…
У вікні показався сірий небокрай, здається погода була не дуже привітною, все небо було затягнуто хмарами, та й такими, що здавалося ніби вони зараз рухнуть на землю. Зібравшись на працю, я трохи зупинився, подивився на свою кімнату. Так мало світла сьогодні, тому атмосфера була ще гіршою ніж завжди. На щастя в банку були лише працівники. Я пішов заповнювати папери, що залишились з вчора. Через таку погоду і настрій був кепським, дуже хотілося спати,очі зліпалися а в роті пересохло, певно через вчорашню п’янку.
Підписи мої ставали дедалі розпливчастішими, майже перетворившись в нерозбірливі карячки.У кімнату постукали, я аж прокинувся, Надя відкрила двері. Принесли ще одну стопку паперів, ну ні, це жах якийсь, поки я підписую старі вони роблять все більше і більше, мені здавалося, що я стану заручником цієї роботи. Надя вийшла разом з чоловіком, який заніс документи, вдавалось мені, що між ними щось є, хоч то і не моя справа. З вікна подув холод, по шиї пробігли мурахи. Я не писав далі, сидів роздивлявся кімнату, тихенько почав гуркотіти дощик, тепер я звернув увагу на вулицю: люди поспішно покидали відкриті місця, ховаючись десь під навесами чи взагалі в будинках. Захотілось висунути голову у вікно, повітря було тяжке але наче магічне, краплі капали мені на волосся і обличчя, доволі холодна вода. Виникло враження, що збирається гроза, в далеку блиснуло, грім віддався набагато пізніше, я зачинив вікно. Знову сів за стіл, дуже нудно; далі виходили карячки все цікавіше і цікавіше, то схожа на хмарку, то на якогось коника а ця взагалі на хатинку. Якось я трохи розійшовся, що вже сидів і спеціально додавав до підписів все нові і нові речі. Я закінчив старі документи навіть до того як повернулась Надя. Коли вона зайшла, я вже збирався; завдяки тому що, я так швидко закінчив, вже спокійно міг йти додому.
Попрощався, спустився поверхом нище, в холі банку так само були лише працівники. Товкнув тяжкі двері, одразу почувся грохіт і дощ, двери бамснули під своєю вагою. Я полегшено здохнув, прохолода і свіжість заполонили повітря. На терасах було пусто, вже вертався додому, перейшов через міст між терасами, завернув до коридору. Доречі про кімнату, організація винаймала дивне помешкання, думаю спеціальні якісь покої, лише з особистим туалетом і кімнатою, кухні самої по собі не було, була мала зала, де могли збиратись, хоча я туди не ходив. У коридорі десь сім кімнат всі на одну сторону, хол у кінці. Моя кімната досі була понурою, невеличкий коридор з дверям до туалету, одне вікно, навпроти нього шафа схована в стіні, зліва від вікна писемний столик притулений до стіни в куту. Ліжко не велике, лише у ізголів‘я ліжко торкалося стіни, з будь якого іншого боку можна вільно підійти, воно дивне за розміром, ніби і більше за одномісне але менеше за двоспальне. Я відчинив вікно щоб далі слухати дощ, це заспокоювало, плюхнувся на постіль.
Минуло десь дві години поки відпочивав, з неба досі капало, хоча вже і не так сильно, я вирішив прогулятись. Замкнув двері, вийшов з коридору, терасси не були такими ж пустими як раніше, тепер вже ходили люди, хоч і не так багато як в хорошу погоду, на містку третього поверху зупинився, щоб поглянути на вид, все ж таки гарне місто, архітектура для мене була зовсім не домашньою, але від цього вона не була гіршою. Снігу тут ніколи не було, люди не носили кожухів і шуб, повсюду зелено, море спокійно приймало дощ. Коли було ясно, в воді навіть не виднівся горизонт, так чисто відзеркалювалось небо, а в далечі з моря стирчали кам‘яні «списи», що їх закинув колись величний Архо..
—Чому не на роботі,- я швидко обернувся на чиюсь фразу, яка перебила мої думки.
—Ем, та закінчив раніше,- вже не був таким наляканим, але це було неочікувано,-Що несете?
—Та всякий мотлох для роботи,- Лі трохи тряснув коробку в своїх руках, вміст поторохтів.
Я заглянув і побачив там якісь баночки, палички і свитки. Не думаю, що це щось важливе
—Це не мотлох, а велика частина справи!- поряд зупинилась дівчина в чорному також з коробкою, думаю це Ху Тао, я бачив її декілька разів, коли вони виходили з роботи.
—Агов, ходімо вже,-вона зиркнула на Лі, ніби роздратована його зупинкою.-Чим краще атрибути, тим більше клієнтів,-напевно вона хотіла переконати, що купує це все заради справи, а не тому що захотілось.
Чжун усміхнувся мені і пішов за нею, я так само стояв на містку, тільки коли Він уходив я оцепенів згадавши вчорашнє, справа не в тому що сталося, а в тому що Лі поводив себе так само як і завжди, поведінка абсолютно не змінилась, ніби того дня і не сталося нічого. Нічого, що змушує мене хвилюватись і нервувати.Я дивився на їх спини, повернули за ріг, а я розвернувся назад, дивився вниз на вулицю, недовго і вони підійшли до дверей бюро, поки Тао відчиняла двері, Лі підвів погляд до гори, на мене, я слідкував за їх діями. Він махнув головою до гори ніби питаючи щось без слів, у відповіді я мотнув у сторони. Далі обидві фігури зникли в будинку.
Серйозно, взагалі нічого не змінилося, я був обурений цим, хіба не повинна була слідувати хоч якась реакція, навіть злість і відраза здавалися більш приємними ніж нічого. Може на це є якась причина. Я повернувся додому.
…
Весь наступний день, я провалявся в ліжку, погода була також понура, але дощ не йшов. Дрімав я десь до опівдня, далі було так нудно, що я аж взяв книжку, яка ще давно заховалась у шухляді, назва її була «Ніч у бамбуковому лісі». Чомусь мене зацікавив не сам сюжет, а легенда про трьох сестер лун і їх коханого Сонце, одна з яких змогла стрітися з ним на світанку, сестри любили сонце так як і одна одну, але врешті решт, зненавиділи і ворожнеча їх закінчилась смертю, залишивши після себе лише холодний труп, випускаючий мертве сіяння.
Я закрив книгу, лежав далі, мені так не хотілось думати, взагалі ні про що. Дивна легенда, цікаво тільки чому саме так сталося, чому хтось вирішив, що колись було три справжніх луни, а зараз лише одна мертва. І знову задрімав…
Прокинувся я від голоду, дійсно з самого ранку не мав ні крихти в роті, через те що кухні немає, їсти доводилось лише в якихось забігаловках чи ресторанчиках. Вдівся і зібрався як небудь, взяв гроші, спустився на вулицю. На голові і мене був якийсь балаган, та й і все одно, прям під домом була лавка дідуся у якого я частенько брав щось коли треба було швидко поїсти. Замовив дві «мори», мені подобається, що їх швидко готують і вони смачні за свою ціну. Готові, я заплатив, пішов назад у кімнату, на ходу вирішив почати їсти, через папір вона здавалась тепленькою, куснув разок і обпікся до смерті, фарш всередині був адськи гарячий. Я відкрив рота і почав дихати і махати рукою біля нього, не знаю наскільки це виглядало дурнувато, але пекло неймовірно, поряд гигикнули дівчатка, я косо глянув на них і швиденько піднявся сходами. Поїв, перевдівся і далі валявся як непотріб.
Я підійшов до дзеркала у туалеті, подивився на себе, в Лі Юе я ще не бачив нікого з рудим волоссям як у мене, може це особливість північних людей. Моє тіло де-не-де було покрито рубцями, їх було не так багато і майже всі вони не виділялись на перший погляд, на дотик можна було почути, що деякі здіймаються над шкірою. Мені пощастило, адже вони дуже добре загоюються, і тому я не виглядав занадто дивно, якщо б мене побачили незнайомці, подумали б що десь випадково надибав в дитинстві. На плечах і на обличчі інколи виступали веснянки, на плечах вони були завжди хоч і не багато, а на обличчі з’являлися коли я багато часу проводив на сонці. Ще десь хвилини дві я позував перед дзеркалом, перевіряючи свою форму, в кінці глянув на язик. Виглядав він дивно, з‘явились якісь ярко червоні цяточки, надіюсь це опік, а не якась страшна болячка.
Ввечері я знову взявся за книжку, там залишилась ще половина. Після читання, знову було якось некомфортно, певно через кінець, але мені ситуація видається безвихідною, коли твоє життя всього піщинка в порівнянні з чиїмось. Той хлопець певно вже був старцем, а вона все ще жила десь у горах, така сама як і була, час адептів і людей на цьому світі не рівний. Насправді ж я така сама людина, з коротким життям, що і у інших, а може і ще коротшим.
…
Друга половина дня, у кабінет зайшли. Надя тримала у руках конверта.
—Це для Вас, Пане,- простягнула мені руку з дивним папірцем.
Я впізнав, хоч і криво але розбірливо там були написані данні.
Отримувач: Чайлд Тарталья
Гавань Лі Юе: Головна Алея: Північний банк
Відправник: Тевкр
Сніжна: Селище Морепісок: вул. Енна 5
Моє обличчя розплилось у посмішці, хотілось як найшвидше розгорнути і прочитати, що ж там, але я вирішив зробити це вдома. За кілька годин робочий день закінчився і я як малий побіг швиденько додому, згораючи з нетерплячки.