Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Сніжинки летять у його лице і роз’їдають своїм холодом шкіру. Ранок, сиві від льоду на гілках обрізані дерева становлять загрозу скидання на хлопця своїх уламкових бомб, а з дахів багатоповерхівок може здійснитись сніжний авіаудар. Він сонний, зовсім без сил у промерзлих через домашні капці копитах намагається йти вперед проти морозу, снігу і силезного вітру, що наче голками прокалював очі Дмитра і змушував закривати повіки, через що хлопець зовсім не бачив куди він йде. Відсутність людей та машин на вулиці наганяло смуток, самотність у цій запеклій боротьбі з хуртовиною природи через яку на замерзших бровах вже почав утворюватись лід. Хутро, пір’я на крилатому поні вже позамерзало, а шкіра на задубівшому тілі більше не відчуває біль од морозу. Мабуть, треба було одягати шось тепліше за джинсову курточку з шарфом і капцями.
Раптом у потилицю хлопця врізається щось велике і з дуру лякає його, через що він аж підстрибнув і не відчув землі під ногами, заволав наче різаний. Через пару моментів він впав і опинився в темному, холодному приміщені на льодяній, брудній підлозі. Щоби встати, хочаб розплющити очі сил немає, всі вони були витрачені пів хвилини тому на безжальну боротьбу з зимовим вітром і кучугурами. Пройшов деякий час, понь піднявся на тремтячі копита та крилом протер очі. Темінь не дозволяла побачити все навколо, от би в нього був ріг щоби освітити дивакувато вигнуті стіни, та звуки з запахами дали зрозуміти йому, що потрапив в каналізацію. Між мокрими від снігу капцями бігають щури, а над головою видно світло з відкритого люку. На все приміщення було чутно як на поверхні тротуару виє хуртовина, розносячи собою сніг, що нагадував крижані пластівці. Різко у задньому копитці пегаса спалахнула біль така, наче він вдарився ним об залізо.
— Та шоб його перекосило! Не дай бог кров потече, мені ж ще в люди виходити! — Наче заверещав він, ехом почувши свій голос десь далеко в тунелі. Потрібно вилазити. Хлопець взлетів до єдиного виходу з каналізації і визернув з нього, закривши очі від потоку вітру та крижаного снігу копитом. Перед очима була траса але коли він повернувся до будівлі поруч, то побачив напис «Пані Мальва» над скляною вітриною. Саме тут Дмитро домовився зустрітись з Федоровичем щоби отримати документи з розрахунками матеріалів та їхніх цін для побудови нового проєкту за містом, котрий може увійти в історію міста Дніпра. Цікаво, як дорого обійдеться його команді архітекторів та будівельників новий християнський храм українського матріархату? Бо рашистам знищення однієї з тисяч зруйнованих ними церкв обійшлося лише в мільйон доларів скільки коштувала крилата блядіна.
Дмитро майже цілий але живий вибрався з люку і швидко, наче в його зад вдарило блискавкою, залетів в магазин. Мокрий одяг, волосся що все в снігові, червоне від холоду лице, нежить і окровавлене копито - наслідки природного катаклізму, що накинулось на місто в кінці дощового листопаду. Він витер з обличчя розтанувший сніг і озирнувся. Давно вже знайомого за часи коледжу постачальника матеріалів ще не було, тому хлопець пішов у відділ тортів магазину та обрав Київській, після чого пройшов на касу і оплатив його. Софія просила придбати його коли хлопець виходив з хати на «ділову» зустріч.
Пролунав приємний дверний дзвіночок і нарешті зайшов такий самий як і Ді задрипаний від зла холодного вовка напів сивий чоловік 26-ти років. Обстрижене, пухнасте хутро земного поні було повністю біле від снігу, а сам він накривав своєю курточкою папку і чехол з ноутбуком.
— Щось ти більше не здаєшся таким веселим, яким був при останньому зізвоні) — Додав гумору до зовнішнього вигляду чоловіка Дмитро і усміхнувся.
— Ненавиджу коли мене не сприймають серйозно. Краще б допоміг. — Пробурчав Федорович у відповідь, обтрусюючись від снігу. — Забирай ці кляті папери і нарешті подавай заявку на державне фінансування, бо це вже, бляха, сьомий раз, коли ти то змінюєш, то прибираєш якийсь матеріал, то, ОЙ, помиляєшся в числах! Це не професійно, чувак.
— На відміну від деяких, я хочаб знаю що мені робити і не тиняюсь по барам та ресторанам кожного дня щоби витратити свій клятий час на нові знайомства з жінками з дайвінчику. Ти навть зараз будеш цим займатись в цьому магазині, я вгадав? — Архітектор показав копитом на столики з вовняними коциками на барних стільцях попід віконною панорамою.
— Дуже багато балакаєш, пеґас-в-капцях! —не витримав матеріалознавець і всунув в зуби Дмитру папку з папірцями. — Всі мізки собі відморозив, поки йшов сюди, а тепер таким собі «розумом» розкидуєшся де не треба. Так, я зараз буду чекати дівчину, її ім’я Ірина, тому не заважай і йди робити свої справи. —нагримав розлючений співробітник на напарника, після чого побачив за ним ту саму дівчину, що купувала на касі гарячий, чорний еспресо. Чоловікові стало ніяково та боязно від очікування реакції нової знайомої на його поведінку але він, розплющивши очі так, шо брови аж на лоб залізли, цикнув Дмитрові та пішов до неї пафосно виправдовувати свої крики на весь магазин тим, що він вирішував дуже важливі справи.
Цей чолов’яга за все своє життя не навчився нормально спілкуватись з людьми, тому йому важко даються нові знайомства без яких ти не те, що не матимеш кохану людину, а й без друзів житемеш, як все і відбувається у Федоровича. Він не вміє комунікувати з іншими без агресії і брехні, тому в свої 26 залишився не цілованим і не долюбленим.
Вітер завив на вулиці і двері вже не могли терпіти далі ці пекельні борошна, тому навіть в тепле приміщення через них пробирався холод. Скло потіло, а пластик вкрився тонким шаром льоду, що відблискував світло яскравих ламп в крамницю. Дивлячись на завірюху, хлопець-в-капцях поглянув на білі, прямі листи паперу під крилом та знову подивився через вікно на вулицю. Високі дерева вздовж тротуару зовсім нічого не робили своїм довгим гіллям щоб зупинити сніг. Саме тому Дмитро вирішив викликати таксі та почекати його саме в магазині, щоб не намочити і не зпортити документи, що треба опрацювати вдома. Кров вже трохи застигла і ходити не так боляче, як після першого кроку на цей вологий від розтанувшого снігу паркет.
Через 5 хвилин після виклику bolt, він вибіг до машини, знову відчувши на собі мороз та сніг, заплигнув до машини і з сильною бавовною через вітер, що тягнув двері у протилежну сторону, захлопнув двері нової білої тайоти. Саме з цього моменту водій почав роздратовуватись присутністю Дмитра наі,учу задньому сидінні.
— Могли б і леше закрити двері, це не запорожець вам якийсь. —чітко висловився чоловік років сорока семи.
— Так, вибачаюсь. —автомобіль розпочав свій рух і поні, спостерігаючи за «пробігаючими» повз нього широкі стовбури дерев, замислювався про свої плани на близьке майбутнє. Він мріяв про те, як гарно буде виглядати Софія у білому вбранні на святковій прогулянці парком після підписання документів на шлюб. Бути поруч з цією прекрасною дівчиною завжди хотілося як найбільше і Дмитрові ніколи нічого не заважало складати компанію їй, навіть коли вони довгий час спілкувались лише онлайн. Хлопець знав, що за свож кохання треба боротись, берегти його, плекати і захищати від небожників, що вирішили заруїнити їхнє життя. Коли на дворі глибока ніч, він не може відійти від будь-якої, залишити її самою це наче провалитися крізь землю і потрапити в пекло. Доки він буде там, повенею затопить кімнату, голодні ворони почнуть клювати тіло, блискавки знищать її у порох і на тому місці виростуть лісисті гори з чорним, глибоким як її очі озером. А коли він прийде, то втоне у тому озері, буде задихатись і пускати бульбашки повітря вверх, дивлячись услід за ними на світлу поверхню. Сонце не доходитиме до нього, а темрява забере у вічний упокій і це буде найсвітлішим у всьому світі раєм через той факт, що захлинувся у саме її красі під музику на фоні, якої хлопець не помічав. Перевівши увагу на неї, він вийшов з трансу і повернувся у світ смертних з прекрасної, магічної уяви.
Це збило з пантелику і він не сразу помітив, що перед початком пісні оператор повторив назву станції «рускоє радіо еФеМ» але це не завадило звернути увагу на мову і тему пісні, що тільки но почув у цій машині. —Я не вибачаюсь, що ви тільки-но увімкнули?
— А хіба тобі не подобається? Я думав, що це зараз трендово. Перемкнути на шансон?
— Який до біса шансон, ви що, з Польщі приїхали, не шарите шо в країні відбувалось? Хто ви і на кого працюєте?
— По-перше, не лайтесь на мене, а по-друге, я відомий київський священослужитель, це просто друга робота для додаткового доходу. —таксист показав кивком на рукописи в блокноті, телефон і ручку на сидінні поруч.
— І часто в київських церквах моляться росіянам?
— Що?
— До вас би Служби Безпеки викликати, бо здається, що ви нічого, окрім імперського продукту в біса не знаєте. Вимкніть це лайно, бо СБУ буде не тільки в вашій церкві, а ще й в машині. — Наказовим та підвищеним тоном наче вгризся хлопець у мізки священика, після чого поглянув у вікно і помітив рідні будівлі, що знаходились біля його хати. — Зупиняйте, шановний, і валіть зі своєю сепарською автокефалією до пекла. — Розлючений Дмитро відчинив двері та вийшов на холодне повітря, що стало другою проблемою після знайомства з божевільним малоросом, і захлопнув їх, наче Зеленський коли дізнався про відсутню оборонноздатність та здачу Херсону в лічені дні. Мокрі капці сприяли абсолютно всім зв’язкам організму щоб викликати нежить та запаморочення у поні. Знову захворів.
Забігши до будинку, він поьачив на них з внутрішньої сторони нове ґрафіті місцевих вуличних художників, що постійно виходять за межй правил творчості і малюють свої написи та картини де тільки можна.
— Треба буде поліції знайти цих художників і разок змусити їх перекрити фарбою свої творіння там, де їх не повинно бути, бо так і без світла у вікнах можна залишитись - замалюють! — Підтримав він свій гнів, тупцьнув копитами по підлозі, що вкрита кафелем, і почав підійматись на верх. На жаль, коли тримаєш під крилами важливі речі наче в кишенях - не вийде взлетіти, бо все випаде, тому торт з паперами приходиться притискати до себе. а чи не легше носити портфель на собі? Так навіть і з ним не вийде піднятись у повітря, бо він заважатиме зробити повний розмах крил! Не легко живеться пеґасам у цьому триклятому світі. Потрапив до темного коридору своєї квартири де пахло якимось не зрозумілим крем-супом та лунали звуки клацання мишки - це Софія відпочиває після роботи за комп’ютером. В грудях запалало приємне відчуття закоханості, що пробивалось аж до спинного мозку, викликаючи усмішку та поколювання у серці - кохана вдома.
Частіш за все вона затримується після навчання щоб побазікати з вчителем катедри. Це заспокоює її нерви, бо переживає за свою успішність. Після десяти років в окупації такий сильний переворот в знаннях трохи нашкодив їй. Там казали одне - тут інше. Раніше вона мала 4 пов’язані з пропаґандою предмети – перша світова війна, історія срср, економіка росії та політика. Колись у 16 років до неї прийшли невідомі російські військові, що кинули в машину та повезли до військового медичного центру – перевіряти її придатність до військової служби. Це найстрашніші моменти перебування в окупації – опинитись на перевірці у росіян, що хотіли дати їй автомат і відправити вбивати своїх же людей.