Розділ 2: Настав новий день!

Новий день для Ленса настав із приголомшливого відкриття — настав новий день. Ви можете це уявити?

День, що продовжував учорашній, а цей ранок вже був не тим, що вчора. Сьогодні він не в’язень проклятої в’язниці, він старий добрий Ленсі-Ленс, паладин Синьої Левиці з команди Вольтрона.

Якщо зізнатися чесно, він хотів не спати всю ніч і дочекатися того моменту, коли він або знову опиниться на початку свого шляху і світ, як, втім, і всі рази до цього, для нього зруйнується в черговий раз, або трапиться справжнє вселенське диво і нічого взагалі не станеться. Але диво справді сталося, а він примудрився його проспати. Вчора він явно переоцінив свої здібності, коли тихенько, щоб не прокинувся Кіт, що дрих на морді Синьої Левиці, вислизнув до себе і вирішив чекати моменту «ікс» з комфортом у своїй постільці. Ленс якийсь час справді невідривно і майже не мигаючи витріщався на циферблат земного годинника, що купив у космомолі. В яку із миттєвостей годинник разом із подушкою опинився в його обіймах, він не пам’ятав, як і того, коли його самого зморив сон.

Дарма, що пробудження викликав переповнений сечовий міхур, що наполегливо вимагав негайно скинути баласт. Ленс готовий був посперечатися з собою, що навіть обмочи він свої штани, це не затьмарило б його щастя новому дню. Він радів так, як навіть маленькі діти на Землі не раділи Різдву та подарункам від Санти. Будь-яка повсякденна дрібниця відкривалася для нього сьогодні дійсно по-новому і приводила в таке трепетне захоплення, що навіть запах прадавнього алтеанського мила або чим би цей гель не був, викликала в ньому цілу бурю емоцій. І, звичайно ж, струмочки сліз. М-м-м, аромат алтеанських лугів це просто фантастика!

Руки швидко перебирали численні флакончики, що лежали в начебто хаотичному порядку. Але колись для Ленса цей безлад мав свою логіку та послідовність, які він, на жаль, забув і вже навряд чи колись зможе згадати. Більшість пляшечок були наповнені тільки наполовину або й того менше. А це означає, що він ними користувався не один раз, але через написи незрозумілою алтеанською мовою, вгадати що і для чого Ленс не міг. За запахом якось це визначити теж не виходило — вони всі пахли хоч і по-різному, але однаково приємно та смачно.

Тепер на нього очікував новий виклик долі, а саме — перевірений століттями й ґулями на лобі метод спроб та помилок.

Коли Ленс умивався тим, що нагадувало рожеву поживну субстанцію, то сподівався, що це не засіб для видалення волосся. Якщо, звичайно ж, у нього щось таке було. Не кортіло залишитися без брів і створити цим невичерпну тему для жартів. А запитати в Алури чи Корана надто підозріло.

Після процедури брови були на місці, нові також не виросли, а з обличчя не злізла пластом шкіра. Ленс вважав це добрим знаком і достатнім аргументом для того, що з цим засобом можна сміливо дрочити в душі. О-хо-хо! Квізнак! Він не пам’ятав, коли востаннє самозадовольнявся. Чому він не додумався до цього ще вчора?

Настрій дивом злетів до нових висот, тому він спішно скинув із себе весь одяг та скочив прямо під струмені води. Уточнення — під крижані струмені води.

О так — він забув, де гаряча, а де холодна вода. Здається, сам всесвіт проти того, щоб Ленс подрочив.

А ще він згадав, чому вчора точно не помислив би про свою п’ятірню в трусах — тому, що вчора він убивався по своїм друзям. Наміри розважитись із собою, як і радість від нового дня, пропали нанівець.

Так, всесвіт безперечно проти.

***

— Сьогодні ти тренуєшся зі мною в парі.

Грозове хмарище, що йменувалося Кітом Коґане, перегородило Ленсу дорогу і погрожувало будь-якої хвилини вибухнути громом і блискавками. Підійди ближче — вразить струмом.

— Чому це раптом?

Ленс навіть міг посперечатися, що побачив, як блиснули люттю очі червоного паладина. І як його дивацький маллет все ще не наелектризувався та не став дибки?

Спритна рука, що вхопилася за лацкан махрового халата і силоміць потягла до тренувальної кімнати, заперечень не приймала.

— Гей! — обурився хлопець і поправив розперезаний від таких варварських дій верхній одяг. — Дай мені хоч перевдягнутися!

— Імператор Заркон не буде чекати, поки ти причепуришся.

І в довершення своїх слів Кіт дістав свій ґалранський запоясник. От це вже зовсім не круто!

— Єдиний ґалра, що не дає мені змоги «причепуритися», тут тільки ти!

Небезпечний блиск кинджала добряче страшив, тому думка чкурнути від навіженого паладина видавалася цілком адекватною. Однак, не зробив Ленс і пари кроків як його лобешник смачно поцілувався з невидимою перегородою, яка до того ж жахнула по ньому іскристим розрядом.

— Ти геть дурко чи спеціально гепнувся в бар’єр, щоб уникнути бійки зі мною? Чи, може, пан чужинець цього не зна?

Зірочки перед очима Ленса перестали хаотично кружляти й поволі відлітали назад до своїх систем та галактик. Який ще в біса невидимий бар’єр? Ох, точно. Вони ж колись мали такі тренування на довіру. Коґане зараз не просто випробовує його, а шукає неспростовні докази того, що Ленс зовсім не той, за кого себе видає.

Голова все ще гуділа після близької зустрічі зі стіною, а повторювати таку витівку ще раз бажання не було. Він скинув халат і його полами пройшовся обабіч себе, мов у пошуках вільного від заряджених стін простору. А ж потім різко крутнувся й жбурнув одежину в паладина. Той, звісно, не чекав такого й поки відсахувався від тканини, його повалили додолу. Вони одночасно замахнулися, Кіт зі затиснутим в долоні кинджалом — чисто рефлекторно, інший — як відплата за образу й недовіру.

Ленс прекрасно бачив гостре лезо, бо рука Кіта, що заплуталася в махровій тканині не так вже й швидко рухалась. Ленс міг ще встигнути відскочити, чи бодай перехопити чужий зап’ясток. І він кристально ясно розумів, що не встигне зробити достатній розмах і вдарити першим — кинджал все одно його випередить. Розумів, але все одно замахнувся для удару.

З рани над бровою, яку йому поцілунком вигризла невидима стіна, по лицю стікала кров. І декілька кривавих крапель впали на перекошене гнівом обличчя Кіта.

Рана й кров завтра зникнуть. Завжди ж зникали. І болю завтра не буде. Кулак ще не досягнув своєї мети, а холодне лезо вже надавило на його шию.

Ну й нехай — думав Ленс, — встигнути б тільки, поки завтра ще не наступило, зацідити Кіту в пику.

Клинок ґалра зупинив свій шлях тільки тоді, коли торкнувся беззахисної смаглявої шиї. А кулак синього паладина — ні. За ту мізерну частку часу, поки ще не захрустів ніс, Кіт бачив перед собою закривавлене лице Макклейна. На ньому не було жодного навіть натяку на паніку чи страх смерті. Й це було геть ненормально в такій ситуації.

А потім кулак таки вперіщився в обличчя Кіта і з його носа заюшило.

Однак, за інших обставин все могло закінчитись зовсім не так.

З якусь секунду Макклейн просто витріщався на збиті кісточки пальців й дивувався, чому вони все не перестають боліти. Груди Кіта, що лежав під ним, тяжко й швидко здіймались, а сам паладин тривожно вишукував на його обличчі щось, що могло б пролити світло на дивну поведінку товариша по команді.

Клята рука все більше починала нити, а над бровою щипало. Він глитнув в надії проштовхнути нервову грудку, що застряла в горлі й тільки саме зараз осмислив, що зброя нікуди не ділась від його шиї. Якась жалюгідна частина дюйма могла вартувати йому перерізаної горлянки. Це не видавалося чимось непоправимим у його голові рівно до того моменту, поки йому ніби сніг на голову не звалилось усвідомлення, що сьогодні ж то новий день. Якщо він помре, то новий для нього вже більше не настане, як то було в дивній тюрмі-аномалії.

Його лице зблідло, живіт скрутило в тугий нудотний вузол, а перед очима струменіли криваві патьоки з ніздрів Коґаге. Господи-боже, що він тільки-но утнув?

На дерев’яних ногах він підвівся і кинувся звідсіля геть.

— Гей, ти чого? — його намагалися перехопити, однак Ленс просто побіг далі, ігноруючи всі слова.

Поведінка Ленса викликала все більше питань. Цілком доречним було б побігти за хлопцем навздогін й витрясти з нього всю душу й пояснення. Але той виглядав так, ніби вже десь її розтряс та й сам не менше потребував пояснень того, що з ним коїлось.

Кіт опинився перед зачиненими дверима в особисту кімнату синього паладина й маявся з тим, щоб постукати. Вся злість на гіпотетичного самозванця кудись вивітрилась, замість неї лишились занепокоєння з неприємним передчуттям нехорошого.

— Я знаю, що ти там, тому забирайся геть, інакше я доповім команді, що це твої ґалра-мізки дали збій в системі й ти ні з того ні з сього накинувся на мене. Надіюсь, тоді Алура посадить тебе на повідець.

Хлопець знав, що тицяє в болюче місце в особистості Кіта. Той важко примирявся з власною пурпурною генетичною складовою. Та й Алура зовсім не допомагала, коли відреагувала з холодною неприязню саме в той в момент, коли Кіт найбільше потребував прийняття й дружньої підтримки. Коґане хотів гепнути зо всієї сили по дверях й послати ідіота Макклейна, але зараз Ленс так нагадував його самого. Він згадав, як сам диким вовченям гарчав і огризався на добрі слова й кусав руку, що хотіла його погладити. Хоч глибоко в душі й почувався самотнім. Кіт таким чином просто захищався й це зуміли розгледіти його друзі попри його дурний вовчий характер. Може образливими словами зараз і Ленс намагається звести стіну непорозуміння і закритись в ній, як в неприступній вежі? Може він зараз теж просто-таки потребує прийняття й дружньої підтримки?

Напевно, що Кіт остання людина, яка годиться на роль уважного слухача чи цінного совітника. Кітові ж самому ще вчитись і вчитись говорити людською мовою, а не тумаками, як він хотів на цих тренуваннях. Так, він погоджується, що це вже були крайнощі й згоден, що перегнув палку. Але він по-іншому не вмів. Та й інші чомусь вперто не вбачали в поведінці Ленса жодних проблем. Можна, звісно, силоміць притягти того до Широ, але ж чортів Ленс може й дідька заговорити! Ще чого доброго його дійсно виставить останнім покидьком, а за власний стан, втім, як завжди, цей дурко віджартується.

Вдих-видих. З носа потекло з новою силою.

— Слухай, а якщо я ні про що не запитуватиму й удам, що нічого не сталося, ти вийдеш? — нарешті запитав Кіт. — Й ми разом підемо лікуватись в кріоподи?

— Так я тобі й повірив, підступний маллете, — почулося з-за дверей у відповідь.

А голос був таким, ніби його власник давив у собі ридання.

Як же кортіло розвернутися й піти. І не через роздратування. Просто він і гадки не мав як правильно реагувати на такі експресивні емоції. Він-то ж звик тримати свої почуття завжди при собі, хоч це згодом і виливалось в агресивну бурю.

А ще Кіт звик довіряти своїй інтуїції й вона зараз голосила, що з Ленсом щось геть не в порядку. Як же ще можна виманити цього дурисвіта?

— Ленсе? Мені щось зле, — й для більшої правдоподібності хлопець кашлянув. До чого тут кашель він гадки не мав, але так було драматичніше. — І в очах двоїться. Здається, ти занадто приклав мене. Ох…

— Ага, бреши й далі.

Мовчання.

— Кіте?

Знову ні слова.

— Я знаю, що ти придурюєшся, щоб я відчинив двері. Тому можеш не старатися.

Попри слова, його тон не виражав такої впевненості.

— Кіте? — а зараз в його голосі вже з’явились панічні нотки. — Сраний ти ґалранський блазень, це геть не смішно!

Коли йому й знову не відповіли, Ленс таки виглянув за двері. Й звісно, там стояв невдоволений Коґане, що схрестив руки на грудях.

— Добре, ходімо, — здався Макклейн. — Тільки ти обіцяв ні про що не запитувати.

О так, Кіт обіцяв ні про що не запитувати, проте це зовсім не стосувалося того, що йому заборонено докопуватись до істини.

Біля кріоподів у хлопців знову зав’язалась маленька сутичка. Цього разу з приводу того, хто з них першим зайде в капсулу для регенерації. Так, це виглядало геть нісенітно та по-дитячому, бо жоден з них не хотів поступатися своєю позицією. Й вони приндились як индики зовсім не через те, що були впертюхами та шукали сварки на пустому місці. Звісно, через це також — правди ніде діти. Крім цього, Кіт хотів побачити висновок про стан організму Ленса, який можна отримати з інформаційної панелі кріопода. Така непокора хлопця тільки розбурхувала його підозри.

— Тільки після вас, маллетоголовий пане!

Макклейн же хотів запхнути Кіта в капсулу, бо його мучила совість за розбитий ніс, а самому просто звалити.

— Що тут відбувається? — зрештою на гамір явився Широ. — В нас завтра важливе завдання, а ви маєтесь дурницями?

Він довго не слухав бекання впертих баранів, тому просто запакував у кріоподи хлопців разом з їх впертістю та будь-якими запереченнями. Наче розставив по кутках шкодливих дітей, їй-богу.

Команду Вольтрона очікував дійсно напружений день. Особливо для червоного та синього паладинів.