Коли Сянлін потрапила в підсвідомість Люмін, вона очікувала побачити її мрії, страхи чи надії. Але ні, дівчина опинилася у звичайній кімнаті, в якій було багато кухонних плит, за якими стояли дівчата на вигляд років 16, серед яких вона побачила знайому блондинку. Не встигла дівчина нічого вдіяти, як вона почула грізний голос.
— Це що за неподобство Люмін, ви майбутня правителька імперії, а ця страва не відповідає навичці готування дами вашого статусу. Ви ганьбите не лише себе, а й своїх батьків. Подивіться на інших дівчат, а вони в майбутньому будуть максимум фрейлінами, але з готуванням вони справляються набагато краще за вас. — вичитувала блондинку жінка середнього віку, з акуратно зібраним у пучок чорним волоссям.
— Міс Бейкер, але я справді намагаюся. І, крім того, як ви й сказали, я буду імператрицею, а значить готуватиму для мене будуть слуги. — її виправдання перервала ляпас від, як могла судити Сянлін, вчительки.
— Не смій мені суперечити маленька погань, зараз ти ніхто, а твоїм батькам, як і твоєму братові на тебе начхати, тому ти робитимеш, теж що й інші. І якщо ще раз посмієш сказати щось проти мене, то простим ляпасом не відбудешся. — її блакитні очі горіли чистою ненавистю до своєї учениці. Ці образи тривали б ще дуже довго якби не дзвінок. — Усі вільні, окрім Люмін. Ти залишишся тут і продовжиш готувати доти, доки в тебе не вийде хоч щось їстівне. Я повернуся за дві години, і щоб усе було готове. — міс Бейкер поставила таймер на стіл і пішла з кабінету разом з іншими ученицями, залишивши Люмін одну. У неї почали з’являтися сльози на очах, і вона осіла на підлогу, притулившись спиною до тумби й притиснувши коліна до себе. Вона беззвучно заридала, але тремтіння плечей видавали її. Шеф-кухарка тихо підійшла до Мандрівниці.
— Гей, вона не варта твоїх сліз, ти повинна довести їй, що ти набагато краща за неї. Знаєш, а ми ж з тобою знайомі, і я бачила твої чудові навички куховарення, тому не сумуй. Хочеш я допоможу тобі приготувати особливу свою страву і покажу деякі хитрощі, які полегшать тобі готування? - намагалася заспокоїти білявку Сянлін.
— Ти правда мені допоможеш чи буде як із тими дівчатами, які пообіцяли допомогти, а насправді виставили мене повною дурепою перед усіма ученицями школи. — підняла на неї очі Люмін.
— Звичайно, допоможу, а тепер вставай, я навчу тебе готувати мою фірмову відварену рибу. Так, нам потрібна риба, захмарний перчик, сіль та скляні дзвіночки. Хм, у вас немає двох потрібних інгредієнтів, але не страшно тут є схожі ось гострий перець і гвоздика. Гей, чому ти там застрягла, підходь, не соромся. Іди сюди. Я тобі говоритиму, що робити, а якщо щось піде неправильно, то допоможу виправити цю помилку, щоб наступного разу її не допустити. — після швидкого кивка Люмін дівчата почали готувати страву.
Попри те, що риба готується не довше 30 хвилин, вони витратили трохи менш як дві години на те, щоб виправити всі помилки та зробити ідеально. — Ну ось бачиш, не все так погано, як ти це уявляла. Тобі просто потрібно було більше практики, ти дуже здібна учениця. — Люмін тільки посміхнулася на цю похвалу, але нічого не відповіла. У цей час увагу Сянлін привернув таймер, який почав випромінювати темні хвилі. Дівчина моментально дістала свій спис і проткнула його наскрізь, він перетворився на темний потік, а потім він зник. — Ну що ж, я чекатиму тебе на тому боці.
— Стривай, але я навіть не знаю твоє ім’я! — але цей вигук зустріла тільки тиша.