- Гаррі, - промовила Герміона, намагаючись контролювати тремтячий голос, але в той же час відчуваючи, як паніка почала стискати горло, - чому Драко Мелфой так голосно кричав щось про свою… - це слово ледве не позбавило її можливості дихати, коли вона нарешті спромоглася його вимовити: — дружину?
Розділ 1. Герміона Грейнджер-Мелфой
« Уся людська мудрість укладена двома словами: Чекати і Сподіватися ».
Олександр Дюма, «Граф Монте-Крісто»
Січень.
Яскраві вогні та миготливі зелені цяточки.
Герміона боролася з цими швидкоплинними видіннями, поки приходила до тями. Голову пронизували неприємні імпульси та спалахи стріляючого болю такої сили, що під повіками горіло справжнє полум’я.
Їй ледь-ледь вдалося усвідомити, що відбувається навколо, коли знову наздогнав біль, який паралізує, пронизуючи мізки. Ще один спалах зеленого світла, і щось гірке зісковзнуло вниз по горлу. Біль припинився, прийшло солодке полегшення.
— Дженкінсе, є реакція на світло. У нас майже вийшло, — пролунав лагідний голос.
Яскраве світло не збиралося згасати.
— Герміоно, ви чуєте мене? Ви виходите з магічної коми. Стався нещасний випадок, але тепер ви в безпеці і перебуваєте під наглядом, тому
постарайтеся зберігати спокій, коли ми повністю виведемо вас із коми.
Герміона вирішила, що їй подобається звучання м’якого голосу: оксамитовий тембр приємно торкався барабанних перетинок. Але їй абсолютно не подобалося, що саме він казав.
Магічна кома? Нещасний випадок? Це означало, що вона була у лікарні святого Мунго? Звісно, зелені халати. Це мало сенс.
Вона знову спробувала розплющити очі; повіки затремтіли від яскравих вогнів. Герміона зімкнула їх, зробила вдих і знову розплющила.
Кольоровий світ, сповнений світла, був розмитий.
Поруч стояли силуети . Вона не змогла розгледіти якісь деталі у силуетах, крім того, що вони були людьми, одягненими у зелені халати.
Точно, вона перебувала у Мунго.
— Мене звуть Лука, я цілителька, — сказав силует, що височіє над нею.
Герміона вважала дивовижним не бачити губ того, хто з нею розмовляв. Вона швидко кліпнула, намагаючись позбутися каламутної пелени на очах.
— Тут і мій учень, цілитель Дженкінс. Ми стежимо за вашим станом.
Герміона спробувала ковтнути, але горло схопив сухий спазм, і єдиним полегшенням стало зілля, яке їй давали. Цілителька Лука, зрозумівши її без слів, запропонувала води.
Герміона ніколи в житті не пила нічого більш освіжаючого.
— Герміоно, тепер, коли ви при тямі, нам необхідно провести початкову діагностику, — м’яко звернулася цілителька Лука. — Якщо в якийсь момент вам буде потрібна перерва або ви відчуєте себе погано і не зможете продовжити, дайте нам знати.
Герміона поки що не могла повністю зрозуміти, чи можна довіряти власному голосу, тому просто кивнула. Цілителька Лука швидко взяла до рук пергамент.
— Вам відомо ваше власне ім’я?
О боги. Наскільки все було погано, якщо їм потрібно було питати, чи знає вона своє ім’я?
— Герміона, — здавлено закашлялася вона і спробувала знову заговорити:
— Герміона Джін Грейнджер.
Цілителька Лука зробила позначку.
— Який зараз рік?
Герміона відчула, як її захлеснула хвиля гарячої паніки. Зазвичай їй вдавалося тримати свої нерви під контролем, але зробити це зараз неможливо. Вона була справжньою грифіндоркою до мозку кісток. Але відчувала, що її долав жах.
— 2001.
Цілителька Лука знову зробила позначку.
— Хто є нинішнім Міністром Магії?
— Кінгслі Шеклболт.
Ще одна позначка. Герміона більше не мала сил терпіти.
— Що зі мною сталося? — спитала вона хрипким голосом. — Це було так страшно? Чому ви ставите мені такі прості запитання?
Тривога скрутила живіт і грудну клітину. Горло стиснулося. Нутрощі стягнуло у вузол.
Цілителька Лука спокійно відклала пергамент.
— Ці питання потрібні для визначення базового рівня.
— Базового рівня чого? — спитала Герміона вимогливим тоном. Серце билося під ребрами. — Навіть першокурсник здатний відповісти на ці запитання, тож давайте пропустимо загальну інформацію і перейдемо одразу до суті того, що відбувається.
Вимога пролунала з ноткою роздратування, і Герміоні здалося, що груди скоро розірве від паніки.
Цілителька Лука зробила глибокий вдих через ніс і видихнула через рот, і Герміона повторила за нею.
— Вам треба дихати, — сказала вона; Герміона намагалася, чесно намагалася.— Може, першокурсник і здатний відповісти на ці питання правильно, але ви ні.
Герміона видихнула.
— Що ?
— Ви неправильно відповіли на запитання.
Занепокоєння зникло, залишивши після себе щось порожнє та холодне.
Жах.
— На яке?
— На два з трьох, люба. Але ми були готові до цього…
— Що означає: на два з трьох? На які? — Герміона навіть не дізналася про цей голос — крижаний, низький, не схожий на її власний. - Я знаю своє ім’я, — наполягала вона.
— Повернімося до цього, — сказала цілителька Лука. — У вас була серйозна черепно-мозкова травма, що спричинило побічний ефект — втрату пам’яті, і ми були готові до цього.
— Втрата пам’яті? — слова на смак наче свинець.
— Ми сподіваємося, що це тимчасово, оскільки розум чарівника — потужна річ, здатна адаптуватися до середовища, але непередбачувана. Дженкінс працює над вашим планом лікування.
Дженкінс невпевнено махнув рукою, стоячи біля дверей.
— Давайте почнемо з того, в чому ви мали рацію. Кінгслі Шеклболт справді Міністр Магії, — почала цілителька Лука ніжним голосом, — проте зараз не 2001, а 2007.
Шлунок Герміони перекинувся, і крижаний жах зіткнувся з гарячою хвилею занепокоєння — дві сторони моторошної, заплямленої кошмаром медалі. Шість років? Шість років. Це просто неможливо. Голова Герміони почала пульсувати, коли вона спробувала напружити розум, щоб згадати все, що коли-небудь доводилося читати про мозок, психологію, магічну кому, травми голови. Про все.
— І хоч ви частково маєте рацію з приводу того, що вас звуть Герміона Джін Грейнджер, торік з’явився один дефіс…
Крик за дверима порушив безтурботність цілительки, та перевернув світ Герміони з ніг на голову.
— Де, чорт забирай, моя дружина? Приглушені голоси, глухий звук удару у двері, і Герміона разом із Дженкінсом одночасно підстрибнули на місці.
— Відвали від мене, Поттере, я не чекатиму…
Гаррі? Страх Герміони трохи притих, коли вона зрозуміла, що Гаррі був тут заради неї. Все буде в порядку.
— Тридцять сім годин, Поттер…
Пролунало ще більше приглушених голосів, деякі з них лунали десь далеко. Ще один удар у двері.
— Вона моя дружина!
Двері відчинилися, і Дженкінс смикнувся зі свого місця.
Гаррі Поттер стояв у дверному проході з носом, що кровоточив, стримуючи руками Драко Малфоя, що опирався, в закривавленій білосніжній сорочці і з паличкою напоготові. Очевидно, що він мало не зірвав двері з петель. Ще кілька зелених халатів кинулися до дверного проходу , намагаючись схопити блондина, який, швидше за все, збожеволів.
— Вона, бляха, моя дружина! — загарчав Мелфой, коли цілителі намагалися відтягнути його, а він продовжував кричати в коридорі, поки спалах червоного світла не дав тиші. Його заглушили.
Гаррі збентежено глянув на Герміону, поки по його обличчю текла кров. Він навіть не намагався її зупинити.
— О. Привіт, Герміоно, — він перевів погляд на цілителів, які перебували в палаті, ніби питаючи дозволу, щоб поговорити з нею.
— Гаррі, — почала Герміона, намагаючись контролювати тремтливий голос, але в той же час відчуваючи, як паніка почала стискати горло, — чому Драко Мелфой так голосно кричав щось про свою… — це слово ледь не позбавило її можливості дихати, коли вона нарешті змогла його вимовити:— дружину?
Зелені очі широко розплющилися. Цілителька Лука потерла своє перенісся, невдоволено пирхнувши. — Він мав на увазі вас, моя люба, — сказала вона. — Це було друге питання, на яке ви дали неправильну відповідь. Вас звати Герміона Джин Грейнджер-Мелфой.
Герміоні знову знадобилося заспокійливе.
***
Наступного разу, коли Герміона прокинулася, вона благала своїх цілителів надати детальніше пояснення; голова вибухала від запитань.
Ніхто не давав адекватних відповідей. Цілителі сиділи поряд — дратівливо спокійні — пояснювали діагноз, план лікування, межі можливостей та розповідали про те, чого слід очікувати найближчими місяцями. Вони не давали жодних гарантій і говорили лише про крихітний шанс, що Герміона зможе повернути свої власні спогади, але навіть якщо вийде, це буде довгий шлях.
— Розум і магія дуже тендітні, — сказала цілителька Лука, вкотре намагаючись все пояснити.
— Я це знаю, цілителька Лука. Як я вам вже говорила, у мене великий досвід роботи з Облівіейтом та його використанням, і я не розумію, як взагалі…
— Місіс Грейнджер-Малфой…
—Не називайте мене так, —машинально огризнулася Герміона.
—Герміоно, —виправилася цілителька,— як я вже сказала, ваша травма сталася через контакт з невідомим темним артефактом, який потрапив до вас у руки в Міністерстві, що відрізняє ваш план лікування від усіх інших. Час і терпіння – найкращі ліки в цьому випадку.
Герміона пирхнула від наростаючого розчарування.
— Якби я могла подивитись на свої аналізи і, можливо, прочитати кілька книг, то…
Цілителька Лука підняла руку, зупиняючи Герміону, бо вже двічі говорила з нею на цю тему за останні дві години.
— Герміоно, ви пацієнт, а не цілитель. Я захоплююсь вашими завзятістю та інтелектом, правда, але я повинна попросити вас прислухатися до професійної думки тих, хто намагається допомогти вам. Герміона стиснула губи, намагаючись впоратися з бажанням посперечатися. Вона знала, що це була свідомо програна битва.
— А поки що відпочивайте, — наказала цілителька, раптом підвівшись. — Ми подивимося, чи повернуться якісь спогади, і плануватимемо вашу виписку.
Герміона неохоче поринула в сон, за який вдалося вхопитися на низхідному гребені хвилі адреналіну, що ледве не довів мозок до нервового зриву.
Коли вона знову прийшла до тями, поруч сиділа Джіні.
— Привіт, — прошепотіла руда, — як ти почуваєшся?
Слабкою. Втомленою. Дуже, дуже розгубленою. Вираз обличчя Герміони мав сказати багато про що. Джіні присунулася до ліжка ближче, скрипнувши стільцем по підлозі. Простягла руку і взяла Герміону за долоню—обережно і досить повільно, щоб та могла відсахнутися, якби захотіла.
— Нещодавно я розмовляла з цілителькою. Вона хоче виписати тебе сьогодні вдень, - тихо сказала Джіні. — Крім втрати спогадів у тебе все гаразд у фізичному плані. У мене в сумці є ціла купа різної інформації, — вона витягла папку, швидше за все, з планом лікування, а також із випусками «Щотижневого Пророка» за кілька останніх тижнів, щоб Герміона могла їх прочитати.
Герміона заплющила очі, перебираючи в голові нову інформацію, яку засвоїла за двадцять чотири години, перебуваючи в свідомості.
Розплющивши очі знову, вона почала вивчати свою подругу. Джіні майже не відрізнялася від тієї дівчини, яку вона пам’ятала, але тепер її поведінка була іншою. Плечі та поза стали більш стриманими та владними, проте, вона була напружена і виглядала стомлено. Її обличчя не відрізнялося від того, що Герміона бачила у 2001, за винятком темних кіл під очима.
— Джіні, ти виглядаєш… —почала Герміона, не знаючи, що сказати.
—Змученою. Я виглядаю змученою,— натягнуто засміялася Джіні. — У мене двоє дітей, яким ще не виповнилося навіть трьох років, і моя найкраща подруга потрапила до лікарні. Я ніби не спала кілька років, — вона стиснула руку Герміони. — Я так переживала за тебе.
Герміона дивилася на неї, і весь світ закружляв перед очима, варто було просто спробувати усвідомити слова Джіні.
—Діти? —спитала Герміона. Очі Джіні округлилися, і вона ще міцніше стиснула руку Герміони.
— Ох, так, мені так шкода. Не хвилюйся, ми повинні поступово відновлювати спогади. І намагатися не перевтомлювати тебе. Джіні кисло посміхнулася.
—Ти маєш дітей, — повторила Герміона. — І я про це не пам’ятаю. Чекай… — шестерні закрутилися в голові, — чиї вони? Вони від Гаррі? Я маю на увазі, це ваші діти?
—Так, вони від Гаррі. Ми одружилися в січні 2003, у нас була річниця минулого тижня. Ти була моєю дружкою.
Сум наринув на Герміону раптово, а серце затужило від подій, про які вона не пам’ятала.
—Заміжня. —Герміона намагалася дихати. —Це просто не вкладається у мене в голові, Джіні.
— Я знаю, — сказала вона і скривилася. — Хоча я, звичайно, не уявляю, що ти можеш відчувати. Але я тут . Я прийшла, бо ми з хлопчиками подумали, що мені вдасться найкраще розповісти тобі про якісь базові речі. І є ще щось, про що тобі слід знати, перш ніж…
— Перш ніж мені доведеться знову жити своїм життям?
Джіні стиснула губи, обмірковуючи слова.
— У певному сенсі, так. —Прошу тебе, скажи мені, що Грейнджер-Малфой— ретельно продуманий жарт, — напружено сказала Герміона.
— Цілителька Лука сказала про те, що ти просила покликати Рона, — сказала Джіні, змінюючи тему.
Герміоні скрутило живіт. Вона просила.
З огляду на те, що сталося, вона машинально попросила про це.
— Ми вирішили, що буде нерозумно, якщо він прийде, і Рон погодився з цим. Він бажає тобі тільки кращого і переживає так само сильно, як інші.
— Але я більше не його… ми не… ми більше не разом? — у роті відчувався гіркий присмак жовчі цих слів.
Обличчя Джіні змінилося.
— Цілителька Лука сказала, що твої спогади обриваються у квітні 2001? —обережно поцікавилася Джіні.
—Ти не відповідаєш на жодне запитання, Джіні.
Герміона не могла зрозуміти, чи була вона більшою мірою роздратована чи стривожена.
—Ви з Роном, —почала подруга, —порвали наприкінці 2001, і це було правильним рішенням, Герміоно. Ви тепер обоє так думаєте.
—Вибач за те, що зараз мої погляди мають трохи інший характер,
—Промовила Герміона, переборовши роздратування.
— Це було на краще, і тепер ви обоє набагато щасливіші, —наполягала Джіні.
Герміона намагалася стримати сльози, які ось-ось збиралися пролитися.
—І ні, Грейнджер-Малфой це не жарт, —продовжила вона.— Ти і тхір —ідеальна пара, тільки не смій говорити йому, що я так сказала.
—Згадка мого так званого чоловіка не додає мені впевненості, Джін. Крім того, я не зацікавлена в тому, щоб взагалі говорити з Мелфоєм.
— Тому, —почала Джіні, приймаючи оборонну позу, — Гаррі і я хотіли, щоб ти зупинилася на площі Гріммо, але нас там буде троє, плюс маленька дитина і новонароджений, а, ну і твій чоловік і цілителі вважають, що тобі краще перебувати в знайомій атмосфері, тому…
— Ти дійсно пропонуєш мені жити з Мелфоєм?! - вибухнула Герміона.
—Ти вже живеш з ним, - стримано відповіла Джіні.
— Я… чорт. Ти ж це не серйозно, Джіні. Ми ж говоримо про Мелфоя. Він може накласти на мене прокляття або вирізати ще пару образ. — Герміона зупинилася, піднявши ліву руку, але шраму «бруднокровки» на шкірі не було.
Обличчя Джіні пом’якшало, вона миттю заспокоїлася.
— Повір мені, Герміоно, з усіх, кого ти знаєш, крім мене й Гаррі, Драко Мелфой — це остання людина, яка завдала б тобі шкоди.
Герміона оглянула свою руку, на якій не було слідів. Вона витратила два роки у спробах позбутися ненависного слова, залишеного Белатрисою Лестрейндж, і тільки змирилася з тим фактом, що той залишиться з нею назавжди.
Джіні стиснула її долоню
—Він винайшов зілля, щоб видалити шрам,— сказала подруга, хитнувши у бік тендітної руки Герміони.
— Він подарував тобі його на Різдво, ще перш ніж ви почали зустрічатися.
Неймовірно. Це було дійсно неймовірно. Все це. Але коли Гаррі з’явився перед випискою Герміони, він повторив слова Джіні про те, що їй краще жити з Малфоєм у їхній квартирі, і Герміона неохоче погодилася. Оскільки вона завжди керувалася логікою, то знала, що слід прислухатися до рекомендацій своїх найкращих друзів та цілителів, навіть якщо їй це не подобається. Вона довіряла Гаррі. Вона довіряла Джіні.
***
Герміона була шокована, коли Гаррі відкрив, за його твердженням, двері до їхньої спільної з Мелфоєм квартири. Він, до речі, теж був поруч, йшов позаду, немов привид, і виглядав тепер не таким засмученим, яким був у лікарні святого Мунго, а скоріше стривоженим. Герміона помітила, як захисні чари без проблем пропустили її в будинок — миготлива магія, що здавалася знайомою, огорнула шкіру.
Частина Герміони сподівалася, що вони не впустять її всередину, тому що це означало б, що вони не були пов’язані з нею і що в неї більше не було б причин бути тут.
Гаррі пройшов уперед. Мелфой плівся десь позаду.
—Ти можеш проходити крізь чари? — спитала вона Гаррі, намагаючись вибудувати логічний ланцюжок з тих фактів, які були в її розпорядженні.
— Мелфой втомився відчиняти мені двері, коли ти працювала, тому… – він замовк.
— Як великодушно з його боку, — вголос міркувала Герміона, намагаючись уявити світ, у якому Драко Мелфой добровільно пускав Гаррі Поттера до свого будинку. Якщо це тільки не була квартира Драко Малфоя, і, зрештою, це виявилося б якимось винахідливим жартом.
Герміона намагалася відкинути цю нав’язливу ідею; це здавалося нелогічним, незважаючи на те, як усе спростилося. Вона бачила свою медичну карту, статті у «Пророку», які принесла Джіні. Занадто багато довелося б підлаштувати, щоб розіграти таку складну виставу. Тільки якщо… Ні. Будь-які сумніви щодо того, що ця квартира належала Драко Мелфою, зникли, коли двері відчинилися.
Це було невелике приміщення, насправді навіть тісне, і безперечно менше того, що вона могла собі уявити. Але вітальня, до якої Герміона увійшла, була схожа на вітальню Слизерина, і це стало останнім цвяхом у кришку труни.
— Зелений оксамитовий диван? — вигукнула вона з роздратуванням. - Серйозно?
Герміона звернулася до Мелфоя вперше з моменту виписки з лікарні. Спочатку він виглядав здивованим, слідом занепокоєння змінилося розгубленістю, а потім його пробрало на сміх.
Герміона обернулася. Гаррі теж мало не впав від сміху. І вона опинилася між своїм найкращим другом та його лютим ворогом, які, очевидно, знаходили цю ситуацію смішною.
Герміона переводила погляд з одного на іншого, роздумуючи, який з цих нестерпних бовдурів заслуговує на її праведний гнів. Герміона вивчала Мелфоя, який, як їй здавалося, ніколи при ній не виглядав так - з такою щирою усмішкою на обличчі. У куточках його очей пролягли зморшки, а ідеальні білі зуби були оголені. Ліву щоку прикрасила ямочка.
Вона поклала руки на стегна, тому що це був невідповідний момент, щоб її найкращий друг, так званий чоловік і хто б там не був ще сміявся з неї.
— І? —Запитала вона, чекаючи пояснень.
Мелфой вмить став серйозним, вирівнявся, але м’язи на обличчі все ще тремтіли від сміху. Щось ще промайнуло в його очах, і він пом’якшав, коли зустрівся поглядом з Герміоною, здавалося, це було вперше.
На мить у неї склалося враження, що вона потрапила у вир.
—Я навіть не можу пояснити тобі, наскільки жахливими були останні три дні, Герміоно, - почав він.
Вона здригнулася, почувши, як її ім’я промовив його голос. Вона була Грейнджер. Він був Мелфоєм.
— Але це, Мерлін, дає мені надію. Але історію, пов’язану з цим диваном, слід поки що відкласти.
— Можна я бути присутнім, коли ти це розповіси? - запитав Гаррі, скидаючи сльози з куточків очей і навіть не намагаючись придушити сміх.
— Будь ласка, можна? І Джіні також. Ми могли б надіслати запрошення, тому що я впевнений, що Невіл теж захоче бути тут. Чорт, надішли запрошення всім членам своєї п’ятничної банди, адже ми можемо провести за цією справою цілий вечір.
— Стули пельку, Поттер, - сказав Мелфой.
Якимось чином це була єдина образа, яку Герміона почула від нього. Вона продовжувала стояти, впираючи руки в стегна, чекаючи, коли хтось щось пояснить. Але ніхто так і не зволив цього зробити, і Герміона, пирхнувши, пройшла повз Гаррі вглиб вітальні, розташованої в квартирі, яка нібито належала їй. Але куди б Герміона не глянула, скрізь був Мелфой.
У маленькій кімнаті стояв зелений м’який оксамитовий диван, не один, а цілих два журнальні столики, поставлені поруч один з одним, кілька торцевих тумб, затишне шкіряне крісло, ще одне крісло, яке виглядало набагато менш зручним, і все це в чорних, зелених і срібні відтінки.
Правду кажучи, стало не по собі. Єдиними частинками Герміони, які знайшлися в цьому захаращеному просторі, були сотні книг, складених на кожній вільній горизонтальній поверхні на додаток до заповнених вертикальних книжкових шаф, що розташовані вздовж усіх стін.
— Ми, — вона знітилася від вживання займенника у множині, — переїжджаємо чи робимо ремонт? Чи щось таке?
Гаррі мало не задихнувся, і Мелфой похмуро глянув на нього.
—Вибач, - вибачився Гаррі. —Не знаю навіть: плакати або сміятися. Але думаю, що зі сміхом я все ж таки впораюся.
Герміона навіть не могла розсердитися на нього через те, що її питання залишилося без відповіді. Вона була більше стурбована тим, що у Мелфоя на обличчі з’явилася захисна маска. Він перевів напружений погляд на Гаррі, а потім глянув на Герміону, і риси його обличчя одразу пом’якшилися.
Мелфой знизав плечима.
— У нас багато книжок та мало місця. — А всі ці меблі? — спитала вона.
— Цього в нас теж багато, — Мелфой не вдавався в подробиці.
Всі троє поринули в незручне мовчання. Герміона продовжувала озиратися довкола, заглядаючи на кухню. Мелфой стояв нерухомо, дивлячись на неї так, ніби вона була полохливим звірком, який міг утекти будь-якої миті.
Напруга спала. - Я мушу йти, - сказав Гаррі. — Джіні чекає на мене.
Герміона обернулася до нього, округляючи очі. Він залишить її наодинці з Мелфоєм? Звичайно, залишить, вона й так знала, що це рано чи пізно станеться. Але це сталося зарано.
Гаррі ступив уперед і обійняв Герміону.
— З тобою все буде добре, Міоно, — шепнув він, перш ніж відпустив її. -
Використовуй камін, якщо щось знадобиться, - сказав Гаррі, звернувшись до Мелфоя.
Чоловіки кивнули один одному, перш ніж Гаррі взяв жменю порошку, і його забрало геть разом із зеленим полум’ям, що спалахнуло.
У кімнаті запанувала тиша, поки Мелфой, видихнувши, не порушив її.
—Чи можу я провести екскурсію для тебе? — спитав він.
***
Екскурсія пройшла в незручній та нервовій атмосфері. Герміона не знала, як їй поводитися з Малфоєм, щоб не проявляти ворожості. Але він виявився дуже чуйним, ніби боявся її, не порушував особистий простір, коли показував кухню або вказував на її речі, перш ніж вона взагалі встигала поцікавитися, де вони. Мелфой показав їй полицю з коробками чаю, де Герміона зберігала запаси цукерок, які йому не можна було їсти.
Це звучало майже як жарт, і його очі заіскрилися від щасливих спогадів, яких вона не мала.
— А в цій банці зберігаються частування для Криволапика, — сказав він, вказавши на невелику баночку, що стояла на одній із полиць.
—Криволапик? — спитала вона, і це було першим, що Герміона сказала після Гаррі. На мить у неї перехопило подих. Її кіт все ще живий. Звісно, він уже став старим, але Герміона припустила, що він помер, бо ніхто не згадав про нього. Це і ще кілька речей досить сильно цікавили її. Мелфой усміхнувся, і Герміоні довелося відвернутися. Він здавався надто ніжним, надто добрим, надто несхожим на Мелфоя.
—Я закрив його в спальні, перш ніж забрати тебе. Я не хотів, щоб ти нервувала, — тихо сказав він.
—Де? — спитала вона.
— Сюди, — сказав Мелфой, ведучи її довгим коридором між вітальнею та кухнею.
Він вказав на двері ліворуч.
— Це ванна, — потім кивнув на інший прохід, — раніше тут була кімната для гостей, але ми проводили експерименти. Над конфіскованими артефактами та зіллями. Але тепер вона марна.
—Що сталося? —спитала Герміона, зрозумівши, що потяглася до ручки дверей. Рука перегородила їй шлях, все ще залишаючи особистий простір незайманим.
— Взагалі, все вийшло з-під контролю, і тут сталося щось кумедне, — Мелфой тягнувся до свого волосся, яке стало трохи довшим, ніж слід.
Його обличчя на мить зміеилося, наче спогади завдавали біль.
— Поттер одного разу виламав двері, бо ми пробули там два дні і навіть цього не зрозуміли. Нам навіть спало на думку накласти на кімнату приховуючі чари.
— Серйозно? — спитала вона ще цікавіше, але тут же пошкодувала про це, побачивши, як Мелфой почав розстібати верхні гудзики своєї сорочки.
Герміона розвернулась, зовсім не зацікавлена в тому, щоб бачити Мелфоя без сорочки.
—Вибач, - пролунав за спиною голос, у якому залунали нотки роздратування. — Я просто хотів показати тобі ключицю.
Герміона обережно обернулася і побачила, що верх його сорочки розстебнутий і зліва вздовж ключиці тягнеться шрам - все ще рожевий. Наче його зовсім недавно зцілили.
— Кімнату затрясло і ніби перевернуло вгору ногами, а потім назад, коли цей вундеркінд увірвався до неї. Котел приземлився мені на груди і зламав ключицю в трьох місцях. Довелося зрощувати кістки. Що б ми не робили потім, нам не вдалося впорядкувати кімнату, — сказав він, нарешті розтягнувши губи в м’якій усмішці.
Герміона не могла не запитати себе: чи пишався він тим, що вони зробили?
— Але тобі більше не хотілося її використовувати, і з огляду на те, що ти не пам’ятаєш нічого, що було між нами, я тепер змушений погодитись.
— Коли це сталося? — спитала вона, все ще відчуваючи цікавість.
—У цьому місяці.
—О, - ось і все, що відповіла Герміона. Вона не могла дивитися на ручку дверей, пальці свербіли від бажання потягтися до неї і дослідити те, що знаходилося всередині. Герміона боролася сама з собою. Натомість вона звернула увагу на двері в кінці коридору.
- Криволапик?
Мелфой хитнув головою, спритно застібаючи гудзики на сорочці і прямуючи до дверей. Як тільки та розкрилася, Герміона підхопила на руки свого друга, який, як і раніше, мав руде забарвлення.
— О. Криволапику, ти так посивів, — прошепотіла вона, обійнявши напівжмура і уткнувшись обличчям у його шерсть.
- Він добре тримається зважаючи на його вік, - сказав Мелфой, стоячи за ним. Він не увійшов до кімнати. Натомість притулився до дверей і спостерігав за Герміоною, дозволяючи зморшку прорізати чоло. Його руки були схрещені на грудях, рукави закатані до ліктів настільки невимушено. наскільки дозволяла це зробити найдорожча класична сорочка. Герміона, відчуваючи провину, зізналася собі, що він був гарний, незважаючи на обрану життєву позицію.
Вона прочистила горло, заткнувши гордість.
— Спасибі за те, що був добрий до нього, Мелфой, — сказала Герміона. Вона хотіла, щоб йому було приємно від цих слів, але він насупився, обличчя скривилося, перш ніж Мелфой опанував себе. Очі знову стали спокійними, вогонь у них миттю згас.
— Звичайно, - сказав він. — Я спатиму на дивані. Вже досить пізно, тож… е-е… Права сторона ліжка належить тобі.
Він не став чекати на відповідь і просто м’яко прикрив за собою двері.
Пройшла ціла хвилина, перш ніж вона почула звуки кроків, що віддалялися. Герміона знала це, бо сама затамувала подих і не могла зрозуміти чому.
***
Спальня здавалася Герміоні такою ж тісною та чужою, як і вся квартира загалом.
Кімната, як і решта до неї, була заставлена меблями. Величезне ліжко — занадто велике для такого місця — було не заправлене. Поруч стояли дві переповнені шафи з книгами, окремий комод, дві тумбочки, диван (серйозно? диван?) і двері, які, швидше за все, були зачинені. Криволапик почав смикатися у неї на руках, тому Герміона випустила його.
Вона підійшла до комода і не побоялася зазирнути у дзеркало, що висить на стіні. Шість років. Шість років здалеку здавались нічим. Але зблизька…
У неї з’явилося кілька дрібних зморшок, які тільки починали прорізатися у куточках очей. У неї з’явилися інші риси обличчя і змінився тон шкіри, щоки стали трохи пухкішими. У неї було довге волосся, яке вилося донизу. Також був крихітний шрам, що розташовується вздовж правої брови — майже невидимий, але це безперечно новий слід на її обличчі. Ще в неї були темні кола під очима, але час навряд чи стосувався цього.
Герміона провела рукою по волоссю. На дотик — те саме. Але вона не могла заперечувати, що її відображення нагадувало дівчину не на початку двадцяти років, а, швидше, ближче до тридцяти. Герміона зітхнула, відчувши, як від утоми ломить кістки. Вона була виснажена.
Герміона відчинила одну з ящиків комода і тут же зачинила його. Їй не треба було знати, які труси носив Мелфой: боксери або шорти (але відповідь все ж таки була - він носив і те, і те). Вона знову наважилася заглянути в шафу, де виявилося ще більше чоловічого одягу.
Коли Герміона нарешті знайшла жіночі речі, то миттю зблідла. Одяг, який принесла їй до лікарні Джіні, була абсолютно нормальною, аж до простого бавовняного бюстгальтера та трусиків. Нижня білизна перед нею в даний момент була набагато вульгарніша, ніж те, до чого вона звикла: шовкова, зі шнурками, і зовсім щось, що нагадує клапті тканини, які Герміона ніколи б не наважилася одягнути. Вона закрила шафу, відкрила ще одну, з тихою благанням на губах мріючи знайти фланелевий піжамний комплект. Але благання залишилися без відповіді. Купа чорних, сірих та білих комплектів одягу знаходилася у лівій частині шафи: штани, сорочки, джемпери та піджаки.
Незважаючи на це Герміона пирхнула, побачивши кілька речей зеленого кольору, захованих серед цього монохрому. Очевидно, Мелфой може вийти із Слизерина , а Слизерин з Мелфоя не вийде ніколи .
Права частина гардеробної рясніла різними відтінками: сукні, спідниці, блузки та штани були втиснуті в і без того переповнений простір. Але фланелевої піжами видно не було . Герміона не носила такого одягу, такої спідньої білизни, таких дивних ділових костюмів. Вона любила практичні речі: простий денім, бавовняні сорочки та затишні джемпери. Герміона стиснула зуби і роздратовано пирхнула, вийшовши з вбиральні. У неї було два варіанти: запитати у Мелфоя, де зберігався її одяг для сну, або спати в тому, що й так було на ній надіто. Хоча насправді вона не мала вибору.
Вона подивилася на ліжко і почала роздивлятися купи книжок, які були розкладені на тумбочках. Мелфой сказав, що правий бік належить їй, але цікавість змусила її перекотитися на ліву, щоб дізнатися, які книжки він там склав.
На тумбочці лежали журнал про зілля, просунутий підручник з зілля, книга про чарівні палички і «Граф Монте-Крісто».
Вона спохмурніла, побачивши маглівську літературу, дихання перехопило, коли Герміона потяглася до неї. Вона не змогла перебороти скороминуще тремтіння в руці, коли відкрила книгу. Її серце стислося. Власне ім’я було виведено округлим почерком гордої одинадцятирічної дівчинки.
Батьки подарували цю книгу на Різдво, коли їй виповнилося одинадцять, і з того часу вона стала однією з найулюбленіших. У тому віці книга їй сподобалася, бо це була велика книга — така література могла справити враження на дорослих. Подорослішавши, Герміона полюбила читати складніші розповіді, але теплі спогади про те Різдво з батьками, коли магія ще не захлеснула її, були дорогі серцю. Ці моменти в пам’яті здавалися такими безневинними і нагадували про прості часи, які не те щоб були кращими, але простими.
Вона поклала книгу назад і перекотилася на інший бік ліжка. На її тумбочці лежали підручники про останні досягнення в галузі трансфігурації і про темні артефакти, які виглядали як книги з Забороненої секції, ще кілька романів і щоденник з її ініціалами. Точніше, з тисненням ГДГМ. Вона обмірковувала цю образливу комбінацію букв, стягуючи з себе джинси і стягуючи бюстгальтер, і за хвилину залізла під ковдру.
Криволапик одразу прилаштувався поряд. Герміона потяглася до щоденника, відчуваючи себе не у своїй тарілці. Вона знайшла сторінку із датою за день до нещасного випадку. Книга була списана нотатками, які, безперечно, були написані її почерком.
Вона складала списки всього і вся: прочитати нову статтю Невіла і взяти з собою щось по дорозі на роботу, підготуватися до зустрічі об одинадцятій годині, перевірити, чи гояться шрам Драко, і так далі тощо аж до кінця сторінки. Про те життя, яке вона проживала трохи менше тижня.
Герміона притиснула розкриту книгу до грудей, стискаючи палітурку пальцями. Їй стало боляче, і щось ворухнулося всередині. Вона не знала, ким була та людина і як стати тією версією Герміони, яку в ній бачили всі довкола. І що ще гірше, вона навіть не відчувала, що має вибір. Через погляди Гаррі та Джіні. І через погляд Мелфоя. Герміона дозволила собі схлипнути і дала сльозам вирватися назовні, перш ніж знову змогла взяти себе в руки.
Герміона перегортала порожні сторінки, які провела в лікарні, і зупинилася, ледь не вискочивши зі своєї шкіри. Червоним чорнилом у верхній частині сторінок протягом трьох днів було написано і підкреслено її власною рукою єдине слово - секс.
Герміона дозволила собі схлипнути і дала сльозам вирватися назовні, перш ніж знову змогла взяти себе в руки.
Гірше і бути не могло.
***
Наступного ранку Герміона вийшла зі спальні, почуваючи себе так, ніби не змикала очей. Вона розривалася між надією та панікою, викликаними тим, що, можливо, до неї повернеться спогад із того періоду між 2001 та 2007 роками. Вона кілька разів прокидалася з грудкою в горлі і шаленим серцебиттям. Криволапик лежав поряд, виражаючи тваринне занепокоєння- тобто взагалі ніякого занепокоєння.
Вона виявила Мелфоя на кухні з кухлем чаю.
— Як ти… ох, — почав він, ставлячи кухоль перед нею, порушуючи її особистий простір настільки, наскільки зробив це трохи раніше, тобто коли відсунув для неї стілець.
— Мені слід показати тобі, де лежать твої речі, — його обличчя перекосилося від роздратування на самого себе
. — Я знайшла діловий одяг, але ці речі не дуже підходять для сну, — сказала Герміона, намагаючись надати голосу більш дружнього тону. Він тихо посміхнувся і сів навпроти, поставивши собі чай.
— Ти нещодавно переклала всі свої речі. У тебе багато домашнього одягу в дальньому кутку вбиральні.
Нова інформація. Герміона намагалася знайти в голові місце, щоб зберегти її, запам’ятати, увібрати.
— Я взяв вихідний на роботі, хоча… знаєш, я взяв цілий тиждень вихідних, але оскільки сьогодні вже п’ятниця… — почав Мелфой.
—Ти працюєш? — Герміона нічого не могла вдіяти, її тон так і сочився недовірою. Вона не часто думала про Мелфоя після суду. Герміона виступила на його захист, а після викинула цю людину зі своєї голови, зосередившись на тому, щоб повернутися до школи для здачі НОЧІ, відновити спогади своїх батьків і почати рухатися кар’єрними сходами в тому світі, який не отруюватиме темний чарівник.
Але, якби вона подумала про те, чим міг займатися Мелфой, будучи вільним, Герміона припустила б, що це могло бути щось туманне і загадкове, на кшталт «керівництва трастовим фондом» або «управління маєтком» та іншими аристократичними справами. Але – працює? На роботі, де він повинен повідомляти комусь, що йому потрібний вихідний? Це б ніколи не спало їй на думку.
Мелфой поставив чай із безтурботним виразом обличчя і відповів їй:
— Так, я працюю.
Вона завмерла в передчутті сміху чи ще чогось. Вона образила його принаймні побічно. Натомість він став виглядати спустошеним.
— У тебе був такий погляд учора ввечері, — зауважила вона, вивчаючи його. Трохи тепла промайнуло в його очах, перш ніж воно знову випарувалося. Це було схоже на гру з калейдоскопом. Але замість різних кольорів були емоції, а замість того, щоб збільшуватися під час прокручування, вони зменшувалися. Герміона ніколи не бачила нічого такого
. — Вибач, я просто використав оклюменцію надто швидко і надто багато. Він несміливо знизав плечима.
— Це допомагає мені справлятися з усім цим, — підсумував Мелфой. Герміона опустила руки на стіл і дивилася на Малфоя з цікавістю.
— Ти оклюмент? — її запитання пролунало наче звинувачення. Перш ніж він відповів, Герміона помітила, як ще одна емоція зникла з його обличчя і зникла в глибині очей.
— Так, це дуже корисна навичка, особливо, коли в тебе як гість в будинку перебуває вбивця. Однак мені не доводилося використовувати його регулярно протягом кількох років, тож я можу переборщити.
— І ти використовуєш оклюменцію через мене?
—Так, але не завжди. Тільки за потреби.
—Якщо ти не хочеш застосовувати її, то я не проти…
—Цього не буде,— сказав Мелфой, і Герміона була впевнена, що якби він не заплющив очі, його тон би спотворився від ворожості.
—Чому ні?—Вона кинула виклик. Мелфой посміхнувся, і це було настільки схоже на нього, що навіть здалося нереальним; це здалося фальшивим, несправжнім.
— Тому що я дуже не хотів би, щоб ти мене ненавиділа.
— Я не ненавиджу тебе, Мелфой.
— Навіть у 2001?
Герміона на мить подумала, що станеться, якщо він відкине всі емоції, які йому не потрібні, доки не залишиться нічого, окрім бажання контролю. Хіба він би позбувся його? Розбив би на дрібніші шматочки? Чи став би він абсолютно сталевим або таким тендітним, що міг би зламатися?
Вона хотіла спитати його, Мерлін. Це було так цікаво. Але зараз був невідповідний час.
— Навіть у 2001, — відповіла Герміона.
—Я навіть не знала тебе тоді. А те, що мені все ж таки було відомо, — це лише твої знущання, війна та школа. Жоден із цих спогадів не можна назвати приємним. Чи я довіряю тобі? Ні. Але ненавиджу тебе? Ні, я просто намагалася вибачити та рухатися далі.
Якийсь час він мовчав, дивлячись на неї.
— Що ж, наша перша зустріч після мого суду заграла новими фарбами, — сказав Мелфой, і на його обличчі промайнув натяк на щиру усмішку.
—Що ти маєш на увазі?
— Можливо, іншого разу. Ми відійшли від теми, - сказав він.— Я хотів сказати, що взяв вихідний, бо хотів поїхати з тобою до твоїх батьків. Вони через зрозумілі причини дуже переживали. Втрата пам’яті досить педантична тема для них.
— Коли ти востаннє розмовляв із моїми батьками? Вони все ще злиться на мене? Останнє, що я пам’ятаю, це тільки те, що вони погодилися пообідати зі мною…
— Ваші стосунки тепер набагато кращі, — запевнив Мелфой. — Вони не ідеальні, але все прийшло в норму досить швидко. Я щодня тримав їх в курсі завдяки тому маленькому ящику для тортур, з якого ти відправляла мені сердечка. — Мелфой дістав із кишені стільниковий і помахав їм.
Герміоні хотілося провалитися під землю і досягти розпеченого ядра при думці, що вона могла посилати Мелфою щось любовне за допомогою маглівських комунікацій.
—Ти вмієш ним користуватися?
—Не зовсім. Я знаю про три кнопки, які потрібно натискати, щоб почути твій голос, і три інші кнопки, щоб чути голоси твоїх батьків.
Герміона пирхнула, адже вся ця ідея була дуже дурною. Але навіть коли вона дозволила собі подумати про це, то відчула, що почала заспокоюватися, і це отрезвило.
Мелфой,— сказала Герміона, —я ціную це. Так… ну, це, звичайно, набагато більше, ніж я передбачала. Але мені хочеться відвідати сім’ю самостійно.
Вона ризикнула подивитись на нього. Він напружився, притулившись до спинки стільця, і уламки почуттів розсипалися в його очах. Герміона не могла відірвати погляду від його крижаного погляду. Мелфой коротко кивнув.
—Звісно.
Він швидко підвівся, і Герміона вперше звернула увагу, що він все ще був у вчорашньому одязі. Зазвичай чіткі стрілки його штанів та білої сорочки перетворилися на хаос складок – свідчення поганого сну. Схоже, він хотів сказати ще щось, але передумав. Натомість Мелфой зник за дверима спальні і знову з’явився перед нею через кілька хвилин, виглядаючи повністю зібраним.
— Мені треба бігти у справах, — сказав він, як і раніше, напруженим і холодним голосом. — Твої батьки чекатимуть на тебе близько полудня. Їхній будинок підключений до мережі камінів.
Мелфой дивився на Герміону досить довго, щоб вона кивнула, перш ніж він зник із гучним звуком.
***
Герміона опинилася у міцних обіймах відразу після появи у каміні батьків. Через що вона й заплакала.
—О, люба, все добре, — прошепотіла мати їй у волосся, коли Герміона нарешті дозволила гірким сльозам спокійно побігти по щоках вперше з моменту пробудження в лікарні. Тут і там крихітні сльозинки заструменіли вниз, але Герміона ніколи не плакала так голосно від полегшення та болю. Їй так довго вдавалося стримувати їх, незважаючи на горе від втрати кількох років життя, і через непередбачуваність, коли вона раптом виявилася одруженою з незнайомцем. Але повернення до батьків… Це вибило ґрунт з-під ніг.
— Ти була така зла на мене, — їй вдалося придушити схлип, притулившись до матері.— Мам, я думала, ти не зможеш мене пробачити.
— Тихіше, люба, це вже давно минуло, — шепотіла її мати, коли вони разом встали з колін, на які приземлись на підлозі у вітальні. — Ходімо, я дещо приготувала. Герміона дозволила матері потягнути її на себе і тут же кинулася в обійми батька, відчайдушно намагаючись усвідомити, що вони справді поряд. Коли перші захоплення та обійми затихли, вони вирушили до вітальні, стіл у якій був накритий на чотирьох.
Герміона пирхнула, витираючи обличчя і не дбаючи про те, як виглядає зараз.
— Драко скоро буде, люба? - спитав батько, підводячи Герміону до вільного місця і стискаючи долоню.
—О, - почала вона, дивлячись на четверту тарілку на столі, - я сказала йому, що хочу піти сама. Мати посміхнулася, взявши руку.
— Все гаразд, — сказала вона. — Ми просто думали, що він приєднається до нас. Батько сів навпроти.
— Будь ласка, подякуй йому ще раз, — сказав він. — Драко тримав нас у курсі всього і, поки ти була непритомна, привів нас до тебе.
— Мелфой привів вас до лікарні святого Мунго? — запитала Герміона, намагаючись уявити Драко Малфоя, який супроводжував двох маглів у чарівну лікарню.
— Звичайно, — негайно відповіла мати. — Він дуже чуйний.
Герміона не могла порівняти ці слова з її уявленням про Мелфоя, тому нічого не відповіла. Вона з’їла дещо з того, що було в її тарілці, хоча більшість часу просто перекладала їжу з одного краю в інший, намагаючись придумати ще щось, що могла б розповісти батькам без грудки в горлі.
Нарешті, через кілька довгих хвилин болісного мовчання, Герміона запитала:
— Вам відомо, який час випав у мене з пам’яті? Батько посміхнувся.
—Драко розповів нам. З тобою все буде добре, люба, і нам це відомо краще за інших. Просто потрібен час.
Груди Герміони стиснулися. Його тон, як і раніше, був добрим, але слова наздогнали прямою атакою через шкіру і кістки прямо в серце. Усередині спалахнуло почуття провини.
— Вони не знають багато, — тихо сказала вона. - Цілителі сподіваються, що я поверну свої спогади, але вони не знають напевно, - вона здригнулася, придушивши черговий схлип.
Герміона стиснула руки в кулаки, притиснувши їх до столу і намагаючись зачепитися за щось тверде, щоб не зірватися.
— Я нічого не можу вдіяти, але відчуваю, що заслуговую на це. Визнання пронизало її. Мати виявилася поруч, заспокійливо водячи рукою по спині і шепочучи на вухо слова.
— Це не твоє покарання за те, що ти зробила з нами, — сказав рівним тоном батько.
— Здається, ніби… — почала Герміона, та батько перебив її.
—Все не так. Всесвіт не стягує борги. Немає жодної причини у світі, щоб ти заслужила втратити те, що втратила.
Герміона більше не мала сил, щоб зробити щось, крім того, щоб продовжити плакати. Забувши про їжу, вона розчинилася в обіймах матері, яка якимось чином вибачила її.
***
До того часу, як Герміона залишила батьківську дім, день змінився на ніч. За цей час вона кілька разів встигла заплакати, зрідка провалюючись у криницю горя, бо наважилася відвідати будинок дитинства, де сім’я знову була поряд. Але вони встигли й посміятися, старанно обминаючи події, що відбулися за шість років, і натомість поринули у спогади про щасливе дитинство, розповіді анекдотів про дантистів і про погоду, коли розмова стала вщухати.
Після цілого дня разом із сім’єю, разом з емоційним потрясінням, яке змусило її плакати, Герміона почувала себе ходячим трупом, коли зробила крок через камін у вітальню, розташовану в їхній спільній квартирі з Драко Малфоєм.
Вона зупинилася, завмерши на місці від побаченого перед собою. Драко Мелфой спав, розтягнувшись на огидному зеленому дивані. Уві сні він більше був схожий на хлопчика, якого вона знала в юності: зморшки від занепокоєння розгладилися, скутість навколо очей зникла, щелепа перестала перебувати в постійній напрузі. Його волосся безладно лежало на лобі, і він більше не застосовував чари, які використовував протягом усього дня. Він спав з трохи відкритим ротом. Що виглядало майже мило.
Але те, що змусило Герміону замислитися і викликало тугу,яку вона раніше не відчувала до чоловіка перед собою, був Криволапик, який, звернувшись калачиком, міцно спав на його грудях.
Відгуки