху. Ваймак знав правду про Стефана. Разом із Жаном і Кевіном вони були єдиними людьми, які знали справжню особистість парубка: ім’я при народженні, батька, чому він змушений був використовувати інше ім’я й ніколи не виділятися.
Стефан познайомився з Кевіном приблизно через півроку після того, як оселився в Нью-Йорку. Це була не перша їхня зустріч, але Дей майже нічого не пам’ятав про нього. При першій їх зустрічі, Натан був лідером культу смерті (що насправді означало лише вигадану релігію, яка виправдовувала всіх серійних убивць, залучених до культу). Кевін урешті-решт вибрався. Жан також. І щойно Стефан знову зустрів юнака, той узяв на себе зобов’язання дати йому життя, якого в нього ніколи не було. Тепер у Стефана був перекладацький бізнес, гарна квартира з кімнатними рослинами, а щонеділі він грав у лакросс з Кевіном і Жаном. Чого ще він міг бажати?
Він усе ще не мав ясності щодо обставин свого пробудження на брудному березі річки. Однієї миті йому було сімнадцять, і він блукав Сіетлом, підраховуючи шанси на виживання після того, як фанатичні послідовники Натана вбили його матір на канадському кордоні. Наступної миті він вже лежав на березі річки, весь у багнюці та крові, із широкою раною на лобі та синцями на плечі. Він ледве дотягнув себе до найближчої заправки, і люди називали дату, називали рік, але це було неможливо, тому що Стефан щойно був у Сіетлі. Як, у біса, могло статися, що йому був двадцять один рік? Він мав свій природний колір волосся, що означало, що парубок перестав ховатися, як це було раніше. Найдивнішим було те, що він мав татуювання на стегновій кістці. Невеликий круглий малюнок із чорних пелюсток. Він поняття не мав, навіщо взагалі татуювання. Це було на нього зовсім не схоже.
Потім Стефан перебрав кілька різних особистостей у власному довгому списку, щоб переконатися, що його ніхто не переслідує, а потім переїхав із Сан-Франциско до Вісконсіна, із Бостона до Нью-Йорка. А потім зустрів Кевіна і Жана. І Ден, і Мета. І так залишився тут.
Раніше ніколи не мав причин залишатися.
Стефан почекав трохи, поки Джеремі вийшов із клубу, і підійшов до Ден та Метью.
— О, ти щойно розминувся з Джеремі. Він зайшов перевірити, чи не потрібна нам допомога з поповненням запасів, як мило, чи не так? Тобі варто нарешті познайомитися з ним, він чудовий! — сказав Мет. Стефан закотив очі. Бойд уважав «чудовою» буквально кожну живу людину, яка віталася з ним. Це було смішно.
— Наступного разу, — відказав Стефан.
— Брехун, — пирхнула Ден і ніжно поплескала його по плечу. — Ти наш асоціальний метелик, ми це розуміємо. Ти не повинен змушувати себе заводити нових друзів, якщо не хочеш.
Мет надувся.
— У мене достатньо друзів, — сказав Стефан.
— Такого не буває. Завжди є місце для нових друзів, — відповів на це Мет.
— Як на мене, ні. Краще залишу пошуки друзів тобі. Розмови з новими людьми — це не моя стихія, — відмовив Стефан зі сміхом. — До речі, — витягнув свій телефон і простягнув його Мету, – можеш видалити цю набридливу програму для знайомства з людьми? Вона іноді видає дивні звуки.
— Який додаток? — запитала Ден.
— Я завантажив Тіндер на його телефон.
— Мете, ні! Чому? Тільки не Тіндер… Ти не можеш кинути нашого кролика в той акваріум із акулами, Господи!
Стефан засміявся.
— Гаразд, я не кролик, — зупинився на секунду, смакуючи слова. Іноді він говорив речі, від яких мурашки по шкірі, слова, які здавалися дежавю, як спогад, похований у білому шумі.
— Хочеш подивився профілі? — запитав Мет.
— Навіщо? Я ж казав, що зі мною так не вийде.
— Так. А я казав, що тобі не обов’язково когось приваблювати або хотіти когось трахнути. Ви можете просто поговорити, випити кави, не знаю, подивитися, що там. Ніколи не вгадаєш. Знаєш, ми з Ден познайомилися у Тіндері.
Ден зітхнула:
— Тобі не обов’язково всім про це розповідати.
— А що, мені не соромно.
— Справа не в соромі, крихітко. Тіндер повинен платити тобі за маркетинг.
Мет розсміявся.
— У будь-якому випадку. Я просто хотів сказати, що ти можеш знайти когось досить цікавого, щоб привернути твою дуже платонічну, дуже стриману увагу.
Юнак зробив вигляд, що його очі блищать, але це було навряд чи можливо, коли Мет був причетний до цього.
— Когось цікавого, — повторив він. Потім відкрив додаток, провів пальцем вліво через кілька профілів і повернув екран так, щоб Мет зміг його побачити. — Як цей хлопець? Тому що тримати мертву рибу дуже привабливо, — продовжував гортати. — Або ось цей. Чому він тримає віялку для здування листя, як штурмову гвинтівку? Або цей. Він буквально голий. Я маю на увазі… У нього що, немає сорочок? Йому потрібна адреса найблищого магазину, щоб купити одяг?
— Господи, — почала Ден, а потім задихнувся від сміху.
— Що, це реальні люди в цьому додатку. Ось ще один із рибкою. Що з усіма цими риб’ячими вбивцями? І чому вони всі чоловіки? Я ж не гей.
— Вибач, винен. Ти поцілував Жана одного разу.
— Це було в дослідницьких цілях! — огризнувся Стефан. Він казав правду. Це сталося ще до того, як Кевін і Жан зізналися один одному у своїй багатостраждальній закоханості й почали зустрічатися. А хлопець просто хотів знати, що це за метушня навколо поцілунків.
— Я ж можу змінити налаштування, — сказав Бойд.
— О, ні, навіщо тобі це робити, коли в мене є всі ці дивовижні можливості, — категорично сказав Стефан. — Як у цього хлопця. Він знає, що його рука знаходиться всередині його боксерів і … Знаєш що, неважливо, прикинься, що я не питав про це. Або ось цей. Гадаю, запхати три хот-доги в рот — це талант чи щось таке. Або…
Парубок зупинився, палець застиг над фотографією. Це було чорно-біле фото друга Ден і Мета, Аарона. Він тримав у руках пістолет для татуювання, чорні візерунки дерев покривали його біцепси, а те, як він дивився на камеру з-під брів, пролунало в голові надто знайомим звуком.
— Це твій друг з вагітною дівчиною. Із фальшивим ім’ям, очевидно. Не дуже оригінально.
Метт мало не задихнувся і вихопив телефон з руки друга.
— О, Боже мій, у мене мало не стався серцевий напад, Стеф! Я думав, що Аарон зраджує! Це не він. Це його брат-близнюк, Ендрю.
— Ох.
Стефан вихопив свій телефон назад і довго дивився на фотографію.
— Я думаю, він йому подобається, — фальшиво прошепотіла Ден.
Стефан відійшов і попрямував назад до сховища, залишивши обох хихикати позаду себе.
За будь-яких інших обставин Стефан навіть не подумав би про це. Ця програма була на його телефоні з тієї єдиної причини, що він не знав, як її видалити, і коли попросив Кевіна й Джин зробити це, вони подумали, що буде весело познущатися над ним, і залишили її включеною.
Але зараз Стефан все ще дивився на це обличчя і… Як міг навіть подумати, що це був Аарон? Чоловік на фото був іншим. Аарон був невротичним придурком у шкіряній куртці за завищеною ціною, який прикривав свою невпевнену натуру сварливим ставленням і непотрібним огризанням. Це навіть не було схоже на якісний сарказм Елісон, він був абсолютно прозорим і нудним. Але цей хлопець… Цей хлопець був іншим. Чи бачив Стефан його раніше біля клубу сокир Ден та Мета? Не міг пригадати. Тоді чому здавалося, що вони десь зустрічалися?
Стефан не знайшов би відповіді, дивлячись на його фотографію, у будь-якому разі. Хлопець увійшов до комори, зачинив за собою двері й притулився до них. Що може бути найгіршим, що може статися? Він міг би бути таким же засранцем, як його буркотливий брат, і тоді Стефан просто заблокував би його номер і поскаржився поліції. Жан навчив його блокувати чужі номери, і це було найкраще, що могли зробити ці дурні телефони.
Він провів праворуч.
Збіг. Що за… Стефан відчинив двері й кинувся до Метью.
— Що це повинно означати? — штовхнув телефон в обличчя Мету.
Друг хихикнув.
— Це означає, що він також махнув прямо на тебе.
— Чому?
— Стеф, любий, я маю тобі ще раз це пояснити? — запитала дівчина.
— Що саме? Ти пояснюєш мені багато непотрібного лайна.
— Люди думають, що ти гаряча штучка. Гей. Ти гарячий, і твій профіль звучить так, ніби в тебе проблеми з відносинами…
— У хорошому сенсі, — перебила Ден свого хлопця.
— Так, у хорошому сенсі. Отже, люди, напевно, часто проводять прямо по тобі.
Стефан підняв брову й пробурмотів:
— Люди дурні.
— Ось це дух! — Мет надто захоплено підняв великий палець угору. — Тільки не кажи про це Ендрю. Аарон і Кейтлін планують одружитися після народження дитини. Що, як тебе запросять? Не можна ображати брата нареченого.
— Як мене можуть запросити? Ми ж навіть не знайомі.
— Ну, одного разу ви познайомитеся, і вони тебе полюблять, — буквально зомлів Бойд.
Стефан закотив очі.
— Так, добре, неважливо.
— Ти збираєшся поговорити з ним? — запитала дівчина.
— Я ще не знаю. У будь-якому випадку, уже пізно.
Ден хмикнула на знак згоди. Але Стефан вагався не через це. Він просто не міг позбутися відчуття, що в цьому чоловікові було щось дивне.
*****
Ендрю прочекав тридцять хвилин, але повідомлення від Ніла так і не прийшло. Ні. Не від Ніла. Від Стефана.
Аарону вистачило розуму залишити його на самоті, і це було добре, тому що юнак був дуже близький до зриву, і останнє, чого хотілося, показати це брату. Він був цілком здатний упоратися з власними зривами самостійно.
Він налив собі ще віскі і втупився в телефон, наче там дивом повинно було з’явитись повідомлення від самозванця-Ніла. Але воно не з’явилося.
Ще через тридцять хвилин терпець Ендрю увірвався, і алкоголю в його крові стало трохи забагато.
Ендрю: два священники заходять до бару.
Самозванець-Ніл відповів негайно.
Стефан: справді, барний жарт? ти так зазвичай починаєш?
Ендрю: а як би ти хотів почати?
Стефан: не знаю. я ніколи не робив цього раніше.
Ендрю: чому ні?
Стефан: не люблю людей.
Ендрю: ми з тобою схожі в цьому.
Стефан: тоді що ти робиш на тіндері? думав, що це все про пошук людей, які тобі подобаються.
Ендрю: неправильно. він для того, щоб знаходити людей, із якими можна переспати.
Стефан: я не займаюся сексом.
Ендрю втупився в телефон, поки серце билося в горлі. Це був самозванець, він знав точно. Якийсь довбаний придурок, який знайшов десь в Інтернеті фотографії Ніла і використав їх для свого профілю, тому що… Ну, тому що Ніл був до біса гарячий. Але це був не він, кричали всі розумні частини мозку Ендрю.
Ендрю: то що ти тоді робиш у цьому додатку?
Стефан: друг завантажив додаток на мій телефон, і я не знав, як його видалити.
Ендрю: ясно. то ти випадково свайпнув вправо.
Стефан: ні.
Ендрю: чому тоді?
Стефан: ти цікавий.
Ендрю: ти мене не знаєш.
Стефан: мабуть, мій друг знає твого брата. я бачив його кілька разів. він такий же мудак. ти на нього зовсім не схожий. отже, ти цікавий
Ендрю грюкнув телефоном об стіл і осушив ще одну склянку віскі.
Це було занадто. Забагато, бляха. Він справлявся з величезною кількістю лайна у своєму житті й зумів вистояти, але це? Це було більше, ніж міг витримати зараз. Він оплакував смерть Ніла, поховав довбану урну з прахом випадкових речей, що належали коханому, у могилі, позначеній його ім’ям.
Якщо Ніл вижив в автокатастрофі, то якого біса поліція його не знайшла?
Ендрю ковтнув віскі прямо з пляшки. Він більше не відчував смаку, лише тепло рідини, що наповнювала груди, а потім туман. Туман, до якого він звик.
Останні три з половиною роки були довгою прогулянкою в туманному полі, і навіть із блискучою пам’яттю Міньярд утратив деякі моменти цих років. Було дивом, що печінка досі нормально функціонувала.
Він відкинув голову на спинку стільця й зробив глибокий вдих. Потім ще раз. А потім спогади нахлинули на нього, непрохані й надто інтенсивні.
Ендрю порушив щонайменше двісті правил дорожнього руху по дорозі до довбаного мосту. Він не повинен був дозволяти Нілу залишатися в Атланті, до біса ті додаткові заняття. Він не повинен був їхати в Колумбію без нього і залишати юнака там одного. Коли Міньярд зупинився біля поліцейської барикади, тіло трясло.
— Де він?— парубок практично проштовхнувся крізь кількох поліцейських.
— Сер. Вам не можна тут знаходитися…
— Це моя машина в довбаній річці. Ви мені дзвонили.
— Містере Міньярд. Ви можете надати якесь посвідчення особи?
Ендрю ненавидів усіх цих довбаних виродків. Із того місця, де він стояв, було видно дах машини, і команда водолазів вже була навколо, але Ніла не було видно.
Він тицьнув поліцейському в обличчя своє водійське посвідчення.
— Він у лікарні? Де він, у біса, знаходиться?
Офіцер співчутливо подивився на хлопця. Ні, тільки не цей блядський вираз. Це було обличчя лікаря, який повідомляє, що його близька людина не витримала операції. Ендрю надивився достатньо медичних драм, щоб знати це.
— Наразі ми не можемо встановити місцезнаходження водія. Чи можете ви розповісти нам більше деталей?
І Ендрю розповів. Уперше в житті він працював з цими клятими свинями, і це, урешті-решт, нічим не допомогло.
Ендрю моргнув, і картина в голові змінилася.
Він лежав на підлозі в орендованій халупі у Флориді з пляшкою віскі в руці. Через два місяці розслідування справи хлопця пошуки були офіційно припинені, а Ніл був оголошений зниклим безвісти, імовірно, загиблим. У машині знайшли кров, але жодних слідів. Офіційна версія полягала в тому, що він намагався врятуватися з потопаючого автомобіля, відстебнувся, але не зміг дістатися до берега. Потонув, і течія віднесла його тіло занадто далеко від місця події.
Ендрю бездумно прокручував повідомлення, яке Ніл залишив йому на голосову пошту:
— Привіт, офіційно вільний від цього тупого класу статистики. Професор усе ще ненавидить мене. Хіба я винен, що він не правий? У будь-якому випадку, я зараз їду до Колумбії, — голос став низьким і м’яким, інтимним: — Не можу дочекатися, коли побачу тебе, Дрю.
Міньярд знову ввімкнув повідомлення. І ще раз. І ще раз. Аж поки власний внутрішній голос не почав звучати як голос Ніла.
Він пив, поки спогади не потонули в тумані.
~~~
Була середина ночі, а Ендрю раптово перестав відповідати на повідомлення. Якого біса відбулося? Це не повинно було турбувати Стефана, але він не міг позбутися тяжкості в грудях. Було вже далеко за північ, і він, не гаючи часу, зайшов до своєї квартири, перш ніж увірватися в спальню Кевіна.
Два тіла відплуталися одне від одного, розчервонілі, задихаючись, тягнучи простирадла, щоб прикрити себе.
— Ти що, бляха, серйозно?
— Чувак! Якого хріна!
Стефан закотив очі:
— Я вже бачив вас обох голими.
— Так не в цьому справа, мудак, — відповів Жан.
— Так, так, знаю, трахатись — це чудово. Насправді… Не знаю. У всякому разі, ви робите це весь час, як вам ще не набридло?
Кевін провів рукою по обличчю.
— До чого ти ведеш?
— Так, я познайомився з одним хлопцем на тіндері, і він перестав мені відповідати.
— Зараз 3 година ночі, — сказав Жан і жбурнув у Стефана подушкою.
— І що? — юнак відкинув подушку назад.
— А те, що він, до біса, спить, ти, абсолютна загроза! Забирайся геть, — Дей виглядав так, ніби збирався вбити друга. Нічого страшного, у Кевіна просто було стервозне обличчя, і Стефан звик до цього. Хоч зараз ці двоє і нагадували грозові хмари, вони були просто гігантськими м’якотілими, як любив їх називати Мет. Не те, щоб думка Бойда про людей була достовірною, але тут Стефан погоджувався.
Він зітхнув і потягнув на себе двері, щоб закрити їх.
— Зачекай! — покликав Жан. Парубок зупинився. — Хто цей хлопець?
— Справді? Зараз? — сказав Кевін.
— О, крихітко, я повернуся до того, що ми робили, в одну мить, і ти навіть не згадаєш, що він відкрив ці двері, — сказав Жан французькою мовою.
— Я не хотів цього чути, — сказав Стефан.
— Це тобі за те, що виламав двері, — сказав Моро. — То хто цей хлопець?
— Брат друга Метью.
— Якого друга? — запитавЖан.
— Я вб’ю вас обох, — сказав Кевін і зарився головою в подушку.
— Аарона.
— Я думав, що брат Аарона знаходиться в реабілітаційному центрі… вічність, — сказав Жан.
— А я думав, що він помер, - пробурмотів Дей у подушку.
— Так, ні, ні те, ні інше. У всякому разі, я не знав, що вже третя година ночі. Повертайся до свого трахання, — сказав Стефан і зачинив двері.
Після цього пролунав гучний стукіт, імовірно, щось, що Кевін кинув у двері, за яким послідувало гучне:
— Стули пельку!
Стефан майже не спав тієї ночі. Жан і Кевін не мали до цього жодного відношення.
Уранці повідомлення від Ендрю все ще не було.
Нарешті воно прийшло близько полудня.
Ендрю: ти зазвичай ходиш і ображаєш братів інших людей?
Стефан: залежить від обставин.
Ендрю: від чого?
Стефан: від того, кого ти питаєш. я б сказав, що ні, але люди дивно ображаються, коли говориш правду, так що вони можуть мати іншу думку з цього приводу.
Ендрю: зрозуміло. отже, у тебе проблема зі ставленням до людей.
Стефан: можна сказати, що так.
Ендрю: а що ти сказав би?
Стефан: так.
Ендрю: хто твій друг?
Стефан: який друг?
Ендрю: той, що знає мого брата.
Стефан: о. мет. він керує клубом із метання сокир зі своєю дівчиною.
Стефан почекав кілька хвилин, але відповіді не було. Почекав півгодини, і все ще нічого.
Стефан: ендрю? якісь проблеми? якщо тобі від цього стане легше, мет вважає, що аарон дуже милий.
Ще годину. Усе ще нічого.
~~~
Ендрю поїхав до Аарона, як тільки побачив ім’я Бойда на екрані телефону, і кілька разів постукав у двері.
Аарон з’явився в довбаних штанях для йоги і з рум’янцем на обличчі.
— Господи, що?
— Що це за хуйня на тобі?
— Ми займаємося пренатальною йогою, відвали.
— Ти не вагітний.
Аарон закотив очі.
— Тобі щось потрібно чи ти прийшов, щоб обдарувати мене радістю від того, що мої хобі піддаються критиці?
— Пренатальна йога — це не хобі.
Брат пробурмотів «о Боже» і зайшов всередину, залишивши двері відчиненими.
Ендрю не знав, як почати цю розмову. Він усе ще був на дев’яносто відсотків упевнений, що все це — обман. Але самозванець Ніла говорив речі, які сказав би сам Ніл, а він не міг їх знати. Ніхто по-справжньому не знав Джостена. Ніхто з нинішніх друзів Міньярда не зустрічався з ним і взагалі нічого про нього не знав.
Тому він вирішив перейти прямо до справи.
— Ніл написав мені повідомлення.
Аарон зупинився на півдорозі і обернувся.
— Ти серйозно збираєшся це зробити? Навіщо? Ендрю, у тебе все так добре. Навіщо копаєш собі яму? Цей хлопець — довбаний фейк.
— Припустимо, що так. Тоді я хотів би дізнатися, хто він такий, і вбити його.
— Ти нікого не вб’єш. Ні. Моїй доньці потрібен дядько, який не сидить у тюрмі, велике тобі спасибі.
— Він сказав, що його друг знає тебе.
Аарон підняв брову.
— Що він сказав?
— Сказав, що його друг Мет знає тебе.
– Мет, який… Мет і Ден ?
Ендрю витягнув телефон із задньої кишені, відкрив текстові повідомлення і повернув екран до брата.
Аарон прокрутив текстовий потік вгору і вниз.
— У тебе є хтось із коледжу, хто тебе ненавидить? Хтось, хто міг би зробити таку витівку, щоб познущатися?
— Якщо вони хочуть повільної смерті, можливо.
Аарон засміявся.
— Я серйозно. Мет і Ден зустрічалися з тобою, скільки, один раз? І ви навіть не розмовляли. Вони нічого про тебе не знають, окрім того, що ти існуєш. Вони не знають про Ніла. Думаю, що це хтось, кого ти знав ще тоді. Хтось, хто, можливо, знайшов мене в соціальних мережах чи ще десь? Вибрав навмання мого друга, щоб виглядати законно.
— Або…
— Ні, Ендрю, ні. Ніяких «або». Не вбивай собі це лайно в голову. Ти сподіваєшся на неможливе. Це знищить тебе. Я не збираюся просто сидіти тут і дивитися, як ти знову себе зруйнуєш.
— Тоді подзвони Мету.
Це була жахлива ідея. Найгірша ідея в житті Ендрю.
Але він мав знати.
Мав упевнетися.
Тому що він повільно занурювався в божевілля «а що, якщо», і цієї іскри було достатньо, щоб усе спалахнуло. Тому що все його життя було схоже на безплідне поле наприкінці літа, сухе до кісток і голодне, один сірник міг спалити все дотла. Сумнів, що росте в грудях, був саме цим сірником.
Аарон підійшов до журнального столика і взяв телефон.
— Це жахлива ідея.
— Знаю.
— Найгірша. Це довбане божевілля, ти ж знаєш це, так?
— Я, бляха, знаю, Аароне. Просто… Подзвони йому.
Аарон набрав Метью й поставив телефон на гучний зв’язок.
— Привіт, чоловіче, як справи? — сказав Бойд, а голос був таким же дратівливо-веселим, яким Ендрю пам’ятав із першого і єдиного разу, коли вони зустрілися.
— Привіт, усе добре, я дзвоню, щоб… Гаразд, це може прозвучати дивно, але у тебе є друг на ім’я Стефан?
— О, так. Стеф найкращий, — Мет розсміявся. — Це для твого брата? Ми були в клубі минулої ночі, поповнювали запаси та інше, і він копався в тіндері й спілкувався з Ендрю. Ти, як хороший брат, перевіряєш, чи він порядний хлопець?
— Можна й так сказати, — відповів Аарон. — Гм… Як він виглядає?
— Що ти маєш на увазі? У нього є фотографії на акаунті.
— Я маю на увазі, це його справжні фотографії?
— Що? Так! Він не став би брехати про власну зовнішність. Стефан дійсно не піклується про зовнішність.
— Ох. Гаразд.
— Я знаю. Він милий! Зачекай, у мене є фотографія, де ми разом.
Ендрю перестав слухати. Мозок знову занурився в туман, хоча сьогодні він і не випив жодного ковтка алкоголю. Минула хвилина, або десять, або тридцять, юнак не був упевнений, поки рука Аарона не торкнулася його плеча.
— Ендрю.
— Що? — голос пролунав так, ніби два камені, що терлися один із одним. Аарон тримав свій телефон, показуючи фотографію Ніла й Метью, з написом «Із Новим роком» позаду. Фотографія була з минулого року.
Минулого року. Ніл. Стефан. Натаніель. Це було справжнє ім’я Ніла. Чи було це все вивертом? Інсценуванням смерті? Чи це був план втечі Джостена? Навіщо тікати від Ендрю, не сказавши ні слова? Чому він повернувся в його життя зараз і поводився так, ніби вони були незнайомцями?
Коліна підкосилися, і Аарон обійняв брата за плечі, допомагаючи встати. Він наполовину потягнув, наполовину підвів до стільця й штовхнув на сидіння.
— Агов, агов, глянь на мене. Треба дихати. Ендрю, подивись на мене.
Але він не міг. Туман був густішим, ніж будь-коли, і єдине, що пробивалося крізь нього — блакитний колір.
Синій, як полуденне небо.
Як льодовикове озеро.
Як очі Ніла.