1. Ніхто не доставить його тобі в покої, поки ти спиш

Еміл поснідав, але не поспішав вставати з-за столу. Тіан точно вже в замку, він побував у казармі, тепер прийде до нього.

Кронпринц мав подарунок для свого Першого охоронця. Щойно той вирушив у Імперію, Еміл ретельно переглянув закони і знайшов лазівку. Та рішення було суперечливе, годилося спершу порозмовляти з Тіаном.

Він увійшов у покої Еміла, звично вклонився. Перший охоронець був тихим і спокійним, на обличчі мав усмішку, міцно тримав правицею руків’я клеймора. За час розлуки кронпринц переглянув своє ставлення до Тіана. Севастіана мала рацію, він насамперед йому друг. Еміл часом діяв надто грубо, не брав до уваги почуття хлопця. Тож він вирішив змінитися.

— Сідай. Снідай. Втомився з дороги?

На світлій шкірі з’явився рум’янець, Тіан непорушно стояв перед столом. Раніше Еміл би подражнив його, сказав би: «Сідай, це наказ». Та він терпеливо пояснив:

— Ми тут лише удвох, я маю важливу бесіду, але хочу, щоб ти перед тим поїв. Склади мені компанію, — Еміл встав, відсунув стілець поруч. — Будь ласка.

Тіан стиснув руки в кулаки, різко підняв голову, глянув на Еміла. Чомусь той погляд видався болісним. Невже проста ввічливість у його вустах має якесь неприємне значення?

— Я лише хочу порадитися. Візьми, це смачно, — Еміл підштовхнув до Тіана тарілку зі стравою. — Розкажи, що цікавого трапилося дорогою і в Імперії.

Вони бесідували, охоронець, спершу тихий і сором’язливий, швидко став більш активним. Він розповів, яким побачив Цин, що Кривавий Імператор не такий уже і страшний, що до колишньої нареченої Еміла непогано ставилися, а тепер вона вирушила в Материнський світ. Врешті Тіан поцікавився:

— Чи це… дуже засмутило Вас?

— Що принцеса повернулася в Материнський світ?

— Ні. Розрив заручин.

Кронпринц давно отримав звістку про те, що наречена відмовилася від шлюбу. На відміну від матері-королеви, Еміл не турбувався. Він не перечив батькам, але важко було назвати приємним одруження з людиною, яку він не сам собі обрав. Принцеса Цину була надто вольовою, вихованою в інших умовах та звичаях, словом, марудною.

— Не засмутився, то на краще. Гаразд, до справи. Я би хотів дати тобі більше свободи. Життя охоронця має суттєві обмеження, те саме стосується воїнів армії Маяпану. Ти можеш стати мандрівним воїном, якого я найму. Це звільнить тебе від обмежень звичайних охоронців, але й позбавить громадянства.

— Ви пропонуєте мені… стати найманцем?

— Якщо ти захочеш. Ось документ, — кронпринц подав Тіану згорнутий листок.

— Владуща сім’я Маяпану більше не буде для мене найвищою. Ви не будете кронпрнцом, якого я присягався захищати. Ми укладемо угоду співпраці, не служби, — Тіан прийняв документ. — Ви готові відпустити мене?

Хлопець не здавався щасливим чи зворушеним, він радше був глибоко враженим і недовірливим. Це документ, про який свого часу благав Їхню Величність Короля генерал Амос Орі, і не отримав його.

— Якщо ти хочеш, я готовий, Тіане. Співпраця, а не служба. Тепер тебе не буде гризти совість, коли сядеш зі мною обідати чи назвеш на ім’я.

— Не буде, Еміле, — Тіан заховав документ до внутрішньої кишені вбрання, усміхнувся. — Дякую.

***

Тіану відвели місце на м’якому дивані. Принцеса Севастіана, яку він побачив уперше за три роки, майже не змінилася. Зате її «тінь», Кефей, став вищим від своєї опікунки. Волосся обох було зібране в коси, у підлітка — на правому плечі, у Севастіани — на лівому.

— Як твої справи? — принцеса підштовхнула до Тіана тацю з кульками, загорнутими в барвистий блискучий папір. — Бери цукерки. Ми захопили із собою, коли були в Материнському світі.

Кефей напружив спину і витріщився на Тіана, не кліпаючи. Якби він посмів узяти ці цукерки, підліток би викликав його битися на мечах?

— Дякую, я відмовлюся, — Тіан усміхнувся. — У мене все добре, Сево.

— Еміл поводився розумно щодо тебе? Ти пам’ятаєш, що я тобі казала?

Севастіана колись роз’яснила Тіану, — «воїн» не означає «раб». Після повернення в Маяпан його життя змінилося. Тіан став вільним найманцем, і міг діяти так, як вчила Сева, — з повагою до себе. Еміл також змінився.

Севастіана розгорнула цукерку, віддала Кефею, той із колючого й насупленого знову набув спокійного вигляду.

— Ми в товариських стосунках. Я захищаю Еміла, він має мене за друга. Моє життя зараз добре.

Тіан не ділився своїми таємними думками. Із сімнадцяти років, після балу, який йому годилося забути, він плекав почуття, на які не мав права. Три роки тому Еміл сам прибрав перепону, — стосунки «пан та слуга». І хоч Тіан залишався обережним, він також мріяв про Еміла, про них, разом. Якби кронпринц бодай раз, словом чи вчинком, показав Тіану симпатію, він би кинув виклик правилам і законам. Однак за три роки Еміл не зробив нічого, що би вийшло за межі дружби.

Та навіть цю дружбу Тіан цінував.

— Ти знову відмовилася від заручин?

— Мгм. Брат-Імператор не в захваті, — Севастіана розсміялася. — Він ще молодий, але буркоче гірше від Йона. Сподіваюся, я з віком не стану такою, як вони, і не буду штурхати Кефея, мовляв, хочу внуків.

— О Боги! Не кажи такого! — підліток затулив вуха руками, бліде обличчя почервоніло.

— Пфф-ха-ха-ха! — Севастіана щасливо сміялася. Потім про щось згадала, знову обернулася до Тіана. — Тепер, коли ти мандрівний воїн, ти не перейдеш на службу до майбутньої дружини Еміла?

— Ні, — він стиснув руками свої коліна. Тіан ненавидів думку, що колись Еміл може знову заручитися.

— Добре. Мені не сподобалася та принцеса. Надто пихата і трохи замолода.

— Тут із шістнадцяти повноліття, — швидко сказав Кефей.

— Мгм. Як добре, що ми проживаємо в Україні й тобі ще три роки бути дитиною, — Севастіана потерла волосся на тім’ї свого вихованця, той обхопив її талію руками, сховав обличчя біля шиї опікунки.

— Про яку принцесу ти кажеш? — Тіан поборов заціпеніння, і голос його звучав цілком нормально, спокійно.

— З королівства Планин. Брат-Імператор мені розповів, заручини на папері вже завершили, але не оприлюднили. Вона також була на церемонії повноліття Гуань Міна. Принцеса мала на собі яскраву червону сукню, ти точно мав її бачити. Ти… не знав про заручини?

— Я маю повернутися. Уже пізно, і мені час… Добраніч, Сево, — Тіан швидко покинув покої принцеси.

З обох боків коридору стояли охоронці. Палали лампи, яскраве тепле світло на мить вразило хлопця, він затулив долонею очі. Як звик, підійшов до вікна, визирнув у ніч. Тіану було так само боляче, як колись, у сімнадцять. Дивно, за шість років його серце анітрохи не стало міцнішим.

Він ледь не забув, але життя послужливо нагадало, — хоч Тіан тепер мандрівний воїн, Еміл — досі кронпринц. З обов’язками, з відповідальністю перед народом Маяпану. Тіан стиснув руки в кулаки, уп’явся нігтями в шкіру. Він стерпить. В Еміла буде сім’я. Тіан — його друг, побратим і захисник. Ніч після балу, шість років тому, залишиться єдиною.

У відображенні у вікні з’явилося чуже обличчя. Позаду Тіана стояв Кефей. Губи підлітка вигнулися, показали гострі ікла, мов у насмішці.

— Що ти вирішив? — спитав Кефей.

Тіан обернувся до вихованця Севастіани. Цей підліток і його питання дратували. У чорних очах Кефея спалахнули веселощі.

— Краще вже гнів. Лише нікчеми жаліють себе, — хлопчина сягнув до кишені, щось витягнув. — За щастя треба боротися. Ніхто не доставить його тобі в покої, поки ти спиш. Якщо опускаєш руки на початку шляху, ти не заслуговуєш ним йти.

Підліток розтиснув кулак Тіана, поклав йому на долоню цукерку в смарагдовій обгортці.

— З’їж. Солодке корисне для мізків, — Кефей засміявся й пішов.