Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Подивіться хто встиг до обіду, — Ганк, оперезаний білим фартухом, ніс перед собою величезну каструлю зеленої слизоподібної субстанції. — Поживна паста за розкладом, отримайте та розпишіться, їжте і не обляпайтеся!
За мить каструля з гуркотом падає на підлогу, а Ганка стискають у міцних обіймах.
— Це правда ти, здоровило?
— Це правда я, Ленсе, — сильні руки обвивають його у відповідь. — Я теж встиг скучити, хоча ми не бачилися всього кілька годин.
— Миленькі лахи, моднику, — до їдальні зайшла Підж. — Це що, тюремна роба ґалра?
— О, Пі-і-ідж!
Ленс переметнувся з широких грудей жовтого паладина на паладинку дрібнішу і стиснув дівчину, що не очікувала таких дій, в обіймах.
— Якщо Кіт сказав тобі, що сьогодні мій день народження, то він приколовся над тобою, так що можеш не намагатися, — байдуже припустила Підж, але згодом осіклася. — Стривай, чи день народження сьогодні у тебе?
Дівчина готова була посперечатися, що почула над своїм вухом тихий схлип, але чуже тіло, що нахабно перейшло рамки її особистого простору, нервувало. І це ж був Ленс! Від нього завжди іскрилося надто багато зайвих звуків, рухів тіла та емоцій. А зараз ще й запахів.
— Квізнак! — Підж зморщила ніс, — Від тебе смердить так, ніби ти пройшов всі три шлунки веблума.
— Я сказав би, що від Ленса несе відхожим місцем на Балмері, — з розумним виглядом покрутив руді вуса Коран. — Їхня система печер продумана до дрібниць, але ось із вбиральнями на цьому живому гігантові ще не до кінця розібралися. Але є теорія, що за допомогою магії саме з фекалій балмерців утворюються кристали, які ми використовуємо як паливо.
— Какокристали… — відтінок обличчя Ганка тепер поєднувався із кольором живильної пасти.
— Коране!
Ленс не обділив дружніми обіймами й вусатого алтеанця. Взагалі Ленс липнув до всіх, кого зустрічав. Навіть спробував притиснутись до когось із Клинків Мармори, але ті не оцінили настільки близький фізичний контакт.
— Що це з ним? — поцікавився Широ, коли його черга обійматися минула, а Ленс намагався вхопитися за Алуру. Принцеса спритно ухилилася і залишила хлопцю замість свого тіла лишень повітря.
Ганк тільки знизав плечима і продовжив збирати з підлоги шмаття зеленого желе.
Коли Ленс побачив перед собою Кіта, той уже був у бойовій стійці, готовий приймати підступну атаку обіймами з усіх фронтів. Але синій паладин встав перед ним як укопаний і просто витріщався на нього, ніби бачив уперше. Він смикнув рукою в незрозумілому поривові та відкрив рота, щоби щось сказати, але в останній момент передумав і просто стиснув кулаки по обидва боки від свого тіла.
— Радий тебе бачити, Кіте, — сказав він через кілька тиків. — Друзяки, я таки піду сполоснуся і переодягнуся, поки Ганк принесе нам чергову порцію пасти. Від мене справді тхне, не хочу псувати вам апетит, і, віддавши жартівливий уклін, чкурнув з кімнати.
— Вам не здається, що Ленс дивно поводиться? — зауважив Коґане.
— О-о-оу, Кіту не дісталося обіймашок і Кіт теж хоче свою порцію ніжностей від Ленса? — в’їдливо сказала Підж.
— Якщо хочеш, я можу подарувати трохи своєї ніжності! — Коран приязно розкинув руки в сторони.
Кіта такі перспективи ой як зовсім не радували. Його врятувало те, що Широ та Алура почали за їжею обговорювати справи команди із завданнями.
Синій паладин довго не повертався, але коли прийшов назад, то відразу накинувся на свою порцію алтеанської жижі з таким завзяттям і апетитом, наче голодував щонайменше кілька днів. Ганк просяяв.
— Бро, тільки ти один помітив, правда? — кухар у ньому тріумфував. — Я вдосконалив стару алтеанську технологію синтезатора поживних речовин і тепер паста має на одну цілу п’ятсот сімдесят дев’ять тисячних відсотків покращені смакові якості. Як тобі, Ленс? А то решта невігласів не оцінила різниці, — жовтий паладин окинув друзів скривдженим поглядом.
Невігласи продовжували їсти та не відчувати різниці в смаку.
— Жодного натяку хоч на якийсь смак, але можу з абсолютною чесністю сказати, що це неймовірна смакота! — хлопець для наочності облизнувся і простяг йому порожню миску. Ленс справді не пам’ятав, коли востаннє куштував їжу з алтеанського замку, та й коли їв щось взагалі. — Вимагаю ще добавки!
Ганк сприйняв слова друга за комплімент і доклав йому ще трохи неоформленої зеленої субстанції.
— Ленсе, як пройшло твоє завдання? — поцікавився Широ.
Ленс, що наминав за обидві щоки, подавився.
— Нормально? — почав він невпевнено, коли перестав судомно кашляти. — Місія, як місія. Кхм, так. Анічогісінько незвичайнісінького.
Усі присутні тут же на нього вирячилися, вимагаючи пояснень.
— Ну, взагалі… — хлопець відвів очі й намагався не дивитися на свою команду та й в цілому став нервово посмикуватися. Їжа більше не лізла йому в горло. — В’язниця виявилася, як ми й припускали, не настільки занедбаною.
Він страшенно не хотів повертатися, хай навіть і подумки, у те погане місце. Тому що це ніби заново розжареним лезом пройтися по ранах, що ще кровоточили. Ніж і без цього був гострий, а рана навіть і не починала затягуватися. І якщо Ленс скаже ще хоч одне-однісіньке слово про те, що трапилося, він просто завиє.
Ну ж бо, збреши щось!
— Втім, там була одна ну дуже симпатична інопланетна красотуля, у них там було щось на зразок піратського табору, — він надихнувся потоком думок, що перекрив собою правдиві спогади й нестримно почав тараторити щойно вигадану мелодраму. — Так-так, схована під виглядом ворожої в’язниці ґалра злочинна база. І у нас з Кейт Некоґане, саме так звали те прекрасне інопланетне диво, була іскра! А потім і буря! І безумство! У нас було цьомк-цьомк, — Ленс склав кінчики пальців рук разом і присунув руки один до одного, ніби ті поцілувалися. — Кохання-зітхання, — він описав у повітрі серце. — А потім…
— О, ні! Досить, прошу, — запротестувала Підж, що побоювалась й уявити, які сцени цей дурко без сорому і совісті міг зобразити своїми капосними руками в подальшому уявному театральному акті.
— Ближче до справи, — повернув увагу до реальності Широ. — Що в результаті?
— Окрім мого розбитого серця та використаних почуттів? Адже в неї весь час був інший! Ви уявляєте? Як його там? Хіро! Так, Хіро. Так ось, Кейт та Хіро…
— Ми це вже второпали, Ленсе, — у чорного паладина, якого навіть в екстрених ситуаціях не залишали розсудливість і ясність розуму, зараз нервово сіпалася брова. — Що врешті-решт із в’язницею ґалра?
— Вона тепер остаточно занедбана. І зруйнована, — його голос здригнувся. — Там нікого більше немає. Вони всі… — Ленс остаточно запнувся, тому що до горла підступив задушливий ком, а сльози ось-ось почнуть котитися по щоках.
Ганк уже потягнувся до нього у втішному жесті, але Ленс з останніх сил узяв себе в руки та схопився з-за столу. Якщо його зараз почнуть шкодувати, він просто не витримає і вибухне від почуттів, що його переповнюють.
— Вибачте, друзяки, — він намагався усміхатися природно, але вийшло якось зовсім вимучено. — Мені треба піти та поплакатися у подушку. Моє серце таки розбили. Кейт, Хіро, цьомки-цьомки, любовний трикутник та все таке інше. Ну, я тоді піду погорюю, якщо ви не проти.
«Якщо хочеш сховати правду — поклади її перед носом супротивника.»
Як недоречно згадалися слова того в’язня-ґалра. Але він саме так і вчинив, і це, як не дивно, спрацювало — його вщент розтрощене серце залишилося непоміченим серед безглуздого набору слів.
— От же ж королева драми, — Підж докірливо подивилася вслід хлопцеві. — Він же спеціально тисне нам на жалість, щоб пропустити розбір польотів!
— І свою чергу чистити кріоподи, — обурився Кіт.
Якщо чесно, Кіт ні крапельки не вірив у почуту маячню. Кейт Некоґане? Хіро? Що? Тільки одному йому здалася вся ця бридня надто дивною навіть для цього шальвіра? От тільки для дешевої постановчої комедії Ленс був занадто пригніченим і якимось аж сірим. Що б Ленс не приховував за тарабарщиною, яка зринала з його брехливого рота, у Кіта всередині клекотала незрозуміла тривога.
— І не стежте за мною! — почулося вже здалеку. — Я морально розчавлений і мені потрібен час, щоб прийти до тями й вилікувати моє бідненьке поранене серденько!
Він справді хотів побути наодинці. Та й сказані останні слова були чистою правдою, подіями та деталями якої він не був готовий ділитися наразі ні з ким із друзів.
І від цього Ленсу ставало ще огидніше. Насправді огидним зараз було все. Вся ця безглузда ситуація, яку він сам же заварив. Він, Ленс, був огидним, бо приховував головні подробиці свого перебування у в’язниці. А ще він був огидним тому, що навіть попри горе утрати, він був з якогось боку навіть щасливий, що повернувся до своїх друзів, Блу та Вольтрона. Та хіба ж мав він право відчувати хоч проблиск чогось хорошого, якщо всі в’язні тієї проклятої огидної мертвої планети віддали свої життя заради нього? Безумовно, ні.
Ленс біг довгим коридором, і йому здавалося, що якщо він знову пропустить потрібний поворот і загубиться, як попереднього разу у пошуках власної кімнати та душової, то його серце цього просто не витримає. Йому було страшно, що за його відсутності він майже забув планування замку. Але цього не сталося — його кімната опинилася прямо перед ним. Ленс зайшов у маленьке приміщення чужинцем, ніби злодій, що нахабно вдерся до чиїхось покоїв. Це теж було огидним і давило на нього.
Він звалився на ліжко і якийсь час просто витріщався в стелю. Але в голові мимоволі почали спливати картинки того, що сталося. Це для всіх інших у замку пройшло не більше кількох годин, а для Ленса в тій огидній в’язниці-аномалії пройшло настільки багато часу, щоб встигнути забути, як дістатися з їдальні до своєї кімнати. В’язні Імперії Ґалра, ким і він тоді був, стали для нього там єдиними друзями та сім’єю. Вони були для нього частинкою серця, що в одну мить просто відірвалася, а зіяюча дірка на її місці не встигла покритися рубцем. І як з рани на серці струменіла кров, так і з очей Ленса потекли сльози.
Він міцно обхопив голову руками, і, щоби не заволати на все горло, прикусив рукав своєї куртки. Ленс більше не міг стримувати біль усередині й просто давився риданнями. Усередині грудної клітки була ніби чорна діра, що поглинала його тіло клітина за клітиною. Вона стискала ребра і не дозволяла вдихнути на повні груди.
Він не повинен був бути єдиним, хто вижив.
Це так несправедливо! Адже це він у всьому винен.
Хотілося відірвати собі голову, але він тільки боляче вчепився у власне волосся. Хотілося задушити себе, звернути собі шию, але він і так ледве дихав і задихався. Хотілося просто перестати існувати, але він не мав на це права. Вони віддали за його порятунок значно більше ніж абсолютно все — вони пожертвували своїм життям. Адже він був лицарем Синього Лева, без нього неможливо було б створити Вольтрон, а без сили Вольтрона неможливо врятувати всесвіт від Імперії Заркона.
Який же Ленс огидний! І вони віддали власні життя заради найнікчемнішого з паладинів. Як двічі по два зрозуміло, що він був зайвий у команді Вольтрона. Його прекрасна дівчинка мала вибрати своїм лицарем когось дійсно гідного цього титулу. Алура справилася б набагато ліпше, адже Ленс відчував незримий зв’язок між принцесою та Блу.
Він не хотів знову підходити до Синьої Левиці, бо боявся, що вона його не впустить до себе, що зрозуміє, настільки він жалюгідний та нікчемний.
Йому здавалося, що він уже підвів цілий всесвіт своїм ниттям. Але йому так боляче! Він не кмітлива Підж, що з космічного сміття, гівна та палиць могла зібрати величезний імпровізований пристрій зв’язку, який міг посилати сигнал на тисячі світлових років. Не розбирався в механіці, як Ганк. У нього не було таланту Широ, який мужньо вів свою команду крізь пітьму і безпросвітну, здавалося б, дупу. І точно не принцеса Алтеї, яка своєю магією творила дивовижні речі. Навіть не Кіт, чия затаєна сила ґалра, що вирувала в його жилах, і прагнення будь-що-будь перемогти завжди виручали їх у скрутну хвилину. Кіт був приголомшливим в очах Ленса. Завжди, ще з часів навчання в Гарнізоні. Суперники ніс у ніс! Ага, як же, розбігся. До Кіта йому як куцому до зайця, що вже говорити про суперництво, або, Квізнак побери, товариство. Вони друзями хоч вважалися?
А ким був Ленс? Блазнем, що веселив команду в перервах між сутичками з флотилією Імперії Заркона? Або ким?
Він підвів команду Вольтрона, так само як підвів і тих в’язнів, що загинули, аби живим лишився він.
Який же він все-таки нікчема.
Час за самобичуванням спливав дуже повільно, проте Ленс витратив на нього весь залишок дня. Напевно, решта команди проводить своє дозвілля більш продуктивно, а він тут просто ллє крокодилячі сльози за загиблими товаришами. Але хлопець не знав, чи знайдеться хоч одна жива душа в усьому світі, хоч хто-небудь, хто пам’ятав би їх і горював за ними. Однак кому потрібне чуже горе, якщо воно вже нікому не принесе ні заспокоєння, ні користі.
Ленс дуже боявся, що загибель його несподіваних друзів із в’язниці буде марною. Був би він хоч трошки кращим, ніж є насправді.
Коли йому здавалося, що він виплакав уже більше рідини, що могла б уміститися в його організмі, він вирішив таки піти у відсік з Левами, щоб врешті зрозуміти — чи розчарувалася його Синя, чи ні. Він, звичайно ж, пілотував її, коли добирався від зруйнованої планети-в’язниці назад до Замку, але звідки він міг знати, що вона так вчинила не з доброти душевної чи з жалю? Адже вона хороша дівчинка.
Численні коридори знову здавалися лабіринтом. Десь у підсвідомості його неприємно вколола думка, що він почувається тут немов у гостях, де господарі йому дуже не раді.
Він і справді пропустив кілька потрібних йому поворотів, а ще, мабуть, через те, що він зараз хвилювався, йому здавалося, що стіни стежать і потішаються над ним. Яке ж бридке відчуття.
Щоб заспокоїтися, Ленс спробував йти назустріч невимовному почуттю, яке, як йому гадалось, вело до Левиці. І він майже не здивувався, коли опинився перед своєю дівчинкою.
— Сумувала за мною, кицю? — рука торкнулася величезної лапи. — Ти ж умієш зберігати секрети? Мені більше нема з ким поділитися. Чи ти теж вважаєш мене огидним? Не хвилюйся, можеш мовчати, я не ображусь.
Він осів і притулився спиною до її холодного пазура. Зараз був час відбою і решта, швидше за все, бачила перші сни. Хоч сили зла, звичайно, ніколи не дрихнуть, але всім потрібен відпочинок і нормальний сон, щоб набратися сил перед завтрашнім днем і задати гарненької прочуханки все тим же силам зла.
Ленсу сон не йшов від слова зовсім. Минулого разу, коли він засинав, а потім прокидався, все починалося заново, тобто наступний день був не новим, а повторенням старого. Бісів день бабака, ага. Але, якщо ті правила ще діють досі, може, Ленс проснеться й вони знову будуть живі, і все почнеться знову по колу?
Зустрітися з друзями та заново пережити їх смерть було б надто жорстоко навіть для цього всесвіту.
Коли біля нього розімкнулися величезні механічні щелепи, синій паладин відчув настільки велику вдячність, що не втримався від того, щоб зітхнути з полегшенням. Блу не ненавидить його. Після того, як він заліз у пащу, він не зупинився, а поліз вище.
— Ти не проти, якщо я побуду тут? — він сів на її морді поміж очей.
Ті спалахнули світлом, схвальним, як зумів припустити Ленс, адже його ще не скинули додолу. Він ліг на спину і стомлено прикрив очі.
— Знаєш що, Блу? Я справді почуваюся зрадником. Може, якби там був хтось сміливіший чи башковитий, якби там був не просто звичайнісінький я, може все могло б скластися не таким жахливим чином? Але водночас, я б нікому не побажав відведеної для мене долі.
Сказати точно, що Синя Левиця його розуміє та підтримує, Ленс не міг. Однак джерело агресивної енергії поблизу зовсім точно не належало Блу. Хлопець розліпив повіки.
— Ти чого писок заціпив? Продовжуй. — Кіт сидів на механічному носі Левиці і намагався пропалити в синьому паладині дірку, що могла стати альтернативою чорній.
— Ти! — хлопець схопився і мало не шубовснув донизу. — Ти стежив за мною!
Як Кіт взагалі зміг підібратися до нього так тихо та непомітно? Добре, що він не ляпнув чогось, що ще більш компрометує.
— Звичайно ж, що я стежив за тобою! Ти повернувся нестерпнішим диваком, ніж зазвичай, постійно твориш і говориш дивні речі, — продовжив з натиском Коґане. — А тепер, коли всі інші сплять, ти ходиш по замку дивним маршрутом, постійно збиваючи мене зі сліду, а потім просто йдеш прямо у відсік з Левами? Навіщо, постає питання, це робити, якщо ти не ворожий агент, що хоче таємно викрасти Левів? Зізнавайся!
Неприязнь Кіта боляче обпікала нутро. Чесно, якщо він продовжить так на нього наїжджати, Ленс сам повірить в сказане Кітом і просто погодиться, що він ворожий агент. Бо в його голові все ще вертілася думка, що чи то навколишня реальність якась неправильна, чи просто сам Ленс в ній чужий. А може воно й так — всесвіт пожував його і виплюнув кудись не туди. Як же тут не повірити Кітові, чий жар праведного гніву відчувався майже фізично та грозив спалити дотла — ти тільки торкнися.
— Блу не відвернулась від мене, — рука мимохіть торкнулася холодної поверхні Синьої. Він відчував у ній незриму мовчазну підтримку.
Вони так і продовжували сердито витріщатися один на одного. Залізних аргументів, що могли б оскаржити цілком логічні звинувачення Кіта, у Ленса не знайшлося.
— Ти, може, й обдурив інших, але тільки не мене. Я все одно стежитиму за тобою, хочеш ти цього чи ні.
Ой, ну дякую! Ленс і сам вже в собі зневірився.
— Та, будь ласка, — фиркнув Ленс і закотив очі. — Стеж скільки тобі влізе!
Він ліг на бік, і на ще більше обурення Кіта, демонстративно відвернувся до нього спиною.
— Ти збираєшся ночувати тут? — навіть якщо Кіт і здивувався, то намагався не подавати знаку.
Його питання повністю проігнорували.
— Й мало не забув! Ти тільки не зиркай на мою дупу! Мені Блу все вранці доповість, — знущався Ленс.
— Я не…
І, проти своїх слів, мимоволі опустився на долю тику поглядом на заборонену Ленсом область, за що подумки себе вилаяв. Кіту навіть привиділось ледь вловне свічення в очах Синьої Левиці.
— На добраніч, Кіт.
Спати так само не хотілося, але він продовжував уперто лежати в одній позі й не ворушитися. Рука під головою вже повністю оніміла, але він сподівався, що Кіт відсидів собі дупу сильніше і вона стала абсолютно плоскою, як лінзи телудава. І тепер вже не така приваблива.
Ленс обережно розвернувся тільки тоді, коли злісне сопіння за спиною змінилося спокійним і умиротвореним. Кіт заснув. Його голова лежала на руках, що обіймали коліна, а на рукаві був виразний мокрий слід від слини.
Усмішка мимоволі розповзлася на обличчі Ленса. Ну от чому завжди похмурий Кіт настільки зворушливий, коли спить?
Прокинувся Кіт на голові Левиці на самоті з думкою, що Ленс і нічна пригода йому взагалі приснилися.