2. Записки на лінійованому папері

Столиця Маяпану наближалася, за верхівками дерев уже видніли шпилі міста. Еміл тривожився. Він не відчував такої задухи дуже давно. Усе було чудово, спілкування з Тіаном із роками ставало дедалі кращим, але зараз це незримо руйнувалося. Дорогою із Цину воїн був мовчазним і уникав зустрічатися поглядом з Емілом.

Кронпринц дивився на пряму спину, за якою майорів синій плащ. Не зелений, як у воїнів Маяпану. Тканина була дорога, з вишитими на подолі квітами, білими із жовтими серцевинами. Еміл пришвидшив коня, наздогнав Тіана.

— Цю мантію тобі подарувала принцеса Севастіана? — поцікавився кронпринц.

— Так. Сева сказала, синій пасує до моїх очей, а в нарцисів я маю чому повчитися.

«Сева». Еміл спохмурнів.

— Будь із нею обережним, Тіане. Тримай дистанцію. Севастіана тільки те й робить, що провокує гнів Кривавого Імператора. Я чув, вона знову відмовилася від шлюбу, ще й дуже перспективного. А їй двадцять три!

— Сева мені подобається.

Еміл мимоволі смикнув поводи. Подобається? Кінь під кронпринцом стрепенувся і скочив убік, але вмить вирівнявся, бо Тіан перехопив повід.

— Що з тобою? — спитав хлопець у Еміла.

То він має цікавитися, що з Тіаном! Відколи той вподобав Севастіану? Це взаємно? Тому принцеса досі не вийшла заміж?

Тіан відпустив повід, відхилився і знову вирівнявся на своєму коні. Скакун Еміла заспокоївся, кронпринц також намагався приборкати свої емоції. Чому він так розгнівався?

— Севастіана — сестра Кривавого Імператора. Тобі краще забути про неї. Їхня Імператорська Величність не дозволить їй вийти за найманця, Тіане. А я не хочу, щоб ти страждав. Вона опирається, але дипломатичний шлюб — її доля.

Кронпринц замовк, бо Тіан раптом зблід. Немов Еміл своїми словами йому зашкодив.

— Я зрозумів, — голос Тіана був тихий і безпристрасний, але Еміл здригнувся, як від холоду. — Я ще не привітав тебе із заручинами. Ти це від мене приховав. Чому?

Тіан нарешті дивився йому в очі, й Емілу би радіти, але погляд хлопця змусив його тривогу перерости в паніку. Навіть дух сперло. Емілу би сказати, що він і сам дізнався про майбутній шлюб два тижні тому, що не радіє вибору батьків, що сподівається розірвати угоду, навіть бесідував про це з принцесою Планину, але… тупий біль від Тіанового «Сева мені подобається» ще не минув.

— Я зобов’язаний звітувати тобі?

— Зовсім ні. Мене на твоєму весіллі не буде, я і так затримався в Маяпані. Я тепер — мандрівний воїн, та ледь не забув помандрувати, — Тіан вказав на супровід Еміла. — Вони про тебе подбають. До зустрічі.

Еміл не вірив власним очам. Вершник у синьому плащі, розшитому нарцисами, швидко віддалявся в напрямку, протилежному до столиці. Тіан жодного разу не озирнувся.

***

— Генерале Крістіане, — воїн Ґорії вклонився. — Дозвольте перев’язати Вам рану.

Тіан вихопив поглядом цього хлопчину, надто дрібного й лякливого для війни, коли вони вдруге рушали на захід. Закріпив його за шпиталем, аби не ризикував на полі бою. Юнак тримав перед собою мідний таз із водою, тканину й дерев’яну скриню, у якій мали бути ліки, надіслані Севою. Її допомога врятувала від подорожі за Туманне Поле не один десяток поранених. Принцеса передавала й підказувала, коли та як використовувати антибіотики, кровоспинні, антисептики й інші ліки з Материнського світу.

Тіан сів за стіл, відштовхнув мапу й листи, звільнив місце для скрині.

Вони вибороли території, украдені Пустинними Землями в інших держав. Останній бій був брудним і кривавим, військо божевільного монарха відчайдушно опиралося наступу, та, на щастя, людей Тіана загинуло небагато. Вони отримали вчасну підмогу від генерала Амоса Орі. Ґорія і Планин наступали спільними зусиллями. Тіан, — генерал Крістіан, — не належав до жодної держави, водночас належав до кожної з них. Він був головнокомандувачем у останньому бою.

Руки юного воїна трохи тремтіли, коли він розмочував пов’язку, змивав із рани на грудях кров. Тіан схилився до спинки крісла, заплющив очі. Вода була тепла, а рухи юнака обережні.

Підлітки, такі, як цей воїн, такі, яким Тіан уперше потрапив на поле бою, більше не знатимуть, що таке війна. Він із двома іншими генералами докладе для цього всіх зусиль. Третьою в них була жінка-воїн із Ґорії, навіть Амос не поборов її в ближньому бою. Після спільної перемоги над ворогом Ґлорія не відхилила залицяння генерала Маяпану, але попередила, що Амос може лише оженитися на її родині, ніколи не буде навпаки. Тіан вважав тих двох дуже гармонійними.

Мазь погасила біль, руки воїна закінчили бинтувати, спинилися на його плечах. Тіан розплющив очі саме тоді, коли юнак нахилився до його обличчя.

— Що ти робиш?

Воїн відступив, наштовхнувся на крісло й ледь не перекинувся разом із тим під стіл, Тіан перехопив його за руки. Рана на грудях запекла, мабуть, зрушилася від випаду.

— Мені шкода, — воїн низько схилив голову.

Тіан посадив юнака як годиться, поплескав по скуйовдженому русявому волоссю.

— Не наближайся так до військових без необхідності. Я міг мимоволі вдарити, було би прикро.

Дрібні руки перехопили кисть, яку Тіан тримав на голові воїна. М’яко потиснули його пальці, і нагадали про іншого хлопця, з витонченими теплими руками. Він не бачився з Емілом два довгі криваві роки.

— Генерале Крістіане, чому Ви не вирушили до столиці з усіма?

Юнак мав на увазі столичне місто Ґорії. Саме із цією державою тепер найбільше був пов’язаний Тіан, туди він вирушив після прощання з Емілом, до їхнього війська приєднався, а згодом очолив. Король і королева Ґорії дали йому звання генерала.

— Тут ще є для мене робота. Наглянути за зведенням фортифікацій і відбудовою прикордонних поселень. А ти чому не повернувся?

— Через… через Вас, — хлопчина почервонів. — Не турбуйтеся, я не створю для Вас проблем, генерале Крістіане. І я знаю, що у ваших очах я ще дитина, — він усміхнувся.

— Якщо ти розумієш, чому сказав мені це?

Тіан вивільнив кисть із рук юнака. Він досі не звик до жвавих і відвертих жителів Ґорії.

— Правду казати не соромно. Тепер Ви знаєте. Вам не до вподоби такі, як я? Тобто, до мого повноліття менше року, чи зможемо ми… Кажуть, що генерал Крістіан родом із Цину, тому не знається на коханні чоловіків. Але Ви не гнівалися на воїнів, які були в парі, і не наказували їм розлучитися.

І цього воїна Тіан відніс до когорти боязливих?

— Ти щойно намагався мене поцілувати? — коли юнак кивнув у відповідь, Тіан подумав, що того наче особисто вчив життю Кефей. Бо боровся за своє ймовірне щастя воїн наполегливо. — Тобі краще повернутися додому. Справа не лише в тому, що ти дитина, у моєму житті вже є найважливіша людина. Це не зміниться.

Тіан гадав, підліток засмутиться, навіть побоювався, що доведеться втішати його, але воїн вклонився, знову усміхнувся.

— Тоді я повернуся додому. Дякую, що піклувалися про мене, генерале Крістіане.

Хлопчина забрав скриню з ліками і вийшов із кімнати.

Тіан помацав рукою перев’язану рану, вона не кровила. Пан Марчел часом писав гнівні листи, мовляв, Тіан прикро його розчарував своїми пошуками смерті на полі бою. Однак послання супроводжувалися цінними лікувальними травами і возами з провіантом для військових. Про Еміла пан Марчел не писав принципово, але за два роки Тіан отримав кілька коротких листів від іншої людини, без підпису.

На білому лінійованому папері, якого Тіан ніколи раніше не бачив, гострим і трохи кривим почерком хтось писав:

«Еміл розірвав заручини, сказав, що йому ніколи, бо необхідно працювати на благо держави. Він щодня в бібліотеці та на засіданнях міністрів. Пропонує реформи для населення, владущі сім’ї його ненавидять, ха-ха!»

«Еміл відмовився бути присутнім на балу в День Богів і тепер його звинувачують у ранніх морозах. Міністри написали королю і королеві колективне прохання працювати над ще одним спадкоємцем!» — тут наприкінці не було «ха-ха», але явно відчувалося.

«Сева гнівається на Еміла. Він наклепив, що вона божевільно закохана в якогось воїна. Чутки дійшли до Імператора, і він шукає того воїна, щоб видати її заміж!», — пишучи останнє слово, людина тиснула так сильно, що роздерла папір.

Тіан надіслав Емілу з десяток листів, але не отримував відповідей.

Вони знали один одного з дитинства, рідко розлучалися, щоразу — через війну. Тепер битви минулися. Тіан прибрав належним чином стіл і ліг на вузьке ліжко. Іноді йому снилося минуле, часом — буремне майбутнє, сьогодні він сподівався побачити уві сні Еміла.

За тиждень, коли генерал зібрав заступників біля мапи й надавав необхідні вказівки щодо фортифікацій, йому принесли чергову скриню з ліками з Материнського світу й записку на лінійованому папері. Схоже, до Цину ще не дійшла звістка про перемогу, коли ці речі надіслали.

«Вітаю зі званням генерала. О, мені варто вітати також із тим, що ТИ — воїн, у якого «закохана» Сева? А ще ти так само кохаєш її, і всі твої звитяжні вчинки — щоби просити її руки! Ти зобов’язаний вижити, здобути перемогу і змусити того кронпринца-пліткаря замовкнути!»

Тіан стиснув папір у руці й не стримав усмішку, він майже бачив розгніване обличчя юнака, що писав листа. Отже, Еміл вирішив, що Тіан і Сева закохані? Що він став тим, ким став, заради неї? Це причина, щоб жодного разу не відповісти на листа? Схоже, треба дещо роз’яснити, а також дещо запитати в кронпринца.

Заступники з тривогою спостерігали, як звично безпристрасний генерал читає щось на клаптику паперу та сміється. Потому Тіан ще більше вразив їх новиною:

— Залишаєтеся тут, виконуєте вказівки. Я їду в справах.