3. Створити сім'ю

Еміл увійшов до Малої зали й на мить запідозрив, що ще не прокинувся. Кронпринцу повідомили, що до замку прибув генерал, і він очікував побачити Амоса Орі. Той чомусь подався в столицю Ґорії з поля бою. Еміл не сподівався, що за столом із Їхніми Величностями Королем і Королевою буде сидіти Тіан.

Мандрівний воїн не зобов’язаний висловлювати повагу поклоном навіть монарху. Тіан не встав з-за столу, але кивнув і усміхнувся. Наче то не він зник на два роки без жодної звістки чи листа.

Еміл розглядав молодого чоловіка, і шукав у новій постаті того, хто був колись йому супутником у навчанні та тренуваннях. Тіан трохи засмаг, волосся зістриг коротко, а не збирав на потилиці. Синій із чорним військовий стрій зі шкіряними ременями підкреслював зміцнілі м’язи.

Еміл не зумів глянути в сині очі, опустив голову, сів за стіл. З генералом Крістіаном розмовляв Король, розпитував подробиці останнього бою. Еміл не їв, лише спустошував келих із вином. Тіану було тяжко останніми роками. Його не раз ранили, Амос Орі казав про це Емілу, коли ненадовго повертався в Маяпан між боями.

— Чи правда, що генерал має на думці одружитися? — поцікавилася Королева.

— Правда, — Тіан щасливо усміхнувся.

Еміл швидко допив вино. Чому Тіан не поїхав одразу до Цину? Навіщо повернувся в Маяпан? Брат Севастіани точно благословить закоханих. Еміл чув, що Кривавий Імператор згодився віддати сестру й за звичайного воїна, якщо та забажає, що вже казати про відомого генерала Крістіана.

— Але краще розпитайте його особисто, Амос прибуде днями. Зрештою, шлюбні традиції Ґорії особливі, є нюанси із громадянством генерала, — додав Тіан.

Погляд Еміла впав на руки хлопця. Вони й раніше були з мозолями від вправляння з мечем та іншою зброєю. Тепер можна було розгледіти шрами, на кистях і вище. Один — давній, страшний, мабуть, від наскрізної рани. Скільки ще рубців приховує одяг?

— Ми вже розв’язали питання із генералом Амосом, — Король розсміявся. — Наша дружина питали про генерала Крістіана, чи маєте Ви намір одружитися?

— Мандрівний воїн Вашого статусу не має перепон у шлюбі з будь-якою жінкою чотирьох держав, — докинула Королева.

— Якщо Ви про чутки щодо шлюбу з принцесою Севастіаною, це неправда, я ніколи не мав таких думок, — у голосі Тіана більше не було веселощів. — Проте війна завершилася, і тепер я також планую створити сім’ю.

Емілу чомусь запекло в очах, забракло повітря. Він більше не міг слухати, тож вибачився і вийшов із Малої зали. Повернувся до своїх покоїв, ліг на ліжко, затулив балдахіном. Був ранок, та Еміл почувався дуже втомленим. Він лежав довго, сонце піднялося вище і зробило теплі покої спекотними.

Кронпринцу минуло двадцять шість. Він знав, що йому давно час думати про одруження. І розумів, що не хоче бачити поряд жодну жінку. Еміл розпізнав свої почуття до Тіана два роки тому, коли побачив, як за поворотом зникає його синій плащ, розшитий білими із жовтим нарцисами.

Двері відчинилися. Охоронці не повідомили про візитера. Кроки були тихі.

— Еміле, спиш?

У цих покоях, у цьому замку його називала на ім’я єдина людина. Кронпринц сів, відхилив балдахін.

— Ні, Тіане. Я просто втомився.

— Я теж втомився, — генерал тяжко зітхнув, сів на підлогу біля ліжка, схилив голову на укривало.

Емілу кортіло торкнутися до короткого волосся. Потягнути генерала за плечі догори, аби сів на ліжко. Спитати, чому Тіан не відповідав на листи. Глянути, чи багато шрамів на його колись гладкій світлій шкірі.

— Чому ти не відповідав на листи? — спитав Тіан.

— Що ти сказав?

— Я писав тобі, але жодного разу не отримав відповідь. Гадав, тобі байдуже, але ти все пліткуєш про моє життя. І сьогодні ти дивився на мене таким поглядом.

— То ти не відповів на мої листи. То тобі байдуже! — упродовж років Еміл був стриманим і спокійним, але зараз втратив контроль над власними емоціями. — Я надсилав листи, вони неодмінно мали потрапити до тебе, я вручав їх людям Марчела перед кожною їхньою поїздкою до твого війська! Не смій казати, що я не писав!

Тіан широко розплющив очі, неуважний погляд спрямував догори, на стелю. Потер рукою чоло, протягнув:

— Я зрозумів, — генерал піднявся, узяв Еміла за руку, і кронпринцу знову запекло в очах, защипало в носі. — Я піду до Марчела, поверну листи. Свої та твої. Як повернуся, порозмовляємо.

— Якої він про себе думки, що сміє красти листи кронпринца й генерала?! Та він навіжений!

Тіан відпустив руку Еміла, але той перехопив його кисть і зап’ястя.

— Та хай той змій вдавиться нашими листами! Він, мабуть, давно їх спалив! Якби Марчел не був твоїм опікуном, тіні б його не було в Маяпані, — кронпринц натиснув на плече Тіана, підштовхнув його до ліжка. — Сядь… будь ласка. Ти можеш просто розповісти мені зараз, що писав. Я теж можу розповісти тобі.

Їхня бесіда тривала кілька годин. Еміл трохи брехав. Він не писав і половини того, чим зараз ділився з Тіаном. Усі вважали, долі кронпринца можна лише позаздрити, але постійні конфронтації з можновладцями, суперечки з батьками, невдалі реформи та втома були його незмінними супутниками. Щоправда, це не варто порівнювати з досвідом генерала…

Тіан легковажно й поверхнево розповідав про криваві битви, підступні ворожі маневри, рідкісні випадки зради. Еміл слухав жадібно, дивився, мабуть, також. Часом він стискав руку Тіана сильніше, й обличчя генерала трохи червоніло, як у юного Першого охоронця кронпринца колись. Еміл не розумів раніше, але Тіан дивився на нього таким палким поглядом задовго до того, як кронпринц усвідомив власні почуття.

— Ти сказав батькам, що хочеш створити сім’ю, — після тривалої бесіди Емілу стало легше висловити, що на серці. — Ти вже вирішив, з ким?

Тіан кивнув. Еміл понад усе хотів почути своє ім’я. Він уважно дивився на губи генерала.

— Твоя матір не помилилася, мені легко просити руки будь-якої жінки. Але я кохаю геть недоступну людину. Це єдиний син владущих батьків, і він на все королівство виголосив, що цікавиться лише державними справами й не хоче стосунків, — губи Тіана злегка смикнулися в усмішці.

Еміл відпустив зап’ястя генерала, поклав свою долоню над його серцем. Те сильно стукало в грудях, попри спокійне обличчя Тіана.

— Якщо йому байдуже на перепони, тобі теж?

Генерал знову повільно кивнув, потягнув Еміла в міцні обійми, шкіряні елементи вбрання скрипнули. Хлопці майже торкнулися носами, тільки Тіан був вищим і дивився згори.

— То хто Вам подобається, генерале?

— Подобається багато людей. Кохаю тільки тебе, — Тіан обхопив пальцями підборіддя Еміла.

Кронпринц заплющив очі. Замість очікуваного поцілунку в губи, пристрасного, як у його мріях, відчув теплий дотик до чола. Еміл недовірливо глянув на Тіана, почув, як той сміється.

— Ти… тобі двадцять п’ять! Це, по-твоєму, поцілунок?

— Ха-ха-ха! Даруйте, Ваша Високосте, цей генерал не обізнаний, ха-ха, — Тіан потерся щокою до обличчя Еміла.

— Я тебе навчу, — кронпринц милосердно перейняв ініціативу над генералом.