Після довгої подорожі Інадзумою й згодом Сумеру, повернення в мирний Мондштадт був ковтком свіжого повітря. Тут не треба було постійно чекати на напад від усіх кому тільки не лінь, тут не було агентів фатуї чи кайраґі, тільки старі добрі гілічурли та слимаки. У самому місті мешканці приязно вітали Люмін з її маленькою летаючою компаньйонкою, не бажаючи нікого образити, вона кожному стримано посміхалася і махала рукою. Дійшовши до гільдії шукачів пригод, дівчина привітала Катерину, взяла свої щоденні доручення та вирушила на їхнє виконання.
— Люмін, Паймон хоче їсти. Ми не їли вже дуже довгий час, зробімо зупинку — обурювалася фея, летячи неподалік голови мандрівниці.
— Не перебільшуй, ми їли дві години тому, не розумію, як уся та їжа, яку ти їси в тебе вміщується. — відповіла дівчина, вдивляючись у глиб лісу, водночас готовлячись до нападу. — Ти теж це чуєш?
— Паймон нічого не чує, і не змінюй тему. — не встигла дівчинка договорити, як з лісу з’явилися двоє магів безодні. Люмін одразу кинулася на першого і влучним ударом знищила його щит, а іншим перетворила його на частинки світла. Другий маг був більш кмітливим і вирішив не чекати такої ж долі й атакував дівчину крижаними списами, від яких вона без проблем ухилилася і завдавати двох ударів. Не встигли дівчата відійти від атаки, як перед нею з’явився портал, з якого вийшов Дайнслейф.
— Ось ми знову зустрілися Люмін, тільки тепер ми по різні сторони барикад. Ти встигла розправитися з магами? Що ж це похвально, але я не чекав меншого від сестри Принца. Але на цьому твоєму щастю прийшов кінець. — з цими словами Зберігач Гілок запусти в Люмін синій потік сили та зник у порталі, з якого прибув.
— Що це було? — Паймон стривожено підлетіла до подруги та почала трясти ту за плече, через те, що та ніяк не відреагувала у маленької супутниці, почали накочуватися сльози. Паймон кричала і кликала на допомогу до того моменту, як її голос не охрип, а вона сама не знепритомніла від усіх емоцій, що поглинали її.
***Безодня***
Етер закінчив свої справи, з керуванням Безоднею і попрямував до своєї кімнати, щоб переконатися, що з його дорогоцінною сестрою все гаразд. Чого він точно не очікував побачити, то це те, що його підлеглий атакував Люмін новим заклинанням. Від якого та не просто знепритомніла, а впала в так звану кому, через те, що її душа була запечатана. Гнів Етера почав наростати і єдине, що він хотів зараз зробити це вбити Дайнслейфа. Як тільки старший близнюк відчув ауру Зберігача Гілок, то відразу попрямував до нього.
— Ти мені не хочеш нічого пояснити? — на цей напад з боку хлопця Дайнслейф лише знизав плечима в дусі «Ні нічого не хочу», що ще більше вивело Етера з себе. — Добре, тоді спитаю по-іншому. Навіщо ти напав на мою сестру, твою Принцесу, неперевіреним заклинанням через яке вона могла померти?
— Вона заважала вам повністю зосередитись на виконанні завдання, через яке ми всі тут зібралися. Я просто прибрав її з дороги, щоб ви менше про неї думали. — спокійно відповів Зберігач, не помічаючи, як довкола його ніг почали збиратися червоні куби й почали підійматися все вище.
— Ти намагався позбутися її, а я позбудуся від тебе, як від сміття, яке не розуміє простих наказів. — після цього куби повністю поглинули Дайнслейфа, та забрали його життя.
***Тейват***
Етер з’явився на тому місці, де кілька хвилин тому був один з його підлеглих, він очима знайшов Люмін і підійшов до неї, підняв її на руки та перемістив її до своєї кімнати. За Паймон він відправив одного з магів. Також він викликав Скірк і наказав їй стежити за станом його сестри. Сам Етер вирушив до бібліотеки з надією знайти там хоча б приблизний план дій у схожих ситуаціях, на його щастя, він його знайшов. Зрозумівши суть заклинання йому довелося залишити сестру та її маленьку компаньйонку близь запасних воріт Мондштадта, і непомітно підкинути записку про місцеперебування Мандрівниці та інструкцію як вивести її з цього стану лицарям Західного вітру.