Ханахаки

Темна кімната яку освітлює тільки червоне світло аварійного освітлення де на підлозі сидів мужчина він не міг повірити в те що із ним сталося в те що у нього на долоні білі заляпані кров’ю листочки ромашки він не вірив у красиву, але смертельну хворобу, хоча тепер це не важливо він не знав що тепер йому робити він влюбився у того який точно не відповість взаємністю він влюбився в Івана в одруженого чоловіка у якого є сім’я яку він дуже сильно любить він не знав що йому робити, але правда рано чи пізно випливи назовні та й краще почути відмову чим накручувати себе тому зібравши всю волю в кулак він пішов зізнаватися.

*Через декілька хвилин* 

-Вань у мене до тебе серйозна розмова.

-Так Сергій Данилович я вас уважно слухаю. 

Як же йому набридло що він до нього так звертається, хоча він йому постійно нагадує щоб він звертався до нього на «ти».

-Я…. я не знаю як тобі це пояснити… я розумію як це виглядає але… тому скажу коротко… я… я тебе… люблю. 

І тут повисла не ловка тиша Беркут був готовий під землю провалитися так йому було не ловко він навіть пожалів про те що зізнався він почував себе якимось малолітнім пацаном.

-Чесно… я тебе також… я просто не знав як ти це приймеш… я просто боявся і… 

Але йому не дали договорити як в його  губи впилися ніжним і водночас страсним поцілунком і ніжно при обняли за талію.